Внутрішні фронти трансфертної війни

6 червня ц.р. Верховна Рада мала розглянути в першому читанні законопроект про трансфертне ціноутворення (ТЦ). Однак у черговий раз з різних причин не склалося. При цьому "трансфертне" питання поступово набуває дедалі більшого політичного забарвлення. В опозиції заявили, що не підтримуватимуть урядового законопроекту, розробивши власний. Експерти не виключають: незалежно від результатів парламентських торгів, закон буде ухвалено, бо нібито для цього є політична воля. Питання - який саме вигляд матиме кінцева редакція документа та яку, відповідно, користь зможе принести для бюджету? Якщо зможе.

Згідно з чинними нормами Податкового кодексу, платники податків у своїх операціях мають можливість відхилятися від ринкових цін на 20%. Таке от легітимне вікно для оптимізації податків. Якщо урядовий законопроект про ТЦ буде ухвалений у поточній версії, така можливість номінально зникне. Номінально, бо багато залежить від якості податкового адміністрування, готовності закривати очі на якісь маніпуляції тощо. Водночас у документі для металургійної, хімічної, аграрної галузей пропонується надати право до 2018 р. відхилятися на 5% від ринкових цін. Така поступка позиціонується як вимушений крок для підвищення шансів на проходження проекту закону через ВР.

При цьому в законопроекті представників опозиції, який виплив у ЗМІ, з одного боку, подібних цінових "послаблень" для окремих галузей не передбачається, а з іншого - пропонуються інші пом'якшення для бізнесу. Ключове - це поширення держмоніторингу трансфертних цін лише на операції з "офіційними" офшорами. Таким чином, поза контролем держави опиняться, по-перше, операції всередині країни, а по-друге, операції з низькоподатковими юрисдикціями ("неофіційні" офшори - Швейцарія, Ірландія тощо).

У зв'язку цим DT.UA вирішило поцікавитися в незалежних експертів, які підходи в регулюванні трансфертного ціноутворення були б усе-таки найбільш адекватними до потреб і держави, і бізнесу, та про що з цього приводу свідчить міжнародний досвід.

Костянтин КАРПУШИН, керівник групи трансфертного ціноутворення KPMG
в Україні

Контролювати угоди з резидентами офшорів і низькоподаткових юрисдикцій з точки зору податкової служби доцільно. За даними Міндоходов, 54% усього експорту з України здійснюється через посередників, з них 22% припадає на офшори. За деякими даними, завдяки такому структуруванню поставок, за межами українського оподаткування залишається близько 30% українського прибутку, а це мільярди гривень, недоотримані бюджетом.

Наразі аналогічна практика контролю цін не тільки із взаємозалежними особами, а і з незалежними, які є резидентами офшорів і низькоподаткових юрисдикцій, уже спостерігається в деяких європейських країнах, а також у Росії та Казахстані. У Росії визнаються контрольованими угоди з незалежними особами в зовнішній торгівлі біржовими товарами, а також з резидентами певних країн, список яких затверджується міністерством фінансів РФ.

Бізнес може прийти з податковими органами до певного консенсусу щодо списку країн, які підпадуть під контроль. Фактично представники бізнесу України вже розпочали такий діалог із владою. Крім того, компромісним рішенням може бути впровадження практики подачі документації по операціях із незалежними особами, які перебувають у низькоподаткових або офшорних юрисдикціях, не щороку, а лише на вимогу податкових органів.

Що стосується контролю операцій усередині країни. Якщо говорити про моніторинг усіх угод із взаємозалежними особами всередині України з точки зору трансфертного ціноутворення, то це видається недоцільним. Основний сенс контролю над трансфертним ціноутворенням зводиться до того, що прибуток має оподатковуватися в тій країні, в якій він згенерований.

Переміщення прибутку між підприємствами всередині країни в умовах унітарної держави з єдиною податковою ставкою у результаті не повинні мати жодних наслідків для суми податкових надходжень до бюджету. У країні з федеративним устроєм, наприклад, у Росії, де існують територіальні бюджети різних рівнів, такий контроль може бути виправданим, але не в Україні.

Водночас, контролюючи угоди із взаємозалежними особами всередині країни, податкові органи прагнуть мінімізувати ухилення від сплати податків шляхом укладання угод, наприклад, зі збитковими компаніями. Але тоді для виправдання такого контролю його слід застосовувати лише до угод із взаємозалежними компаніями, які декларують збитки.

Тобто компромісним варіантом для держави та бізнесу може стати контроль не всіх, а лише деяких типів угод (транзакцій), наприклад, з компаніями, які користуються спеціальним податковим режимом (компанії агросектора) або нульовою ставкою податку на прибуток.

Євген ТИМОШЕНКО, старший аналітик МЮФ Integrites:

- Офшорні та низькоподаткові юрисдикції мають багато спільного. Так, у низькоподаткових юрисдикціях є повноцінні податки, необхідність подавати звітність і доступ до банківської таємниці, але по суті вони є ефективними механізмами оптимізації ведення міжнародного бізнесу завдяки таким перевагам, як двосторонні угоди про запобігання подвійного оподаткування, а також можливість знизити ефективну ставку податку. Причому це не якась специфічна схильність українців чи вихідців з СНД, бо, наприклад, і такі світові ІТ-гіганти, як Google та Microsoft, використовують такі юрисдикції, як Ірландія, Люксембург і Бермудські Острови, у чому вже були звинувачені податківцями.

Також можна сказати і про намагання держави контролювати такі процеси. Приміром, Сполучені Штати на основі Foreign Account Tax Compliance Act (2010) уже підписали угоди про співробітництво, зокрема, з Ірландією та Швейцарією. А флагмани європейської економіки (Німеччина, Великобританія, Італія, Іспанія та Франція) в квітні підписали аналогічну угоду між собою. Тенденція до скорочення рентабельності бізнесу, падіння обсягів експортних продажів при неможливості синхронно скорочувати обсяги державних видатків змушує контролювати діяльність вітчизняного бізнесу за кордоном ще більш жорстко.

В Україні ситуація апріорі ще ускладнена й високим податковим навантаженням. Так, за даними Світового банку, загальний рівень податкового навантаження на доходи компаній є надзвичайно високим (55,4%, для порівняння: 46,8% у Німеччині, 40,6% у соціально орієнтованій Фінляндії, 43,8 і 49,2% - у сусідніх Польщі та Чехії відповідно), і це спричиняє значну тінізацію економіки навіть в умовах сприятливої зовнішньої кон'юнктури. Варто згадати приклад цивілізованих у фінансовому плані німців, коли зміни лише на 1–2% у ставці ПДВ призводили до зростання тінізації бізнесу.

На жаль, в Україні традиційно спостерігається ситуація, коли заводи оприлюднюють збитки, показники економіки переживають не найкращі часи, але підприємства, заводи, цілі галузі продовжують генерувати кошти на користь своїх власників, оминаючи функцію наповнення бюджету. Окрім того, кошти не лише не доходять до бюджету, вони не доходять і до самих підприємств у вигляді фінансування модернізації, виплати зарплат. Також такий сценарій служить джерелом отримання різноманітних часто невиправданих пільг і преференцій.

Олена МАКЄЄВА, віце-президент Ради незалежних бухгалтерів та аудиторів, керуючий партнер аудиторської фірми "Аксьонова та партнери" Geneva Group International:

- Намагання поширити регулювання трансфертного ціноутворення не лише на зовнішньоекономічні операції, а й на операції всередині країни не є суто національною особливістю України. Така практика має місце в багатьох країнах світу (в т.ч. Євросоюзу) і в більшості випадків пов'язана, власне, із недовірою держави до бізнесу та, навпаки, відсутністю належної культури сплати податків (що особливо характерно для України) і функцією контролюючих органів, яка ще й досі залишається фіскальною.

Провідною міжнародною організацією, яка має значний вплив на формування в тому числі і національних систем регулювання трансфертного ціноутворення, є Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Базовим принципом, на якому ґрунтуються національні системи регулювання країн - членів ОЕСР у цій сфері, є принцип ринкової ціни.

Стандартам ОЕСР не притаманна жорстка ієрархічність - держави можуть запозичувати ті чи інші рекомендації, які, на їх погляд, є найбільш придатними для їх економік. Таким чином, принципи й методи Методології трансфертного ціноутворення можуть застосовуватися до операцій між пов'язаними особами також усередині країни. І хоча Україна не є членом ОЕСР, у національному податковому законодавстві використовуються методи трансфертного ціноутворення всередині країни до операцій із пов'язаними особами, із нестандартними контрагентами (з тими, які не є платниками податку на прибуток) і до бартерних операцій.

Слід зазначити, що застосування правил трансфертного ціноутворення і всередині країни поширене в багатьох країнах Європейського Союзу. Так, у Польщі таку практику було запроваджено з 2009 р. Відповідна документація готується платниками податків тоді, коли сума угоди перевищує 20 тис. євро. Цікаво те, що польське законодавство не містить особливих вимог щодо звітування податковим органам. Та якщо підприємство отримує запит від податкових органів, воно зобов'язане надати документацію впродовж семи днів.

Податкові органи Німеччини теж перевіряють відповідність цін операцій усередині країни ринковим параметрам, але здебільшого між пов'язаними особами. Слід зауважити, що німецьке законодавство з трансфертного ціноутворення досить складне. У цій країні готують спеціальних аудиторів, які перевірятимуть лише операції, що підлягають трансфертному регулюванню.

Німецькі платники податків зобов'язані на запит податківців надати всю необхідну документацію впродовж 60 днів з дати отримання запиту або впродовж 30 днів у випадку надзвичайних трансакцій. Здебільшого запити надсилаються під час проведення податкового аудиту. Підприємства повинні готувати відповідну документацію, якщо для послуг і купівлі-продажу нематеріальних активів сума угод перевищує
500 тис. євро, для продажу товарів - 5 млн євро. Якщо платник податків не надав достатньо документації, його штрафують.

Серед країн, які нещодавно почали визначати звичайну ціну в операціях між пов'язаними особами всередині країни, можна назвати Грецію. Відповідні регламенти почали там працювати з 1 січня 2013 р., хоча трансфертне законодавство запроваджувалося в країні ще з 2008-го.

Грецькими нормативними актами визначено, що всі юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми, повинні щороку подавати до податкових органів інформацію щодо операцій між пов'язаними особами. До речі, тамтешнє законодавство надає переваги визначенню звичайної ціни методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналог продажів) і методом "витрати плюс".

На жаль, через недостатню пропрацьованість законодавства між податківцями та платниками податків у Греції виникає чимало протиріч, що призводить і до появи багатьох судових справ. Запобіжником проти таких викликів у багатьох країнах стала практика укладання договорів (угод) про ціноутворення між підприємством і податковим органом (The advance pricing agreement). Цей підхід застосовується, зокрема, в Індії, де правила трансфертного ціноутворення поширюються також на операції між пов'язаними особами всередині країни (з 2012 р.).

У відповідному договорі встановлюється методика визначення ринкової ціни щодо контрольованих операцій. Причому податковий орган бере на себе зобов'язання дотримуватися її (методики) на весь період дії угоди. Крім того, визначаються критичні припущення, виключно при виникненні яких у фіскалів з'являється право коригувати ціни. Як наслідок, наявність договору якщо не повністю нівелює ризик довільного застосування звичайних цін контролерами, то значно його зменшує.

Якщо дивитися на перспективи регулювання трансфертного ціноутворення в світі, можна прогнозувати, що вимоги до операцій із пов'язаними особами лише посилюватимуться, адже це є елементом певної конкуренції між податковими адміністраціями різних країн. Ситуація з Кіпром підтверджує початок цього глобального процесу. А тому не виключено, що через посилення контролю з боку держав упродовж найближчих п'яти-семи років актуальність питання заниження ціни між пов'язаними особами транснаціональних корпорацій поступово знизиться.

У підготовці матеріалу брали участь: партнер аудиторської компанії Benefitax GmbH, голова комітету з міжнародного оподаткування Geneva Group International
Oliver Biernat (Німеччина);
партнер консалтингової компанії
EFS Group sp. z o.o.
Artur Plutowski (Польща);
керуючий партнер консалтингової компанії DINAMIKI EPE
Spyridon Michopoulos (Греція); партнер аудиторської фірми
ML Bhuwania&Co
Ashish Bairagra (Мумбаї, Індія).