Макровплив мікрочипів. Вихід із кризи знайдено, але він вам не сподобається

Криза мікрочипів набрала обертів ще 2020 року, на старті пандемії COVID-19. З одного боку, карантини розірвали звичні ланцюги постачання, з іншого — попит на ґаджети різко зростав у світі, що переходив на онлайн-роботу. Втім, окрім глибокого занепокоєння, жодних рішучих кроків уряди не робили, адже насправді ніхто не помре, якщо купить п’яту PlayStation або дочекається Porsche із салону трохи пізніше. Реальна паніка розпочалася, коли криза мікрочипів торкнулася питань оборони. Кинувши всі сили на допомогу Україні, Захід усвідомив, що, по-перше, не має достатньої кількості зброї, зважаючи на нові геополітичні ризики, по-друге, не має достатньої кількості мікрочипів для її виробництва. І от коли мова зайшла про безпеку, а не про задоволення забаганок споживачів, ринок почав швидко і різко змінюватися. По суті, ми спостерігаємо за стартом нової гонки озброєнь, яка сильно змінить наше майбутнє.

Чому мікрочипи такі важливі? Без них не працює жодна сучасна технологія: автомобілі, комп’ютери, смартфони, побутова техніка, медичне обладнання і сучасне озброєння, звісно. Але є відмінності. Для більшості цивільних виробів цілком підходять так звані Old-Tech Chips, тобто застарілі мікрочипи. Їхнє виробництво у світі не надто диверсифіковане і в основному зосереджене у КНР, Південній Кореї та на Тайвані. Власне, тому будь-які проблеми із логістикою — це вже криза постачання і гарантований дефіцит. Але для військових потреб використовують не застарілі, а так звані передові чипи. А з ними взагалі біда: майже все світове виробництво припадає на Тайвань. Той самий, на який вогнем дихає Китай. Не дивно, що країни, надавши Україні озброєння, оцінивши власні запаси, потреби у виробництві та «тайванський» ризик, м’яко кажучи, перепудилися. Нарешті стало очевидним, що наявність і доступність мікрочипів — це насамперед безпека, а вже потім успіхи автомобілебудування та продажі 5G смартфонів.

Розпочалися інвестиційні перегони. Мета — диверсифікувати Тайвань, який займає 90% глобального виробництва передових мікрочипів (і більш як 65% усіх чипів), причому одна лише TSMC — це 56% усього світового ринку. У найближчого переслідувача, Південної Кореї, — 15% глобального ринку, практично всі з яких — це Samsung, але передових мікрочипів вони виробляють зовсім трішки.

І, попри те, що в Штатах усе ж є і власне виробництво, і технологічні гіганти на кшталт Intel чи Micron, спостерігаються два тренди, які сильно непокоять американців. Перший — до пандемічної кризи виробництво чипів у США падало, попри те, що поширення технологій, навпаки, зростало. З одного боку, невидима рука ринку штовхала Apple до закупівлі чипів там, де дешевше, з іншого — Intel, хоч і піонер галузі, просто фізично не здатна задовольнити апетити всіх охочих, та ще й за азійськими цінами. Другий тренд — у США на сьогодні виробляється 0% передових мікрочипів, і весь ВПК країни залежить від острова, розташованого за 12 тисяч кілометрів.

От чому США прийняли The CHIPS Act — пакет інвестицій у виробництво чипів на суму у 52 млрд дол. І майже всі кошти підуть саме на передові чипи. Зокрема, 39 млрд дол. — субсидії на будівництво нових потужностей, а більш як 10 млрд — дотації на подальші дослідження. Старим чипам перепало лише 2 млрд дол. і поблажливий дозвіл виробляти застарілі чипи в КНР. Передові ж до Китаю потрапити не мають за жодних обставин. Теоретично отримувачі субсидій можуть будувати виробництва будь-де, але США пропонують їм податкові кредити сумарно на 24 млрд дол. на інвестиції, зроблені саме у Штатах.

Корея без бою здавати позицій на ринку не планує. У наступні десять років країна інвестує у галузь неймовірні 450 млрд дол. І ні, вони не підуть на збереження частки у глобальному виробництві застарілих мікрочипів. Як і американці, корейці інвестуватимуть у передові. І, на відміну від американських виробників, Samsung їх уже виробляє, просто не у такій кількості, щоб тягатися зі світовим лідером TSMC. Інвестори — 152 корейські компанії, уряд зі свого боку надає податкові пільги у 40–50% на інвестиції та розробки і ще 10–20% на будівництво. Лідер ринку Samsung планує до 2030 року інвестувати виключно у передові чипи більш як 150 млрд дол., менш знана, але дуже потужна корейська компанія SK Hynix — понад 200 млрд.

Тайванська TSMC, аби не втрачати лідерства, ставку прийняла. Компанія впродовж трьох років планує вкласти 100 млрд дол. у збільшення потужностей із виробництва передових мікросхем.

На цьому тлі інвестиції США бліднуть, погодьтеся.

Однак у Євросоюзі взагалі біда. Там є німецькі Infineon і Bosch та франко-італійська STMicroelectronics. Усе. Наче інших країн технології Індустрії 4.0 не оминули, але якось було не до того. В результаті проблема така ж, як і в американської Intel, — навіть за великого бажання ці три компанії не можуть задовольнити постійно зростаючий попит, а передових мікрочипів просто не виробляють. План у ЄС такий: інвестувати близько 43 млрд дол. у зменшення залежності від імпортних мікрочипів і до 2030 року взяти частку у 20% світового виробництва. І тут або інвестицій замало, або плани із завоювання глобального ринку надто амбітні, а швидше за все, і те, й інше, ще й щедро приправлене європейською бюрократією, яка все гальмуватиме.

А що ж Китай? Поширений міф про те, що саме КНР є світовим лідером із виробництва мікрочипів, виник завдяки тому, що необачні аналітики певний час додавали до частки Китаю Тайвань. Помилку потім виправили, але слава світового лідера за Китаєм, який далеко не топ, закріпилася.

Насправді частка КНР на глобальному ринку за останні десять років знизилася з 30 до 8%. Чому? Бо Китай не топ за якістю, його заводи застарілі для виробництва не лише сучасних мікрочипів, а й побутових. Що гірше, обладнання китайських заводів — не китайське, а ділитися сучасними напрацюваннями ані голландці, ані японці з 2018 року не хочуть. А інших виробників просто нема. Тож наразі китайський максимум — 7-нанометрові чипи, тоді як на ринку вже є 3-нанометрові, прототип 2-нанометрового та технологія для виготовлення 1-нанометрових чипів. Тож очевидно, якщо китайці не отримають сучасних технологій, наприклад силою, вже за кілька років їх витіснять із ринку взагалі.

У КНР наразі нічого кращого за звичний шантаж не придумали. Мають важіль впливу — саме в Китаї знаходяться (та успішно видобуваються) найбільші світові поклади рідкоземельних металів, без яких виробництво мікрочипів неможливе. Тож періодично Пекін погрожує конкурентам, що от-от зупинить поставки сировини на світовий ринок. У відповідь Захід уже давно, і насправді доволі успішно, шукає альтернативи. Так, КНР у середньому видобуває рідкоземельних металів 119 тис. тонн на рік, а США — лише 19 тис. тонн, але розвідані запаси є в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, яка є лідером у Європі за покладами літію. На жаль, Україна з тих запасів і тонни не видобула, але інші країни вже готуються найближчим часом потіснити КНР і на сировинному полі. На старті запуск видобутку у нових родовищах у США, Канаді, Австралії, ЮАР, Туреччині, В'єтнамі. Тож і тут панування Китаю не вічне.

Однак давайте не зачаровуватися. Це марафон, а не спринт. Наявний дефіцит чипів матиме місце найближчі кілька років, щонайменше аж до запуску нових виробництв, на які ще треба знайти людей.

На жаль, лише грошима не вирішити проблеми кадрів у секторі, який ще до озвученого розширення відчував нестачу робітників. Близько 80% виробників ще рік тому зазначали, що кваліфіковані кадри — одна із основних проблем, і вже тоді почали суттєво підвищувати зарплати, аби витримувати конкуренцію за людей. Вочевидь, зі збільшенням кількості заводів ця конкуренція, як і витрати на персонал, лише зростатиме. Виграють ті, у кого інвестиції більші.

Хто програє? Окрім КНР, ми з вами.

Ви, певно, помітили, що практично всі озвучені інвестиції зосереджено на виробництві новітніх мікрочипів, необхідних для ВПК. Проблем «цивільних» чипів ніхто вирішувати не збирається — не на часі. На початку цього року аналітики Avnet Insights опитали півсотні інженерів Азії та США. Окрім традиційних скарг на дефіцит, 64% інженерів відзначають, що він уже напряму впливає і на якість, бо компанії вимагають від них не пошуку найкращих рішень, а пошуку будь-яких рішень, виходячи із наявних компонентів. Інженери обурені, і їх можна зрозуміти. Уявіть кондитера, якому замовляють не «Наполеон» чи «Павлову», а щось із житнього борошна, яєчного порошку і трьох родзинок, аби було їстівне. Десь так розвиватимуться цивільні технології найближчим часом. Ще гірше, аналітики галузі наголошують, що дефіцит і доступність компонентів не мають сприйматися інженерами як тимчасові явища, адже це фактично їхнє майбутнє на роки. І наше також.

Гонка озброєнь, а нинішній мікрочиповий марафон — це саме вона, завжди відкидає на узбіччя цивільні технології. У тому ж опитуванні інженери вказують, що вже почали відкладати в шухляди проєкти наступних поколінь, бо з наявних «житнього борошна і родзинок» їх не зробити. Світ упевнено повертається в часи, коли все найсучасніше було у військових, а цивільні десятиліттями могли чекати, доки їм перепадуть ці технології.

Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.