Намалюємо — будемо жити!

20 вересня, 2013, 19:09 Роздрукувати Bипуск № 34, 20 вересня-27 вересня 2013р.
Відправити
Відправити

Для того, аби випередити решту світу у справі виходу з цієї кризи, нам потрібно звести нанівець усі інші види перерозподілу та побудувати на місці нинішніх руїн нову, надефективну у виробництві суспільних благ державу. Яка, за визначенням, може бути лише "з відкритим доступом".

Намалюємо — будемо жити!

Крик душі Юлії Мостової ("SOS, або Лісапетна моя Україна", DT.UA №24 від 26 червня 2013 р.) спровокував ту саму дискусію, про яку вона так гостро порушувала питання. Утім, в експертному середовищі "процес пішов" уже досить давно та особливо інтенсифікувався за останній рік, коли як гриби після дощу стали з'являтися різні групи, гуртки, клуби, які переймаються майбутнім України. Така здорова реакція нашої інтелектуальної (без лапок) еліти на описані в статті кричущі проблеми нашого суспільства, що особливо загострилися через швидко прогресуючу деградацію держави, вселяє надію.

Наразі широкій публіці відома в основному "Ініціатива 1 грудня", але вона не поодинока. "Несторівська група", "Республіканський клуб", "Третя українська республіка", "Спільний проект" - цей список можна продовжувати й продовжувати. Всі ці групи дуже різні, створені різними людьми з різними цілями, але всіма рухає мотив "треба щось робити". Одна з таких груп уже взяла участь у дискусії на сторінках DT.UA, інші ще працюють над своїми концепціями, та навіть сам процес такої роботи, крім "психотерапії" для її безпосередніх учасників, несе надію на краще майбутнє всім нам. Навіть якщо не всі в результаті зможуть щось спродукувати. Адже саме з такої "домашньої роботи" народилися свого часу Французька революція та Конституція США, "японське диво" і польські реформи...

Це зовсім не порожні балачки, адже ідеї мають властивість матеріалізуватися. Коли людина несе в кабінку бюлетень, а тим паче, коли вона виходить із протестом на вулицю, мета в усіх одна - краще майбутнє. А що вкладати в це поняття, це вже справа переконань. І навіть найбільш загальнолюдського прагнення - "більше одержувати" - можна досягнути принципово різними засобами. Точніше, це лише так здається, що можна: насправді одні засоби працюють (у даних умовах або взагалі), а інші - ні. Тому від того, чи говоритимемо ми про "правильні" речі в "правильному" руслі, визначальним чином залежить, вийде в нас щось чи ні. Власне, це й буде критерієм "правильності".

Для початку - про що говорити не варто. Як зшити розірвану жорстокою історією та незграбною (щоб не сказати злочинною) політтехнологією націю - запитання до політологів та істориків. Але з політекономічної точки зору дискусії про "мову" та історію швидше контрпродуктивні. Оскільки, з одного боку, що однорідніша нація, то більше вона здатна до успішного самоврядування (зокрема, і тому, що в держави менше можливостей ставати над громадянами, граючи на протиріччях між ними). З іншого - ці дискусії підмінюють собою головне, про що писав О.Пасхавер ("Ким бути (Навіяно "Лісапетною моєю Україною"), DT.UA №28 від 9 серпня 2013 р.): вироблення порядку денного переходу до "відкритого доступу". Для чого необхідний не так навіть компроміс донеччан з галичанами, як переконливий (тобто такий, який жодній зі сторін не вигідно порушувати) суспільний договір про те, як вивільнити підприємницьку енергію в країні, де переміг патерналізм, якого, на жаль, вистачає й на Заході, і на Сході, і в інших частинах нашої спільної Батьківщини.

Однак розмова про розподіл пирога сама по собі приречена на безплідність - у теорії ігор доводиться, що про це в принципі не можна домовитися. Та й не потрібно, адже мета - це вирватися з тієї трясовини, у яку ми вгрузаємо. А для цього потрібен розвиток. Ми ж "всё не можем поделить кусок, которого, в общем, давно уже нет", як співав Макаревич майже чверть століття тому. Потрібна розмова про те, як іти вперед, нейтралізуючи по можливості той негатив, який тягне нас далі в болото. На щастя, така розмова вже розпочалася - тепер потрібно, щоб ця тема стала основною.

При цьому не можу погодитися з Ю.Мостовою в тому, що предметом обговорення має стати запитання: "А що зробила держава, нами найнята, для того, аби розвивати одних і утримати інших? Що вона зробила для розкріпачення творчої енергії людей? Для каналізування цієї енергії на обраних ключових напрямах створенням стимулів та підтримкою мотивації?".

По-перше, держава не може розкріпачити творчу енергію, у найкращому разі вона може не заважати цій енергії виявлятися. Швидше, потрібно казати про створення умов, у яких вона вихлюпується з користю для оточуючих, наприклад, у творчості чи чесній ринковій конкуренції, на противагу придумуванню креативних способів "розводу лохів", хитромудрих злочинів і винахідливих "схем". У цьому сенсі держава (точніше, правова система, яка на сьогодні залишається її невіддільною складовою) має справді утримувати людей від деструктивної діяльності, спрямовуючи їхню енергію в інше русло. При цьому в такий спосіб, щоб енергія не витрачалася даремно на обхід непотрібних, безглуздих обмежень (а разом з ними - і справді необхідних).

По-друге, не нам і не державним чиновникам чи політикам вирішувати, на яких саме напрямах "потрібно" творити. Навіть найбільш представницький експертний форум непорівнянний за своїм інтелектуальним потенціалом із мільйонами людей, які кожного дня намагаються намацати "золоту жилу". Причому, на відміну від експертів чи чиновників, ризикують вони при цьому власними грошима та репутацією, не кажучи вже про зусилля. І результат їхньої колективної праці не те що замінити - передбачити неможливо! "Коли ми кажемо "Франція" - насамперед згадуємо про парфумерію, вино та гастрономію; кажемо "Німеччина" - згадуємо про автомобілі й приладобудування; кажемо "Італія" - згадуємо про моду, туризм і ті ж таки автомобілі…" - так, але ж не державні мужі та не експерти зробили знаменитими ці товари, а талановиті підприємці й інженери, вікові традиції та звичаї, нарешті, добросовісна і професійна праця! Навіть якщо держава й намагалася їм "допомогти", то це, у найкращому разі, відіграло третьорядну роль. А скільки таких спроб просто провалилося?

Та, власне, навіщо далеко їздити за прикладами? Хіба міг хтось двадцять років тому, коли більшість співгромадян уперше спробували справжній шоколад, сир і кетчуп, передбачити, що наші кетчупи будуть успішно продаватися в Угорщині, а Росія намагатиметься тиснути на Україну, не пускаючи на свій ринок наші сири й цукерки, як колись грузинські та молдавські вина? Водночас усі галузі, які підтримував уряд, послідовно зазнавали фіаско, як, наприклад, виробництво телевізорів чи автомобілів, або в найкращому разі стагнували, як авіабудування. І це невипадково, адже щойно держава повідомляє, що збирається шукати, кого б підтримати, як одразу з'являються лобісти "старих", а то й зовсім умираючих галузей (а в нашому випадку - і взагалі позбавлені будь-якої підприємницької жилки совкові управлінці), і їхньому тиску не може протистояти не те що недосконалий у всіх сенсах український уряд, а й найбільш "взірцеві" правителі. У результаті створюються не світові бренди, а корупційні можливості.

Ці розмірковування особливо актуальні у світлі кризи держави - найважливішої загальносвітової тенденції, про яку йдеться в статті. Насправді ніхто, крім хіба що крайніх лібертаріанців, не ставить під сумнів її базові, з погляду "відкритого доступу", функції, такі, як забезпечення правопорядку і безпеки (у тому числі захист прав власності та інших "правил гри"). Сперечаються про те, які ще спільні блага та в якому обсязі має забезпечувати ідеальна держава. Дороги? Освіту? Соціальне страхування? Рівні стартові можливості для всіх чи, навпаки, стимул для батьків працювати задля майбутнього своїх дітей? Зрозуміло, відповіді можуть бути різними залежно від обставин, які, у свою чергу, змінюються, відкриваючи можливості відходу держави з одних сфер та іноді потребуючи її втручання в інші. Але ефективно влаштована держава має внутрішні механізми для знаходження оптимальних або принаймні компромісних рішень подібних питань. Адже спільні блага створюють корисність, тому про них можна говорити в об'єктивних категоріях окупності, хоч би як важко було оцінити її в цифрах. Понад те, хоч би яким було рішення, воно не зачіпає фундаменту такої держави.

Зате справжню кризу переживає держава як інструмент перерозподілу як від бідних до багатих ("держава принца Джона"), так і навпаки. Варто нагадати, що саме з цією метою створювалися первинні, "природні" у термінології Норта, Волліса та Вейнгаста, держави. А інші функції вони брали на себе, швидше, вимушено, щоб "утриматися в сідлі" або ж задля підвищення "надоїв". Тобто при "обмеженому доступі" саме перерозподіл - прямий, через податки і бюджет, чи непрямий, через монопольні привілеї та пільги (у тому числі, до речі, галузеві) - становить основний сенс існування держави й служить фундаментом усього громадського порядку. Тому невипадково вищезгадані автори застерігають від різких рухів з обмеження такого "дерибану", хоч би яким огидним він здавався із погляду "цивілізованого світу": у багатьох випадках спроби боротьби з корупцією, паразитизмом та експлуатацією призвели до дестабілізації й громадянських війн. Це, звичайно, стосувалося в основному Африки. Але хто поручиться за нашу державу в її нинішній формі, якщо з неї раптом, якимось чарівним чином, вдалося б "хірургічно видалити" корупцію, не змінюючи нічого більше?

На відміну від цього, для держави "відкритого доступу" первинним є саме створення спільних благ. Саме задля цього вона потрібна громадянам. Однак на це накладається рудимент у вигляді перерозподілу на користь окремих громадян та їхніх великих груп. Якщо він відбувається прямо, через бюджет, то такий перерозподіл не обмежує доступу, отже, не спотворює конкурентного відбору. Перемагають, як і раніше, найкращі, тому відповідна економіка може бути навіть досить ефективною. Але якщо переможець у ринковій конкуренції одержує надто мало, то зникають стимули для підприємництва, а то й узагалі для роботи. До того ж дедалі більше ресурсів проїдається та дедалі менше залишається на інвестування. І така економіка втрачає конкурентоспроможність, а з нею й потенціал для зростання.

Глобалізація різко підвищила як ціну неефективності держави, так і віддачу від її підвищення. А оскільки перерозподільна діяльність економічно неефективна за визначенням, ті держави, які нею зловживають, опинилися в глибокій кризі - як Зімбабве та М'янма, що затяті у своїй "обмеженості", так і розвинені країни, насамперед деякі члени ЄС, які загрузли в популізмі та якими нас люблять лякати. Принципова відмінність, однак, у тому, що в країнах "відкритого доступу" є механізми адаптації до цієї кризи, а скорочення перерозподілу не загрожує основам суспільного порядку. Тому їхні держави з цієї кризи рано чи пізно вийдуть, хоча й не безболісно, зате зміцнілими, очистившись від невластивих функцій. Для "обмеженого доступу" усе на порядок серйозніше.

А Україна, де держава примудрилася загрузнути в обох видах перерозподілу та при цьому практично відмовитися від виконання базових функцій, стоїть перед потрійним викликом. Звичайно, практично неможливо істотно зменшити видатки на утримання пенсіонерів - цей вантаж каменем висітиме на шиї економіки, навіть якщо скоротиться з нинішніх 18% ВВП до, скажімо, 15%.

Проте це означає, що для того, аби випередити решту світу у справі виходу з цієї кризи, нам потрібно звести нанівець усі інші види перерозподілу та побудувати на місці нинішніх руїн нову, надефективну у виробництві суспільних благ державу. Яка, за визначенням, може бути лише "з відкритим доступом". Причому за кілька десятиріч, не більше. Досі це ще нікому не вдавалося.

Related video

Однак ми починаємо все ж таки не на порожньому місці: є надія, що чашу страждань, неминучу при руйнуванні традиційного укладу, наш народ уже в основному випив. У нас є освіта і навіть Інтернет. Головне, у нас, на відміну від багатьох інших країн (навіть іноді заможніших), не актуальна проблема незаконних збройних формувань, з якими потрібно "ділитися" під страхом смерті, а люди за двадцять років більш-менш навчилися виживати самі. Тому обмеження перерозподілу не загрожує вибухом, якщо, звичайно, провести його комплексно та з розумом. Останнього нібито не забракло. Подужаємо?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК