Єгипет: турбулентність перехідного періоду

Революція має початок, але не має кінця... В Єгипті це твердження проявилося сповна. Спершу було невдоволення мас військовими, які тимчасово "стабілізували" постреволюційну ситуацію. Потім - уже ісламістами, які на хвилі успіху вирішили взяти на себе всі важелі влади. Але керувати державною машиною, особливо в умовах неабиякої політичної конкуренції та складної економічної ситуації, виявилося складним завданням для вчорашніх опозиціонерів із "Братів-мусульман".

І хоча перманентне вуличне протистояння останніми місяцями в країні пірамід стало вже буденним, події останніх двох тижнів набули ознак явної ескалації і навіть спонукали деяких експертів думати про повторення революції в країні: загибель понад 60 осіб у вуличних протистояннях, сотні поранених, спалена поліцейська техніка, "вогняні шоу" біля президентського палацу "Аль-Іттіхад" і, нарешті, запровадження надзвичайного стану в трьох провінціях країни - Порт-Саїді, Суеці та Ісмаілії - з появою армійських підрозділів на вулицях міст.

Втім, повторення революційних подій 2011 р. на нинішньому етапі видається малоймовірним. Проти такого сценарію грають відсутність належного за силою та масштабом градуса революційної напруги та нинішня політична конфігурація в країні.

Якщо уважніше придивитися до ситуації, що мала місце на тлі "святкувань" двох років "фінікової революції", то в цьому сплеску насильства чітко простежується "футбольний" слід. Хоча, зрозуміло, що пристрасті навколо футбольної гри стали лише каталізатором нової хвилі політичної конфронтації та масового невдоволення, яке існує із часу повалення режиму Мубарака.

Головні революційні вимоги - "хліба, свободи, соціальної справедливості" - за великим рахунком досі не виконані. Зростання цін на основні харчові продукти, інфляція, безробіття та заходи жорсткої бюджетної економії на тлі погіршення макроекономічної ситуації (в січні золотовалютні резерви країни зменшилися на 1,4 млрд дол. - до найменшого за останні десять років рівня у 13,6 млрд) - виразно свідчать про неспроможність влади розв'язати економічні проблеми.

При цьому на "арені" єгипетської вулиці особливо активно заявило про себе молодіжне угруповання "Чорний блок" ("Блек-блок"), що позначило нову "поворотну точку" у протестному русі країни. Цю анархістську силу розглядають як локомотив ті, хто втратив надію на мирні зміни.

На тлі катастрофічного погіршення ситуації в усіх сферах країни саме військова каста, яка становить такий собі симбіоз із державними інституціями, бюрократією та капіталом, продовжує залишатися самостійною та найбільш впливовою силою - головним гарантом стабільності в країні. І це - попри проведені ісламістським президентом перестановки в командуванні збройних сил.

Як приклад того, що порога втрати генералітетом влади ще не досягнуто, слід розглядати заяву 29 січня міністра оборони і головнокомандувача ЗС АРЄ Абдель Фаттаха ас-Сісі. Її було зроблено наступного дня після законодавчого затвердження можливості розгортання армії для встановлення порядку із правом затримувати цивільних осіб.

Абдель Фаттах ас-Сісі чітко заявив, що виникли реальні загрози національній безпеці Єгипту. І в цих умовах подальша боротьба між різними політичними силами та блоками за управління країною може обернутися її крахом. Розрядити ситуацію може лише "термінове й комплексне лікування", інакше настануть тяжкі наслідки, "які позначаться насамперед на стабільності та цілісності держави".

Примітно, що на тлі цього "діагнозу" головнокомандувача армії та за посередництва ісламського духовенства 31 січня представники провідних політичних сил країни підготували документ про відмову від насильства та перехід до загальнонаціонального діалогу. Учасники зустрічі - лідери опозиційного Фронту національного порятунку, ісламістських політичних об'єднань (як асоціації "Брати-мусульмани", так і салафітських сил) і молодіжних організацій - заявили про відмову від силових методів для запобігання подальшому загостренню напруженості в країні.

Тим часом опозиціонери наголосили, що зустріч не мала "політичного контексту" і що фронт не має наміру відмовлятися від висунутих раніше вимог до влади для початку загальнонаціонального діалогу.

Отже, світський опозиційний блок поки що намагається триматися гнучкої лінії в реагуванні на швидкоплинний та мінливий розвиток подій. Так, 2 лютого опозиціонери закликали притягнути президента, очільника МВС та інших причетних осіб до суду за "вбивства, тортури та незаконні арешти", висловивши свою повну підтримку "мирним протестам" та закликавши єгиптян вийти на вулиці для повалення правлячого режиму. Втім, уже через два дні речник фронту запевняв, що коаліція ліберальних, соціал-демократичних та лівих сил не вимагає усунення від влади "всенародно обраного" ісламіста Мурсі.

Хто знає, можливо на це "уточнення" вплинула й зустріч із військовим генералітетом. Хоча, цілком імовірно, що опозиціонерам просто "пригадали" слідство у справі про "держзраду", порушеній за заклики до повалення правлячого режиму, в якій фігурує, зокрема, "трійка" головних опозиціонерів: екс-кандидати у президенти - колишній глава МАГАТЕ Мухаммед Аль-Барадеї, екс-генсек Ліги арабських держав Амр Муса та соціаліст Хамхін Сабахі.

Отже, фронт, поки що офіційно не ставлячи під сумнів легітимність Мурсі, і далі не погоджується розпочати діалог із владою, допоки та "не зупинить кровопролиття", а винних не притягне до відповідальності. Ну і, звичайно, вимагає виконання попередніх вимог: формування уряду національної єдності, на що президент не погоджується до проведення парламентських виборів у квітні, та перегляд контроверсійної конституції ісламістського спрямування, ухваленої торік у грудні.

Власне, поступки в напрямку однієї з вимог опозиції влада зробила. Ще за результатами першої зустрічі в рамках національного діалогу було повідомлено про формування спеціальної комісії. Вона розгляне низку спірних статей основного закону і сформулює рекомендації для подальшого затвердження їх нижньою палатою парламенту, яку ще мають обрати. Згідно з повідомленнями ЗМІ, світським опозиціонерам, хоча вони й не брали участі у зустрічі, нібито гарантують чотири з десяти місць у комісії.

Проте, демонструючи готовність до певних поступок, у канцелярії президента Єгипту все ж таки попередили, що сили безпеки діятимуть жорстко, коли це буде потрібно для захисту державної власності та наведення порядку в країні. Партія свободи і справедливості (політичне крило "Братів-мусульман") заявила, що ісламісти "мають намір захищати легітимність президента всіма законними методами та засобами", і звернулася до опозиції з проханням "не провокувати їх". Карт-бланш президентові дала й Коаліція ісламських сил, яка об'єднує 13 єгипетських ісламістських партій та рухів, зокрема "Братів-мусульман", та ультраконсервативний "Салафітський заклик".

Прагнення ісламістів з асоціації "Брати-мусульмани", яка за 80 років опозиційної діяльності вибудувала чітку ієрархічну структуру з широкою та дієвою організацією, замкнути головні важелі влади на собі - очевидне. Водночас зміну (або повалення) президента та обрання нового - світського, як цього прагне Фронт національного порятунку, не можна вважати дієвим виходом із ситуації на нинішньому етапі трансформації єгипетського суспільства та держави. Адже в такому разі протидією новому лідеру стане ісламська частина населення, яка, скоріш за все, буде ще чисельнішою та рішучішою у своїх контрзаходах. Та й єдиного сильного лідера, спроможного об'єднати суспільство та вивести країну з глибокої економічної та соціальної кризи, в таборі світсько-ліберальних сил наразі немає.

Скоріш за все, світська опозиція і далі критикуватиме владу, користуючись поляризацію суспільства та погіршенням соціально-економічного становища. Найближчою її метою буде зміцнити свої позиції за підсумками виборів до нижньої палати парламенту, запланованих на квітень. Водночас можливе поліпшення світськими силами (як і салафітськими) результатів на виборах не приведе до стабілізації ситуації в Єгипті, а лише ознаменує початок нової гри, з уже іншими картами на руках. При цьому козирі все одно залишатимуться у "Братів-мусульман" та військового генералітету.

Єдиний раціональний вихід для єгипетського політичного істеблішменту на тлі погіршення соціально-економічного становища в непростий перехідний період при загрозі скочування держави у прірву - дійти консенсусу. Втім, навряд чи цей варіант можливий у найближчому майбутньому з огляду на непримиренність та суперечливість позицій політичних сил, хоча вони й намагатимуться у своєму протистоянні уникати небезпечної точки неповернення.

Серед інших сценаріїв, за найгіршого з варіантів, - військовий переворот і колапс (криза державності). Проте крах донедавна одного з регіональних центрів сили поки що здається малоймовірним (хоча іще кілька років тому подібні прогнози здавалися б і поготів абсурдними). Адже наслідки для стабільності в регіоні були б тоді катастрофічними, тим паче зважаючи на міжнародний вимір загроз - передусім пов'язаних із Суецьким каналом.

А тим часом можна припустити, що подальший розвиток подій у Єгипті відбуватиметься за комбінованим сценарієм, і чим усе закінчиться, складно прогнозувати. Тут можливий скоріше "половинний", ніж повний, консенсус між головними політичними опонентами та керуючим у тіні армійським генералітетом - тобто без перевороту, який призвів би до колапсу держави. Чи спрацює цей варіант, чи будуть інші - покаже час. Зрозуміло одне, "турбулентність" перехідного періоду в Єгипті за два постреволюційні роки не лише не минула, а й, вочевидь, сягає свого піку.