Путін вистрелив собі в ногу: чи вистачить Росії грошей від нафти та газу на війну

06 сiчня, 2023, 08:31 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Енергетика як зброя: що очікує Україну, Європу та Росію в 2023 році

Війна Росії проти України та Європи асоціюється більшою мірою з природним газом, проте саме експорт нафти і нафтопродуктів генерує найбільшу виручку для держави-терористки. До повномасштабного вторгнення 24 лютого кожен четвертий барель сирої нафти, що імпортувалася в Європейський Союз, надходив із Росії. Продаж нафти та нафтопродуктів на світовий ринок 2021 року приніс Росії в 3,2 разу більше виручки, аніж продаж газу. Найбільші обсяги постачань припадали також на ЄС.

Читайте також: Росія створює «тіньовий флот» танкерів для обходу нафтових санкцій — FT

5 грудня набула чинності заборона на імпорт російської нафти, що доставляється морем, а 5 лютого 2023-го набуде чинності обмеження на імпорт російських нафтопродуктів, — це перший вектор нафтових санкцій. Другий вектор полягає в забороні надавати морські послуги для транспортування російської нафти і страхувати такі вантажі, якщо її ціна перевищуватиме певну стелю — price cap — 60 дол./барель. У 2023 році ми якраз і побачимо, як працюватиме нафтове ембарго, але вже зараз очевидно, що такий прайс кеп є занадто високим і збереже можливості для живлення війни за рахунок нафтодоларів. Собівартість видобутку нафти в РФ варіюється від 15 до 45 дол. залежно від глибини залягання, географії й умов видобутку. Занадто висока цінова стеля для російської нафти зберігає достатній обсяг податкових відрахувань до федерального бюджету — бюджету війни. Це не зупинить російської агресії. Прайс кеп має еволюціонувати до рівня 20–30 дол. за барель.

Хоча ОПЕК+, картель експортерів нафти разом із Росією, намагався наприкінці 2022 року утримати високі ціни на нафту на ринках через квоти на видобуток, випуск на ринок додаткових обсягів нафти зі стратегічних нафтових резервів США разом із політикою встановлення ліміту цін на російську нафту країнами G7 у грудні допомогли знизити ціни на нафту на світовому ринку.

Промисловий видобуток нафти та нафтопродуктів триває вже близько 160 років, і за цей час утворювалися різні конфігурації клубу нафтовидобувних держав, проте клуб покупців нафти жодного разу не був створений. Фактично сьогодні ми є свідками зародження вперше в історії «антиОПЕК» — картелю покупців нафти для протидії картелю нафтовидобувних держав. У 2023 році ми побачимо більш чіткі його обриси, проте це залежатиме від успішності поточної санкційної політики щодо російської нафти та нафтопродуктів. Події, що відбуваються зараз, дуже схожі на події початку 1970-х років перед арабським нафтовим ембарго, коли відбувалася консолідація групи видобувних країн для цінового удару по Заходу.

У час турбулентностей важко робити прогнози, однак деякі експортери нафти при підготовці бюджету, зокрема Алжир і РФ, закладають середню орієнтовну ціну на нафту на рівні 70 дол. за барель у 2023 році. Спеціалісти американського Управління енергетичної інформації прогнозують середню ціну на нафту марки Brent 2023-го на рівні 92 дол. за барель, а пул 38 економістів Reuters 1 грудня 2022 року прогнозував середню ціну на рівні 100,5 дол. за барель у 2023-му.

Рецесія в ЄС і США, ковідні обмеження та локдауни в Китаї, який є найбільшим споживачем нафти у світі, сигналізують про те, що попит на нафту у 2023 році, найшвидше, буде помірним, але ціни знову поповзуть угору, якщо буде більш швидким, ніж очікувалось, економічне відновлення Китаю. Економісти Goldman Sachs прогнозували в листопаді 2022 року: якщо відбудеться різке згортання політики нульової терпимості до ковіду Китаєм, то ціни на нафту можуть підскочити до 125 дол. за барель.

Із введенням у дію ембарго на російські нафтопродукти у лютому 2023 року в Європі відбуватиметься переорієнтація на нафтопродукти з Перської затоки та США, яка потребуватиме побудови нових ланцюжків поставок, що може мати наслідком зростання цін на нафтопродукти, зокрема на дизель.

Указ Путіна від 27 грудня у відповідь на запровадження цінової стелі виглядає як показовий постріл собі у ногу, який ні на що не впливає. Згідно з указом, запроваджується заборона продавати нафту всім країнам, які приєдналися до нафтового ембарго, тобто які й так добровільно від цієї нафти відмовилися.

Читайте також: Російська нафта знаходить покупців: Японія тестує імпорт впершу з травня 2022 року

Роль Росії як постачальника нафти та нафтопродуктів на ринку ЄС змінюється, а наскільки ці зміни будуть кардинальними, залежатиме від політичної волі країн ЄС і США дотримуватися нафтового ембарго. Перегляд цінової стелі має відбуватися раз на два місяці, і ситуація з ембарго може змінюватися, а Росія вже вдається до спроб тестувати санкційну політику ЄС на міцність, посилаючи танкери з нафтою до Греції.

Європейський газовий ринок

Після російського вторгнення в Україну в ЄС було ухвалено низку послідовних рішень щодо заміни російських енергоносіїв. Так, нещодавно Європарламент у Резолюції від 6 жовтня 2022 року повторив свій заклик до негайного та повного ембарго на імпорт викопного палива та урану з РФ. А в наступній резолюції підтримав безпрецедентний пакет у розмірі 18 млрд євро для України у 2023 році для забезпечення макроекономічної стабільності та відновлення української енергетичної інфраструктури. Наголошено на важливості швидкого надання фінансової та технічної допомоги з огляду на наближення зими, коли значна кількість українських громадян ризикує втратити доступ до життєво необхідних послуг — води, опалення та електроенергії.

Можна впевнено казати, що невідкладним завданням 2023 року буде активізація в Європі діяльності із захисту критично важливої енергетичної інфраструктури, включно з морськими газопроводами, підводними кабелями та енергетичною інфраструктурою морських портів. Ця діяльність має розглядатись як пріоритетна для підвищення стійкості проти можливих зовнішніх атак. Особливо важливо підвищити стійкість України, держав-членів і партнерів ЄС і НАТО проти атак «неідентифікованою стороною» на Балтиці та в Чорноморському регіоні.

Читайте також: Мінімум з часів розвалу СРСР: експорт російського газу до Європи стрімко обвалився – Reuters

Заміна російського постачальника газу потребує невідкладних дій у сфері його імпорту до Євросоюзу. Статус України як кандидата на вступ до ЄС значно посилює потенціал енергетичної співпраці та відкриває нові можливості, що мають бути ефективно використані 2023 року. Річ у тому, що і Україна, і більшість країн ЄС наразі мають консолідовану позицію: російський газ потрібно усунути з європейського ринку. І якщо Україна з 25 листопада 2015 року не імпортує жодного кубометра газу від «Газпрому», то країни ЄС лише зараз просуваються до цього.

Європейські експерти наголошують, що газовий ринок перебуває в дуже складному становищі. От як нещодавно охарактеризував ситуацію один із співробітників Генерального директорату енергетики Єврокомісії (DG ENERGY): «Ми досягли успіху в деяких інструментах, які були запущені цього року, але все ще буде важко і в 2023 році, і далі. Ми добре підготувалися до цієї зими завдяки зусиллям у сфері газопостачання, високим рівням зберігання та заходам зі скорочення попиту».

Для покращення поставок газу на європейський ринок створена і починає працювати Енергетична платформа ЄС (Енергоплатформа), яка відіграватиме ключову роль у формуванні загального попиту на газ, координації використання інфраструктури, переговорах із міжнародними партнерами та підготовці спільних закупівель природного газу та водню. Вона є добровільним механізмом координації, який забезпечує співпрацю у сферах, де ефективніше узгоджено діяти на рівні ЄС, а не на національному рівні. З допомогою Енергоплатформи країни ЄС можуть об’єднатися, щоб забезпечити доступне постачання енергії від надійних партнерів.

Енергоплатформа містить механізм врахування інтересів України. Зокрема, керівна рада платформи складається з представників Єврокомісії, всіх країн — членів ЄС, а також представників договірних сторін Енергетичного співтовариства для нагляду за процесом безпеки постачання, прозорості та солідарності.

Передбачається, що Енергоплатформа використовуватиме для безпеки постачання чинні структури — Газову координаційну групу (GCG), Мережу газових операторів (ENTSO-G) та діятиме через регіональні групи. Центрально-Cхідна регіональна група (CERG) працює у координації із зацікавленими країнами ЄС та сусідніми договірними сторонами Енергетичного співтовариства, включаючи Україну та Молдову. Обговорюються ключові питання співпраці регіону у сфері попиту на газ, потенціалу скорочення попиту, ефективного використання газової інфраструктури та варіантів постачання газу для диверсифікації.

Читайте також: Британія повністю припинила імпортувати російський СПГ

Надзвичайно важливим є створення в межах платформи механізму спільних закупівель із відповідним IT-інструментом для узгодження сукупного попиту на газ із найбільш конкурентоспроможними пропозиціями поставок. Уже чітко визначено, що російські джерела постачання буде виключено з участі в Енергоплатформі.

2023 року ми станемо свідками запеклих суперечок у ЄС щодо (не)можливості газового ембарго Росії, чергових спроб Кремля діяти пряником (спокусою дешевим газом за прямими контрактами) і батогом (обмеженням постачань, прихованими диверсіями проти газової інфраструктури) щодо ЄС і країн-членів, початку експлуатації Туреччиною газових родовищ у Чорному морі та чергової спроби реалізувати проєкт Транскаспійського трубопроводу для газу з Туркменістану до Європи.

Атомна енергетика

1 січня 2023 року вступив у дію Додатковий делегований акт таксономії, який сприятиме залученню приватних інвестицій в атомну енергетику і прискорить підготовку проєктів атомних реакторів принаймні у семи державах — членах ЄС. Частка атомної генерації збережеться на рівні 2022 року і становитиме близько 25% від загального обсягу виробітку в ЄС за умови, що Німеччина подовжить термін експлуатації трьох своїх АЕС, які наразі планується закрити у квітні 2023-го. Нові потужності можуть з’явитися у Словаччині — 3-й і 4-й блоки АЕС «Моховце». Головні виклики — подолання залежності від російського ядерного палива і зберігання відпрацьованого палива.

АЕС України залишаться основними виробниками електроенергії для потреб вітчизняної економіки і домогосподарств, де останніх продовжать підтримувати через покладені спеціальні обов’язки, що дасть змогу зберегти регульовані ціни з мінімальними змінами. Головним викликом буде повернення контролю над Запорізькою АЕС і гарантування її безпечної експлуатації, а також недопущення захоплення чи диверсійних дій щодо Рівненської АЕС. За умови успішної воєнної кампанії, посилення протиповітряної оборони та відновлення зруйнованої інфраструктури передачі ймовірним є відновлення експорту електроенергії у сусідні країни ЄС для отримання валютних доходів, збільшення інвестицій у відбудову та започаткування нових проєктів у рамках підписаних угод з Westinghouse і Holtec щодо розвитку ядерної енергетики в Україні.

Читайте також: Удари по енергосистемі України: чому у Путіна не вийде

Зелена енергетика

Ініціатива RePowerEU разом із високими цінами та загрозою дефіциту енергоносіїв значно підштовхнули темпи запровадження відновлюваних джерел енергії в ЄС. За попередніми оцінками, 2022 року сукупна встановлена потужність може сягнути 50 ГВт із стійким трендом зберегти зростання 2023-го, перш за все серед домогосподарств. Ініціювання Єврокомісією додаткових заходів для спрощення дозвільних процедур має потенціал запустити масову реалізацію нових проєктів уже у наступні роки. При цьому на шляху інтенсивного розвитку відновлюваної енергетики стають дедалі більш проблемні відносини з авторитарним Китаєм, який погрожує війною у Тихоокеанському регіоні Тайваню і є основним постачальником як значної кількості обладнання для відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), так і критичних сировинних матеріалів для ЄС.

В Україні майже половина з 9,5 ГВт встановлених потужностей ВДЕ на початок 2022 року залишається в зонах активних бойових дій, що робить малоймовірним їхнє повернення в енергосистему протягом 2023 року. Перспективи розвитку зберігатиме лише мала розподілена генерація, перш за все електростанції на рівні домогосподарств як автономні резервні джерела генерації. До кінця 2023-го можна очікувати розробки та схвалення нормативно-правової бази для відкриття експорту відновлюваної енергії в держави — члени ЄС.

Енергосанкції

У 2023 році триватиме робота із посилення санкційного режиму проти РФ у сфері енергетики. Проте санкційний режим буде суттєво дієвішим за умови суворого моніторингу і контролю. Для посилення режиму, поточних міжнародних дій і контактів із третіми країнами в ЄС введено посаду спеціального посланника з питань виконання санкцій. Досвідчений дипломат ЄС Девід О'Салліван офіційно прийме на себе цю роль у другій половині січня 2023 року.

Це важливо з урахуванням повідомлень щодо порушень санкційного режиму. Зокрема, спроби порушення ембарго ЄС на морський імпорт сирої нафти з РФ, яку 23–24 грудня вчинили три грецькі танкери. Про таку спробу повідомила Моніторингова група Інституту Чорноморських стратегічних досліджень. Також необхідно розширити санкційний режим на підприємства російської енергетичної галузі, які безпосередньо пов’язані зі спроможністю вести агресивну війну та участю в них багатьох західних компаній. Далеко не всі з них включено у санкційні списки.

Отже, не дати обійти санкційні обмеження, здійснювати моніторинг і жорсткий контроль над виконанням санкційного режиму в сфері енергетики — важливі завдання наступного року. Зрештою, має бути знято негласне табу на санкції проти «Росатому», який став інструментом ядерного свавілля, шантажу і терору Кремля.

Санкції ЄС і G7 проти Росії мають на меті паралізувати її здатність вести війну проти України. Наразі такі дії Заходу продовжують залишатися інструментом примусу Кремля до миру. Згідно із внутрішнім звітом Європейської комісії, економічні обмеження, найбільш дошкульні з яких стосуються енергетичного сектора, суттєво послаблюють можливості російського режиму воювати проти України. Однак дії ЄС не зупиняють Росії, бо є вибірковими. Санкції проти країни, яка розв'язала агресію в Європі та створює ядерні загрози, вибірковими бути не повинні.

Високий імпорт російської нафти та нафтопродуктів в Європу в попередні роки фактично зробив її ключовим контриб’ютором у бюджет війни (див. рис.).

ZN.UA

Варто звернути увагу на те, що з 2014-го військові витрати Росії стали перебувати в коридорі 60–70 млрд дол. на рік і не скорочувалися, попри падіння ціни на нафту та зменшення доходів від її експорту.

Зараз спостерігається і збережеться 2023 року наростаюча динаміка військових витрат Москви в умовах санкцій і скорочення видобутку та експорту, але за рахунок збільшення оподаткування нафтогазового сектору. Протягом найближчих трьох років Кремль хоче взяти на війну з російської нафтогазової галузі додатково 44 млрд дол. через посилення оподаткування. Логіка проста — батьківщина, мовляв, дала вам, нафтовикам, можливість добряче заробити, а тепер ви мусите дати їй усе, що потрібно для перемоги над Заходом в Україні. Тому надзавдання року, що розпочався, для дипломатії України та групи країн Центральної Європи — домогтися від Заходу тотальної економічної ізоляції Росії з його боку.

Related video

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}