Запашна гавань Китаю

18 липня, 2020, 08:55 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Що стоїть за діями Пекіна зі зміни статусу Гонконгу

Запашна гавань Китаю
© scmp.com

Запашна гавань — саме так перекладається назва спеціального адміністративного району Китаю, відомого всьому світові як Гонконг. Це один із трьох найбільших фінансових центрів світу (найбільший в Азії), тридцять п’ята економіка з номінальним ВВП у 373 млрд дол. (майже 50 тис. на душу населення) і особливим статусом, який виник після тривалих переговорів між Британією та Китаєм у вже далекі 1980-ті.

У 1984 році творець китайського економічного дива Ден Сяопін пообіцяв Гонконгу 50 років особливого статусу за принципом «одна країна — дві системи». Це означало, що в основній частині Китаю — Комуністична партія, жорсткий авторитаризм, планова економіка та регулювання ЗМІ, а в Гонконгу — вільні вибори, ринкова економіка, свобода слова і зборів.

Статус Гонконгу як спеціальної китайської території підтримувався з 1997 року, коли набрала чинності угода про передачу Китаєві колишньої британської колонії. І ось 2020-й поклав йому край де-факто. США скасували спеціальні торгово-економічні привілеї, що надавалися Гонконгу як ринковій економіці, де діяли зрозумілі Заходу принципи політичного устрою та умови ведення бізнесу. Саме через Гонконг у Китай надходило до 60% зовнішніх прямих інвестицій і понад 70% капіталу, там розміщувалися представництва більш як 1200 західних, насамперед — американських, компаній, у тому числі заборонених у КНР інтернет-гігантів.

Тепер усе буде інакше.

На перший погляд, те, що сталося з Гонконгом, — досить характерний випадок у сучасній історії Китаю. Адже вже позаду «адаптація» Тибету і «перевиховання» уйгурів, просування на острови Південно-Китайського моря та блокування спроб розширення самостійності Тайваню. Насправді це не зовсім так.

Гонконг користувався широкою автономією, там діяли свої закони та валюта, проводилася незалежна торгова політика й фінансове регулювання. У сучасному контексті, важливо, що ні торгові війни Вашингтона і Пекіна, ні заборона на трансфер технологій Гонконгу не стосувалися. Здавалося б, існування Гонконгу було вигідне Китаю і, понад те, вигідне західним компаніям, насамперед — американським, які охоче використовували гонконгський «місток» між світами капіталізму та соціалізму з «китайськими особливостями».

Однак торік у Гонконгу розгорнулися масові протести проти елементів прямого правління Китаю (зокрема в контексті екстрадиції неугодних Пекінові активістів), наслідком яких стало ухвалення парламентом КНР і впровадження в Гонконгу, над структурами місцевого самоврядування, нового закону про безпеку, який, фактично, скасовує свободу слова та незалежність судів у автономії.

Насправді протести в Гонконзі розпочалися ще 2014 року, коли Китай став поступово тиснути на владу автономії. Новий закон прирівняв Гонконг до материкового Китаю, за всіма аспектами «національної безпеки», в розумінні Пекіна. Віднині китайським спецслужбам і судам на території спеціального адміністративного району можна переслідувати всіх — як гонконгців, так і іноземців, котрі порушують закони, прийняті в КНР.

У відповідь США скасували спеціальний статус Гонконгу та прирівняли торгово-економічні відносини з зареєстрованими там компаніями до решти Китаю. Британія й Австралія оголосили про готовність надати громадянство гонконгцям, які захочуть залишити автономію, ну й загалом — Захід звинуватив Китай у порушенні угоди 1997 року.

Китай, зі свого боку, заявив про втручання у внутрішні справи, якого не терпітиме, і про наміри зберегти принцип «одна країна — дві системи» (мало хто в це вірить). США також заборонили експорт оборонної продукції та високих технологій, потім Конгрес прийняв закон про можливе впровадження санкцій проти банків і тих офіційних осіб КНР, котрі виявляться причетними до порушення прав людини в автономії.

Слід очікувати й інших заходів, які урівнюватимуть Гонконг із основною територією КНР у частині економіки та фінансів. Тим часом складається враження, що Вашингтон поки що не має наміру остаточно підривати роль Гонконгу як світового фінансового центру, оскільки це може викликати далекосяжні наслідки для самих США.

В усій цій історії незрозумілі два моменти. Перший: навіщо КНР, та ще й в умовах жорсткої критики через пандемію коронавірусу, робити такі різкі кроки стосовно «курки, яка несе золоті яйця». Другий: чому США не стали боротися за Гонконг, а просто скасували його особливий статус, покаравши самих гонконгців не менше, ніж намагаючись зашкодити інтересам КНР. При цьому США поки що утрималися від розв’язування «валютної» війни, що могло б ослабити гонконгський долар, жорстко прив’язаний до долара США, і тим самим зміцнити регіональну роль юаня.

На думку аналітиків, у цьому аспекті й полягає одна з відповідей на питання, чому Китай вирішив повернути «запашну гавань» під свою юрисдикцію через більш як 150 років британського протекторату і 23 роки спеціального статусу: 400 млрд золотовалютних запасів Гонконгу та можливість послабити конкуруючу валюту на регіональних ринках — важливі чинники в дедалі очевиднішому протистоянні КНР зі США, поряд із викоріненням острівців волелюбності в Піднебесній.

Перефразовуючи відомий вислів князя Горчакова про Росію, можна цілком упевнено стверджувати, що таким чином Китай зосереджується. Сі Цзіньпін не говорить про це явно, але з кожним роком дедалі чіткіше помітна відмова від знаменитої поради Ден Сяопіна «вичікувати і ховати свої сили».

Пекін став жорстко й активно відповідати на кроки Заходу, які вважає втручанням у свої внутрішні справи, впроваджувати зустрічні санкції проти Сполучених Штатів як у торгівлі, так і на політичному рівні, і більше не стримується в демонструванні сили. Це очевидно хоча б із висловлювань китайських послів у США, Австралії, Британії, Німеччині.

Тим часом у Пекіні розуміють, що у США наближаються вибори, і Трамп із Байденом тією чи іншою мірою спробують зробити Китай винним у бідах Америки, пов’язаних із пандемією. У цьому питанні як республіканці, так і демократи не мають розбіжностей. Тому до остаточного розриву справа, швидше за все, не дійде: Пекін виявить помірне терпіння. Хоча кінцеві споживачі продукції з китайськими комплектуючими у США можуть відчути як підвищення цін, так і дефіцит окремих товарів.

І все ж, здається, питання стоїть трохи ширше. Попри всю хаотичність поточного моменту світової історії, еліти і Китаю, і США не можуть не замислюватися над тим, як організувати й виграти конкуренцію в умовах деглобалізації, але без війни. Як забезпечувати баланс сил в умовах дисбалансу права та можливостей?

Наприклад, стратеги Демократичної партії радять Байдену подумати над «новим ліберальним порядком», у якому упор робитиметься так само на багатосторонні інститути, але інші, зі зміненими, більш ефективними й справедливими правилами та процедурами. Республіканці підштовхують Трампа продовжувати жорсткий курс на забезпечення насамперед американських інтересів, стримування Китаю, який уже через 5–10 років зрівняється за економічним потенціалом зі США.

Локалізація транснаціональних корпорацій торкнеться як США, так і КНР, і ситуація з Гонконгом — лише початок процесу, що може як бути в чомусь вигідним кожній зі сторін, так і призвести до руйнівних наслідків для світової логістики. Світові інтернет-гіганти вже давно відчувають наслідки «локалізації». Схоже, настала черга й реального сектора економіки.

Дуже небажаним для США в усій цій історії є і зближення Пекіна з Москвою, хоча можливість «зосереджуватися» Росія втратила з увічненням Путіна. Річ у тому, що довічні правління Сі Цзіньпіня і Владіміра Путіна абсолютно різні за своєю природою. Голова КНР спирається на потужну ідеологічну платформу — 90-мільйонну Комуністичну партію. Путін спирається на спецслужби та вузьке коло олігархів-клептоманів, які користають нарізані їм монаршою владою наділи.

Як свідчить історичний досвід, жорстка організація, що спирається на хай і неприйнятні для когось, але все-таки цінності, може бути ефективною, з погляду економіки та підвищення рівня життя. А ось самодержавство — приречене. Вочевидь, саме таке розуміння обумовлює подальше посилення санкцій не тільки проти КНР, а й проти РФ, про яке знову на повний голос заговорили у Вашингтоні. Як відомо, зближення двох однополюсних зарядів рано чи пізно призведе до їх відштовхування, і цей процес буде тим різкішим, чим менша відстань лишатиметься між ними.

Ситуація навколо Гонконгу стала прямим наслідком економічного та політичного піднесення Китаю і розгортання його прямої конкуренції зі США. Навіть без пандемії та наближення виборів зіткнення було б неминуче — рано чи пізно. Коронавірус пришвидшив процеси формування нового біполярного світу, в якому необхідно вирішувати великі питання, наприклад щодо світової валюти, глобальної торгівлі, ролі багатосторонніх інститутів, формування альянсів, які тяжіють до США або КНР.

Гонконг виявився одним із інструментів, із допомогою якого сторони відпрацьовують методики «мирного» протистояння. Попереду Тайвань.

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК