Соціологічна "інвентаризація": тренди сьогодення

Дивна розмова відбулася в мене з молодою дівчиною-підприємцем. Вона одночасно висловила два суперечливі бажання: емігрувати з країни, бо реалізуватися на її теренах надто принизливо й дорого, особливо на тлі загального безгрошів'я, і… піти на фронт, аби прислужитися свободі країни й власним переконанням про особисту гордість і гідність. Тенденція, однак… Невизначеність позицій характерна для всього загалу громадян усіх регіонів країни.

Проте українці демонструють здатність до розширення меж своєї громадянської свідомості. Її природу розкривають дані останнього всеукраїнського дослідження соціологічної групи "Рейтинг". Наш співрозмовник - її керівник Олексій Антипович.

- Олексію, чи змінилася за останні три місяці оцінка українцями ситуації на Сході України?

- Змінилася, але не кардинально. Вважають, що за озброєним протистоянням там стоять російські спецслужби, як і раніше, майже 60%. 50% громадян переконані, що за цим - оточення екс-президента Януковича (цифра зросла). Думка, згідно з якою причиною подій на Сході є невдоволення місцевих жителів політикою нової влади, втрачає популярність. Зросла кількість тих, хто вважає, що йдеться про війну військових і протистояння інспіроване спецслужбами: західними (11%), українськими (6%). Особливо це характерно для Донбасу. Аналогічні тенденції простежуються і на Півдні.

Більшість - майже 60%, - кажуть, що між Україною і Росією відбувається війна. Про політичний конфлікт говорить лише кожний п'ятий, про економічний - 6%. Цікаво, що саме жителі Донбасу і Харківської області відносною більшістю вважають, що відбувається політичний конфлікт, а не війна. На Донбасі про війну говорить кожний п'ятий, а політичним конфліктом це вважають 30%. Майже чверть (24%) говорить і про тимчасове непорозуміння, і про економічний конфлікт, але, на відміну від 60% українців, війною події не визнають.

Майже 60% українців переконані, що Україна повинна закрити кордони з Росією. Противників - третина. На Донбасі таких - понад 70%, на Харківщині - понад 70, на Півдні - майже 50, у регіоні Дніпро (Дніпропетровська та Запорізька області) - близько 40%. Половина українців вважає, що з Росією потрібен візовий режим. За нього виступають 4% громадян на Донбасі, 6 - на Харківщині, 23 - на Півдні, 25% - у регіоні Дніпро.

- Нині в суспільстві має зміцніти думка про непорушність кордонів країни, про її цілісність, унітарність, про світоглядну цілісність громадянської позиції народу.

- Ми в динаміці ведемо питання про форму територіального та політичного устрою України. Спостерігається виразна тенденція до збільшення рівня підтримки унітарності держави і до одночасного зменшення підтримки федералізму. Але тут є певні нюанси. По-перше, в усіх регіонах України, навіть на Харківщині, переважна більшість українців підтримує унітарність держави, і тільки на Донбасі 40% виступають за її федеративний устрій, 30 надають перевагу унітарному, і ще 30% - не визначилися. Ще в березні-травні цього року за федералізм на Донбасі виступали 60%, а за унітарність - 20%. Тобто підтримка федералізму знизилася в півтора разу. Але, з іншого боку, чимало людей там стверджують, що підтримали би відокремлення Донбасу від України, - майже 40%. 35% - проти, чверть - не визначилися, але ці люди здатні колихнутися в будь-який бік. Тому можна сказати, що жителі Донбасу поділилися навпіл у своєму ставленні до України і чекають на того, хто переможе у цій війні.

- Навіть у Харківській області ідею унітарності держави підтримують 59% жителів. А на Донбасі - усього 29%. Розрив разючий.

- А на Галичині, Заході, в Києві і Центрі за унітарний устрій України виступають більш ніж по 90% жителів. Тема федералізму виразно звучить у регіоні Дніпро, де за неї виступає кожний десятий, на Півдні (кожний шостий) і на Харківщині (кожний п'ятий). На Донбасі ж - майже кожний другий. Що українці розуміють під федералізмом - це ще питання, оскільки абсолютна більшість вбачає у ньому збільшення повноважень регіонів. І теза "Донбасс кормит страну" ще довго житиме в уявленнях жителів Донбасу.

- Менше ніж 1% жителів Галичини виступає за відокремлення її від України. Дивна цифра.

- Вимірюючи настрої щодо відокремлення Донбасу, ми не могли обійти настрої щодо відокремлення Галичини. У 2012 році "за" виступало 5% українців, 84% - проти, кожний десятий - не визначився. У 2014-му маємо 9% охочих відокремити Галичину. Цього бажають майже 30% жителів Донбасу, кожний десятий - на Харківщині, кожний шостий - на Півдні України, кожний десятий - у регіоні Дніпро. Серед них прихильників Партії регіонів -37%, КПУ - 30, "Сильної України" - теж 30%.

Це означає, що саме в цих регіонах - Південь, Харківщина, Дніпропетровщина, Запорізька область, Донбас - зосереджені люди, які підтримують партії, які відкрито вели агітацію або запускали пропагандистські меседжі щодо негативного ставлення до Галичини, і саме вони винні у таких настроях.

- Але ж нині ПР має просто-таки мізерну підтримку населення.

- Так, але сумарно ПР, КПУ і "Сильна Україна" охоплюють досить широкий прошарок - понад 10% українців. 11% підтримують відокремлення Донбасу. Переважно ця теза поширена на самому Донбасі - 37%. На Харківщині - 10%, на Півдні - 13, на Дніпропетровщині та в Запорізькій області - майже 10% і потрошку - в інших регіонах. І знову ж таки серед прибічників ідеї відокремлення Донбасу від України - прихильники ПР, КПУ і "Сильної України".

Але характерно, що майже кожний десятий житель Галичини, 5% киян, 3 - жителів Центру, 3 - Заходу і 2% жителів Півночі України підтримують відокремлення від неї Донбасу. Це відповідь на запитання "А чому ми за них маємо воювати?". Цю тезу сьогодні досить багато обговорюють, розкручують - можливо, з огляду на інформаційну кампанію… Але настроїв розірвати Україну на шматки насправді небагато. Понад 90% громадян усе ж таки проти відокремлення Донбасу.

- А які настрої українців щодо можливості інтеграції з міжнародними співтовариствами?

- Наші цифри за останні місяці майже не змінилися. Трохи підвищився рівень підтримки інтеграції України з ЄС. Якщо у квітні прихильників ідеї вступу до ЄС було 55%, то в липні - 61%. Разом з тим спостерігається зниження підтримки інтеграції з Митним союзом - з 24% до 20%. Більшість українців закріпилися в євроінтеграційних настроях, молодь підтримує їх однозначно, старші люди тяжіють до МС. Єдиним регіоном, де переважна більшість людей підтримує інтеграцію в бік Росії, є Донбас - 58%, проти - 30. 14% висловлюються за євроінтеграцію. На Харківщині інтеграцію з Росією обстоюють 42% жителів, з ЄС - 31%.

- Характерно, що НАТО перестало бути для українців "агресивним військовим блоком".

- Щодо НАТО динаміка цікавіша - за три останні місяці рівень підтримки вступу України до НАТО зріс на 4%. Нами зафіксована цифра 44%. Проти - 35% громадян (ще у квітні було 46%). Люди шукають захисту від війни, вважаючи, що НАТО допомогло би нам протистояти російській воєнній агресії. Якщо колись НАТО підтримувала виключно Галичина (90% жителів), то тепер - уже дві третини жителів інших західних областей, понад 50% киян, жителів Півночі й Центру. Навіть Дніпропетровщина і Запорізька область мають паритет: 38% - "за", 37% - "проти". І тільки на Півдні, Харківщині та Донбасі більшість населення заперечує вступ України до НАТО.

- Які нові тренди у ставленні наших громадян до політики та бізнесу?

- Доки населення чекає на те, що під нові виборчі правила з'являться нові політичні угруповання, близько 60% українців висловлюють готовність узяти участь у виборах. Далеко не всі впевнені у своєму виборі - люди ще визначатимуться, і основним мотивом/фактором на цих виборах буде війна. Як це було і на президентських виборах, які П.Порошенко виграв на агітації: "Голосуй - перемагаємо в один тур і закінчуємо війну!". Він переміг у першому турі, але війна не закінчилася. На нас чекає коротка і, мабуть, не дуже цікава передвиборна кампанія.

Нові тренди у громадській думці з'явилися у ставленні до олігархів. Раніше 80% українців на запитання, що потрібно робити державі з підприємствами, які належать олігархам, відповідали - націоналізувати або провести об'єктивне розслідування і повернути державі лише незаконно отримані підприємства. Нині ця цифра така сама - 80%, але змінився акцент: майже на 10%, до 36%, зменшилася кількість людей, які однозначно підтримують просту націоналізацію (тобто "отобрать!"), а кількість людей, які вважають, що треба провести розслідування і забрати на користь держави усе незаконно приватизоване, збільшилася до 45%. На пом'якшення ставлення до олігархів впливає, зокрема, і присутність їх у владі. П.Порошенко - представник великого бізнесу переміг на президентських виборах. Завдяки йому поліпшилося ставлення і до деяких великих бізнесменів.

У відповідь на запитання, чи може олігарх або представник великого бізнесу бути у парламенті, 37% українців стверджують, що за жодних умов - ні, але кожний п'ятий опитаний вважає, що нічого поганого в цьому немає. Ще третина громадян вважає, що великі бізнесмени цілком можуть бути парламентаріями в разі, якщо продадуть свій бізнес. Але все одно такий народний обранець матиме мислення представника великого бізнесу. Тому 50% громадян висловилися "за" і 40% - "проти". Думки розділилися.

Ми запитували, за рахунок яких коштів партії мають провадити передвиборну кампанію. 60% українців стверджують, що за рахунок коштів, накопичень і власних доходів лідерів партій. Люди усвідомлюють, наскільки дорого утримувати партію і вести її на вибори, а отже, тільки багата людина - той-таки представник великого бізнесу - може це зробити.

Майже кожний третій українець або однозначно, або радше хотів би мати власну справу, займатися підприємництвом. За останній рік кількість тих, хто не хотів би займатися підприємництвом, скоротилася майже на 10%. Але віра людей у те, що в найближчий рік-два вони матимуть власну справу, за останні роки знизилася. Це вже загальноекономічна проблема, стан держави. Війна, зрештою… Нині тільки 9% українців кажуть, що мають значні шанси це зробити, ще 38% вважають, що шанси незначні. Половина визнає - шансів немає взагалі.

Серед молоді бачать себе підприємцями понад 50% (чверть висловлює однозначне бажання щодо цього), і це свідчить, що в нашому соціумі відбувається зміна економічної свідомості. Серед старшого покоління (понад 60 років) тією чи іншою мірою займатися власною справою хотіли би 9%, а серед 50–59-літніх - 20%.

- 1% респондентів на запитання "Якого покарання достатньо для тих представників великого бізнесу і високопосадовців, яких суд визнає винними у розкраданні державного майна?" відповіли - "Не застосовувати жодного". Що це за люди?

- Ті, кому байдуже до державного майна, до самої держави. До речі, якби ми в кожне з наших запитань ставили як альтернативу "мені це байдуже", то, провівши цикл з 10–20 досліджень і заторкнувши усі можливі сфери суспільного, політичного, особистого життя українців, ми, напевно, знайшли би певну категорію людей, яким до всього байдуже. Якщо байдуже все, крім наявності грошей у власній кишені, то наскільки людина є громадянином?

- Люди обстоюють думку про бодай мінімальне покарання: 15 % опитаних - для представників великого бізнесу, 12% - для високопосадовців. При тому що максимальний термін ув'язнення для представників великого бізнесу підтримують 62% українців, а для високопосадовців - 68%.

- Насправді люди не вірять, що цих людей узагалі каратимуть. Показово, що рівень очікування покарання для представників великого бізнесу, якому українці хотіли би піддати їх у разі встановлення факту корупції, є нижчим, аніж рівень очікування покарання для високопосадовців. Державних службовців, переконані наші громадяни, слід карати суворіше. Українці почали розуміти, що карати треба і тих, хто бере хабарі, і тих, хто їх дає.

- На вашу думку - в якому суспільно-політичному світі перебуває сучасний українець?

- У світі війни. У нас у всіх голови забиті воєнними діями на Донбасі. Через цю призму ми дивимося на власне майбутнє й оцінюємо лише якісь його найближчі перспективи. І то радше з негативного погляду. Населення України живе з певними негативними очікуваннями. Адже свідомість населення працює не тільки на те, що це війна на Донбасі - це вже війна в Україні, і вона рано чи пізно може дійти до кожної домівки, і це хвилює всіх. Ці страхи будуть визначальними і для дострокових парламентських виборів, і для якихось економічних вчинків людей, скажімо для заморожування економічної активності, капіталовкладень, великих покупок тощо. Війною нині живе вся Україна. І, звичайно, сподіваннями на її закінчення.