Гра в ґо на Корейському півострові

Історична зустріч між лідерами США і Північної Кореї в Сінгапурі 12 червня поставила японський уряд Сіндзо Абе в незвичне становище.

Головний союзник Японії - США домовляється з її лютим ворогом - КНДР. Але при цьому ні Трамп, ні тим паче Кім Чен Ин не завдають собі клопоту міркуваннями про широкий контекст регіональної безпеки і не зважають на інтереси Японії. І якщо лідери Китаю активно спілкувалися з північнокорейським колегою і до, і після саміту в Сінгапурі (тим самим забезпечивши належну увагу до своїх "побажань"), то Японія в останні місяці опинилася ніби в ролі стороннього спостерігача, від якого нічого не залежить. При цьому процеси на Корейському півострові - імовірна денуклеаризація КНДР та активізація діалогу між Пхеньяном і Сеулом - прямо зачіпають інтереси Японії.

В умовах, що склалися, Сіндзо Абе повинен проявити всю свою дипломатичну майстерність, щоб повернути Японію у велику дипломатичну гру.

Танок із бубнами навколо КНДР

Корейська криза, яка ще кілька місяців тому загрожувала вилитися в силове протистояння кількох країн із застосуванням зброї масового ураження, тепер, хочеться сподіватися, входить у нову фазу - дипломатичного врегулювання. Безумовно, лаври головного миротворця сьогодні приміряє на себе Кім Чен Ин, якому вдалося те, чого не змогли домогтися ні його дід, ні батько, - посадити за стіл переговорів поруч із собою американського президента. КНДР прагне вийти з ізоляції, з режиму санкцій, торгуючись за ядерний арсенал. Ставки в цій дипломатичній грі високі. Тому Дональд Трамп розуміє, що, домовившись із Кімом, він заробить як мінімум Нобелівську премію миру. Ну, а якщо говорити серйозно, позбавить свою країну загрози бути атакованою з використанням ядерної зброї та балістичних ракет; перетворить ворожу країну-ізгоя на державу, з якою Вашингтону можна буде мати справу. А це зовсім немало.

Та чи виявляться достатніми зусилля лише лідерів США і КНДР, для того щоб на Корейському півострові були запущені процеси, які приведуть до стабільного миру і, можливо, навіть матимуть результатом руйнування азійської "залізної завіси", яка розділяє корейську націю понад 70 років?

2003 року, як відомо, були запущені переговори стосовно ядерної програми КНДР у форматі шести країн (КНР, США, РФ, КНДР, Південної Кореї та Японії), що провалилися після того, як КНДР де-факто стала ядерною державою.

Сьогодні ж ми спостерігаємо переговори й зустрічі у двосторонньому форматі - лідерів двох частин Корейського півострова, КНДР і КНР, а також лідерів КНДР і США. Японія і Російська Федерація опинилися поза процесом. При цьому схоже, що конфігурацію нових форматів визначають у Пхеньяні, а не у Вашингтоні чи Пекіні.

Якщо для Кремля в нинішніх геополітичних умовах такий результат був закономірним, то в Токіо на нього відреагували явно болісно.

Японська дипломатія раптом опинилася перед складним викликом - яким чином домогтися, щоб у вищезгаданих форматах про японські інтереси не забули, а якщо цього не вдасться, то вигадати якийсь свій формат, у якому розпочати діалог із КНДР. Найцікавіше, що для реалізації цього завдання в Токіо поки що немає союзників. Понад те, цілком імовірно, що знайдуться й ті, хто протидіятиме Токіо в цій справі або ігноруватиме інтереси Японії.

У декларації Сінгапурського саміту Кіма і Трампа написано про денуклеаризацію, але в Токіо здивовані, чому не йдеться про ракети? Причому, якщо для США буде достатньо домовитися про ліквідацію балістичних ракет, то Токіо наполягає: потрібно домагатися знищення ракет середньої дальності, здатних долетіти до Японії. Торік Японії навіть довелося проводити навчальну евакуацію жителів різних районів країни через північнокорейські ракетні випробування.

Сіндзо Абе не зміг переконати Трампа порушити на саміті з Кімом питання про японських громадян, які зникли в КНДР або були захоплені північнокорейськими спецслужбами в самій Японії чи під час прогулянок морем. Пхеньян визнав, що до 2002 року викрав 13 японців. Токіо стверджує - 17. За неофіційними даними японської преси, з кінця 1970-х рр. викрадених японців може бути близько 80. КНДР заявляє, що це питання закрито, оскільки п'ятеро з 13 японців 2002 року повернулися на батьківщину після історичного візиту до Пхеньяна японського прем'єра Дзюнітіро Коїдзумі, а інші восьмеро загинули. Загиблим вважається й 13-річний хлопчик, якого північнокорейські спецслужби викрали дорогою додому зі школи ще 1977 року. Щодо всіх інших зниклих у Пхеньяні заявляють, що не мають інформації. Токіо не вірить словам, і проблема зниклих людей залишається дуже болісною у відносинах із КНДР.

Об'єднання Кореї - також важливий фактор, оскільки саме Японія і була тією країною, яка окупувала єдину на той час Корею в минулому столітті. У Токіо зовсім не зацікавлені, щоб у майбутньому антияпонські настрої стали фактором, на якому вибудовуватимуть ідею об'єднання Кореї політики у Пхеньяні й Сеулі. Проблеми історичної пам'яті також тяжіють над сучасністю.

Відносин із Пхеньяном у Токіо фактично немає. Це й змушує Японію більшою мірою сподіватися на те, що США будуть виразником японських інтересів. Абе двічі нинішнього року - 17-18 квітня та 7 червня - зустрічався із Трампом, щоб виробити спільну стратегію. Але, як показав саміт США-КНДР у Сінгапурі, він не пройшов так, як цього бажали в Японії. Саме тому в Токіо нині думають, як вчинити.

Нові формати

У цілому азійські аналітики зазначають, що відсутність помітної ролі Абе в нинішній дипломатичній круговерті навколо КНДР різко контрастує з його зовнішньополітичним курсом, проголошеним іще 2013 року. Тоді він казав, що Японія відіграватиме активну роль у процесі зміцнення миру, регіональної безпеки та стабільності. Дехто навіть дорікає Абе, що він надто зосередився на своїй ідеї-фікс нормалізації відносин з РФ (японський прем'єр зустрічався з В.Путіним уже понад 20 разів, востаннє - у травні ц.р.) і попросту прогаяв момент, коли почалися процеси на Корейському півострові навколо КНДР.

Утім, японська преса переконана, що Абе має шанс відіграти упущене. Японія вже почала намацувати можливість першої зустрічі між японським прем'єром Абе і лідером КНДР Кім Чен Ином. І хай як дивно, партнером тут може виявитися Російська Федерація, що, як згадувалося вище, також опинилася за бортом переговірних форматів. Як відомо, 31 травня ц.р. очільник МЗС РФ Сергій Лавров побував у Пхеньяні. Йшлося про візит Кіма до Москви. Тобто Російська Федерація також прагне повернутися за стіл переговорів і обговорити свою можливу участь у корейських справах. Саме Кремль має сьогодні можливість долучити до цих переговорів Японію: у дипломатичних колах ходять чутки, що Путін може запросити Сіндзо Абе на Східний економічний форум, намічений на 11-13 вересня 2018 року у Владивостоку. Сюди ж може бути запрошений і Кім Чен Ин для зустрічі в тристоронньому форматі.

Те, що РФ, а не США, нині може стати провідником інтересів Японії у процесі врегулювання проблем Корейського півострова, звучить крамольно і неймовірно. Майже як ідея саміту між лідерами США-КНДР ще кілька місяців тому. Але такою є реальність цього незвичного світу, і це має стати тривожним дзвінком насамперед для Вашингтона.

Утім, Токіо має й інший формат, не менш цікавий. Дев'ятого травня ц.р. у японській столиці відбувся тристоронній саміт Японії, Китаю і Південної Кореї. Це було після зустрічі Кім Чен Ина і Мун Чже Іна 27 квітня в Пханмунджомі. У Токіо Мун Чже Іна підтримали Сіндзо Абе і Лі Кецян у міжкорейському діалозі та питанні денуклеаризації КНДР.

Передбачається, що до кінця року відбудеться ще один такий тристоронній саміт, але цього разу вже в Китаї. Організовуючи в себе другу зустріч у такому форматі, Китай явно прагне продемонструвати США єдність трьох країн у питаннях північнокорейського врегулювання. Для Пекіна, мабуть, не проблема долучити до цього формату згодом і КНДР.

Однак проблема для Токіо полягає також у тому, що у форматі з Китаєм - "на трьох" або "на чотирьох" - є загроза, що РФ знову опиниться за бортом, і може виникнути напруженість зі США. Китай також може залучити в цей формат і Росію для тиску на США - безпосередньо або через "інструктаж" Кім Чен Ина, коли той іще раз поїде на зустріч до Дональда Трампа.

Який же варіант ліпший для Японії? Оце справді цікаве питання, питання мистецтва японської дипломатії. Її завдання сьогодні - не посилити той чи інший формат з РФ, Китаєм і просто стати на бік США. Японія за всіх застережень може зіграти свою унікальну роль. У Японії кажуть, що вона як третя економіка світу може стати головним спонсором економічного відродження Північної Кореї, профінансувати програму денуклеаризації КНДР, оскільки на це явно не готові сьогодні витрачатися США, Китай і РФ. За повідомленнями японської преси, Токіо бачить себе, сказати б, менеджером усього процесу і координатором зусиль, бо може збалансувати й узгодити інтереси всіх інших п'яти країн у формуванні спільного бачення, у розробленні й дотриманні процесу впровадження домовленостей щодо КНДР. Японія і США вже опрацьовували питання створення при Раді безпеки ООН особливого комітету, який контролював би процес денуклеаризації КНДР.

Водночас будь-яка угода, досягнута в кожному з вищезазначених окремих форматів (двосторонніх чи багатосторонніх), може бути поставлена під сумнів, якщо Японія побачить, що окремі країни обстоюють свої інтереси і при цьому ігнорують інтереси інших.

Наразі ж ситуація виглядає так, що лідери найбільших країн, які виявилися залученими до розв'язання проблем КНДР, намагаються отримати з цього процесу максимальну вигоду конкретно для себе, підігруючи тим самим лідерові КНДР Кім Чен Ину. А він, до речі, веде абсолютно самостійну гру, з тільки йому відомими цілями й завданнями. Дивним видається азарт і оптимізм, з яким країни та їхні лідери втягуються в нав'язану їм гру, думаючи, що саме вони виявляться головними "умиротворювачами" КНДР. Цікаво, що робитимуть ці держави, якщо на якомусь етапі Кім або Трамп відмовиться від своїх нинішніх домовленостей, і конфронтація поновиться.

Та поки що, думаю, в нинішній ситуації навіть Україна, скориставшись переговорами про надання гарантій КНДР за ядерне роззброєння, могла б в ООН нагадати світовому співтовариству про гарантії, надані їй 1994 року і домагатися (наполягати і пропонувати) створення нових універсальних і зобов'язальних для всіх ядерних держав правил, які замінили б Будапештський меморандум.

Проблеми корейського півострова вимагають системних підходів на міжнародному рівні, зусиль усього міжнародного співтовариства і, певно, насамперед - активності з боку членів ООН та інших міжнародних організацій. Корейське врегулювання має базуватися на основі ухвалених раніше резолюцій РБ ООН, які є обов'язковими до виконання. Зусилля окремих країн не гарантують успіху. Оскільки в Кореї переплелися всі вузлові конфлікти недавнього минулого і сучасності - починаючи від суперництва держав із різними політичними системами до проблем нерозповсюдження ядерної зброї та питань гарантій і забезпечення безпеки окремих держав в умовах краху старого світоустрою.