Дерибанізація регіонів

Органами прокуратури та НАБУ розпочато 22 кримінальні провадження, зокрема, 13 - за розтрату коштів, 5 - за службове підроблення, 4 - за зловживання службовим становищем.

Ні, це не результати облави правоохоронців на організоване злочинне угруповання, це підсумок перевірки використання коштів Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР), проведеної Рахунковою палатою. Але кримінальна відповідальність окремих управлінців - не кінцева мета аудиту, важливо зрозуміти підстави, які зробили можливими численні зловживання, та дійти висновків, що допоможуть державі у майбутньому уникнути подобних ситуацій.

Аудит Рахункової палати охоплював період з 2017-го по 2018 р. У 2017 р. за рахунок коштів ДФРР профінансовано 803 проекти регіонального розвитку, з яких завершено 401 проект, ще 131 проект не було завершено у передбачений термін. Але порівняно з 2018 р. досягнення 2017-го - зразкові. Торік із 450 запланованих проектів не встигли закінчити 238, тобто не виконали більш як половину запланованого.

За сухими цифрами приховано реальні потреби громад, які не реалізовуються роками, і відсутність коштів майже ніколи не є головною причиною цього. У місті Ізмаїлі ще у 2012 р. вирішили реконструювати недобудовану загальноосвітню школу під спортивну. Однак спортивної школи ізмаїльські діти не побачили й досі. Хоча на час проведення аудиту минуло сім років від початку робіт, рівень готовності об'єкта становив 31,6%. За цей час кошторисна вартість будівництва збільшилася майже утричі і ростиме надалі, бо інфляція не чекатиме, поки місцеві "міцні господарники" навчаться працювати. На реконструкцію вже витрачено понад 45 млн грн, із них майже 13 млн - кошти ДФРР, але через надто повільне виконання проект з року в рік потребуватиме більших грошей, а шанси на його успішне завершення пропорційно знижуватимуться.

Найбільше нереалізованих проектів у Донецькій області - 47, Луганській - 30, Запорізькій і Черкаській - по 17, Сумській - 16. Але й іншим є чим "похвалитися".

У Черкасах мали б реконструювати ДЮСШ олімпійського резерву, і за документами упродовж 2017–2018 рр. роботи активно велися, але контрольна перевірка результатів робіт майже на 3 млн грн не помітила. На фото 1 немає ані панелей перекриття, ані монолітної залізобетонної балконної плити, ані армованих перегородок, ані сходів. Але в актах приймання будівельних робіт усе це було виконано і, звісно ж, належним чином оплачено.

У Херсонському аеропорту нібито проведено реконструкцію рульових доріжок і перону, яка коштувала майже 14 млн грн. Сплатили ці кошти за тріщини у покритті, які тягнуться на 5–10 м і в окремих місцях завширшки 5 см (фото 2).

У Сумах понад 4 млн грн сплачено за реконструкцію стадіону "Авангард", але на фо-то 3 видно, що ніякої реконструкції там не було, і найближчі змагання на "Авангарді" відбудуться не скоро, бо стадіон нагадує аварійний об'єкт, покриття кришиться, а трибуни відсутні взагалі.

Для онкологічного диспансеру у Кропивницькій області закупили обладнання та меблів на мільйон гривень, але аудитори не знайшли у диспансері ані нових меблів, ані зазначеного в актах обладнання.

Рахункова проводила вибірковий аудит у 11 регіонах (включно із Києвом) і знайшла порушення в кожному (див. табл. 1). За два роки області та столиця неефективно використали понад 158 млн грн. І жахає, що у більшості випадків йдеться про "нерезультативне використання грошей", тобто їх сплату за неіснуючі роботи і послуги підрядникам. Простими словами, гроші скоріш за все вкрали, але доводити це має "неупереджене" слідство і "непідкупні" суди. Не випадково, що коли аудитори Рахункової завітали до департаменту капітального будівництва Січеславської ОДА, директор департаменту їх туди просто не пустив. Звісно, він розумів, що аудитори поскаржаться на нього правоохоронцям, і без наслідків ці дії не залишаться, але недопуск контрольної групи директору був очевидно важливішим за подальші неприємності із правоохоронцями.

Понад 196,5 млн перевірені регіони витратили із прямим порушенням законодавства, що призвело до збитків в обсязі 69,6 млн грн (див. табл. 2). Кошти невеликі, якщо порівнювати із видатками держбюджету, але якщо глянути на бюджети регіонів, то масштаб проблеми зростає на очах. Тим паче, що за кожною вкраденою або неефективно витраченою гривнею стоять недобудовані садки та школи, аварійні колектори, невідремонтовані тепломережі, незаасфальтовані дороги.

"Найбільшою проблемою є фактична безкарність за скоєння економічних злочинів проти інтересів держави. Якщо говорити про збитки, що завдаються державі, то причиною є як недбалість, так і свідомі неправомірні дії посадових осіб. 22 кримінальні провадження, зареєстровані НАБУ, органами прокуратури та СБУ за результатами цього аудиту в областях, це ілюструють наочно, бо йдеться про службове підроблення документів, зловживання службовим становищем і розтрати бюджетних коштів у особливо великих розмірах.

Незаконне використання коштів - це елемент неефективного використання державних ресурсів, коштів платників податків. Уявіть, що за неефективне витрачання, без вчинення кримінальних злочинів, бюджетних коштів у особливо великих розмірах сьогодні відповідальності посадовців чітко не передбачено.

Кошти платників податків посадовці на різних щаблях дозволяють собі витрачати в чималих обсягах без досягнення мети, результату або належної продуктивності, - і за це не настає відповідальності, - прокоментував для DT.UA звіт заступник голови Рахункової палати Андрій Майснер. - Неякісні та несвоєчасні управлінські рішення та дії, свідомі чи через неналежну кваліфікацію та недбалість, не отримують релевантної відповіді від держави. І це факт, що зумовлює неефективність подальшої реалізації завдань і подальше неефективне витрачання державних ресурсів".

За задумом, ДФРР мав би допомогти регіонам, які лише вчаться жити своїм розумом, втілювати у життя проекти, на які у місцевих громад поки що не вистачає коштів. Регіони пропонують на розгляд ДФРР інвестиційні проекти, він обирає найкращі та допомагає громадам грошима. Суми для держави незначні, але для регіонів вони мали б стати справжньою підтримкою. Процес конкурсного відбору проектів мав би створити конкуренцію з-поміж місцевих розпорядників, аби проекти були дійсно якісними та нагальними для громад. Співфінансування мало би посилити контроль над втіленням задуманого та прискорити процеси. Прикро, але Рахункова палата фіксує порушення на всіх етапах втілення цієї ідеї - від планування, відбору та затвердження проектів до управління і використання коштів. І, на жаль, гниє риба традиційно з голови.

На центральному рівні за процеси відповідає Міністерство регіонального розвитку, яке створює комісію для оцінки та відбору інвестиційних програм і проектів, що можуть реалізовуватися за рахунок коштів ДФРР. Головує на комісії безпосередньо профільний міністр. І оскільки процес контролюється на найвищому рівні, то і результативність має бути високою. Тим не менш регіональні комісії вперто подають Мінрегіону проекти без затвердженої документації, які до того ж не відповідають стратегіям розвитку регіонів. Комісія їх приймає. Ба більше, відповідно до законодавства проекти треба подавати комісії не пізніше 1 травня року, що передує плановому, аби встигнути обрати найкращі та забюджетувати їх, щоб оплата проходила вчасно і без затримок. Та регіони цю норму порушують систематично, хто на місяць-два, хто на 9–10 місяців, а хто й на рік. Комісія не заперечує. Але що пізніше подається проект, то менше у нього шансів отримати фінансування своєчасно та в повному обсязі, менше часу для організації закупівель і ще менше - для самої реалізації проекту. Так і з'являються численні довгобуди.

zhitomir.info

Що цікаво, наступного року вони можуть узагалі не потрапити до переліку проектів ДФРР і на роки лишитися довгобудами, до яких руки не доходять. Так, Львівська ОДА не включила до переліку 2018 р. п'ять незавершених об'єктів, які почали будувати 2017-го. Серед них, до речі, були дві школи та фельдшерський пункт. Натомість до переліку 2018 р. увійшли нові об'єкти із нульовою готовністю і без проектно-кошторисної документації. Головне - зайняти місце в переліку та вибити більше фінансування, а на "нульовий" об'єкт коштів однозначно треба більше, ніж на добудову. Однак комісія і тут претензій до регіонів не має, невдоволення не виказує і затверджує проекти всупереч порушенням.

Крім того, у профільному міністерстві наче не помітили, що з 2017 р. зміни до Бюджетного кодексу дозволили затверджувати фінансування за проектами не лише із загального, а й із спеціального фонду, який має нестабільні джерела фінансування. Саме тому торік частина проектів фінансування не отримала, бо спецфонд не мав на це грошей.

Із 3,5 млрд грн запланованих коштів ДФРР на 2017 р. із загального фонду держбюджету йшов 1 млрд, а зі спеціального - 2,5 млрд. І 2017-го це спрацювало, бо у спецфонді були надходження від конфіскації та продажу конфіскованого майні. У 2018-му ситуація повторилася: 4 млрд грн ДФРР отримав із загального фонду, а 2 млрд грн - із спеціального. Але якщо в спецфонді негусто, то й ДФРР лишається без грошей (див. рис.). При цьому і 2017-го, і 2018-го Мінрегіонбуд просив для фінансування ДФРР не 3,5, і не 6, а 8 млрд грн. Та не отримав. Бо коли результатів катма, то й бажання фінансувати такі проекти у держави не виникає. А результати, між іншим, це не лише показники готовності об'єктів, а й власне доцільність їх спорудження та економічні чи соціальні зиски від введення в експлуатацію.

Згідно з постановою уряду (від 18 липня 2018 р. №574) бюджетні кошти спрямовуються ДФРР на проекти, що передбачають розвиток регіонів, створення інфраструктури індустріальних та інноваційних парків, спортивної інфраструктури і відповідають пріоритетам, визначеним у Державній стратегії регіонального розвитку та відповідних регіональних стратегіях розвитку. Але чи дійсно мова йде про розвиток?

У Євросоюзі, наприклад, діє аналогічний фонд. Його мета - зменшення диспропорцій між рівнями розвитку різних регіонів і відсталості регіонів, що перебувають у найменш сприятливих умовах. Особлива увага приділяється сільській місцевості, територіям під впливом промислової трансформації, регіонам, що страждають від суворих і постійних природних або демографічних вад, таким як регіони Крайньої Півночі з дуже низькою щільністю населення, а також острівним, прикордонним і гірським районам. На розвиток регіонів з менш сприятливими умовами використовується близько 2/3 усіх виділених коштів. Натомість вітчизняне законодавство не передбачає розподілу коштів ДФРР за рівнем життя або безробіття в регіонах, не забезпечує спрямування належних обсягів коштів ДФРР на підвищення бізнес-спроможності регіонів, які дійсно цього потребують. Ба більше, при відборі проектів мова про економічний ефект від їх втілення взагалі не йде.

Звісно, області мають різні розміри, щільність населення, потреби в оновленні інфраструктури, але якщо подивитися на такий показник, як концентрація коштів на одному проекті будівництва, то картина стане більш-менш об'єктивною. Так от, 2018-го найбільша кількість грошей на одному об'єкті фіксується у м. Києві (26,8 млн грн), Дніпропетровській (24,4 млн) і Одеській
(32,4 млн) областях, а найменша - у Закарпатській (4 млн), Львівській (4,1 млн) і Сумській (3,1 млн грн). Тобто хай там як, але більше коштів отримують заможніші.

"ДФРР - це по суті інвестиції держави за рахунок коштів держбюджету в розвиток регіону. Інвестиційна та інноваційна складова проекту є ключовою умовою. Ми ж, за результатами аудиту, бачимо значну кількість проектів, які спрямовані на вирішення важливих питань у галузі охорони здоров'я, освіти, спорту, але ж ніяк не є інвестиційними програмами та інноваційними проектами, що формують нові економічні та фінансові можливості регіонів, системно створюють робочі місця та формують сталий економічний розвиток регіонів в інтересах територіальних громад. От у цьому ключове питання, - вважає Андрій Майснер. - ДФРР має чітке спрямування, яке встановлене на законодавчому рівні та має бути дотримане. Це важливий фінансовий інструмент державної підтримки територіальних громад, і використовуватися він має за призначенням. Щодо потреби в такій підтримці з точки зору реформи децентралізації, то дійсно ініціатива має йти з регіонів, від територіальних громад. Так воно, за великим рахунком, зараз і відбувається. Але кошти спрямовуються з держбюджету, і оцінка проектів має бути на кількох етапах. Тут немає викривлення суті децентралізації чи порушення принципу самоврядування".

Дійсно, у 2017–2018 рр. переважна кількість проектів була спрямована на вирішення нагальних соціальних питань регіонів, зокрема, таких як реконструкція та капітальний ремонт шкіл, дитячих садків, лікарень, побудова та реконструкція водогонів і, звісно ж, на дороги (див. табл. 3). У 2017 р. було реалізовано 72 "дорожні" проекти на суму 470,6 млн грн, у 2018-му - 62 на суму 768,6 млн. Це при тому, що ремонти та реконструкції доріг фінансуються і власним коштом місцевих бюджетів, і держбюджетом, і субвенцією на розвиток територій, і Дорожнім фондом.

Зрозуміло, що інфраструктура, у тому числі дорожня, в країні у жахливому стані, але ж уряд з року в рік рапортує про досягнення фінансової децентралізації, і регіони вперше за всі часи незалежної України мають у власному розпорядженні достатній для оновлення фінансовий ресурс і можуть його використовувати для поточних потреб, а не тримати на депозитах або у ОВДП, приймаючи допомогу ДФРР лише для втілення тих проектів, які зрештою допоможуть регіону не лише підлатати дірки, а й розвинути місцеву економіку, сприяти розвитку підприємництва, залученню інвестицій. Ми змогли відшукати аж два такі проекти з-поміж сотень реконструкцій, ремонтів, будівництв - реконструкція нежитлової будівлі під міні-цех з переробки молока у Вінницькій області (3,8 млн грн) і розвиток сімейних молочних ферм у Бродівському районі (1,2 млн грн). Звісно, таких проектів було б більше, якби діяльність ДФРР відповідала його суті. По-перше, якби комісії у регіонах та у Мінрегіонбуді ретельніше ставилися до відбору проектів, а не схвалювали кожен третій, незалежно від того, чи є там супровідна документація. По-друге, якби місцеві управлінці несли відповідальність за зловживання, а не розглядали ДФРР як чергову можливість роздерибанити кілька мільйонів між собою та своїми ж підрядниками.

"Невідворотні покарання за вчинення економічних злочинів, в основі яких лежить корупція, - запорука нормальної робота ДФРР, - вважає пан Майснер, і з ним важко не погодитися. - Такі особи не повинні працювати в органах державної влади та місцевого самоврядування. Для цього має реально запрацювати судова та правоохоронна системи. Хоч би що ми направляли у вигляді рекомендацій об'єктам контролю, хоч би які матеріали надавали правоохоронцям, досі є значна кількість осіб, які знають, що можна нічого не виконувати та врегулювати питання в корупційний спосіб. Працює ціла система, паралельний світ... І поки в нашій державі вкрасти комфортніше, ніж чесно заробити, - діла не буде".