Високі американсько-японські відносини

Дотягнутися до Трампа

Японський прем'єр Сіндзо Абе був другим світовим лідером після Терези Мей, який відвідав американського президента Дональда Трампа після його інавгурації, випередивши німецького канцлера Ангелу Меркель і голову Китаю Сі Цзіньпіна. Відтоді Абе і Трамп зустрічалися багато разів, і динаміка їхніх відносин, підтримувана активними контактами міністрів і чиновників, була позитивною, наскільки це можливо в рамках нової американської політики. Американсько-японські відносини розвиваються не гірше, ніж американсько-британські, й значно ліпше, ніж американсько-німецькі й американсько-китайські. Це цілком зрозуміло, виходячи зі змін у світі, що їх започаткували США.

Майже сім десятиліть після закінчення Другої світової війни США виступали як гарант безпеки головних зон світового економічного розвитку, включаючи Японію, і свободи морських шляхів між ними. США надавали економічні преференції союзникам в обмін на їхню підтримку в глобальному протистоянні з СРСР. Причому не тільки союзникам, а й попутникам, готовим зближатися з Заходом, наприклад Китаю, коли той посварився з "країною рад". СРСР давно зник, спроби Росії його відродити страшні для її сусідів, але сміховинні в глобальному вимірі. Проте модель міжнародних відносин, що виникла в роки холодної війни, ще чверть століття рухалася торованою колією - США продовжували роздавати економічні преференції в надії на загальне демократичне процвітання. Тепер більшість американців сприймає нинішній світовий порядок як несправедливий для їхньої країни. Трамп лише персоніфікує, а не створює ці настрої. Причому не тільки персоніфікує, а й готовий діяти.

США, запустивши глобалізацію і виявивши, що її плодами з більшою користю для себе користуються інші, втратили інтерес до роздачі безплатних гарантій безпеки та спонсорування поширення демократії. Поблякли цінності. Але відійшло на другий план і багато колишніх інтересів. Чужий газ США вже не потрібен, чужа нафта скоро не буде потрібна, технології завжди були, є і будуть свої. Є проблеми з "демографічною пірамідою" - населення старіє. Але ситуація не гірша, ніж в інших провідних країнах. До того ж технології можуть компенсувати демографічні проблеми і звести до мінімуму колишню цінність припливу мігрантів.

При цьому США - менш глобалізована економічно і, відповідно, більш самодостатня країна, ніж потенційні геополітичні конкуренти. Співвідношення зовнішньої торгівлі до ВВП у США торік становило близько 25%. У Японії трохи більше - 31%. Але це для сучасного світу зовсім небагато. У Німеччині цей показник становить 87%, Росії - 47, Китаї - 38%. У чемпіонів же залежності від зовнішньої торгівлі, що розсудливо тримаються осторонь від торговельних війн, які спалахнули, показники вимірюються сотнями відсотків (Люксембург, Гонконг, Ірландія, В'єтнам, багато країн Східної Європи й Балтії).

Інвестори тепер повертаються в США - туди, де дешеві енергоресурси, де верховенство права і справно діють політичні інститути, яким не страшна навіть імпульсивність чинного американського президента. Головна перевага ринків, що розвиваються, - дешева робоча сила - в міру їхнього розвитку зникла. Коли нові центри сили зажадали багатополярного світового устрою, а деякі з них навіть вирішили кинути геополітичний виклик США, виявилося, що їхні амбіції існували в середовищі універсальних американських правил і живилися американською прихильністю. Але США нині потрібні не глобальні правила і не спонсоровані союзи, а добре налаштована система двосторонніх відносин із ключовими світовими гравцями.

Багатополярний світ явив себе твітами Трампа. Європа розгубилася, Китай здивувався, Росія вкотре образилася. І тільки Японія і Велика Британія, дві острівні держави з двох кінців Євразії, виявилися готовими діяти, а не рефлексувати.

Японія не Німеччина

У своїй частині світу Японія для США виступає як НАТО і ЄС в одній особі. Діє договір про колективну оборону, подібний до Північноатлантичного. США вклали в економічне становлення Японії такі ж значні зусилля, як і в становлення об'єднаної Європи. Економіка Японії довгі роки була другою у світі після США, порівнянною з ЄС при його народженні. Тільки в новому столітті ЄС упевнено вийшов уперед (зокрема завдяки розширенню), а до кінця 2000-х уперед вийшов іще й Китай. Але в країнному вираженні ВВП Японії залишається третім у світі після США і Китаю, все ще перевищуючи ВВП Німеччини приблизно на 20%. Японії, на відміну від Німеччини, не потрібна подоба ЄС для самореалізації. Відносини США з Японією не обтяжені складним балансом багатосторонніх відносин і долею "азійського проекту", подібного до проекту європейського, якому б загрожували ревізіоністські Китай і Росія. Тому американсько-японські відносини цілком вкладаються в модель двосторонніх відносин, які вибудовують США.

Від'ємне сальдо в торгівлі з Японією - неприємний для США чинник "двосторонки". Торік воно становило близько 69 млрд дол. (67 млрд експорту проти 136 млрд імпорту). Це кардинально менше, ніж у Китаю (375 млрд), трохи менше, ніж у Мексики (71 млрд), але помітно більше, ніж у Німеччини (56 млрд). Проте, на відміну від інших ринків, США не вживали цілеспрямованих протекціоністських заходів проти Японії. Почасти це пояснюється тим, що проблема почала вирішуватися ще до приходу Трампа. Максимум торговельного дисбалансу було пройдено далекого 2006 року (89 млрд дол.), і відтоді ситуація поволі, але неухильно поліпшувалася. Дефіцит торгівлі США з Німеччиною, навпаки, зростає.

Абе є що запропонувати Трампу. Прямі інвестиції Японії в американську економіку зростають високими темпами. 2002 року вони становили приблизно 147 млрд дол., 2017-го - вже 469. Японія - другий після Великої Британії інвестор США, і це цілком корелює з порядком зустрічей Трампа з іноземними лідерами - спочатку Мей, потім Абе. На японських підприємствах у США працюють близько 860 тисяч американців, яким щорічно виплачується сумарна заробітна плата 72 млрд дол. Американський внесок у японську економіку менший - 380 тисяч робочих місць із сумою щорічної заробітної плати 46 млрд. На початку серпня ц.р. було озвучено плани Японії створити спеціальний урядовий фонд обсягом 100 млрд дол., який інвестуватиме в інфраструктуру США понад звичайні бізнес-моделі, що створюють прямі іноземні інвестиції. Це вдало резонує з намірами Дональда Трампа залучити 1,5 трлн дол. інвестицій в американську інфраструктуру.

Абе зумів вибудувати з Трампом довірливі особисті стосунки, і тепер він вважається одним з небагатьох іноземних лідерів, із думкою якого американський президент рахується. Гармонії інтересів це не гарантує, але чемний діалог обіцяє.

Перший зовнішньополітичний крок Трампа після інавгурації змішував карти в регіональній політиці Японії. Тривалий час Японія просувала проект Тихоокеанського партнерства (Trans-Pacific Partnership, TPP). Втягуючи США й виключаючи Китай з TPP, Японія створювала альтернативу китайському "Одному поясу, одному шляху". Колишній президент США Барак Обама поставив під TPP свій підпис, але спрямувати в останній рік своєї каденції цю угоду в Конгрес на ратифікацію не наважився. Прихильники протекціонізму набирали вагу, Трамп обіцяв вийти з TPP відразу після обрання й дотримав обіцянки. TPP без США втратило сенс.

Цього літа між США і Японією стартували переговори про двосторонню економічну угоду. Її хоче США, але не хоче Японія, оскільки боїться програти. Японія хотіла б повернути США в TPP. Нині це видається неможливим, але в Японії є свої аргументи - інвестиції в американську економіку і спільний конкурент в особі Китаю. Крім того, повернення США в TPP домагається Південна Корея. Тон Трампа стосовно TPP залишається негативним, але в деяких нюансах його твітів можна вловити щось схоже на вагання. Японія наполегливо йде до своєї мети, зберігаючи позитивну динаміку переговорів зі США.

Японські ідеї в американських головах

Японія має ще один вагомий аргумент - військовий союз зі США. Трамп любить свої збройні сили, і Японія надає їм постійні бази. На японських островах розкидано 85 американських військових об'єктів, на яких базуються близько 38 тисяч військовослужбовців усіх родів військ, і ще близько 11 тисяч - на американських бойових кораблях, приписаних до японських портів. Це більше, ніж у Німеччині (34 тисячі) і Південній Кореї (23 тисячі). Ще не встигло висохнути чорнило на указі Трампа про вихід з TPP, як міністр оборони США Джеймс Меттіс здійснив свій перший візит до Південної Кореї і Японії, де запевнив союзників, що військовий аспект двосторонніх відносин залишається незмінним. Багато в чому це визначило спокій Японії у зв'язку зі змінами американської політики. Контрибуції за надавані гарантії безпеки США від Японії, на відміну від Німеччини, не вимагають.

В американсько-японського військового союзу є важливе регіональне розширення - Чотиристоронній діалог щодо безпеки (Quadrilateral Security Dialogue, Quad). Він охоплює США, Японію, Австралію та Індію і спирається у військовому відношенні на найбільші в Тихому океані та його морях регулярні військові навчання "Малабар". Безпека в цьому форматі має важливий економічний вимір, пов'язаний зі свободою морських торговельних шляхів. У той час як у Китаю основний обсяг морської торгівлі йде через Малаккську протоку, що в зоні проекції військової сили США і Великої Британії (що багато в чому й дало поштовх китайському проекту "Один пояс, один шлях"), Японія почувається в морській торгівлі вільніше. Навіть воєнний конфлікт у Південно-Китайському морі для неї не критичний. Японські торговельні судна за потреби можуть обходити Малайський архіпелаг зі сходу й півдня. Для Китаю це через географічне положення вкрай важко.

Quad, підтримуваний Японією, - один з елементів ширшої стратегії. У листопаді минулого року під час великого азійського турне Трампа (Японія, Південна Корея, Китай, В'єтнам, Філіппіни, Гавайї) прозвучала її назва: "вільний і відкритий Індо-Тихоокеанський регіон" (Free and Open Indo-Pacific, FOIP). Це словосполучення ввійшло до Стратегії національної безпеки США, опублікованої торік у грудні (в ній, до речі, Індо-Тихоокеанський регіон іде в переліку регіональних акцентів першим, раніше за Європу), і поступово заповнило дискурс США щодо регіону. Особливість ситуації в тому, що FOIP - японська концепція, яка захопила, на відміну від TPP, уми у Вашингтоні.

У липні США, Японія і Австралія на рівні міністрів закордонних справ підписали угоду про розвиток спільної інфраструктури в регіоні. Поки що в спільному інвестиційному фонді трохи більше ніж 113 млн дол. - менше, ніж річна американська військова допомога Україні й зневажливо мало порівняно з сотнями мільярдів, які Китай готовий вкладати в розвиток "Одного пояса, одного шляху". Але слід ураховувати, що, по-перше, заявлені гроші - поки що тільки урядові, вони покликані лише запустити процес залучення інвесторів. По-друге, у США, Японії та Австралії немає проблеми Малаккської протоки, їм не треба рити канали й прорубувати сухопутні коридори, відповідно, грошей потрібно менше.

Відлуння війни

Проблема Північної Кореї - спільна для США і Японії, та лише в тій мірі, в якій Північна Корея становить воєнну загрозу для Японії. Американські війська в Японії і сама Японія захищені від гіпотетичних ударів північнокорейських ракет середньої дальності американською протиракетною системою Aegis на кораблях. У грудні минулого року Японія вирішила виділити 2 млрд дол. на купівлю двох батарей наземного варіанта цієї системи Aegis Ashore (у Польщі й Румунії ці системи є американськими на їхній території, в Японії вони будуть своїми). На цьому спільний сюжет закінчується. Не те щоб в іншому інтереси США і Японії конфліктували - вони не сходяться.

Продемонстровані торік міжконтинентальні балістичні ракети Північної Кореї здатні уразити континентальну територію США. Якщо їх запустити, вони оминуть Японію і навіть її територіальні води (за винятком варіанта удару по американських островах у Тихому океані, але він не основний). Зате траєкторії пройдуть над російським Далеким Сходом і зійдуться з траєкторіями гіпотетичних ударів російських балістичних ракет на підводних човнах, що базуються в регіоні (основний варіант їх використання - недалеко від місць базування після мінімального розосередження в загрожуваний період). І ще: північнокорейські траєкторії збігаються з китайськими.

Трамп вирішив не воювати з Північною Кореєю. Він обрав ефективнішу стратегію - вести з Північною Кореєю переговори про денуклеаризацію і нарощувати можливості американської протиракетної оборони. Ця оборона разом із північнокорейськими зможе перехоплювати китайські і деякі російські ракети, які летять у гіпотетичному ударі по США тими ж траєкторіями. Заперечити Китаю і Росії нічим - це їхній протеже Кім Чен Ин створив таку ситуацію. Денуклеаризація Північної Кореї - спільний інтерес США і Китаю за посильної допомоги з боку Росії. Японія тут осторонь.

Для Абе сінгапурська зустріч Трампа з Кім Чен Ином, схоже, стала несподіванкою, як і для багатьох інших світових лідерів. США заради переговорів із Північною Кореєю скасували деякі військові навчання не тільки в Південній Кореї, а й у Японії. Та коли щось і могло серйозно засмутити Абе в цьому зв'язку, то не скасування навчань і не відсутність попередніх консультацій із союзником. Чутливим для Японії стало те, що Трамп не порушив на переговорах з Кім Чен Ином питання про повернення японських громадян, яких утримує Північна Корея. У Токіо вважають, що в Північній Кореї все ще залишаються 17 живих японців, викрадених північнокорейськими спецслужбами в 1977–1983 роках. У Пхеньяні відповідають, що крім тих п'ятьох, яких повернули після саміту лідерів двох країн 2002 року, інші або вже померли, або їх ніколи не викрадали.

За цими небагатьма спірними людськими життями вчувається відлуння Другої світової війни і проступають важливі для Японії внутрішньополітичні ставки. Японія окупувала Корею, коли та була єдиною. Із Південною Кореєю питання відповідальності було закрито ще 1965 року з вибаченнями, відновленням відносин і виплатою компенсацій 500 млн дол. - великої на той час суми. З Північною Кореєю досі немає ні дипломатичних відносин, ні договору, що визначає основи мирних відносин. Були японські вибачення 1991 року, але процесу нормалізації вони так і не запустили. Є тільки спорадичні дипломатичні контакти і політичні сигнали.

Політична кар'єра Абе була побудована, серед іншого, на його жорсткій позиції щодо заручників у Північній Кореї. Їх повернення - необхідна умова нормалізації. Така позиція, скоріш за все, дасть змогу Абе цієї осені залишитися прем'єром на третю каденцію. Ліберально-демократична партія, лідером якої він є, вже внесла зміни до своїх процедур, прибравши обмеження двома строками. Але Японія не просто вимагає, вона пропонує. Абе готовий зустрітися з Ином. У рамках нормалізації Японія обіцяє пакет компенсацій у 10 млрд доларів. Чимала ціна за 17 японських життів.

Ще одне відлуння Другої світової, яке, схоже, мало турбує США, - територіальне питання у відносинах Японії з Росією. Настільки ж наполегливо, як повернення США в TPP, Японія домагається, щоб Росія повернула острови Південних Курил. Методи вирішення ті самі - особистий рапорт та інвестиції. Абе і Путін демонстративно при зустрічах називають один одного на ім'я. Взагалі, схоже, Путін поважає світових лідерів, здатних довго залишатися біля керма. Повертати острови російський президент, зрозуміло, не збирається, навпаки, нарощує там військове угруповання. Проте діалог продовжує і японські інвестиції вітає, роблячи дрібні крочки назустріч.

2014 року Обама телефонував Абе, щоб відмовити його від зустрічі з Путіним після того, як "велика сімка" оголосила санкції проти Росії у зв'язку з анексією Криму. Абе зустріч переніс, але не відмовився від неї. Японські санкції проти Росії були символічними. Трамп узагалі не телефонуватиме, він сам готовий зустрічатися з Путіним. Курильські острови американського президента хвилюють не більше, ніж Крим. Але це не означає, що можливий російсько-японський розмін позицій щодо спірних територій. Путіну, звичайно, була б приємна лояльність Абе щодо захоплення Росією чужих територій, якщо це тільки не Південні Курили. Але навряд чи для російського президента справді важливо, що думають Абе і його уряд про Крим.

Ставки в грі значно вищі - військовий союз США і Японії. Росія хоче, щоб Японія віддалилася від США, ну хоча б для початку відмовилася придбати Aegis Ashore. Можливо, того самого хоче Китай. Японія ж наполегливо переконує Росію прийняти дар земний, а не небесний - особисту дружбу лідерів і японські інвестиції. Відносини Японії зі США - занадто висока для регіональних угод матерія, майже цінність, у якій сублімовано багато інтересів.