Як ошукали нардепів та зрадили власників землі

Напрочуд "цікава" складається ситуація. Усю силу громадського спротиву було спрямовано на законопроєкт №2178-10: і трибуну блокували, і мертву свиню "випасали" біля парламенту. А наступного дня, абсолютно непомітно був прийнятий більш суперечливий для українців проєкт закону №2194, який забороняє власникам землі продавати землю без згоди орендаря. Ніхто і не здригнувся від перспектив кріпацтва у XXI ст.!

Проєкт закону №2194 ні де не обговорювався. На відміну від №2178-10, за нього проголосувала і фракція "Голосу", яка при обговоренні законопроєкту №2178-10 чітко озвучила, що ринок земель не на часі, а також більшість депутатів інших фракцій, які теж не голосували за проект закону №2178-10. Складається таке враження, що народні обранці взагалі не знали про що цей проєкт.

Найцікавіше - далі, коли до законопроєктів почнуть вносити одні поправки для поліпшення ситуації в країні, а інші - у власних інтересах. Зважаючи, що навіть редакції до першого читання є дуже суперечливими, від лиха нас убереже тільки диво.

Вважається, що проєкт закону №2178-10 є головною загрозою, і саме навколо нього було найбільше галасу. Проєкт закону №2178 було подано 25 вересня 2019 р. урядом, а законопроєкти №2194 і №2195 - депутатами з фракції "Слуга народу", в основному з аграрного комітету. І перше, що дивує: законопроєкт уряду і законопроєкт "слуг" - два конкуруючі документі різних законодавчих ініціатив начебто однієї політичної монокультури.

Після заяви президента, що до 2024 р. іноземці не зможуть купувати землю, проект №2178 став неконкурентним. Під президентське "послання-2024" для іноземців швидко відреагували депутати - ініціатори проєкту закону №2194, видавши альтернативний №2178-10 від 10 жовтня 2019-го, додавши до нього обмеження іноземцям купувати сільськогосподарську землю до 2024 р., тим самим ситуацію конкуренції звели до випадкової неузгодженості.

Як проєктом закону №2178-10, так і проєктом закону №2194 пропонується внести зміни до розділу X перехідних положень.

Виникає запитання: навіщо так робити? Неузгодженість? Неузгодженості насправді немає, адже положення розділу Х у проєктах №2178-10 і 2194 не суперечать одне одному, і обидва законопроєкти можуть бути без конфлікту в майбутньому ухвалені. Хоч би яка з цих двох рушниць вистрелила, у ціль буде влучено.

Так, відповідно до змін законопроєкту №2178-10 у частині 1 статті 130 з'являється абзац, який є нічим іншим, як повторенням частин 2 і 4 статті 81 Кодексу шляхом фактичного їх об'єднання. Мова йде про зобов'язання іноземців відчуження протягом одного року з дня набуття земельної ділянки сільськогосподарського призначення, отриманої у спадок.

Проєктом закону №2194 вносяться зміни до статей 81 і 82, при цьому статтю 82 "обрізають" до однієї "лінивої" частини, але якої. Законопроєкт №2194 прибирає будь-які обмеження для іноземців та іноземних юридичних осіб у випадках набуття ними прав власності на землі. Хоча доцільніше було б визначити, що тільки юридичних осіб-резидентів.

Обома законопроєктами вносяться зміни до статті 130 Земельного кодексу України. При цьому законопроєкт №2194 не вносить зміни до частини першої статті 130, залишаючи редакцію діючого Кодексу, яка надає право іноземцям бути учасниками юридичних осіб України і фактично бути набувачами українських земель (див. табл. 1).

Зміни, які пропонується внести законопроєктом №2194 до статті 130, а саме - зміни частини другої та доповнення частиною третьою, відверто насторожують (див. табл. 2). Йдеться про заборону власникам землі продавати землю без згоди орендаря. Це і є те обіцяне президентом право розпоряджатися землею та визволення від "совка"?

При умові, що практично всі землі селяни були змушені передати в оренду на довгі роки, то не бачити селянам можливості ні продажу землі за європейськими цінами, ні переходу до самостійного господарювання. Закон не звільняє селян з кріпацтва, не надає їм права розпоряджатися землею, він, навпаки, посилює обмеження прав селян-власників землі, ще більше закріпачує, змушуючи їх продавати землю якомога скоріше за бодай якісь гроші своєму орендареві.

Законопроєкти №2178-10 і 2194 своїми змінами та доповненнями до статті 130 Земельного кодексу надають, окрім українців, право купувати землю юридичним особам, що відкриває всі можливості, в тому числі і іноземцям, скуповувати українську землю і концентрувати її.

Не важливо, хто сконцентрує землю, іноземець чи українець, - у капіталу не має національності і громадянства, як і совісті у монополій. Концентрація земель - це монополізація і головна перепона для розвитку аграрної галузі, суспільно-економічного розвитку країни. Проти концентрацій і монополій борються всі економічно і соціально розвинені країни світу. Не має бути концентрацій ні в межах громади, ні в межах держави.

На підтвердження того, що законопроєкти націлені сформувати преференції великим і малим орендарям та іноземному капіталу, наведемо той факт, що проєктом №2178 пропонується до 2024 р. не обмежувати юридичних осіб України, учасниками (власниками) яких є іноземці, в праві купувати земельні ділянки, які перебувають у користуванні таких юридичних осіб "на правах оренди, емфітевзису, за умови, якщо: з часу державної реєстрації юридичної особи - набувача права власності пройшло не менше 3 років", - це зміни до п. 14 розділу Х, другий абзац.

Фактично з прийняттям цього законопроєкту, за попередніми оцінками, до 80% селян втратять землю остаточно. Відсторонення селянина від землі через неефективні орендні відносини, неусвідомлення можливості стати власником власного аграрного виробництва спричиняє бажання продати землю, отримати гроші і вирішити свої нагальні проблеми. Ситуація настільки критична, що зняття заборони на відчуження земель стане причиною її стрімкого дорозпродажу.

Виходячи з цього, єдина можливість запобігти негативам від таких законодавчих змін є внесення національно-орієнтованих пропозицій і поправок до законопроектів №2178-10 і 2194.

Головною ідеєю пропозицій і поправок має стати формування можливостей для відновлення розвитку аграрної галузі за участі виключно українців.

Метою зняття заборони на відчуження землі повинен стати ефективний обмін прав власності на землю, коли земля від громадянина, який бажає її продати, переходить до громадянина, який хоче бути власником землі і самостійно господарювати на ній.

Під самостійним господарюванням слід розуміти одноосібне (сімейне) господарювання чи господарювання через участь власника землі в господарському товаристві, в яке передається земля на правах користування.

Запит на купівлю землі серед українців є. Він комплексний, сформований економічними та світоглядними, патріотичними та культурними чинниками, - цей запит позитивно впливатиме на зростання цінності української землі. Тоді як економічне формування ціни на землю, за логікою транснаціонального капіталу, латифундистів-орендарів і просто іноземців-фермерів визначатиметься безпосередньо прибутковістю землі, що означатиме відсутність зростання ціни на землю, яке так рекламують, аби лише відкрити ринок земель.

Тому формування конкурентних пропозицій "від українців українцям" є раціональними, національно-орієнтованими, і саме такому обміну прав на землю потрібно віддати перевагу, а не ставити в пріоритет латифундистів-орендарів, фермерів, надаючи їм законодавчі преференції та обмежуючи в правах селян-власників землі та безземельних українців. Саме за таким ціннісним принципом сформувалися захмарні для нашої уяви ціни на землі в тих же Нідерландах чи Данії, де земля може належати тільки громадянам країни.

Формування національно-орієнтованої аграрної політики через механізми державного управління сприятиме зростанню прибутку від землі, що матиме вплив на збільшення цінності землі та приведе до падіння схильності продавати землю у нинішніх її власників, а ефективний обмін землею зводитиметься до переходу землі у власність по родинних зв'язках, від старшого покоління до молодшого, яке більш активне в бажаннях до самостійного обробітку власної землі.

Крім норм щодо права розпоряджатися землею, мають бути визначені норми до набуття землі, які унеможливлювали би будь-яку її концентрацію, забезпечували б усуспільнення прибутку від землі, що відповідало б сучасним світовим тенденціям економічно розвинених країн із соціально-орієнтованою економікою.

Тому правило просте: громадянин України має право набувати одну земельну ділянку з обмеженням по площі, яке відповідає максимально сформованому розміру земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Це відповідає конституційним засадам з прав і свобод громадян.

Такий самий принцип був застосований при розпаюванні колективних сільськогосподарських підприємств - вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних паїв усіх членів підприємства були рівними.

Запропоновані поправки і зміни сприятимуть розвитку самостійного аграрного виробництва, а саме - переходу від користувальної моделі (оренда землі, емфітевзис) до самостійного обробітку землі її власниками. Консолідація земель через об'єднання українців-власників землі - найбільш короткий та надефективний шлях для відновлення й розвитку сільського господарства. Організаційною формою такої консолідації мають стати товариства власників землі. Влада, у свою чергу, повинна сприяти формуванню та розвитку самостійного господарювання, а результати цього сприяння визначатимуть спроможність влади.