Зникле сонце

05 квiтня, 2013, 20:26 Роздрукувати Bипуск № 13, 5 квiтня-12 квiтня 2013р.
Відправити
Відправити

Тому, ніж мати даремні ілюзії на порятунок із боку Росії, ліпше на Кіпрі вчили б російські прислів'я: "сколько веревочке не виться..." або "назвался груздем - полезай в кузов".

Зникле сонце

"Приведіть до мене всіх втомлених, усіх бідних,

охочих дихати повітрям свободи".

Напис на статуї Свободи в Нью-Йорку

Не беруся сказати, кому першому спало на думку трохи підкоригувати зазначене в епіграфі гасло, замінивши "бідних" на "багатих", але, підозрюю, саме так і народилася ідея офшорних зон. Тобто приходьте до нас зі своїми грошиками, щоправда, у нас (через убогість економіки) їм робити нічого, але ми відправимо їх звідси "працювати", куди побажаєте, а ви в цей час насолоджуватиметеся повітрям свободи (бо ми вас нікому не видамо), де душі завгодно. Термін off-shore, тобто "поза берегом", спочатку застосовувався відносно Нормандських островів (на кшталт острова Мен), де й починалася історія цього бізнесу. Хоча згодом прижився він і в континентальних країнах - Швейцарії, Андоррі або Ліхтенштейні.

У 80-х роках минулого століття наслідувати цей приклад вирішили й на Кіпрі (до цього успішно освоювали надання іноземним судновласникам "дешевого прапора"). Це не пройшло повз увагу радянських зовнішторговців, які почали використовувати можливість реєструвати дочірні компанії на "острові Афродіти", адже це допомагало обходити певні обмеження (наприклад на продаж високотехнологічної продукції), до того ж сплати податків за це не вимагали. Саме це й було записано в Угоді 1982 року між СРСР і Кіпром про уникнення подвійного оподаткування, яка передбачала нульову ставку податку на дивіденди, відсотки і роялті й не містила положень про бенефіціарного власника або норм, спрямованих на протидію ухилянню від сплати податків. У тій самій угоді, використання якої пострадянськими нуворишами дало їм змогу уникнути й оподаткування, і обмежень валютного контролю і, найголовніше, легалізувати свої капітали, прикривши "сороміцькі місця" його походження білими шатами з лейблом "іноземні інвестиції". Однак усе колись закінчується.

Початком кінця, ймовірно, варто вважати підготовку Кіпру до входження в Європейський Союз, зумовлену логікою його економічного розвитку, зокрема зв'язками з Грецією (яка стала членом європейського співтовариства ще 1981 р.) і зростанням рівня життя на острові, який поступово наблизився до "європейських стандартів". Так, якщо у 1980 р. ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) становив не набагато більше 5 тис. дол. (або 60% від середнього рівня країн ЄЕС), то у 2004-му - вже 22 тис. (або 82%).

Значною мірою це зростання зумовлювалося розквітом офшорного бізнесу (перед вступом до ЄС на острові було зареєстровано близько 16 тис. офшорних компаній) і тісно пов'язаної з ним банківської справи. При офшорному режимі, втім, особлива майстерність у банківській справі не потрібна: оскільки офшорні банки за визначенням мають діяти тільки за кордоном, то депоновані ресурси просто пересилалися іншим, справжнім ("он-шорним") банкам, які й займалися їх розміщенням у вигляді кредитів.

Із 1 січня 2003 р., напередодні вступу до ЄС, було внесено відповідні законодавчі зміни, які формально позбавляли Кіпр офшорного статусу. Водночас залишалися можливості для "податкової оптимізації" (бо податковий режим на острові залишався значно привабливішим, ніж в Ірландії, Швейцарії або на Мальті, які стояли наступними в цьому ряду країн ЄС).

Щодо приховування "кінцевого бенефіціара", то це й надалі забезпечувалося немудрою схемою, за якою засновником кіпрської компанії (з усіма перевагами) ставав власник офшору якихось там Нормандських (чи Карибських) островів - без подальшої ідентифікації, природно. Саме з цієї причини кіпрському керівництву різного рівня (від президента до послів) довелося наполегливо доводити, що Кіпр "теперечки не те, що допіру", домагаючись, аби країну викреслили з усіляких "чорних" списків. Чому й ми, і росіяни довго опиралися, адже правила на Кіпрі впровадили цілком західноєвропейські, але за їхнім виконанням стежили добре знайомим нам "візантійським" способом, коли суворість законів компенсується необов'язковістю їх виконання.

Однак банківському сектору довелося-таки перебудовуватися. Зокрема, тепер уже треба було самим активно займатися активними операціями, видаючи кредити і на Кіпрі, і за кордоном. Отут і почалися проблеми: кіпрська економіка виявилася занадто малою для того, щоб проковтнути такі ресурси. Зокрема, депозити кіпрських банків перевищують нині ВВП країни вчетверо (17,5 млрд і 68,4 млрд євро відповідно, з яких 20 млрд євро надійшли на депозити після січня 2008 р.).

Можна, звичайно, розміщувати активи за кордоном. Зрештою, у Люксембурзі активи банків перевищують ВВП Великого Герцогства в 25 разів! Цілком логічно, що цим шляхом пішли й кіпрські банки, активи яких (120 млрд євро) перевищили ВВП країни "лише" усемеро. Усе б гаразд, але річ у тім, що розміщення активів за кордоном потребує особливих знань і професійних навичок. А тут, очевидно, виникла проблема, і з цієї причини кредити йшли в основному в знайому і близьку грецьку економіку. З усіма наслідками, що випливають останнім часом.

Ще рік тому найбільші банки Кіпру вирішили взяти участь у програмі реструктуризації грецького боргу, вклавши в це майже 5 млрд євро. У результаті кіпріоти списали 70% від суми заборгованості, а на цю суму держава профінансувала ці банки, одержавши відповідні частки в їхньому капіталі. Пішли чутки, що такого ж щастя удостоїлися й багато "поважних людей" - великих бізнесменів і політиків. (Хоча, звичайно, для кращого розуміння причин падіння кіпрських банків ліпше було б подивитися результати їхнього аудиту та завершення через чотири місяці роботи спеціальної комісії, покликаної розслідувати обвинувачення в незаконних пільгах для VIP-клієнтів: адже можуть відкритися факти і цікавіші за швейцарський рахунок колишнього французького міністра Ж.Каюзака.)

Не можна сказати, що "кіпрська трагедія" вибухнула якось раптово. Навіть українські банкіри задумалися над майбутнім "офшорного раю", коли приблизно рік тому пішли перші чутки про продаж спочатку одного, а потім і другого кіпрського банку в Україні. Причому "острів'яни" ясно давали зрозуміти, що за ціною не женуться. Гадаю, що не випадково на цей же період припало й завершення багаторічних переговорів про нову угоду щодо запобігання подвійного оподаткування. "Утрясання" цього питання було таким складним, що віце-прем'єр С.Тігіпко навіть пропонував або змінити, або просто відмовитися в односторонньому порядку від діючої угоди. Це питання порушували й під час візитів у 2011 р. президента Кіпру Д.Христофіаса в Київ і голови Верховної Ради В.Литвина в Нікосію. Здавалося, що процес погодження буде вічним. Але конвенцію, що замінила стару радянську угоду, було підписано наприкінці минулого року під час візиту на Кіпр президента України В.Януковича. Причому на досить пристойних для нас умовах. І хоча нова угода ще не ратифікована й, відповідно, не набула чинності, але, як кажуть, розумному достатньо.

Природно, що відповідне відчуття виникло й на самому острові: є інформація про те, що депозити з двох головних банків країни почали масово переводити за кордон ще в січні цього року. Також розуміли небезпеку ситуації й міжнародні фінансисти: "трійка" просто зволікала із розглядом питання про надання допомоги до завершення лютневих президентських виборів на Кіпрі, за результатами яких очікувалася зміна "європейської "червоної вівці" - президента-комуніста Д.Христофіаса. А що залишалося робити "колоніалістичним силам" (як він відкрито називав не тільки МВФ, а й відповідні інституції ЄС, при тому, що офіційно Кіпр був їхньою складовою частиною й не збирався звідти виходити). Дивна "послідовність", яка коштувала Кіпру такого дорогоцінного часу!

Недивною була реакція європейських партнерів, які вимагали спільних зусиль з виведення країни з кризи. Треба зазначити, що спочатку в Брюсселі до кіпрської кризи поставилися без належної уваги, прийнявши відповідні рішення просто за результатами телефонного обговорення проблеми. Справді, ВВП Кіпру становить усього 0,2% загальносоюзного показника, а розмір допомоги (10 млрд євро) не витримує жодного порівняння з 173 млрд євро, наданими Греції, або навіть
78 млрд євро, витраченими на допомогу Португалії.

Нічого надзвичайного не бачили спочатку і в ідеї запровадження одноразового збору (а не постійного податку) на банківські депозити. Адже йшлося лише про приватних осіб, а не про корпорації чи інвесторів (які в разі чого можуть звернутися до Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів у Вашингтоні та відсудити свої грошики). Як зазначив Der Spiegal, "заходи, запропоновані парламентом Кіпру, не порушують ні європейського законодавства, ні кіпрської конституції". Справді, це все-таки далеко від "Декрету про ревізію сталевих ящиків у банках", прийнятого в грудні 1917 р. однодумцями колишнього кіпрського президента. У липні 1992-го соціалістичний прем'єр Італії Дж.Амато вже запроваджував такий одноразовий збір. Того ж року Бразилія (а на зламі тисячоліть - і Аргентина) вживала аналогічних заходів (які супроводжувалися контролем над рухом капіталу), а у 1936 р.
з податком на депозити намагалася експериментувати Норвегія. Всі ці спроби завдали глибокої психологічної травми клієнтам банків і викликали лише зменшення депозитних ресурсів. Трохи успішнішими були результати таких зборів у 20-х роках минулого століття в Італії (тоді ставка доходила до 50%) і Чехословаччині. Втім, тоді вживали комплексних заходів, і взагалі політико-економічні умови були зовсім іншими.

Звичайно, це не найліпші приклади з економічного життя Європи, але, гадаю, вона (Європа) зможе це пережити. Судячи з того, що британські військові літаки доставляли на острів готівкові євро для забезпечення кишенькових витрат підданих Її Величності, можна бути впевненим, що втрати власників "паспорта с двуспальным английским лёвою" (передусім 3 тис. службовців військово-морських баз в Акротірі й Декелі, на депозитах яких розміщено близько 2 млрд євро), погасять за рахунок вітчизняного бюджету. Можливо, за ісландським сценарієм, так зроблять і деякі інші країни ЄС. Зате решта потенційних "прохачів" знатимуть, де можна знайти безплатний сир. Щодо ефекту доміно, то експерти, звісно ж, звернули увагу на таку можливість. Зокрема, голландський міністр фінансів Й.Дійсельблем закликав бути обережними країни зі зрослими банківськими секторами, "такі, як Словенія". Природно, що Словенія, а за нею і Мальта спростували можливість повторення у себе "кіпрського прецеденту", вказавши на цілу низку відмінностей. Хотілося б у це вірити. Хоча кіпрські банки також мають низку відмінностей від грецьких.

А яка для Кіпру може бути альтернатива? Ліберальний варіант - повне банкрутство банків. Це припускає гарантоване повернення вкладів до 100 тис. євро (що передбачає й нинішній план "Б") і туманну долю для решти (тобто реальні втрати клієнтів можуть перевищити можливий збір). Не найгірший вихід з огляду на те, що, наприклад, вклади в американські банківські "Едж-корпорації" (схожі офшорно-оншорні структури) взагалі не підпадають під програму гарантування.

Патерналістський варіант - державна допомога за рахунок того, що під нові кредити буде закладено національні надбання: від родовищ газу до коштів пенсійного фонду. Як кажуть: "За всього багатства вибору..." Якщо ж уявити, що якби з моменту вступу Кіпру до ЄС там було запроваджено і "європейські стандарти" оподаткування, то фінансовий результат для власників депозитів був би той самий. Тому, ніж мати даремні ілюзії на порятунок із боку Росії, ліпше на Кіпрі вчили б російські прислів'я: "сколько веревочке не виться..." або "назвался груздем - полезай в кузов".

Що стосується Кремля, то після традиційно емоційної реакції ("Наших грабують!"), там, імовірно, все ж таки візьме гору тверезий розрахунок. Який показує, що жодних військово-морських баз (у гаванях, зайнятих нині англійськими кораблями) або довгострокових газових концесій (на ще не розвідані остаточно родовища), а тим більше перспектив приєднання Кіпру до Митного союзу (як свого часу і приєднання Сербії до СНД та ОДКБ) реально там немає й не передбачається. А десятивідсоткові втрати раніше виданого 2,5-мільярдного єврокредиту (очікувані в результаті його реструктуризації) - цілком помірна плата за новий прояв "наддержавних" амбіцій. Знову-таки, чиновників було вчасно попереджено: правда, закон про заборону для них мати рахунки в іноземних банках ухвалено лише в першому читанні, але справжній чиновник завжди вловлює бажання начальства з півслова. А "шановані люди", які не зорієнтувалися вчасно, можливо, повернуть свої грошики якщо не прямо з Банку Кіпру, то, наприклад, через "Юніаструм Банк Росії", що належить на 80% тим же кіпріотам.

Якщо говорити про Україну, то, гадаю, всі зацікавлені особи вчасно відреагували на сигнали попередження у вигляді згаданої вище конвенції та виставляння на продаж кіпрських банків в Україні (які тепер, треба думати, підуть узагалі за ціною "остаточного розпродажу") й успішно оптимізували свої кіпрські депозити. Корпорації, як я вже згадував, узагалі не мають постраждати від планованих заходів, тим більше що найбільш значущі з них використовували Кіпр лише як транзитний пункт (місце реєстрації) для інвестування своїх коштів (які розміщено в цілком пристойних банках), а то й узагалі мають свої офшорні банки десь на більш екзотичних островах (до того ж реєстрація такого банку обходиться дешевше, ніж автомобіль, який висилають в аеропорт, коли час від часу приїжджає хазяїн).

Кіпрські банки, що продаються, через свої скромні розміри навряд чи створять проблему всій системі (тим більше що до них самих в органів нагляду особливих претензій немає, а на допомогу материнських банків давно вже ніхто й не розраховував). Єдиний український банк на Кіпрі теж навряд чи вимагатиме допомоги з боку засновника, тому що спеціалізувався не так на прийманні депозитів, як на проведенні розрахунків і валютному арбітражі. Звичайно, кіпрські інвестиції припиняться. Мабуть, торішні майже 4 млрд дол. - то були залишки розкоші. Ну що ж, побачимо через рік, звідки тепер потечуть в Україну "іноземні" інвестиції.

До речі, про сонце... Один американський автор написав: "Погода тут для багатих!" Отже, ситуацію цілком можна згодом виправити, якщо відвикнути від високих депозитних ставок (а 5–6% річних для ЄС дуже навіть пристойно!) і взятися за розвиток туризму (тобто не так попивати коктейлі, дивлячись на море, як приносити їх заморським туристам). А там, дивись, і газові родовища почнуть "давати країні вугілля". Можна, звичайно, зробити ставку й на казино. Але ліпше, ймовірно, придивитися до досвіду своїх невизнаних північних сусідів, які процвітають, на відміну від греків-кіпріотів (правда, значною мірою завдяки економічному буму в Туреччині), а тепер ще й сподіваються на приплив "наляканих клієнтів" у свої, поки що надійніші, банки.

У будь-якому разі не слід занепадати духом, наслухавшись апокаліпсичних пророкувань про падіння євро та Європи, про загальну експропріацію й мало не про кінець миру (тобто переддень великої війни) або світу (відкладене виконання пророцтв календаря майя). Ліпше згадати ще одного прекрасного письменника, нашого О.Гріна, який вклав у вуста хлопчика, якого безсердечний лиходій Авель Хоггей намагався переконати в тому, що сонце зайшло навіки, слова: "Воно повернеться. Не може бути. Вони обманули мене".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК