ВИСИЛКА

Телевізійна компанія CNN, як звичайно, виявилася дуже поінформованим засобом масової інформації: не минуло й кількох днів після оприлюднення нею повідомлення про майбутню висилку зі Сполучених Штатів безпрецедентно великої групи російських дипломатів, як державний секретар США Колін Пауелл повідомив посла Росії у Вашингтоні Юрія Ушакова про кількість його співробітників, котрі повинні залишити Америку: відразу — шість і впродовж найближчих місяців — ще 45.

Безпрецедентним це рішення, звісно ж, є винятково для російсько-американських відносин нового часу. У спілкуванні Москви й Вашингтона подібний інцидент уже був, і не менш масштабний: адміністрація президента Рональда Рейгана вирішила позбутися відразу сотні агентів КДБ і ГРУ, котрі працювали в країні перемігшого капіталізму під дипломатичним прикриттям. Заперечували тоді проти цього рішення лише аналітики ЦРУ, вважаючи, що наявні агенти знаходяться, по-перше, під ковпаком американських спецслужб, нерідко в розробці, а на нових лише треба буде розгортати полювання, а по-друге — що рішення про висилку може спричинити адекватну реакцію з російського боку, а це значно ускладнить роботу американських спецслужб у самому Радянському Союзі. Згідно з сьогоднішньою інформацією зі Штатів можна зробити висновок: подібні заперечення рішення про висилку російських дипломатів зустріло й нині. Але адміністрація Джорджа Буша-молодшого не звернула на них ніякої уваги, як, утім, свого часу й адміністрація Рейгана. Саме те, що така масова висилка дипломатів суперечить здоровому глузду й інтересам американських спецслужб, наштовхує на думку про винятково політичний характер ухваленого рішення.

У самих США рішення про висилку росіян пов’язують із недавньою затримкою російського суперагента Хансена, котрий передав своїм московським хазяям безліч цінної інформації. Але Хансен не був агентом, що безпосередньо спілкувався з кимось із російських резидентів. Він залишав свою інформацію в старанно замаскованих контейнерах, звідки її й діставали російські розвідники. Ніякого усного діалогу! Самі росіяни дізналися ім’я такого цінного агента лише після його арешту американцями: Хансен волів спілкуватися зі СЗР під псевдонімом. Технологія роботи з ним була такою, що для неї вистачило б одного кур’єра, а не армії резидентів. І, потім, коли кілька років тому заарештували іншого знаменитого суперагента Москви — Олдріджа Еймса, адміністрація Клінтона не пішла ні на яку масову висилку російських дипломатів! Отож Хансен — лише привід, удалий привід. Адміністрації Рейгана і привід був не потрібен: вона просто вирішила, що в радянському посольстві надто багато розвідників — і тільки. Якби Хансена не було, його б вигадали, аби він допоміг адміністрації Буша-молодшого зберегти певну пристойність. Бушу, як і колись Рейгану, просто необхідно було продемонструвати Кремлю: нині буде так.

Незадовго до висилки російських дипломатів Вашингтон відвідав секретар Ради безпеки Росії генерал Сергій Іванов. Генерал вирішив домовитися з американцями про можливу зустріч у найближчому майбутньому нового президента США з Володимиром Путіним і, крім того, згладити протиріччя, що накопичилися. Візит не вдався. І не лише тому, що Сергій Іванов обрав для нього не найкращий момент — мало того, що тільки-но затримали Хансена, так у день візиту секретаря Ради безпеки до США розпочався візит у Росію іранського президента Мохаммеда Хатамі, і по телевізору можна було побачити обійми російського президента з гостем із Тегерана! Але, здається, навіть якби не було Хансена й Хатамі, Іванову довелося б вислухати чимало безсторонніх слів і від помічника президента з національної безпеки Кондолізи Райс, і від держсекретаря Коліна Пауелла. Позаяк в новій адміністрації взагалі майже остаточно дійшли висновку, що попередники просто потурали новій російській номенклатурі, безпідставно ожививши її спогади й амбіції. І що в російсько-американських відносинах має настати епоха протверезіння, коли кожен усвідомлюватиме своє місце. А тому президент Сполучених Штатів не зустрінеться з президентом Російської Федерації. Бо він вельми зайнятий...

Якщо зважати на те, що люди в Кремлі живуть у дивовижному світі власних ілюзій, де вигадані можливості держав не відповідають їхній реальній вазі, де щиро розраховують на сфери впливу — ми, до речі, живемо всередині такої сфери — і не усвідомлюють, що ж в змозі перешкодити Росії як супердержаві втілити в життя всі її наміри, то можна зрозуміти настрої, з якими Сергій Іванов летів з Вашингтона. Його співрозмовники не захотіли нічого згладжувати — відбулися й відверті бесіди, й відмова в зустрічі, і тепер ось висилка.

Залишається лише констатувати: так, російсько-американські відносини нині такі. Адміністрація Буша, по суті, визначилася. Решта залежить від адміністрації Путіна.

Це ще, на щастя, не холодна війна. Холодна війна — і в цьому її основна відмінність від гарячої — припускає наявність практично рівних за можливостями противників. Так, звісно, Росія також може у разі висилки своїх дипломатів вигнати з Москви сотню американців, установити режим найбільшого сприяння для Ірану, бойкотувати президента Джорджа Буша у відповідь на виявлену до Володимира Путіна неповагу. Росія не в змозі лише одне — підірвати американський економічний потенціал. А, виходить, Росія не може всерйоз вести цю поки що неоголошену холодну війну з новою адміністрацією, відрекомендовувати себе байдужим європейцям як оборонну альтернативу, перешкодити розгортанню національної системи ПРО й налякати американців теплою співпрацею з черговою країною-ізгоєм. Бо ізгої, позбавляючись від стримуючих їхній економічний розвиток анахронічних режимів, негайно поспішають у західні обійми, нерідко забуваючи не лише повернути борги російським братам, а навіть вибачитися перед ними. Бо європейці можуть як завгодно часто приїжджати в Москву, відвідувати з подружжям Путіних ресторани й кататися на санях — це не змінить ані їхніх політичних пріоритетів, ані ставлення до графіка виплати російських боргів. Бо втягування в навіть символічну гонку озброєнь з американцями здатне поставити під сумнів можливість не тільки розвитку, а й просто самозбереження російської економіки, отже, й самої держави. Саме тому сьогодні найгірший варіант розвитку ситуації — якщо роздратоване Бушем й ображене через висилку агентів російське керівництво втратить холоднокровність і кине те, що залишилося від економіки країни, в топку протистояння. У цьому разі Росія програє холодну війну ще до її початку.