ЯДЕРНІ СИЛИ ПАКИСТАНУ: УСЕ ПІД КОНТРОЛЕМ!

Нещодавно в пакистанській пресі з’явилося повідомлення про чергове засідання Вищого національного командування (ВНК) країни, що відбулося під головуванням генерала Первеза Мушарафа. Відповідно до офіційних повідомлень, на засіданні було вирішено створити об’єднану систему управління ядерними силами держави. ВНК також обговорило загрозу безпеці країни й ухвалило рішення про реформування стратегічних компонентів збройних сил, про розробку деяких механізмів експортного контролю, пов’язаних із передачею товарів та технологій, які стосуються ядерних озброєнь.

Згадаємо, що Вище національне командування було створене близько року тому для управління і контролю за ядерними та стратегічними компонентами армії Пакистану. На нього також були покладені завдання ухвалювати політичні рішення у галузі стратегічних озброєнь. Крім самого Мушарафа, до складу командування входять міністри оборони, закордонних та внутрішніх справ, а також усі командувачі видів збройних сил.

Як свідчать результати останнього засідання ВНК, глава виконавчої влади Пакистану розпочав серйозні реформування ядерного компоненту пакистанської армії та його системи управління й контролю. Головна мета цих дій та ж сама — стратегічне стримування Індії. Крім того, Мушараф прагне розв’язати й інші завдання — він повинен зміцнити свою владу в країні, до керівництва якої наразі причетні абсолютно різні й антагоністичні сили. Цього від нього вимагають як внутрішні, так і зовнішні обставини: економічне становище Пакистану таке, що його керівництво мусить терміново шукати закордонних інвестицій. А міжнародне співтовариство ніколи не піде на переговори з лідером, який не контролює повною мірою ситуацію у своїй країні…

Як видно з результатів засідання Вищого національного командування, Пакистан, принаймні у найближчому майбутньому, не має жодних намірів згортати свої ядерні програми. Якщо країна починає вдосконалювати системи управління і контролю ядерних сил, вона, швидше за все, думає про протилежне.

Для Ісламабада ядерна зброя — остання козирна карта в його можливому конфлікті з могутнім суперником — Індією. Східний сусід Пакистану переважає його і живою силою, і військовою технікою. Індія має під рушницею 980 тисяч чоловік і, на випадок конфлікту, може виставити ще 800-тисячний резерв. Пакистанські ж збройні сили налічують лише 520 тисяч військового активного компонента і півмільйона резервістів. Індійська армія має на озброєнні 3600 танків, а пакистанська — 2200, ВПС Індії — 890 бойових літаків, а військова авіація Пакистану — 620.

Ісламабад докладає максимум зусиль для того, щоб нівелювати перевагу свого суперника у звичайних озброєннях. Однак поки що це йому не вдається. Щойно він наближається до того чи того параметра індійського військового компонента, Делі негайно починає його нарощувати — і все доводиться починати спочатку. Приміром, нинішнього року Пакистан оголосив про початок виробництва свого власного основного бойового танка «Аль-Халід». Ця 46-тонна машина з екіпажем із трьох чоловік, створена в співдружності з Китаєм і за участі України, має максимальну швидкість 60 км/год і запас ходу майже 400 км. За цими характеристиками вона залишила далеко позаду свій індійський аналог — танк «Арджун». Не встигли пакистанці зрадіти, як Делі підписав із Москвою договір про поставки 310 одиниць Т-90, що перевершують «Аль-Халід» за всіма параметрами. Така сама історія сталася і з бойовими літаками, і з кораблями.

Основою своєї ядерної доктрини Пакистан вважає політику «першого удару». Не маючи можливості змагатися з Індією в галузі звичайних озброєнь, Ісламабад припускає можливість застосування ядерної зброї у відповідь на напад противника, який використовує лише звичайний компонент збройних сил. Цим він дає зрозуміти індійцям, що, попри їхню військову перевагу, він завжди зуміє постояти за себе.

Особливе ставлення Пакистану до ядерної зброї виявляється також і в тому, що начальник штабу збройних сил цієї країни завжди безпосередньо відповідав за планування і застосування ядерних сил, у тому числі і при цивільному прем’єр-міністрові. Місяць тому Індія спробувала «наздогнати» свого суперника в цих питаннях, почавши перехід на нову структуру вищих органів управління власних збройних сил.

Відповідь Ісламабада не забарилася. Пакистан вирішив об’єднати всі управлінські структури, відповідальні за дослідження, розробки, виробництво, планування й застосування ядерних озброєнь у ВНК під керівництвом самого Мушарафа. Й індійці знову опинилися серед відстаючих. Адже Індія досі не має вищого органу управління своїм ядерним компонентом, такого, як пакистанський ВНК, а її політичні та військові власті не об’єднані в єдиній структурі, відповідальній за ядерну зброю. Цивільні представники індійського уряду контролюють питання досліджень, розробки і виробництва ядерних озброєнь, а індійські військові здійснюють оперативний контроль застосування ядерних сил країни.

Слід зазначити, що пакистанський уряд приділяє серйозну увагу не лише ядерному, а й ракетному компоненту збройних сил. Відповідно до указу генерала Мушарафа, в країні нещодавно створене Командування стратегічними силами, яке очолив командувач ракетних частин стратегічного призначення. Збройні сили Пакистану мають на озброєнні два типи ракет середньої дальності «Горі», які можуть бути носіями ядерної зброї. До цього ж виду належать і ракети «Шахін-1» і «Шахін-2». Остання модернізація «Горі» має дальність пуску 1200—1800 кілометрів, вона може оснащуватися боєголовками з ядерною, біологічною чи хімічною зброєю, запускатися як із наземних, так і з повітряних платформ, оснащена надзвичайно точною системою наведення.

За всіма цими параметрами «Горі» значно перевершує індійську ракету середньої дальності «Прітхві». Це означає, що в Пакистану досконаліші можливості для доставки ядерної зброї, ніж у Індії. Крім того, Ісламабад готовий до випробування нової модернізації «Горі», яка має дальність польоту до 2700 км, тобто належить уже до класу ракет великої дальності.

Намагаючись подолати перевагу Пакистану в ракетних системах, Індія активно працює в двох напрямах — по-перше, вона намагається підвищити характеристики своїх ракет середньої дальності, що стоять на озброєнні, а по-друге, — створити власну міжконтинентальну балістичну ракету з дальністю польоту 7500—12000 км. Зміцнюючи систему управління і контролю ядерних сил та об’єднуючи її складові під дахом ВНК, Пакистан сподівається достойно відповісти на нові виклики з боку Індії. І першою перевіркою готовності Ісламабада до цього можуть бути переговори з Делі, на яких пакистанці, ймовірно, почуватимуться впевнено, виступаючи з позиції сили.

І ще про один наслідок останнього рішення ВНК. Відтепер воно бере на себе контроль над роботою таких організацій, як Дослідницька лабораторія Хана (очолювана доктором Кадіром Ханом, ідеологом ядерної програми Пакистану), Національний дослідницький комплекс та Комісія з атомної енергетики. Таким чином, Мушараф запроваджує жорсткий контроль над потужними, практично незалежними цивільними агентствами, що проводять дослідження і розробки в галузі ядерних озброєнь. Такий крок, поза сумнівом, зміцнить його владу в країні загалом і в ядерній сфері зокрема.

Схоже, глава виконавчої влади Пакистану привласнив функції своєрідного попечителя всього ядерного арсеналу країни. Це практично унеможливлює використання Пакистаном ядерної і ракетної зброї без особистої санкції Мушарафа. Проте на цей крок пакистанський лідер пішов «не від хорошого життя». Він не може не помічати загрози своєму становищу з боку прибічників рішучої лінії у військовому середовищі та в керівництві розвідувального співтовариства країни. У бік пакистанського владного олімпу жадібно поглядають і лідери радикальних ісламських кіл, вплив яких у країні швидко зростає. У Пакистані досить впливових угруповань, яких спокушає можливість доступу до ядерного арсеналу держави, щоб завдати удару або по Індії, або по інших «ворогах ісламу».

Абсолютна влада над ядерними силами необхідна пакистанському лідерові також і для того, щоб почуватися впевненим на переговорах зі Сполученими Штатами та іншими західними державами з проблем нерозповсюдження ядерної зброї. Цій самій меті служить і підпорядкування Вищому національному командуванню системи експортного контролю Пакистану. Таким чином, Ісламабад дає Заходу зрозуміти: пакистанське керівництво зробить усе можливе, щоб не допустити відпливу розщеплюючих матеріалів і ядерних технологій до третіх країн.

Запровадивши власний контроль над усіма складовими ядерного компонента країни, Мушараф посилює свої позиції як усередині Пакистану, так і на зовнішній арені. Проте водночас він втрачає будь- яку можливість маневру при «розподілі» відповідальності між іншими керівниками на випадок можливих провалів у цій галузі. До того ж, виникає запитання про перспективи передачі повноважень у ядерній сфері від генерала до цивільного керівництва країни, яке його змінить (загальні вибори в Пакистані відбудуться наступного року). Нинішній статус ВНК не передбачає керування цим органом із боку прем’єр-міністра або іншої цивільної особи. До того ж, у разі усунення Мушарафа з його посади немає жодної гарантії, що його спадкоємець дотримуватиметься такої самої політики в ядерній галузі.

Хоч як би там було, об’єднання в єдиному органі всіх структур влади, відповідальних за прийняття рішень у сфері ядерних озброєнь, для Пакистану — незаперечне благо. Залишається сподіватися, що створена система перейде в спадок цивільному урядові, адже, по суті, ВНК не є суто військовою структурою.