Єгипет: недовгий тріумф ісламістів

Масові заворушення в Єгипті, приурочені до річниці правління Мухаммеда Мурсі, несподівано закінчилися військовим переворотом та відстороненням від влади першого в історії країни демократично обраного президента. Що ж послужило причиною такого швидкого краху? І чому каїрський натовп, який рівно рік тому на площі Тахрір вимагав від військової хунти передати владу Мурсі як переможцеві президентських виборів, через рік на тому самому місці не тільки підштовхнув військових до перевороту, а й гаряче вітав святковим феєрверком результат вочевидь неконституційних дій своїх генералів?

Боротьба за владу завдовжки із століття

Рік тому у єгипетських військових не залишалося іншого вибору, окрім як визнати результати голосування і віддати владу в країні представникам організації "Брати-мусульмани". Експеримент - небачений для арабського світу. "Брати-мусульмани" у деяких країнах досі вважаються терористичною організацією і перебувають під забороною.

Створена в Єгипті 1928 р., організація "Брати-мусульмани" в різних арабських країнах безперервно вела діяльність, спрямовану на встановлення шаріату як єдиної форми державного правління. Використовувалися всі методи - від масштабної доброчинності з супутньою політичною агітацією до терору, масових повстань і спроб державних переворотів.

Реальний шанс узяти всю повноту влади, причому цілком законним методом, випав "братам" тільки в другому десятилітті XXI ст. на хвилі "арабської весни", що змела ряд світських диктатур. Якими ж виявилися насправді результати правління вчорашніх підпільників?

Фараон у краватці

Мухаммед Мурсі обійняв посаду президента, повноваження якого було ґрунтовно вихолощено прийнятими нашвидкуруч рішеннями Військової ради - генералами з найближчого оточення поваленого Хосні Мубарака. Однак упродовж року Мурсі повернув втрачене.

Замість того, щоб залишатися зв'язаним по руках і ногах волею військових, він зумів влаштувати силовикам глобальну чистку, одночасно відправивши у відставку 500 генералів МВС та ключових членів Військової ради. Людей, які кілька місяців тому були реальними керівниками країни і встигли перетворити посаду президента на декорацію.

На кінець 2012 р. Мурсі настільки прогресував у зміцненні власної влади, що зумів підім'яти під себе парламент, суди, "протиснув" вигідний йому референдум і почав наступ на свободу преси. Ці кроки дали привід називати Мурсі "фараоном", беручи до уваги реальний обсяг його влади. Але чи була необхідність у таких діях єгипетського президента?

Не такі страшні "брати",
як їх малюють

У сфері зовнішньої політики Мурсі зумів розвіяти страхи Заходу, Ізраїлю та широких мас обивателів стосовно привиду всесвітнього Халіфату, який він мав почати будувати, виходячи з доктрини свого руху. Загалом Єгипет повністю зберіг прозахідну орієнтацію зовнішньої політики. Це заспокоїло Вашингтон і Брюссель.

Більше того, Мурсі вдалося перемкнути ненависть єгипетського натовпу з Ізраїлю, традиційного ворога, на нового - сирійського президента Башара Асада, який веде у себе в країні громадянську війну. Однак, схоже, тут "фараон" перестарався. Хоча різка риторика Мурсі, спрямована проти сирійського режиму, повністю вкладалася в стратегічну лінію Заходу і країн Перської затоки, які підтримують сирійських повстанців, заклик президента влаштувати міжнародну інтервенцію викликав у єгипетської армії протилежну реакцію.

Змова і реванш генералів

16 червня, наступного дня після заклику Мурсі влаштувати над Сирією "безполітну зону" і запевнянь, що "єгипетський народ, керівництво та армія не залишать сирійський народ у біді", армійське керівництво офіційно заявило: єгипетська армія не втручатиметься в регіональні конфлікти, оскільки завдання армії - охорона суверенітету своєї країни. Інакше кажучи, генерали висловилися, що думка їхнього верховного головнокомандувача - їм не указ.

Як зазначають анонімні джерела в керівництві єгипетської армії, саме заява Мурсі від 15 червня стала останньою краплею у чаші терпіння генералів. Тоді вони й ухвалили рішення про усунення Мурсі, чекаючи слушної нагоди, яка випала цього тижня, на піку протестів.

Адже єгипетські реалії свідчать, що головний сенс існування єгипетського генералітету, справжнього олігархату в мундирах, полягає в більш безпечних для життя "операціях" - грі у велику політику у себе вдома та охороні величезних бізнес-інтересів, які охоплюють, за різними оцінками, до половини єгипетської економіки.

"Це ж економіка, дурню"

Фокус на економічних проблемах, виражений у слогані "The economy, stupid", придуманому політтехнологом Білла Клінтона Джеймсом Кервіллом, дозволив кандидатові від Демократичної партії виграти президентські вибори в 1992 р. Тим часом упевнено можна сказати, що ігнорування економічних проблем стало причиною революції в Єгипті 2011 р. і призвело до повалення як Хосні Мубарака, так і Мухаммеда Мурсі.

Хоча Єгипет має такі постійні джерела доходів, як стягнення мит за прохід суден Суецьким каналом, експорт газу та інше, головним локомотивом зростання єгипетської економіки було залучення іноземних інвестицій, за рахунок яких відкривалися нові сфери бізнесу і забезпечувалася зайнятість населення. Швидке зростання чисельності населення потребувало відповідних темпів зростання економіки. Інакше кажучи, єгипетська економіка схожа на велосипед, їдучи яким, для збереження рівноваги потрібно дуже інтенсивно працювати педалями.

Саме активне залучення іноземних інвестицій, що стало наріжним каменем економічної політики Мубарака, дозволило в середині 2000-х вийти на високі темпи зростання національної економіки - до 7% на рік. Єгипет став привабливим місцем для масових інвестицій, наприклад у будівництво. Проте й такі темпи не забезпечували викорінення масової бідності.

Однак на кінець десятиліття єгипетська бюрократія - від клерків і до міністрів та членів сім'ї Мубарака - стала відверто паразитувати на інвесторах, зволікаючи з бюрократичними процедурами задля вимагання нових і нових хабарів. Відтак, свідоме затягування стартів інвестованих проектів призвело спочатку до збільшення безробіття, а в остаточному підсумку - до масового невдоволення режимом Мубарака та революції.

На ті самі граблі

Рік правління Мухаммеда Мурсі показав, що ні він, ні "Брати-мусульмани" не зробили для себе висновків з причин краху своїх попередників. Вирішення економічних проблем вочевидь не входило до списку пріоритетів нової єгипетської влади. Це вирок не тільки особисто Мурсі, а й усьому колективному розуму "Братів-мусульман".

Рік правління був витрачений на зміцнення власної влади, що виявилося самоціллю. Чи було це виправдано? Якщо дивитися з погляду встановлення демократичних традицій - вочевидь, ні. Але з погляду антикризового менеджменту - це виглядало б логічно як необхідна передумова до рішучих реформ. Але за весь рік ні Мурсі, ні його партійці так і не презентували чіткої економічної стратегії, крім загальних фраз.

Цілком очевидно, що, крім політичної стабілізації, найбільш пріоритетним завданням було б спрощення правил ведення бізнесу, відновлення довіри інвесторів, поновлення потоку інвестицій, що дозволило б створювати нові робочі місця. А також створення однакових конкурентних умов, для чого слід було б якщо не позбавити генералів їхніх бізнес-активів, то бодай забезпечити рівний доступ, оскільки контроль військовими бізнесу та особисте збагачення на ньому - само собою нонсенс.

Інвестори так і не побачили в Єгипті при новій владі не те що кардинальних поліпшень умов і правил роботи, а й підстав взагалі повертатися в цю країну. Погіршення макроекономічних показників стало наслідком навіть не безграмотної економічної політики, а повної її відсутності як такої. І це призвело до необхідності зовнішніх фінансових ін'єкцій на мільярди доларів лише для зведення кінців з кінцями та підтримання національної валюти.

Єдине, у чому відзначився уряд ісламістів, то це у вимушеному посиленні субсидування товарів першої необхідності, інакше котел суспільного невдоволення вибухнув би значно раніше.

Повертаючись до питання, навіщо Мурсі знадобилося стільки влади, можна зауважити, що Мурсі в цій ситуації став схожим на недолугого хірурга. Він прив'язав хворого на ім'я Єгипет до операційного столу, вигнав усіх сторонніх, включно з асистентами, приспав пацієнта наркозом, але замість проведення операції пішов дивитися, що діється за вікном, сподіваючись, що під час наркозного сну рани у хворого самі якось затягнуться. Через рік дія наркозу минула, пацієнт прокинувся і заволав від болю та обурення.

На той час Мурсі вже не залишив клапанів для випускання пари, тому він закрутив гайки де тільки міг. Насамперед - у парламенті. І єгиптяни через рік виявили, що єдиний усе ще придатний стоп-кран для влади перебуває на тій-таки площі Тахрір.

Головною помилкою єгипетських ісламістів стало те, що вони не скористалися досвідом своїх турецьких колег, хоча весь цей час показували пальцем на Туреччину як на приклад успіху політичного ісламу. Так, турецькі ісламісти з Ердоганом справді забезпечили вражаючий прогрес своїй країні, хоча Таксім показав, що й вони сягнули стелі свого впливу.

Проблема всього єгипетського політикуму, як релігійного, так і світського, полягає в тому, що на обрії не видно хоч якоїсь постаті архітектора економічних реформ, який хоча б віддалено скидався, приміром, на Людвіга Ерхарда. Хоча конкретно тепер - не до цього. Статися може значно гірше, якщо "Брати-мусульмани" знову підуть у підпілля і вдадуться до насильства у відповідь на насильницький військовий переворот та масові арешти, попутно звинувативши Захід у подвійних стандартах і лицемірстві.

Поки що жодна країна Заходу не зважилася назвати цей військовий переворот "переворотом", що означало б автоматичне невизнання та запровадження санкцій. Насамперед із боку США, де цього вимагають від Білого дому американські ж закони. Натомість новину про відсторонення Мурсі сприйнято, швидше, з полегшенням.