Принцип комуналізації

Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко…

Як радісно тебе згрібати докупи, в одні руки.

Приобрітав би тебе без ліку…

Їдеш день — чия земля? Калитчина!

Їдеш два — чия земля? Калитчина!

Їдеш три — чия земля? Калитчина! Диханіє спирає…

І.Карпенко-Карий, комедія «Сто тисяч»

Конкурс із передачі в оренду Мукачівського замку «Паланок» скасовано. До 16 березня (останній день подачі заявок від потенційних учасників) на нього не відгукнулася ні компанія «Маєток Скоропадських» із Києва, яку безцеремонно усунули від участі в конкурсі минулого року, ні колишній переможець ТзОВ «Високий замок», засновниками якого є дружини В.Балоги, В.Петьовки та
І.Токаря. Жодних пояснень своїх дій, точніше бездіяльності, представники вказаних структур не дають. Можливо, В.Балога вирішив прибрати «Паланок» до рук через якісь інші схеми або ж відклав це питання, дізнавшись про законопроект народних депутатів з різних фракцій «Про заходи зі збереження пам’ятника культурної спадщини замку «Паланок», метою якого є надати замку статус державного історико-культурного заповідника і таким чином зберегти від сумнівної оренди. Крім іншого, у проекті рекомендовано Генпрокуратурі перевірити законність рішення Мукачівської міськради про передачу замку в комунальну власність.

Справжній хазяїн для палацу

Історія з «Паланком» — хороший привід згадати й інші привабливі об’єкти на Закарпатті, які намагалися й намагаються прибрати до «мукачівських рук» у довгострокову оренду або приватну власність через ту ж таки схему комуналізації майна. Найчастіше в цьому контексті згадуються палац Шенборна, а також Музей лісу і сплаву та Синевирське озеро. До речі, околиці Синевирського озера та Музею лісу і сплаву — колишні мисливські угіддя австрійських графів Шенборнів (представники цього дворянського роду у XVIII ст. брали участь і у відбудові замку «Паланок»), з чого мимоволі напрошується висновок, що нинішні контролери області мають нездоровий потяг до всього, чим колись володіли відомі австрійські дворяни.

У 1958 р. на базі палацу було відкрито санаторій «Карпати», який спеціалізується на лікуванні серцево-судинних захворювань і успішно функціонує до цього часу. Зрозуміло, що пропустити повз увагу такий привабливий об’єкт у Мукаче­вому не могли. Наступ на палац Шенбор­на почався з піар-підготовки. В середині травня минулого року контрольована В.Балогою мукачівська газета публікує матеріал про історичний замок Шенборна, який начебто руйнується «під наглядом санаторію». Матеріал закінчу­ється риторичним запитан­ням: «Може, палацу потрібен новий власник, котрий зміг би знайти гроші для реставрації?» Поряд наведено коментар начальника управління культури ОДА про те, що будівлі на території санаторію «Карпати» слід роз­вивати не як медичні, а як істо­ричні об’єкти. Через тиждень, 23 травня, питання про передачу палацу Шенборна на баланс селищної ради Чинадієвого було винесено на сесію обласної ради. При цьому перший заступник губернатора, молодший брат В.Балоги — І.Балога заявив, що державні відомства занедбали палац Шенборна та узбережжя Синевира (питання палацу розглядали разом із міжгірськими об’єктами, про що трохи нижче), тому їм потрібен справжній хазяїн. Обговорення проекту рішення викликало гарячі суперечки, деякі депутати прямо заявили, що Балоги через комуналізацію намагаються приватизувати найкрасивіші об’єкти краю. Частина депкорпусу на знак протесту навіть залишила сесійну залу, однак провладної більшості цілком вистачило для ухвалення позитивного рішення.

Палац Шенборна, як і весь санаторний комплекс, перебуває на балансі ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», засновниками якого є Федерація профспілок та Фонд соціального страхування України. Цілком очевидно, що розпоряджатися таким об’єктом обласна рада не має жодних повноважень. Крім того, доволі дивним видається рішення передати палац селищній раді Чинадієвого, річний бюджет якої становить усього 3 млн. 351 тис. грн., з яких власні надходження — 1 млн. 552 тис. грн., а решта — 1 млн. 799 тис. грн. — субвенція. Зрозуміло, що дотаційна селищна рада аж ніяк не зможе утримувати, а тим більше реставрувати, розкішний палац. Очевидно, все робиться з розрахунком, що із часом селищні депутати ухвалять рішення віддати палац у довгострокову оренду або в приватні руки «справжнього хазяїна». Щоб завадити цьому, своє слово мав би сказати реальний власник санаторію — профспілки. Однак, окрім заяв про незаконність рішень облради, далі справа чомусь не йде. Тим часом у вересні минулого року ОДА вже зверталася до Господарського суду Закарпатської області з позовом про усунення перешкод у використанні майнового комплексу палацу Шенборна. Якщо так піде й далі, мисливський замок графів невдовзі може перетворитися на резиденцію нових дворян, якими себе уявили вихідці з с. Завидове Мукачів­ського району.

Музей — до озера, озеро — до лісгоспу…

Сесія облради від 23 травня ухвалила, як уже згадувалося, аналогічні рішення ще стосовно двох об’єктів, розташованих у Міжгірському районі, — Музею лісу і сплаву (який серйозно постраждав від паводків 1998 і 2001 років) та Синевирського озера — однієї з найкрасивіших візитівок Закарпаття, яка за опитуванням експертів та інтернет-користувачів увійшла до семи природних чудес України. На їхній базі обласні депутати утворили два комунальні підприєм­ства — «Синевир» та «Музей лісу і сплаву на Чорній ріці». Наприкінці травня аналогічне рішення винесли й на сесію Міжгірської районної ради, де воно спричинило справжній скандал. Районні депутати заблокували процедуру голосування, заявивши, що не дадуть Балогам заволодіти найкрасивішими перлинами Міжгірщини (у літній період збір ягід і грибів на території, яка прилягає до «комунальних підприємств», — чи не єдиний заробіток для мешканців навколишніх сіл). Утім, за два тижні в Міжгір’я навідався І.Балога з одним із заступників голови облради. Після співбесід із депутатами вони таки домоглися ухвалення потрібного рішення. Після цього на території Музею лісу і сплаву без будь-яких погоджень розпочали будівельні роботи.

Як і у випадку з палацом Шенборна, жодних повноважень ухвалювати згадані рішення ні обласна, ні районна рада не мала. Музей і озеро входять до Національного природного парку (НПП) «Синевир», змінювати межі якого може лише Верховна Рада, а розпоряджатися майном — Кабінет міністрів. Очевидно, рішення Закарпатської облради ухвалювалися з тим прицілом, що більшість у Верховній Раді, так само як і склад Кабміну, буде іншою, і згодом обидва органи підтвердять «закарпатські» рішення кожен на своєму рівні. Однак не склалося. До речі, незважаючи на правову абсурдність «комуналізації» загальнодержавних об’єктів, оскаржити рішення облради на закарпатському рівні неможливо — суди футболять позови, не даючи їм жодного руху, а прокуратура області (яку, нагадаємо, очолює кум В.Балоги) на депутатські звернення й запити просто не реагує. Мінприроди, на балансі якого перебуває НПП «Синевир», на спроби відчуження майна реагує доволі мляво, обмежуючись листами до Закарпатської облради, секретаріату президента та Генпрокуратури. Від фактичної «прихватизації» озеро і музей рятують опозиційні до В.Ба­логи депутати різних рівнів, а також ЗМІ. Процес цей триває досі. Минулого місяця «екологічний» комітет Верховної Ради, розглянувши питання щодо НПП «Синевир», одноголосно ухвалив рішення про неприпустимість відчу­ження його земель у комунальну власність. На розгляд до Верховної Ради подано проект постанови про незаконність рішення Закарпатської облради. Крім того, депутати планують звернутися до Генпрокуратури з проханням опротестувати рішення облради (що ніяк не може зробити прокуратура Закарпатської області), а також чимшвидше вирішити питання видачі НПП «Синевир» державних актів на постійне користування землею…

Крім палацу Шенборна, Синевирського озера та Музею лісу і сплаву варто згадати 350 гектарів Мукачівського лісгоспу біля санаторію «Синяк» (саме тут розташована одна з дач
В.Балоги), які в 2007 р. уряд Януковича передав наближеному до В.Балоги Центру розвитку туризму «Синяк» (це рішення скасував наступний уряд); розпорядження того ж уряду Януковича про передачу військових містечок у самому центрі Мукачевого з державної у комунальну власність із подальшою приватизацією через конкурс із підставними особами родиною Балоги (про що «ДТ» детально писало в березні минулого року); нарешті, брутальну поведінку І.Балоги, котрий, щоб підрівняти своє домоволодіння, захопив територію спільного користування і заблокував будинок своїх сусідів. Після цього в читачів «ДТ» складеться більш-менш повне уявлення про загальний рівень та смисл життєдіяльності «мукачівських закарпатців» і «закарпатських киян». Колись про таких людей дуже влучно писав І.Карпенко-Карий — слова його персонажа наведено на початку матеріалу. Різниця між подіями у творі українського класика ХІХ ст. та реальною дійсністю в Україні ХХІ ст. в тому, що тоді їх опису­вали в жанрі комедії…