Тридцята річниця незалежності України підводить до необхідності критично переосмислити пройдений шлях і сформувати вектори майбутнього розвитку країни. Можна довго говорити про втрачені за три десятиліття можливості, однак на нинішньому етапі хочу зосередитися на коридорах можливостей, на тому, що допоможе реалізувати наявний потенціал у майбутньому.

На жаль, сьогодні Україна залишається єдиною країною Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) і колишнього СРСР, яка не досягла рівня ВВП 1990 року, а рівень доходу на душу населення залишається в 3–6 разів нижчим, ніж у країнах ЦСЄ. Серед причин — структурна недосконалість промислового сектора (низька частка високотехнологічних і наукомістких видів продукції) і його експортна орієнтованість при нерозвиненості внутрішнього ринку, значна та прогресуюча зношеність основних фондів, низький рівень продуктивності праці, висока енерговитратність виробництва, обмеженість довгострокових і відсутність сприятливих умов для залучення інвестицій.

Примітно, що економічні успіхи наших сусідів, країн Східної Європи, значною мірою були пов’язані з тим, що в певний момент для них відкрився надзвичайно потужний, місткий і диверсифікований ринок Європейського Союзу. І тоді весь ринок ЄС став внутрішнім ринком для Польщі, Чехії, Словаччини, Литви, Естонії. Аналогічний фактор відіграв свою роль і в прогресі країн — так званих азійських тигрів, економіки яких у розпал протистояння політичних систем СРСР і США отримали не лише потужні інвестиції із Заходу, а й доступ до ринків збуту своєї продукції.

Тому для України, яка порівняно із країнами Європи має колосальний і якісний трудовий потенціал, найбільшу територію, потужний, хоча і застарілий індустріальний сектор, надзвичайно важливими є розвиток внутрішнього ринку та підтримка внутрішнього попиту.

Рік нових викликів і можливостей

З початку 2020 року українська економіка опинилась у новій системі координат, пов’язаних із глобальною пандемією COVID-19. Уже зараз відбувається стрімке формування нової світової «постковідної» економіки. Її характеризуватимуть новітні баланси сил, формування центрів економічного, цифрового та інноваційного впливу.

Саме тому для України цього та наступного років має стати пріоритетом відновлювальне зростання, яке дасть можливість не лише надолужити тренд, який спостерігався до коронакризи (на рівні 3–4%), а й прискоритися для мінімізації розриву в доходах українських громадян із розвиненими країнами Європи та світу.

Якщо йдеться про стратегічну перспективу до 2030 року, наше завдання — структурна модернізація економіки, яка заснована на інноваціях і технологіях, адаптивна до потреб глобальних конкурентних викликів. У цьому новому світі суб’єктними будуть лише країни, які свідомо консолідуватимуть свої ресурси для реалізації власного потенціалу.

Сьогоднішній виклик — це вирватися з пастки нинішньої економічної моделі. Тому драйвер на наступні роки для України — інвестиції у фундаментальну науку та людський капітал: в освітні програми, охорону здоров’я, розвиток культурної спадщини тощо.

По-перше, для максимально повної реалізації економічного потенціалу України ми маємо забезпечити довіру до країни з боку міжнародних партнерів, до яких належать міжнародні інституції, іноземні інвестори та громадяни інших країн, що стимулюватимуть розвиток української економіки шляхом інвестицій і придбання товарів, послуг українського походження.

По-друге, ми мусимо забезпечити рівні правила гри та прозору конкуренцію на внутрішньому ринку. В країні, в якій частина громадян уже збудувала для себе комфортні умови, руйнуючи саму ідею конкурентного середовища, потрібно забезпечити рівність прав і можливостей для кожного в рамках чинного законодавства.

По-третє, в наших рішеннях необхідний прагматичний баланс можливостей ліберальної світової торгівлі та заходів просування інтересів національних товаровиробників. І в цьому контексті важливу роль має відіграти Експортна стратегія України. Вона передбачає повноцінний доступ вітчизняної продукції на європейський ринок, відновлення позицій України на світовому ринку озброєнь, створення потужного аграрного сектора, інтегрованого у світовий економічний простір, захист інтересів вітчизняних інвесторів на міжнародних ринках.

Треба перестати бути гравцями лише на сировинних ринках, що робить нас залежними від кон’юнктури та цін на світових товарних ринках. Для цього необхідно переглянути підходи до складових економічного розвитку за рахунок науки, інновацій, виробництва у напрямі підтримки виробництва продукції з високою доданою вартістю.

Не менш важливим є й те, що, перебуваючи на перетині кількох міжнародних транспортних коридорів, Україна повинна стати ефективним, швидким і найдешевшим інфраструктурним хабом для обслуговування глобальних торговельних і виробничих операцій. Для цього необхідно посилити інтеграцію до Центрально-Європейського економічного простору та Чорноморського об’єднання, розширюючи відповідні формати у сфері економіки, інфраструктурних проєктів, інвестицій та інших напрямів. Для реалізації цих цілей в Україні вже створено необхідну інфраструктуру — Експортно-кредитне агентство та Офіс із просування експорту. Необхідно забезпечити їх достатніми ресурсами та налагодити їхню повноцінну роботу.

Нові підходи до управління економічними процесами

Зміна моделі економіки потребуватиме зміни парадигми управління. Від концентрації на механізмах та інструментах політики ми маємо перейти до фокусування на цілях і завданнях. Високотехнологічна стала економіка потребує доповнення горизонтальних пріоритетів «фокусними», які спрямовані на забезпечення зміни моделі економічного розвитку, а також закріплення на законодавчому рівні механізмів і концентрації фінансових ресурсів на стимулюванні прискореного розвитку точок зростання.

Нова модель економічного розвитку, запропонована урядом України, передбачає визначення точок зростання, які стануть локомотивами економічного зростання. Зокрема, визначено чотири групи галузей, створення сприятливих умов для розвитку яких дасть змогу реалізувати економічний потенціал країни. Це групи «Технологічне виробництво», «Безпека життя», «Енергетична безпека та декарбонізація» і «Місто майстрів».

До групи «Технологічне виробництво» входять окремі підвиди машинобудування з унікальними технологіями, досвідченим і висококваліфікованим персоналом. Споживання цієї продукції в Україні є досить значним. Отже, ми маємо місткий внутрішній ринок, який наразі заміщений імпортною продукцією. Разом із тим наші виробники здатні конкурувати з імпортом. Також ці галузі є привабливими і для іноземного капіталу. Їхній розвиток сприятиме розширенню фінансового та страхового ринків, наукових досліджень і розробок, комп’ютерного програмування.

За аналогічним принципом — місткий внутрішній ринок, а також з урахуванням важливості забезпечення енергетичної безпеки та декарбонізації — до групи «Енергетична безпека та декарбонізація» увійшли галузі видобутку сирої нафти та газу, виробництво продукції нафтопереробки та енергетика. Наразі не потрібно витрачати кошти та збільшувати наш попит на продукцію нафтопереробної галузі. Натомість необхідно створити умови, аби наші виробництва були здатні замінити значні обсяги імпорту. Попит на енергетику з часом зростатиме. Разом з тим нам потрібно модернізувати та розширювати потужності галузі, забезпечувати впровадження нових технологій, здатних знизити викиди парникових газів в атмосферу. Розвиток цих галузей стимулюватиме виробництво електричного устаткування, машин і устаткування, комп’ютерного програмування, наукові дослідження.

До групи «Безпека життя» входять сфери послуг, які значною мірою фінансуються з бюджету, але при цьому мають величезний потенціал для комерціалізації. Збільшити попит на послуги цих галузей можна через розширення бюджетного фінансування і, наприклад, паралельного впровадження страхової медицини в охороні здоров’я. Пандемія показала всім важливість захисту та збереження здоров’я. Зважаючи на розвинену інфраструктуру, визнаний високий рівень освіти та традиції, унікальні природні умови і наявність кваліфікованого персоналу, потенціал цих галузей досить високий. А його реалізація стимулюватиме розвиток освіти, туристичної галузі (внутрішнього та лікувального туризму), цифровізації, виробництва фармацевтичних продуктів і препаратів, машинобудівних галузей (у частині інструментів та апаратів), фінансової та страхової діяльності, патентної діяльності, комп’ютерного програмування, спорту тощо. Також від розвитку цих галузей напряму залежить наше майбутнє. Адже здорова і освічена нація — мета кожної країни.

До пріоритетів групи «Місто майстрів» входять сільське господарство, харчова промисловість і текстильне виробництво. Це галузі, розвиток яких залежить виключно від майстерності та працьовитості людей, їхньої праці в процесі перетворення дарунків нашої багатої та щедрої української природи на безпечні, якісні продукти, одяг і взуття. Говорити про потенціал і внесок цих галузей у розвиток вітчизняної економіки немає потреби: це і значний внесок у ВВП, зайнятість, експорт. І тут також є величезний місткий внутрішній ринок, який наші майстри можуть зайняти.

І останній за порядком, але не за своїм значенням пріоритет уряду України — це розвиток транспортної галузі. Вона є тією артерією, що поєднує Україну із зовнішнім світом, кожний населений пункт України, кожну людину — між собою. Ця артерія не має бути вузьким місцем. Зовнішні інвестори, розуміючи потенціал цієї галузі, шикуються у чергу. Україна повинна скористатись цією нагодою, забезпечуючи національні пріоритети. Адже розвиток транспорту — це зростання попиту на продукцію наших традиційних галузей: металургійного комплексу, машинобудування.

Відтак, транспортна галузь і чотири групи галузей — базис проєкту нової моделі економічного розвитку. Кожна з цих галузей дасть масштабну мультиплікацію зростання.

Державна економічна політика України має бути актуальною до сучасних викликів, як глобальних, так і внутрішніх. Її реалізація за участі всіх зацікавлених сторін дасть можливість Україні набути довгоочікувану суб’єктність у глобальному економічному просторі та забезпечить надійну підтримку нашої країни на шляху до європейської інтеграції, що має на меті підвищення добробуту та якості життя українських громадян.