Зникнення журналіста

Королівство Саудівська Аравія опинилося в центрі скандалу, який сколихнув світову спільноту.

Доля саудівського опозиційного журналіста Джамала Хашагджи стала об'єктом пильної уваги з боку міжнародної преси, загострила й без того напружені відносини Ер-Ріяда та Анкари, викликала нищівну критику правозахисників. Вона ще раз актуалізувала питання - який режим править у цій державі, наскільки його принципи суперечать демократичним цінностям та чи є шанс на його модернізацію?

Події навколо зникнення Хашагджи нагадують шпигунський роман. 2 жовтня 2018 року він увійшов до приміщення саудівського консульства в Стамбулі, щоб отримати документи, необхідні для оформлення повторного шлюбу. Втім, з будівлі він так і не вийшов. Його наречена, яка чекала його біля консульства, врешті-решт звернулася до турецьких правоохоронних органів. Дані камер відеоспостереження засвідчили, що журналіст не полишав приміщення дипломатичної установи. Натомість подальше розслідування виявило неабияку активність саудівських громадян у консульстві в день зникнення Хашагджи. Це відразу викликало підозри щодо участі спецслужб Королівства в інциденті.

За версією поліції, кілька саудівських агентів в'їхали до Туреччини, де затримали та вбили опозиціонера, а потім приховано винесли його тіло з будівлі диппредставництва. Згодом турецька преса повідомила, що версію про вбивство журналіста підтверджує й несподіваний доказ - останній запис з "розумного годинника" зниклого, зроблений вже в приміщенні консульства, який було автоматично завантажено на хмару зберігання даних. Начебто він чітко засвідчує протиправні дії проти опозиціонера, скоєні саудівськими агентами. Звичайно, єдиним джерелом цієї інформації виступають турецькі силові структури та медіа, які не є неупередженими. Відносини Анкари та Ер-Ріяда далекі від дружніх, отже, турецька сторона може вдатися й до фальсифікації даних або ж провокативних заяв. Утім, сформована картина подій видається достатньо правдоподібною - оскільки жоден інший варіант їх розвитку не дає відповіді на питання: куди ж зник Джамал Хашагджи?

Інцидент викликав нищівну хвилю критики на адресу керівництва Саудівської Аравії. Воно й раніше мало не найкращу репутацію в правозахисників, утім - звинувачення проти нього в здебільшого стосувалися внутрішніх справ Королівства. Убивство опозиціонера за кордоном з використанням для цього недоторканої території дипломатичного представництва - нечувана практика навіть за саудівськими стандартами. Провідні країни Європи - Британія, Німеччина та Франція - в спільному зверненні закликали провести неупереджене розслідування. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган сприйняв інцидент як особисту образу та взяв справу під свій особистий контроль. Жорстко відреагував на події й президент США Д.Трамп. Він пообіцяв "суворе покарання" Ер-Ріяду у разі, якщо буде доведена його провина. До Аравії вилетів державний секретар США М.Помпео з метою вивчити ситуацію.

Скоріше за все, саме позиція Сполучених Штатів - стратегічного партнера Королівства - вплинула на саудівську владу. Саудівська Аравія спочатку відкидала всі звинувачення. За офіційною версією Ер-Ріяду, Хашагджи покинув будівлю консульства, а щодо подальшої його долі дипломати не володіють інформацією. Втім, згодом риторика саудитів змінилась. Король Салман провів телефонну розмову з президентом Ердоганом, за результатами якої розглядалося питання створення двосторонньої робочої групи для вивчення інциденту. Турецьких слідчих допустили на територію саудівського консульства в Стамбулі. За даними преси, Ер-Ріяд готує доповідь, в якій має визнати певну провину за смерть Джамала Хашагджи. Вона могла настати внаслідок непередбачених ускладнень під час операції з вивезення опозиціонера, який протягом тривалого часу проживав за кордоном, на саудівську територію. Таким чином, влада намагається зняти з себе провину за інцидент, перекладаючи її на волю випадку та недбайливих виконавців.

Звичайно, таке визнання навряд чи додасть авторитету Саудівській Аравії на міжнародній арені. Застосування силових методів проти опозиціонерів, які перебувають за кордоном, - це нечуваний крок, навіть якщо він й не передбачав фізичного усунення жертви. Він кидає тінь на всі зусилля чинного керівництва держави змінити свій імідж та продемонструвати прагнення до модернізації країни.

Ця політика напряму пов'язана з важливим процесом передачі влади в державі. Протягом десятків років країною керували представники одного покоління - сини засновника Королівства Абдул-Азіза ібн Сауда. Тим часом, у червні 2017 року спадкоємцем трону став син сьомого саудівського монарха Салмана - принц Мухаммед ібн Салман, який є представником нової генерації державних діячів. Молодий політик сьогодні концентрує у своїх руках нечувані для держави повноваження. Фактично вже сьогодні саме він визначає політику Королівства.

Принц Мухаммед декларує намір змінити державу, зробивши її самодостатньою на міжнародній арені. Запропонований новий курс базується на програмі розвитку "Бачення Саудівської Аравії 2030". Цей план покликаний модернізувати Королівство відповідно до сучасних умов світового простору, долаючи її нафтозалежність, підвищуючи конкурентоспроможність та диверсифікуючи джерела збагачення. Він базується на трьох ключових елементах - забезпеченні статусу країни як центру арабського та ісламського світів; перетворенні на глобального інвестора; використанні геополітичного положення держави як комунікаційно-транзитного хабу, що об'єднує Європу, Азію та Африку.

Паралельно принц Мухаммед намагається поліпшити імідж Королівства, заплямованого консервативно-реакційним характером монархічного режиму. Він підкреслює, що сформована в країні система не відповідає ані його баченню майбутнього держави, ані об'єктивним потребам Королівства. Спадкоємець трону в інтерв'ю заявляє про необхідність повернення до поміркованого ісламу, відкритого для всього світу та релігій. Підтвердити послідовність цього підходу принца покликана практична реалізація певних реформ в країні. Наприклад, у 2016 році були істотно обмежені повноваження саудівської релігійної поліції - шаріатської гвардії. Поступово розширюються права жінок у державі. У вересні 2017 р. королівським указом було скасовано заборону жінкам керувати автомобілями. Також нещодавно їм було відкрито доступ на стадіони.

Таким чином, саудівська влада прагне продемонструвати свою готовність до ліберальних перетворень. Утім, існують великі сумніви в щирості таких декларацій. Справа Хашагджи - лише один з прикладів, які свідчать про незмінність реакційної сутності саудівської монархії взагалі та принца Мухаммеда зокрема. Попри гучні заяви, практичні дії демонструють, що нове обличчя саудівської політики так само готове вдаватися до будь-яких засобів у політичній боротьбі, як і його попередники. Більше того, амбіції принца призводять до посилення зовнішньополітичного вектору державної діяльності, в рамках якої Ер-Ріяд включається в боротьбу за регіональне лідерство на Близькому Сході. Методи, якими ведеться ця боротьба, також не відзначаються повагою до людського життя та демократичних цінностей.

У сфері внутрішньої політики принц Мухаммед прагне забезпечити належний тил для реалізації запланованих реформ. На практиці цієї позитивної мети досягають шляхом придушення внутрішньої опозиції, централізації та бюрократизації системи державного управління. На відміну від минулих часів, коли всю владу в державі утримували представники чисельної королівської династії, сьогодні більше повноважень отримують радники та посадовці, які не мають королівської крові, натомість - близькі та персонально вірні чинному керівництву. Паралельно загострюється боротьба проти потенційних опонентів короля Салмана та принца Мухаммеда.

На початку листопада 2017 року світ сколихнули новини про серію арештів у Саудівській Аравії. За гратами опинились колишні та теперішні високопосадовці, члени королівської родини, бізнесмени. Серед них - один з найбагатших жителів планети Аль-Валід ібн Талал та провідний підприємець країни Нассер ібн Акель аль-Тайяр. Офіційною причиною арештів стали звинувачення в корупції. Насправді йдеться про відсторонення опонентів наслідного принца від важелів влади в країні. В цьому контексті й інші події осені 2017 року викликають питання експертів. Насамперед щодо несподіваної загибелі в авіакатастрофі губернатора провінції Асір принца Мансура ібн Мукріна та усунення з посади командувача національної гвардії принца Мутаїба ібн Абдулли. Створюється враження, що всі ці інциденти становлять єдину репресивну кампанію, покликану розчистити політичне середовище для принца Мухаммеда.

У сфері зовнішньої політики Саудівська Аравія активізує свою діяльність, намагаючись перетворитися на беззаперечного лідера ісламського світу. Це своєю чергою призводить до загострення конфронтації з Іраном. Протистояння Ер-Ріяда і Тегерана набуло характеру проксі-війни, яка розгорнулася по всьому Близькому Сходу. Реагуючи на іранську загрозу, принц Мухаммед демонструє жорстку позицію. Він вдається до радикальних дій, які в очах неупередженого спостерігача є сумнівними з погляду міжнародного права, поваги до суверенітету інших держав та гуманістичних принципів. Саме наслідний принц розпочав воєнну операцію проти повстанців-хуситів у сусідньому Ємені у березні 2015 року. В результаті тисячі людей стали жертвами саудівських бомбардувань, а в зоні конфлікту виникла гуманітарна катастрофа. Також принц Мухаммед відіграв важливу роль у запровадженні блокади Катару в червні 2017 року та початку Ліванської кризи, викликаної заявою про відставку прем'єр-міністра цієї країни С.Харірі під час перебування в Ер-Ріяді. В обох випадках саудівська влада достатньо зверхньо поставилась до суверенітету інших держав, напряму намагаючись втрутитися в їхні справи.

Очевидно, що Саудівська Аравія переживає ключовий момент своєї історії. І від того, чи вдасться новій генерації її лідерів досягнути своїх цілей, залежать не лише її перспективи, але й майбутнє всього Близького Сходу. Ер-Ріяд декларує прагнення до змін та реформ - і ці заяви можна лише вітати. Втім, події свідчать, що на практиці Королівство керується далекими від демократичних принципами. Амбіції молодих політиків радикалізують їхні дії, що яскраво демонструють останні події, зокрема справа Хашагджи. Якщо тиск на сусідів, інтервенції й блокади, переслідування й убивства опозиціонерів стають характерними інструментами зовнішньої політики Саудівської Аравії, то лише питання часу, коли така діяльність на міжнародній арені дістане належну відповідь. Це може радикально змінити баланс сил у регіоні, підриваючи саудівські позиції та ставлячи хрест на прагненнях Ер-Ріяда до регіонального домінування.