Підтримати
Інтерес до України багато років визначався транзитом газу. Можна згадати газову кризу 2006-го або 2009 року, наприклад. У самій Україні саме навколо газу вирували пристрасті, на ньому виникали або зникали статки, будувалася велика політика. Саме «через газ» на Київ впливала Москва. Але часи змінилися.
Січень закінчується. Транзит українською трубою не перервано... Щось пішло не так.
Нещодавно «Газпром» учергове зрізав подачу газу в Україну. Тепер вона в більш як чотири рази менша за контрактну — 25 замість 109 млн кубометрів на добу. Подія точно неприємна, але вже цілком звична. Власно, непогано, що хоч якийсь транзит іде. Восени Москва майже прямим текстом казала, що після Нового року може перервати його, щоб заморозити Європу та «врізати по хохлах».
Однак узимку в Кремль знову прилетів птах «обломінго». Укотре з’ясувалося, що жити в ілюзорному світі, де замерзаючі європейці будуть підлесливо клянчити газ у Білокам’яної, звичайно, приємно, але реальність сильно інша. Європа скоротила споживання та перейшла на інших постачальників. У грудні частка РФ на газовому ринку ЄС упала нижче 5%.
Не допомогло навіть, коли в жовтні рвонули труби «Північних потоків». При цьому «невідомі диверсанти» люб'язно залишили цілою нитку нового «Північного потоку-2». Однак ціни, всупереч очікуванням Кремля, не злетіли в космос. Понад те, узимку вони впали у більш як два з половиною рази й зараз нижчі за рівень 2021-го.
Німеччина, де «Газпром» десятиліттями «угноював ґрунт», розвиваючи мережу контактів і доводячи свою частку до половини ринку, тепер узагалі йде від російських поставок вуглеводнів. Уже навіть відібрано в росіян місцеві підземні газосховища, які «Газпром» старанно осушив ще 2021-го. Німцям знадобилося менш як пів року, щоб запустити свої системи приймання скрапленого газу з моря. До цього процес блокувався понад десять років. Справді, навіщо, є ж «прекрасний постачальник на Сході».
Сховища газу в Європі до кінця січня майже повні — близько 80%. Очікувалася складна проблема, як їх наповнюватимуть улітку 2023-го, але вона на очах втрачає гостроту. І якщо ще влітку «Газпром» загрозливо зупиняв трубу через Польщу в Німеччину (проєкт Ямал), то наприкінці року він же зондував, а чи не можна запустити її знову (що за фактом означало підготовку початку ударів по українській ГТС). І був культурно посланий курсом крейсера «Москва».
Якщо ще 2021 року тільки до країн ЄС (без Туреччини) надійшло 155 млрд кубометрів газу з РФ, то торік — лише 64 млрд.
По суті, за російський газ тримається тільки Орбан, не забуваючи, природно, витрушувати з Москви знижки, паралельно теж диверсифікуючи поставки. Туреччина також не проти пограти (не заграючись) із росіянами... але тільки з дуже гарним дисконтом.
Оцінки російського експорту на поточний рік теж не вражають. Сумарно очікується 65–70 млрд кубометрів. Близько третини з них (22–23 млрд) забере Китай. Обсяги поставок туди порівняно з Європою, яка пішла, гранично скромні, торік — 15,5 млрд кубометрів, тоді як у ЄС доходило до понад 200 млрд. При цьому китайці теж не дурні — чітко та жорстко враховують ситуацію, купуючи газ із максимально можливими знижками. Наприклад, у першому півріччі 2022-го «Газпром» продавав газ до Європи по 800 дол. за тисячу кубометрів, а в Піднебесну він ішов уже за 250 дол. Ось на такий ринок Москва, з гігантськими витратами на будівництво нових трубопроводів, спробує зайти. Ну що ж, побажаємо удачі китайським трейдерам!
Ще мільярдів 15–20 кубометрів підуть турецьким споживачам.
До ЄС газ надходить через нас і (в основному на Балкани та в Угорщину) через одну із двох гілок «Турецького потоку». Очікувані поставки 2023 року до Західної Європи оцінювалися в обсязі близько 30 млрд кубометрів. Та й то за умови «якщо транзит через Україну збережеться в нинішніх масштабах», а він відтоді уже впав на 40%.
Власне, залишки транзиту тримаються на тому, що рішення його перервати означає остаточний відхід… Наразі в РФ вагаються. Зима показала, що європейці впораються й без газу зі Сходу. Кремль ефектно та ефективно вбив євробізнес «Газпрому», за якийсь рік розваливши систему поставок газу та репутацію надійного постачальника, що створювалися понад пів століття.
По-хорошому пану Міллеру піти б у відставку, але право лизати хазяйський черевик свіжоспеченому герою Росії важливіше. Ну, кожній країні свої герої.
Зрозуміло, що в РФ усе спишуть на погоду й «англосаксів». Саме тепла зима підвела великого вождя та його вірних холопів. А США та їхній богомерзенний сланцевий газ миттєво зайняли звільнене місце на ринку. Тим паче в другій половині 2022 року поставки газу зі Штатів стали перевищувати російські. Світ змінився.
Для української газотранспортної системи теж. За минулий рік нею було прокачано трохи більше двох десятків мільярдів кубометрів (20,36) газу до Західної Європи. Це в шість разів менше, ніж передбачав контракт 2009 року, та удвічі нижче за контракт 2020-го.
Власне, за весь минулий рік останній контракт виконувався в єдиному місяці — лютому, коли йшли бої під Києвом, Харковом і Миколаєвом. Ідея була в тому, що Україна от-от упаде, а потім домовимося — ось, дивіться, ми й контракти виконували. Не спрацювало… посипалася не Україна, а плани вторгнення.
У другому півріччі 2022-го транзит упав узагалі до 8 млрд кубометрів. За весь січень 2023 року буде трохи більше мільярда кубометрів. Утім, у проєкті держбюджету України сценарій переривання транзиту розглядався як дуже ймовірний.
Кабмін озвучував оцінки вартості переривання в грошах, виходячи з відсутності оплати заброньованих потужностей (тобто 40 млрд кубометрів на рік). Це «призведе до недонадходжень до держбюджету 2023 року 11,15 млрд грн, у тому числі податку на прибуток — 5,3 млрд грн». Враховуючи, що торік заброньовані потужності було використано наполовину, розраховувати на ці гроші не слід.
А варто за них судитися в міжнародному арбітражі. З весни, після захоплення окупантами однієї з двох точок входу газу в Луганській області (КС «Сохранівка»), «Газпром» не виконує умов контракту про повну оплату заброньованих потужностей. А невиконання — гідний привід, аби вимагати компенсації втраченої вигоди.
Та річ не тільки й не стільки в грошах. Ключове слово — війна. Як ми вже неодноразово писали, понад 90% видобутку в країні — це східні (читай, прифронтові) регіони. Переривання транзиту означає нову й потужнішу хвилю ударів по об'єктах газовидобутку. До цього треба реально готуватися (жорстко, цілеспрямовано й без помпи).
Тим паче що за відсутності транзиту доведеться розвертати систему подачі газу від західноукраїнських ПСГ на схід. Технічно ми до цього готові й неодноразово відпрацьовували, але це означає, що почнуться удари й по компресорних станціях газопроводів і ПСГ. Отже, посилення захисту та перевірка того, що раніше тут було зроблено, необхідні. І точно не для галочки. У мережі є відео, на якому «шахед» знайшов пролам у захисті київської електропідстанції. Горіло не одну годину. Якби захист був трохи кращий, результат був би зовсім іншим. Отже, арбітражі арбітражами, а захисні укриття — пріоритет. Вибирати не доводиться, якщо за вікном Європа, XXI століття, але сусідня країна тягне тебе в XVIII.
Росіяни вже програли свою газову битву за Європу, але Україна свою ще має виграти. Перший етап ми пройшли досить непогано, але захоплюватися цим зарано, а з лаврами взагалі поганенько. Попереду не лише успіхи. І витримати доведеться все.
Більше статей Ігоря Маскалевича читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google