Ігор Калєтнік: "Появи нової депутатської фракції чи групи в парламенті очікувати не варто"

Тісне переплетіння політики та економіки в Україні проявляється особливо наочно - навіть якщо це далеко неочевидно на перший погляд, більшість політичних вердиктів мають потужне економічне підґрунтя, при цьому саме політична доцільність, а не прагматичні економічні резони, визначає чимало рішень української влади, в тому числі і в законодавчій царині. Людина від економіки - нещодавній очільник Державної митної служби (нині підпорядкована новоствореному Міністерству доходів і зборів) Ігор КАЛЄТНІК нині обживається як політик на посаді першого віце-спікера Верховної Ради. Тому і наше з ним спілкування торкалося найбільш актуальних як політичних, так і економічних аспектів.

- Верховна Рада 7-го скликання встановила своєрідний антирекорд: за 20 пленарних засідань, які вдалося провести за перше півріччя роботи, було ухвалено лише 28 законів. На сьогодні роботу нібито відновлено, однак інколи не вистачає двох-трьох голосів для прийняття того чи іншого законопроекту (як це було, наприклад, при голосування за скасування пенсійної реформи), бо стійкої більшості в нинішньому парламенті й досі не сформовано. Це призводить до значного підвищення ціни кожного окремого голосу і в прямому, і в переносному сенсі. Якою сьогодні є ця ціна і що сьогодні робиться для формування більшості?

- Перш за все, потрібно сказати про одну головну річ у цьому аспекті - на сьогодні може бути зібрана достатня кількість голосів для прийняття будь-якого рішення. Інша справа, що немає того формату, який був у минулому скликанні, коли існувала коаліція більшості і відповідні можливості, передбачені регламентом Верховної Ради. Коаліція здебільшого діяла узгоджено, чітко, як єдина цілісна команда. Зараз ми говоримо про те, що кожна фракція є самостійною одиницею і діє виключно в рамках тих можливостей, які передбачені їхніми виборчими програмами і рішеннями самих цих фракцій. А говорити про те, що, наприклад, Компартія голосуватиме так, як хоче Партія регіонів, буде неправильно. Там, де наші позиції, збігаються - ми голосуємо. Або якщо позиція Компартії співпадає з позицією "Батьківщини", "Свободи", чи УДАРу - ми теж голосуємо спільно.

З багатьох міркувань те, що зараз немає стійкої формалізованої більшості, - це добре. Це дозволить проводити широку дискусію стосовно законопроектів і не ухвалювати закони зопалу. Однак є інша проблема, яка існуватиме постійно. Хоча іноді ще трапляються випадки, коли голосування проходять не особисто, однак Верховна Рада в основному вже майже на 99% забезпечила персональне голосування народних депутатів. Але в результаті під час сьогоднішнього ранкового засідання (інтерв'ю відбулося в середу, 22 травня) жоден із трьох законопроектів, які розглядалися і за які могла голосувати і одна сторона зали, й інша, все ж таки не набрав голосів. Чому? В залі не було достатньої кількості народних депутатів. Тому що персональне голосування передбачає особисту в ньому участь. Тому хоч би скільки було зараз перебіжчиків з інших фракцій, ця проблема залишатиметься. Бо що більше їх буде переходити, то більшим буде люфт тих, хто може зайнятися якимись іншими питаннями під час того, коли потрібно бути на пленарному засіданні.

- Сьогодні в парламенті налічується шість офіційних "тушок" при тому, що доволі частими є випадки так званих ситуативних голосувань. Коли, за вашими прогнозами, можна очікувати нової хвилі перебігання і в якій кількості?

- Щодо прогнозів, а я їх давав уже неодноразово, я впевнений, що так званий тушкопад у нас ще попереду. Особливо це стосується тих, хто має великий бізнес і капітал. Або ті ж мажоритарники, які незадоволені тими принципами і програмами ідеологічними, які є в їх фракціях, і вони сьогодні вже висловлюють свою неприховану позицію та свої наміри виходити в позафракційні. Йдеться не про вступ до Партії регіонів, а саме про перехід до лав позафракційних. Що це їм дає? Можливість бути самостійними при прийнятті своїх рішень, бути незалежними від керівництва своєї фракції і мати свою особисту думку на цілий ряд питань, які розглядатимуться. Я вважаю, що ці події відбудуться дуже скоро.

Найбільш нестійка політична фракція - "Батьківщина", яка "зшита" з різних політичних сил і не може бути монолітною. Мушу сказати, що якщо вихід з "Батьківщини" був передбачуваний, хоча й очікувався не так швидко, то для УДАРу більш непередбачуваним є те, що досі ніхто з депутатів не вийшов з фракції, адже у партії Кличка зараз немає власної політичної ідентичності.

- Про можливість створення нової депутатської групи активні розмови йдуть уже кілька місяців. Причому не тільки Єремєєв, а й Порошенко або Балога теж цілком могли б забажати таким чином створити навколо себе статусне депутатське оточення. Окремі депутати говорять про можливість внесення нових змін до регламенту і скорочення кількості депутатів, необхідних для формування депутатської фракції чи групи, до 15 чоловік. Як ви до цього ставитеся і чи може в результаті нівелюватися вага фракції комуністів у парламенті, зокрема, її значущість при формуванні більшості для голосувань?

- Це - нереальні перспективи. Згідно з діючими нормами регламенту, найменша депутатська група чи фракція має бути не меншою за чисельність фракції, яка сформована під час першої сесії Верховної Ради нового скликання. Найменшою фракцією була наша - 33 народні депутати. Ми чітко маємо усвідомити, що стільки позафракційних народних депутатів ніколи не зберуться в одну депутатську групу чи фракцію. Тому що в кожного з них є свої центри впливу, і боротьба за "княжу булаву" не дозволить їм об'єднатися задля того, щоб чітко працювати, як злагоджена фракція.

Тому, безперечно, і виникла ідея внести зміни до регламенту, скоротивши необхідну кількість депутатів для формування групи чи фракції до 15 осіб, яких більш реально зібрати. І вони, як, наприклад, фракція минулого парламентського скликання "Реформи заради майбутнього", могли б працювати як допоміжний філіал, забезпечуючи голоси, яких не вистачає для прийняття відповідних рішень. Сьогодні цілий ряд найзаможніших народних депутатів із позафракційних (у тому числі і з тими прізвищами, які ви називали) теоретично могли б спробувати зібрати та очолити відповідну депутатську групу.

Але для того, щоб це зробити, потрібно прийняти відповідну норму, тобто, як уже згадувалося, внести зміни до діючого регламенту. Така ідея неодноразово розглядалася і сьогодні розглядається, як, приміром, і пропозиція проводити голосування по четвергах. Однак у регламенті чітко написано, що голосування проводиться після обговорення і завершення розгляду відповідного питання. Тобто не можна питання, яке розглядалося і обговорювалося в середу, голосувати в четвер - потрібні зміни до регламенту.

Таким же чином потрібно змінювати регламент і щодо фракційної кількості народних депутатів. Однак яка з фракцій може підтримати сьогодні це рішення? Жодна з фракцій цього не підтримає, тому що це невигідно "Батьківщині", тому що саме від них будуть іти, це невигідно УДАРу, це невигідно "Свободі". А комуністи - не будуть за це голосувати, тому що у нас цих проблем немає. І немає необхідності підтримувати створення надуманих і штучно сформованих фракцій або депутатських груп. Компартія ці ідеї підтримувати, голосуючи за них, не буде. Тому я вважаю, що появи нової депутатської фракції чи групи в парламенті очікувати не варто.

- Компартія ще під час виборів заявляла, що проводитиме в парламенті самостійну політику та не буде приєднуватися до будь-яких коаліцій. Однак за низкою ключових голосувань усе ж продовжує підтримувати владу. У КПУ сьогоднішнього скликання з'явився незвичний феномен: по окремих питаннях голосують більш як 20 депутатів, хоча їх загальна кількість, як ви згадували, 32, і раніше для фракції була характерна саме монолітність голосувань. Що це означає: договірну гру, незгоду з офіційною позицією фракції, загрозу розколу?

- Ніяких розколів у нас немає і бути не може. По-перше, фракція і партія на сьогодні єдині і монолітні, як ніколи. У нас дружна команда однодумців.

По-друге, коли проаналізувати, то можна побачити, що те голосування, про яке йдеться, - про недовіру уряду - відбувалося в п'ятницю на вимогу трьох опозиційних фракцій. Причому спочатку виникла ідея провести позачергову сесію, потім чомусь її переграли. Було внесено іншу пропозицію: розглянути це питання за звичайною процедурою під час пленарного засідання в п'ятницю. Порівняйте п'ятницю з будь-яким іншим пленарним днем і ви одразу побачите різницю у кількості депутатів, що перебувають у пленарному залі. Тим більше, що на наступний тиждень було передбачено роботу в округах, а Компартія України, на відміну від інших, дуже системно працює з виборцями. Кожен народний депутат закріплений за конкретним округом, і щодо їх перебування та роботи там є відповідний графік.

Тому, якби в опозиції було справжнє бажання голосувати за недовіру уряду, то відповідну резолюцію поставили б на голосування в четвер або у вівторок. Але не в п'ятницю, причому передостаннім питанням у порядку денному, коли вже всі народні депутати роз'їжджаються в округи.

Тим не менш позиція фракції була висловлена чітко і сьогодні залишається без змін. Вона полягає в тому, що є надзвичайно серйозні претензії до виконання тих програмних зобов'язань, які брав на себе уряд, коли йому вдруге надавали можливість працювати. І я думаю, що така критична маса депутатського невдоволення і, як наслідок, невдоволення наших людей назріває кожен день.

- Депутати, причому не тільки опозиційна їх частина, сприйняли розроблений у Мінюсті та поданий Кабміном так званий законопроект Лавриновича як своєрідний зашморг для мажоритарників, вирішивши разом його переписати. Чи згодні ви з точкою зору, що він створює механізм (причому зовсім не разовий), завдяки якому фактично будь-який депутат-мажоритарник може бути позбавлений свого мандата в обхід положень Конституції. І чи не може в подальшому цей самий механізм бути застосований і до партій? Адже можна встановити порушення та помилки і по загальнонаціональному виборчому округу.

- Порушення по загальнонаціональному виборчому округу стосовно лише однієї партії встановити неможливо. Тому що на підставі одних і тих самих бюлетенів одночасно йде підрахунок результатів і набраної кількості голосів усіх без винятку партій, і у разі встановлення порушень треба буде скасовувати результати щодо усіх разом.

Що стосується Конституції України, то, безперечно, Основним Законом передбачений чіткий перелік обставин, за яких народний депутат може бути позбавлений свого мандата. Тому і з'явилося звернення до Конституційного суду народних депутатів із метою встановити і дати тлумачення рішення Вищого адміністративного суду стосовно Балоги та Домбровського. В зв'язку з тим, що Конституційний суд розглянув це питання і встановив, що це виключно повноваження Вищого адміністративного суду і вони не можуть ці питання тлумачити, то є два виходи з цієї ситуації. Перший - коли Верховна Рада виконує рішення Вищого адміністративного суду, таким чином посилаючись на норми і на висновок Конституційного суду в тому варіанті, який уже є…

- Тут, мабуть, треба уточнити, що Конституційний суд прийняв не рішення, а постанову, яка має рекомендаційний характер…

- Так. Другий варіант - звернутися до Вищого адміністративного суду, щоб вони зробили ухвалу, якою встановили б порядок виконання свого ж рішення. Хоча, якщо ми починали говорити про відповідний законопроект про вибори, то сьогодні безперечно, на мою думку, потрібно уже приходити до того, щоб такі питання, які стосуються виборів, реалізовувалися через призму ухваленого закону, який діятиме не одноразово, а постійно і буде універсальним. Чому сьогодні Верховна Рада сотнями розглядає призначення виборів сільських і селищних голів, виборів у Києві, виборів в округах, мажоритарників Верховної Ради?! Закон має чітко давати відповідь: якщо за таких-то чітко визначених обставин представницька особа позбавлена свого статусу (чи вона сама написала заяву про звільнення, чи з огляду на якісь форсмажорні обставини), то у відповідний термін мають автоматично призначатися нові вибори. А так у нас навколо цих питань завжди починається політична гра і торги, які не йдуть на користь того, щоб ефективно працювала система місцевого самоврядування і обрані посадові особи якісно і вчасно виконували свої обов'язки.

Позиція Компартії України тут насправді дуже проста. Такі речі, як законопроекти про вибори, мають проходити всенародні обговорення за участі як експертів, так і широкої громадськості. І у висновку має стояти одне речення: вибори мають відбуватися зрозуміло, чесно та прозоро. Все. Тоді жодних проблем не буде. А коли починаються юридичні виверти, то що їх більше, то більше можливостей для зловживань і вибіркових трактувань.

Однак подібні закони не можуть готуватися та прийматися лише під диктовку опозиції. Тому ми дійшли висновку, що потрібно закон про вибори опрацювати в профільному комітеті, і, можливо, як варіант, внести узгоджений всіма п'ятьма фракціями варіант на розгляд у сесійному залі.

- Як ви розцінюєте шанси того, що при таємному голосуванні кандидатура Лавриновича до Вищої ради юстиції набере достатню кількість голосів?

- Шанси досить високі. Процедура таємного голосування - надзвичайно демократичний інструмент, адже в такому разі ніхто не може диктувати рішення того, кому належить право голосу. Сьогодні є три кандидатури до Вищої ради юстиції (ВРЮ), які розглянув комітет з питань верховенства права і правосуддя, - міністра юстиції Олександра Лавриновича, діючого голови ВРЮ Володимира Колесніченка та голови Вінницького апеляційного адміністративного суду Віталія Кузьмишина. Я підтримую це рішення комітету. За моїми оцінками, шанси на те, що за них проголосують і в найближчий час оберуть членами Вищої ради юстиції, дуже і дуже високі.

- Політико-економічне питання - про газотранспортну систему. Рішення щодо можливості приватизації ГТС поки що не пройшло через парламент, однак очевидно, що це вже своєрідний нарив, який рано чи пізно прорве. Якої ви думки з цього приводу?

- Безперечно, тут потрібно керуватися виключно інтересами нашої держави. Компартія вже офіційно заявляла свою позицію, в тому числі ці положення зафіксовані в антикризовій програмі КПУ - державні активи повинні залишатися в держвласності.

Якщо ми говоримо про інші утворення, наприклад, про газовий консорціум з Російською Федерацією, то це було б для України досить вигідною справою, тому що це дало би змогу за рахунок цього передусім завантажити цю трубу. Це - як автомобіль. Якщо він у гаражі і ти ним не користуєшся, то він скоріше заржавіє та вийде з ладу, хоча за ним усе одно потрібно доглядати, проводити технічний огляд.

Газотранспортна система - це великий цілісний механізм, яким повинні користуватися постійно. Ми бачимо, як Росія будує "Північний потік" і "Південний потік" для того, щоб у майбутньому мати можливість відмовитися від використання української газотранспортної системи. І якщо ще кілька років події відбуватимуться у тому самому напрямку, що й зараз, наслідки можуть стати незворотними… Ми розглядали це питання на фракції і вважаємо, що створення газового консорціуму з РФ для України буде дуже вигідним, бо дасть змогу отримувати дешевший газ, забезпечити роботу наших українських підприємств, підвищивши їх рентабельність. Це - цілий ланцюг взаємопов'язаних речей, тому Компартія таке рішення готова підтримати. Але тільки за умови, що буде знайдено механізм, коли газотранспортна система України залишиться у власності держави.

Решта пропозицій, зафіксованих у законопроекті Кабміну, поки що викликають дуже багато питань, тому з цього приводу має бути проведено широке обговорення. І коли прийматиметься це рішення, жодної білої плями залишатися не повинно. Ми маємо дати відповідь: чому Україна йде на цей крок; що це дасть для людей, для економіки, і після цього прийняти консолідоване, економічно виважене рішення, в жодному разі не політичне.

- Підвищення акцизних зборів на нафтопродукти. Минулого місяця це питання вже порушувалося, і прем'єр-міністр запевняв, що воно не розглядається. Тим не менш на початку поточного тижня керівник "Укравтодору" знову заявив, що акцизи на бензин і дизельне паливо потрібно підняти приблизно вдвічі, бо інших джерел для фінансування ремонту і будівництва доріг зараз немає, а відповідний законопроект уже відпрацьовується. Чи ви з ним згодні?

- На мій погляд, розглядаючи доцільність дворазового збільшення акцизів, необхідно насамперед враховувати не поточні фінансові проблеми "Укравтодору" (іноді штучно створені), а те, як це вплине на стан економіки, окремих галузей і на добробут пересічних громадян. Ми маємо враховувати дуже неоднозначні тенденції на ринку нафтопродуктів, які потребують серйозного та глибокого аналізу в тому числі і в контексті останньої динаміки бюджетних надходжень. Але передусім ми маємо аналізувати та думати, а чи зможе пересічний українець купувати пальне за значно збільшеними цінами? Особливо враховуючи очевидні проблеми з його якістю, яка, як і зарплати та пенсії, ще дуже далека від європейської. Давайте спочатку піднімемо зарплати українців до європейського рівня, а вже потім говоритимемо про акцизи на пальне на рівні країн ЄС. Чому не ставиться питання таким чином?

Ми маємо проаналізувати, чи зможуть сільськогосподарські підприємства купувати за такою ціною нафтопродукти, і якими при цьому будуть подальші наслідки для економіки? Зокрема, як це вплине згодом на зростання собівартості виробленої сільськогосподарської продукції, а отже, на ціни на продукти харчування, на транспортні перевезення, споживчу інфляцію і, знову ж таки, платоспроможність простих громадян.

Думаю, що, незважаючи на нинішній дійсно катастрофічний стан українських доріг (навіть у столиці, не кажучи вже про регіони), постійно перекладати збільшення витрат на їх ремонт та утримання на плечі громадян неправильно. Адже виникає резонне запитання, чому за бездарну та непрозору фінансову політику "Укравтодору" має розплачуватися простий українець, пам'ятаючи про численні звинувачення на адресу шляховиків у завищеній собівартості робіт з ремонту та будівництва автотранспортних шляхів, у корупції та грандіозних відкотах у цій сфері. Давайте спочатку зробимо прозорою та зрозумілою структуру витрат цієї компанії, і перш за все саме на ремонт і будівництво доріг, а тоді разом, і залученням парламентарії, експертів і широкої громадськості пошукаємо джерела необхідних ресурсів.

Я гадаю, що це дуже складне дискусійне питання, і сказати, що Верховна Рада сьогодні зможе проголосувати за підняття акцизу, мабуть, передчасно.

- Якщо продовжити розмову про тенденції в нафтогазовій сфері, то не можна не згадати нещодавнє повідомлення "Інтерфаксу" про значне падіння надходжень до бюджету від зборів з нафтопродуктів. Чим, якщо не зростанням тіньових поставок і контрабанди, це пояснюється?

- Для того, щоб говорити про тенденції на ринку пального, треба мати на руках достовірні цифри, причому з кількох джерел. Це дані Митниці, це дані перевізників, причому всіх, і дані видів поставок пального: поїзд, автомобіль, потрібно порівняти всі види транспорту. Інформація Міненерговугільпрому про внутрішнє виробництво та інформація Податкової служби.

Тільки проаналізувавши ці основні носії інформації, можна достовірно встановити - є зменшення чи збільшення обсягу ввезення та реалізації пального, і які причини цього.

За моїми даними, які мені стали відомі як народному депутату, тенденція до зменшення ввезення нафтопродуктів у принципі існує. Але існує й інша тенденція: це зменшення частки бензину в структурі імпорту нафтопродуктів і збільшення частки дизпалива, що не може не впливати на доходи від акцизного збору до бюджету.

Враховуючи, що ставка акцизу на бензин вища іноді в чотири рази, ніж ставка акцизу на дизпаливо, це не може не впливати на рівень надходжень акцизного збору до державного бюджету.

Водночас коли нафтопродукт потрапляє на територію України, він має реалізовуватися через роздрібні АЗС, оптову торгівлю. На кожному етапі цей процес обов'язково мають супроводжувати документи суворої звітності, які обліковуються в електронній базі вже податківців, а не митників.

У нас сьогодні достатньо прозора ситуація на митниці. Найменше спірне питання, що виникає, викликає широкий резонанс серед експертів та у суспільстві загалом. Сьогодні майже всі великі імпортери та нафтотрейдери мають відносини з іноземними партнерами, серед яких - Європейський банк реконструкції та розвитку. Чимало з них - публічні компанії з іноземними акціонерами. І якби тенденції на ринку пояснювалися контрабандою чи іншими зловживаннями, ніхто з них не мовчав би. І на світовому ринку ніхто не мовчав би, якби половина нафтопродуктів заходила в Україну без митного оформлення. Тому в пояснення тих цифр, які ви згадали, зростанням контрабанди я не вірю і підтвердити цю тезу не можу.

Тут скоріше відбувається зміна кон'юнктури товарних позицій, про яку я згадував вище. Маю надію, що найближчим часом запрацюють українські нафтопереробні заводи. Міністр енергетики та вугільної промисловості проводить переговори з різними компаніями, в тому числі і Російської Федерації, Азербайджану, про те, що є відповідна програма, і вона передбачає модернізацію, інвестиції та реалізацію. І найближчим часом ми побачимо, як ці питання вирішуватимуться.

- Одна з найбільш активно обговорюваних нині міжнародною економічною спільнотою тем - прозорість власності та сплати податків. Тим часом власниками більшості ключових промислових об'єктів в Україні є офшорні фірми. Чи вбачаєте ви в цьому проблему і як її розв'язувати?

- Справді, активну кампанію боротьби с офшорами зараз розпочали по всьому світові. У США збитки бюджету, пов'язані з ухиленням від сплати податків, оцінили в 100 млрд дол., в Євросоюзі кажуть, що втрачають вдесятеро більше! Тенденція останніх років - обмін інформацією про доходи осіб на міждержавному рівні. Навіть Швейцарія, відома своєю банківською таємницею, уклала відповідну угоду на початку нинішнього року.

Проблема втрат бюджету від податкових махінацій стоїть в Україні не менш гостро. Для нас це виливається в недонадходження з податку на прибуток та недоотримання валютної виручки. У нас податок на прибуток є одним із бюджетоформуючих, його сума напряму залежить від отриманих доходів і понесених витрат.

Що менші доходи і більші витрати, то менше необхідно сплатити податку на прибуток. Тому основні махінації в Україні спрямовуються на неправомірне заниження виручки або безпідставне збільшення витрат.

На жаль, саме такою схемою і користуються недобросовісні експортери, укладаючи за мінімальною ціною договори з пов'язаними офшорами. При цьому реальний покупець отримує товар за справжньою, ринковою, ціною, а весь прибуток акумулюється на зарубіжних рахунках посередника.

Не секрет, що основні галузі промисловості та сільського господарства є експортно-орієнтованими, а тому й масштаби мінімізації податків з використанням офшорних схем колосальні.

Наведу окремі цифри, які свідчать про існування тенденції до заниження експортних цін. Майже 50% найменувань українських товарів при експорті коштували на третину менше, ніж одиниця аналогічних імпортних товарів. При цьому таку різницю важко пояснити нижчою собівартістю українських виробів, адже їм доводиться конкурувати з дешевими китайськими аналогами.

Унаслідок цього розрахункові втрати валютної виручки за рік у 2012-му становили
200 млрд грн, втрати по податку на прибуток - 42 млрд грн.

На жаль, штучне заниження вартості експортованих товарів стало цілком закономірним в умовах відсутності законних механізмів протидії цьому явищу. Тому поява законопроекту про трансфертне ціноутворення є логічним кроком, спрямованим на запобігання ухиленню від сплати податків.

Крім того, враховуючи світовий досвід боротьби з податковими шахрайствами, одним із пріоритетних напрямів міжнародної взаємодії для України повинно стати укладення міждержавних угод про обмін інформацією та надання взаємної адміністративної допомоги у митних і податкових справах.

- Наведення порядку в питаннях трансфертного ціноутворення, очевидно, торкається бізнес-інтересів багатьох народних депутатів або партійних спонсорів ледь не усіх фракцій. Чи є у трансфертного законопроекту шанси пройти через парламентський зал хоча б у приблизно схожому на його першу версію вигляді?

- Для того, щоб держава могла виконувати свої соціальні зобов'язання, збільшувати пенсії, зарплати, підвищувати стипендії, забезпечувати людей житлом і таке інше, все це можливе лише за рахунок поступового збільшення доходів бюджету.

При цьому таке збільшення має відбуватися не за рахунок посилення фіскального тиску, від якого страждатимуть сумлінні підприємці, а за рахунок легалізації тіньового сектора економіки і руйнування схем ухилення від сплати податків.

Великий бізнес сьогодні стає публічним, для нього вести справи відкрито стає вигідно.

Дедалі більше українських компаній розміщують чи принаймні планують розмістити свої акції на відомих біржах, залучають кредити від іноземних інвесторів. Однак однією з головних умов для всього цього є прозорість ведення бізнесу - дотримання міжнародних стандартів обліку і звітності, розкриття інформації про структуру власників.

Крім того, проблеми банківського сектора Кіпру, які ми бачили останнім часом, зруйнували міф про надійні гавані, де можна безпечно зберігати приховані від оподаткування кошти. Раптом виявилося, що всі ці статки можна в один момент втратити і залишитися ні з чим.

До того ж дедалі сильніша протидія ухиленню від сплати податків на міжнародному рівні, про що ми з вами щойно говорили, навряд чи зробить успішним банальне приховування чи переведення коштів до інших пільгових юрисдикцій.

Усе це надає мені впевненості у тому, що законопроект про трансфертне ціноутворення буде підтриманий у сесійному залі.

- Зараз активно обговорюється питання перегляду існуючої системи податкових пільг у сільському господарстві через її неефективність і велику кількість схем уникнення від оподаткування великими агрохолдингами. Ваша точка зору: що потрібно змінювати?

- Я розглядав би цю проблему у двох напрямах. Якщо ми говоримо про ухилення від сплати податку, то це перш за все поширюється на експорт сільськогосподарської продукції. Тому що у нас значний обсяг - чверть сільськогосподарської продукції виробляється за контрактами з країнами з пільговим оподаткуванням. За чотири місяці цього року це вже понад 1,1 млрд дол.

Таким чином, знижується експортна вартість товарів і відбувається недоотримання валютної виручки, з одного боку, з іншого - зменшується сума податку на прибуток, що підлягає сплаті такими експортерами.

Схема полягає в тому, що на експорт сільгосппродукція вивозиться виключно за тією вартістю, за якою її придбали тут, хоча в багатьох випадках вона продається зі значною націнкою. Так, ця націнка повністю осідає на рахунках офшорних фірм або на рахунках міжнародних корпорацій, які володіють зернотрейдерами, що працюють на аграрному ринку в Україні.

Тому фактично наша економіка не отримує належних надходжень від прибуткової діяльності експортерів.

Тому, до речі, в цьому разі закон про трансфертне ціноутворення зможе суттєво змінити розстановку сил. Тому що там йдеться про те, що у випадку, якщо товар продається за кордон за контрактом з підприємством, зареєстрованим у країні, де ставка податку на прибуток менша, ніж в Україні, то податкові органи можуть застосовувати звичайні ціні, виходячи зі світових тенденцій, а не фіктивних, які часто вказуються у контракті.

Це не приведе до значних додаткових надходжень валютної виручки, але суттєво збільшить надходження від податку на прибуток. Це з одного боку, а з іншого - сьогодні ведуться активні дискусії щодо внутрішнього оподаткування господарської діяльності підприємств, що займаються виробництвом сільгосппродукції.

Законодавство України, на мою думку, містить дві основні пільги для них.

Перша з них - це те, що ПДВ, який нараховується при продажу такої продукції, не перераховується до бюджету, а залишається в їх розпорядженні для покриття їхніх виробничих потреб.

І друга: такий податок, як податок на землю, податок на прибуток заміняються фіксованим сільськогосподарським податком, який розраховується незалежно від обсягу виручки, а виходячи лише з площі земель та її нормативної грошової оцінки.

Ми маємо розуміти, що насправді податки повинні мати принцип соціальної справедливості, яким тут явно і не пахне. Тому що ми чудово розуміємо, що для різних видів діяльності, які кодекс на сьогодні ніяк не виокремлює, норми прибутку або рентабельність виробництва зовсім різні. Тобто на одному гектарі можна вирощувати свиней чи курей (займатися тваринництвом) або ж зернові культури. На гектарі пшениці - це мінімальний прибуток, при цьому такими гектарами можна володіти у великій кількості - сотнями гектарів. Водночас на цьому ж гектарі можна прекрасно розмістити птахофабрику і т.ін. Тоді виникає запитання: чому такі підприємства платять фіксований сільськогосподарський податок в одному і тому ж розмірі, при тому, що їх виручка абсолютно різна?

Щоб не зашкодити невеликим виробникам, малим фермерським господарствам, необхідно провести комплексний аналіз того, що відбувається, залучити в тому числі вчених, учасників ринків, вислухати всі позиції і розробити такі пропозиції, які не лише відповідали б принципам соціальної справедливості, а й забезпечували б повноту сплати податку до бюджету. Існують різні моделі, що використовуються за кордоном, у тих же країнах СНД, Європейському Союзі. Головний принцип при цьому має бути такий - не зашкодити.