Викрадення Європи

Євросоюз піднатужився і таки знову зробив це - продовжив санкції проти Росії.

Майже рік тому, на початку лютого 2015-го, німецький канцлер Ангела Меркель, яка терміново прилетіла до Києва разом із президентом Франції Олландом, за твердженням присутніх на зустрічі, стурбовано говорила про те, що їй навряд чи вдасться утримати європейські санкції проти Росії довше, ніж іще на півроку. Але різноголоса і різнобарвна Європа, попри всі внутрішні протиріччя й суперечки, зберігає загальноєвропейську єдність у питанні антиросійських санкцій по цей день.

Шість місяців тому, коли DT.UA розпочинало свій проект "Викрадення Європи", Рада міністрів закордонних справ ЄС без обговорення ухвалила рішення продовжити санкції Європейського Союзу проти Росії до 31 січня 2016 р.

21 грудня 2015 р. Рада ЄС знову продовжила обмежувальні заходи проти РФ іще на півроку - до 31 липня 2016 р.

Усі останні місяці ми намагалися розібратися, чим керується та чи інша країна, вибудовуючи свої відносини з Росією; якими є аргументи тих, хто закликає послабити санкційний тиск, і доводи тих, хто доводить необхідність продовжувати обмежувальні заходи; шукали уразливі місця кожного члена Євросоюзу в діалозі з Москвою і фундамент для впевненості у своїх силах найжорсткіших опонентів Кремля. Ми виявили "слабкі ланки" санкційного ланцюга і визначили ті з них, у чиїй міцності не доводиться сумніватися; виявили меркантильних торговців європейськими цінностями і безкомпромісних прибічників європейської солідарності.

Сьогодні ми підбиваємо підсумки нашої піврічної роботи.

Голоси столиць

Ми не вивели універсальної формули, за якою можна було б відразу вирахувати ставлення до санкцій і позицію в діалозі з Москвою тієї чи іншої столиці. Бо переконалися, що не існує загального фактора, який визначає тональність цього діалогу, немає єдиної шкали, що дає змогу виміряти ступінь "проросійськості" чи "антиросійськості" тієї чи іншої столиці. Наші узагальнення досить умовні, оскільки Європа насправді набагато строкатіша, ніж на нашій "Карті настроїв країн ЄС щодо Росії" (див. рис. 1).

Здавалося б, гучніше за всіх виступати проти санкцій мали б ті країни, які більше за інших постраждали від обмежувальних заходів проти РФ та російського "продуктового" ембарго у відповідь. Однак насправді все інакше. Сильніше за інших від російського ембарго постраждали... Литва, Польща й Естонія, але саме ці країни перебувають в авангарді жорстких опонентів Кремля. Саме вони не тільки постійно наполягали на необхідності продовжити санкції, а й неодноразово висловлювалися за їх посилення. Вільнюс і Таллінн - одні з небагатьох, хто пропонував своїм партнерам по ЄС і НАТО надати Україні зброю. "Вибір простий - або озброєння України, або перемога Росії", - емоційно й категорично заявляв президент Естонії Т.Х.Ільвес.

Варшава, говорячи про можливість подальшого посилення санкцій, озвучувала пропозицію відключити Росію від міжнародної платіжної системи SWIFT і запровадити ембарго на купівлю російського вугілля. А Вільнюс, попри те що Литва втратила практично половину свого експорту в Росію і очолила список країн, які найбільше постраждали від російського ембарго, вустами свого президента Далі Грібаускайте стверджує: "Сьогодні зрадити український народ - це означатиме, що ми зраджуємо себе, бо після України ми будемо наступними".

Більшість держав "зеленої" групи на нашій карті збільшили свої витрати на оборону, посилили військове співробітництво одна з одною, регулярно проводять військові навчання, а в шести країнах (Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Румунії, Болгарії) НАТО відкрила в 2015 р. свої штаби для координації своїх сил швидкого реагування.

Можна було б припустити, що до табору найпалкіших прибічників санкцій проти РФ входять переважно держави, які вийшли з колишнього соціалістичного табору і не хочуть знову опинитися під впливом Москви, котрі побоюються, що слідом за Україною вони теж можуть стати жертвами російської агресії. І для більшості країн "зеленої" групи - Латвії, Литви, Естонії, Польщі, Болгарії, Румунії - це твердження справедливе. Але як бути з "червоною" Угорщиною - "найкращим другом Росії", а також трохи більш помірною у своїх симпатіях до Москви "рожевою" Словаччиною - цим "російським оазисом у центрі Європи"?

Обидві ці держави надзвичайно сильно залежать від поставок російських енергоносіїв. Виходить, причина демонстративної лояльності до РФ в енергетичному зашморзі? Але ж "16-та республіка" колишнього СРСР - Болгарія - залежить від російського палива не менше і є однією з найбільш залежних від РФ держав Євросоюзу, але це не завадило Софії не тільки в жорсткій формі засуджувати дії Росії в Україні, а й зарубати три проштовхувані Москвою енергетичні проекти. Широко розповсюджене русофільство, історичні зв'язки і спільна релігія також не стали перешкодою для Софії, яка зайняла однозначну позицію щодо російсько-української війни і твердо підтримує санкції проти агресора.

Культивоване православ'я освячує двосторонні політичні відносини і пов'язує з Росією "духовними скріпами" Кіпр і Грецію. Але не релігія є основним чинником лояльності Нікосії й Афін до Москви. Щедре "підгортання" Росією грецьких популістів при владі, обіцянки майбутніх уливань у грецьку економіку й антиамериканські та антинімецькі настрої дали можливість Афінам використати питання продовження антиросійських санкцій у торгах з ЄС щодо реструктуризації величезного зовнішнього боргу. А для "середземноморського федерального округу" та "податкової гавані" Кіпру визначальним фактором для тісної дружби з Росією став російський капітал, що потужним потоком циркулює фінансовими артеріями країни. Небажання розставатися з тіньовими мільйонами російських нуворишів, широко розповсюджені антиамериканізм і євроскептицизм, нелюбов до НАТО роблять природним партнером Кремля в реалізації його інтересів у Європі й Австрію.

"Доброго поліцейського" Італію навіть європейська преса називає "слабкою ланкою" Європи. Другий європейський партнер РФ за обсягом взаємного товарообігу та закуповуваного російського газу неодноразово виручав Путіна, створюючи для нього PR-приводи продемонструвати, що він не в ізоляції і, як і раніше, вхожий у пристойні європейські будинки.

Саме Італія внесла в ЄС певні нотки розбрату перед ухваленням рішення про чергове продовження антиросійських санкцій, не погодившись зробити це автоматично, без обговорення. І річ не тільки в "Північному потоці-2", який підтримує Німеччина. Хоча, безперечно, Італія розгнівана тим, що "Південний потік", який був їй вигідний, зусиллями ЄС похований, а Німеччина тепер, закликаючи всіх продовжити антиросійські санкції, водночас за допомогою нових ниток "Північного потоку" має намір посилити свої позиції транзитера російського газу в Європу на шкоду інтересам не тільки України, а й кількох членів ЄС.

Італійський прем'єр М.Ренці, задумуючись про наступні вибори й досить непевну позицію свого уряду, який критикують з усіх боків, намагається знайти підтримку у вітчизняного великого бізнесу. А той, як ми вже докладно писали, багато в чому орієнтований на Росію. Крім того, досить напружені відносини Рима з Брюсселем і Берліном (зокрема і щодо питання мігрантів, і банкрутства банків), його бажання продемонструвати значимість власного голосу в європейському хорі, якщо вже не дісталося сольної партії, призвели до того, що питання санкцій стало розмінною монетою в італійській не вельми вправній грі.

До "рожевої" групи держав, які дуже порадіють скасуванню санкцій, ввійшли здебільшого члени Євросоюзу, пов'язані з Росією потужними діловими контактами, товарними або фінансовими потоками. Так, у Люксембургу істотна частина економіки пов'язана з російським капіталом. Бельгія вклала в РФ значні (для цієї невеликої країни) інвестиції. Іспанія - один з пріоритетних напрямків для "русо туристо" і російських товстосумів, які хочуть придбати нерухомість у мальовничій країні з м'яким кліматом. Проте саме Іспанія заморозила рахунки росіянам, які не зуміли документально підтвердити походження своїх капіталів, а також розпочала гучну кримінальну справу проти осіб з близького оточення Путіна.

Історично пронизана русофільством та антиамериканізмом Франція бачить у Росії противагу США, не вважає РФ загрозою для власної безпеки, а французький бізнес робить у Росії величезні гроші і дуже сподівається на якнайшвидше скасування санкцій.

Під потужним тиском німецьких ділових кіл перебуває і принципова й непохитна канцлер Німеччини А.Меркель - мотор санкцій у човні ЄС. Німецький бізнес кревно зацікавлений у максимальному збереженні економічних, політичних та енергетичних зв'язків між Берліном і Москвою. І Ангелі Меркель доводиться досить непросто, бо навіть у її коаліційному уряді представники СДПН часто займають іншу позицію. Очільник МЗС Ф.-В.Штайнмаєр уже висловлювався за повернення РФ до складу "великої вісімки", а голові СДПН і віце-канцлеру Зігмару Габріелю, схоже, не дають спокою не стільки лаври, скільки місце роботи і розмір зарплати Г.Шредера. Постійно протиставляючи свою позицію думці канцлера Меркель, З.Габріель відкрито заграє з Москвою, зустрічається з Путіним, закликає "зайнятися пошуком нових шляхів для поновлення співробітництва Німеччини й Росії" і виступає за "поступове скасування" санкцій після виконання "перших основоположних елементів Мінських угод", а не після повної реалізації цих домовленостей, як неодноразово наголошувала Меркель.

Однак і тісні ділові контакти - не завжди визначальний фактор у відносинах тієї чи іншої столиці з Москвою. Нідерланди випереджають навіть Німеччину за обсягом взаємного товарообігу з Росією і є другим у світі (після Китаю) торговельним партнером РФ. Але трагедія рейсу МН17 за один день зруйнувала тісні й плідні відносини Амстердама і Москви, зробивши Нідерланди одним з найпалкіших прибічників збереження антиросійських санкцій і жорстких критиків дій Росії в Україні.

І четверта, "блакитна", група країн - це держави або далекі, які особливо не цікавляться конфліктом в Україні (Ірландія, Мальта, Португалія), або "боязкі" (Фінляндія, Хорватія, Чехія), які не хочуть загострення відносин з РФ і не беруть активної участі ні в обстоюванні подальшого продовження санкцій, ні в лобіюванні їх якнайшвидшого скасування.

Продовжуючи дію санкцій проти Росії, Євросоюз, проте, поводиться часом непослідовно і суперечливо. Глава представництва ЄС у РФ В.Ушацкас заявляє, що самітів ЄС-Росія, "таких знакових зустрічей", які "до кризи в наших відносинах" проводилися двічі на рік, "напевно, уже не буде", оскільки "відверта агресія з боку Росії сильно вдарила по довірі". А незадовго до цього президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер написав Путіну листа, в якому запропонував зміцнити зв'язки між ЄС і Євразійським економічним союзом, повідомивши, що попросив своїх підлеглих вивчити можливість тісних контактів між ЄС і ЄАЕС. Після чого очільники зовнішньополітичних відомств Польщі й Литви В.Ващиковський і Л.Лінкявічус розкритикували вчинок Юнкера, заявивши, що ЄС "повинен припинити посилати обнадійливі та оптимістичні сигнали" Москві, і наголосили при цьому, що "майбутній розвиток наших відносин визначатиметься внутрішньою та зовнішньою політикою Росії, яка досі не демонструє жодних ознак необхідних змін".

Наполягаючи на виконанні Мінських угод для врегулювання кризи на Сході України, Брюссель, проте, дотсі не наважується направити в нашу країну поліцейську місію, хоча для рішень ЄС (на відміну від РБ ООН) вето Росії не завада. При цьому в Сирію, яка набагато далі від кордонів ЄС, ніж Україна, навіть Німеччина, яка зазвичай уникає участі у збройних конфліктах, відправляє близько 1200 своїх військових, літаки "Торнадо" і фрегат.

Мінські угоди так і не були виконані в строк, до кінця 2015 р. (як зазначено в самих документах). Для всіх очевидно - з вини Москви та підконтрольних їй бойовиків. Але розраховувати на посилення європейських санкцій проти РФ Києву не доводиться. Радіємо вже з того, що їх хоча б продовжили ще на півроку. Як і раніше, Брюссель і багато інших столиць говорять про можливість посилення антиросійських санкцій лише в разі "значної ескалації" ситуації на Сході України. Але що вони вважатимуть такою ескалацією? Очевидно, по кілька десятків обстрілів українських позицій і населених пунктів на добу, використання бойовиками "градів" та іншого забороненого Мінськими документами озброєння, захоплення ними Комінтернового (поблизу Маріуполя) та інші порушення відносять у Європі до "дрібниць життя". Українського. Не свого.

Енергетика

Якщо подивитися на зовнішню торгівлю країн - членів Євросоюзу з Росією, то складно не помітити однієї особливості: на нафту, нафтопродукти і газ припадає 60–80% імпорту з РФ. У деяких країн цей показник доходить до 90% і вище. Тільки Люксембург, фінансовий "гном" Європи, та Португалія з Бельгією й Ірландією випадають з правила.

Втім, як РФ залежить від європейського ринку споживання блакитного палива й чорного золота, так і ЄС - від російської пропозиції. При цьому рейтинг енергозалежності членів Євросоюзу, складений експертами Eurostat (рис. 2), не відображає ні особливостей енергобалансу кожної з країн, ні того, наскільки вони прив'язані до поставок з Росії окремих видів енергетичних продуктів.

Так, згідно з даними Eurostat за 2013 р., серед країн, найменш залежних від імпорту енергії, - Естонія, Данія, Румунія, Польща, Нідерланди й Чехія. Та хоча Естонія і є найбільш енергонезалежною країною, проте весь споживаний нею газ - російський. (Утім, його частка в енергобалансі країни у 2013 р. становила 10%, а в 2014-му - 5%.) У Польщу з Росії надходить 95% нафти і 54% газу, а в Чехію - 66 і 75% відповідно.

У Фінляндію, яка трохи не дотягує до середньої по ЄС "температури" з енергозалежності, з Росії йде 100% газу, а також 88 і 86% від усіх поставок вугілля та нафти.

Енергозалежні Німеччина й Італія мають диверсифіковані джерела поставок газу та нафти. Проте в енергобалансі цих країн величезне місце посідають вуглеводні з РФ. Наприклад, у 2013 р. "Газпром" забезпечив 37% газового балансу Італії, а у ФРН частка російських постачальників в імпорті блакитного палива дорівнювала 38,7%. Велике значення мають російські енергоносії і для "середньозалежної" Франції.

Якою є частка російських газу і нафти в загальному обсязі імпорту цих вуглеводнів країнами - членами ЄС, видно з діаграм, складених DT.UA на основі даних Eurostat за 2013 р. (рис. 3 і 4). Загалом на частку Росії припадає 33% нафти і нафтопродуктів і 41% газу від усіх імпортованих Євросоюзом довоєнного 2013-го обсягів цих енергоносіїв.

Багато держав залежать не лише від російських вуглеводнів. В одні країни Росія поставляє електроенергію (Латвія, Литва, Фінляндія). В інших "Росатом" дотепер обслуговує атомні електростанції, продаючи ядерне паливо для них (Болгарія, Угорщина, Словаччина, Чехія).

Деякі члени Євросоюзу завозять мінімальні обсяги російських нафти й газу, зате купують у РФ багато вугілля, як, приміром, Велика Британія: на поставки з Росії припав 41% від усього імпортованого Об'єднаним Королівством цього виду палива у 2013 р. Мають російське походження і 25% вугілля, увезеного Бельгією, 17,2 - Францією й 23% - Німеччиною.

А от Данія і Нідерланди, які не тільки видобувають вуглеводні на своїй території, а й експортують газ і нафту, віднедавна почали імпортувати блакитне паливо з Росії. У датському й голландському королівствах це пояснюють насамперед виснаженням родовищ і зменшенням власного видобутку.

Енергетична залежність Старого Світу від російських енергоносіїв стала фактором, що сприяє формуванню у багатьох європейських урядів лояльного ставлення до Москви та її політики. У ряді столиць (насамперед у Будапешті, Відні, Римі) побоюються повторення наслідків російсько-українських газових воєн і хочуть підстрахуватися, встановивши з Росією режим "особливих відносин".

Енергетичний зашморг дає Кремлю прекрасні можливості для тиску на європейські уряди. Чим він і користується. У вересні 2014 р. російські чиновники навіть пригрозили застосувати цей важіль проти ФРН: міністр енергетики Росії Олександр Новак заявив, що РФ не гарантує Європі безперебійних поставок газу, поки та допомагає Україні. Але після різкої відповіді з Берліна, в якій Ангела Меркель пообіцяла "подумати про зміни в енергетичному співробітництві в середньо- і довгостроковій перспективі", у Москві поспішили зам'яти тему.

Залежність від російських енергоносіїв не заважає Вільнюсу й Варшаві бути серед найактивніших союзників України і вимагати посилення політики щодо Росії.

У ЄС прагнуть знизити вплив РФ в енергетичному секторі національних економік країн - членів організації й потроху реалізовують стратегію з диверсифікації джерел і маршрутів поставок енергоносіїв. У тому числі й через це в Брюсселі зацікавлені в збереженні транспортного маршруту поставок російських газу й нафти через Україну.

У Євросоюзі підтримують проекти Трансадріатичного (TAP) і Трансанатолійського (TANAP) газопроводів, розвиток європейської енергомережі та використання альтернативної енергетики. Мадрид, у свою чергу, пропонує партнерам з ЄС транспортувати алжирський газ через Іспанію в Європу, щоб послабити залежність останньої від Росії. Литва й Польща вже побудували СПГ-термінали, Хорватія - ще в процесі. Термінали з прийому скрапленого газу дадуть можливість посилити енергетичну безпеку не лише цих держав, але й інших країн Східної, Центральної та Південної Європи.

Останніми роками багато держав ЄС різко скоротили свою енергетичну залежність від РФ. Але не всі країни хочуть зіскочити з російської газової голки. Схоже, нинішнє керівництво Угорщини цілком влаштовує залежність від російської енергетичної сировини. Та й у планах Німеччини, зважаючи на все, не стоїть зменшення поставок газу з Росії. Швидше, навпаки, їхнє збільшення. Принаймні Берлін виступає за будівництво другої черги "Північного потоку", тоді як Брюссель і ряд інших столиць - проти.

За словами єврокомісара з питань клімату й енергетики Мігеля Аріаса Каньєте, якщо цей газопровід побудують, це посилить залежність Європи від одного постачальника й одного маршруту: після завершення будівництва "Північного потоку-2" 80% експорту газу з РФ припадатиме на ФРН. Це, у свою чергу, призведе до домінуючого становища "Газпрому" на ринку.

"Напрошується запитання: навіщо однією рукою підтримувати Україну, а другою - душити її?" - у свою чергу, запитувала восени 2015 р. заступник помічника держсекретаря США з енергетичної дипломатії Робін Данніган. У Вашингтоні також вважають "Північний потік-2" загрозою не лише нашій країні, але і Євросоюзу. Цю саму позицію висловлювали й офіційні особи в Словаччині, Чехії, Польщі.

Однак у Німеччині, де після закриття АЕС відчувають нестачу електроенергії, не прислухаються до цих побоювань. Місцеві політики й промислові магнати виступають за те, щоб "Північний потік" зв'язував їхню країну з Росією подвійними й потрійними нитками, після чого Федеративна республіка перестане залежати від транзиту російських енергоносіїв через нестабільні країни Східної Європи. До того ж це зробить Німеччину енергетичним хабом регіону.

Плани Берліна збіглися з інтересами західноєвропейських енергетичних компаній. Саме від Shell, E.ON, BASF, OMV і Engie, за словами постійного представника РФ при ЄС Володимира Чижова, і виходила ініціатива щодо прокладання нових гілок "Північного потоку", а не від російського уряду й "Газпрому". Звичайно ж, росіяни пускають дим в очі. Але в Європі не проти подібного трактування, що знімає відповідальність із німецьких політиків.

Британська BP, нідерландсько-британська Shell, німецькі E.ON і BASF, австрійська OMV, французькі Total і Engie, італійська Eni і багато, багато інших нафтогазових компаній країн Євросоюзу - впливові союзники й лобісти Кремля. Маючи давні ділові відносини з "Газпромом" і "Роснефтью", "Новатэком" і "Лукойлом", "Росатомом" і "ЕЭС России", створюючи з ними різні спільні підприємства та беручи участь в освоєнні родовищ у Сибіру й на Далекому Сході, будучи найбільшими інвесторами в російську економіку, європейські енергетичні компанії зацікавлені в продовженні business as usual зі своїми російськими партнерами.

Запроваджені ЄС секторальні санкції трохи ускладнили, але не припинили цього співробітництва. "Є санкції, але працювати все одно треба. Нам не подобається працювати в умовах санкцій, але ми продовжуємо, незважаючи на це. Ми стоятимемо до кінця", - заявив у вересні 2014 р. Жак де Буассезон, гендиректор компанії Total Russie (дочірньої структури французької Total) і генеральний представник концерну Total у РФ.

Попри санкції, збираються розширювати свою діяльність у Росії Shell, Schneider Electric, BP, Wintershall (підрозділ BASF) та інші компанії. "Ми готові до нових проектів у Росії, яка залишається для нас найважливішим регіоном. Росії потрібно знати, що навіть у часи політичних криз ми розраховуємо на її енергоносії", - у свою чергу, заявив у червні 2015 р. Маріо Мейрен, генеральний директор Wintershall.

Ця позиція нафтогазових компаній тільки вітається в Кремлі. Адже це означає, що в європейських столицях посилюється тиск на уряди, щоб ті переглянули політику санкцій Євросоюзу проти Росії.

Торговельні зв'язки

Незважаючи на значне зниження обсягів торгівлі, Європейський Союз, як і раніше, залишається найбільшим партнером РФ у світі за величиною взаємного товарообігу. Водночас майже для всіх країн ЄС Росія не є основним торговельним партнером.

У 2014 р., коли Євросоюзом і Росією були запроваджені взаємні обмеження в торгівлі, деяким державам ЄС усе одно вдалося збільшити свій товарообіг із РФ. Таких країн, за даними російської Федеральної митної служби (ФМС), сім: Бельгія (+8,8%), Данія (+23,2%), Латвія (+18,2%), Румунія (+0,2%), Словенія (+2,5%), Хорватія (+12,4%) і Естонія (+10,6%). Щоправда, тільки трьом із них вдалося збільшити власний експорт у Росію: Румунії - на 8%, Хорватії - на 7,5, Естонії - на 104,8%. У плюсі за експортом і Кіпр - на 2,1%, але в нього на 68,3% упав російський імпорт, тому загальний товарообіг з РФ у 2014 р. знизився на 66,8% порівняно з 2013-м.

Європейські держави продають у Росію переважно машини та обладнання, хімічну продукцію, засоби наземного транспорту, ядерні реактори і котли, фармацевтичну продукцію, сільськогосподарські й продовольчі товари, одяг і взуття, тобто переважно товари з високою доданою вартістю.

Водночас левову частку в російському експорті у переважну більшість європейських країн становлять енергоносії та інша сировинна продукція.

У 2015 р. торгівля з Росією просіла практично в усіх членів Євросоюзу. За десять місяців лише в Болгарії виріс взаємний товарообіг з РФ, та й то за рахунок збільшення російського імпорту, а не власного експорту в Росію.

Зате Росії, за даними ФМС РФ, вдалося наростити свій експорт одразу в п'ять держав Євросоюзу - Австрію (на 46,4%), Болгарію (16,7%), Люксембург (57,4%), Португалію (19,6%), Румунію (19,3%).

Експорт у Росію значно скоротився в усіх країн ЄС. Найбільш вражаючі показники, за даними ФМС (національні митні або статистичні органи держав - членів ЄС дають дещо інші цифри, але теж із знаком "мінус"), в Естонії (-65,9%), Литви (-58,5%), Греції (-54,6%), Великої Британії (-51,9%).

На цьому тлі найуспішніше торгували з Росією цього року Болгарія (-31,2%), Іспанія (-34,8%), Португалія (-35,7%), Словенія (-36,9%), Італія (-37,7%), Кіпр (-38,1%) і Німеччина (-40%), у яких найменші в ЄС показники зниження експорту до РФ у січні–жовтні 2015 р. порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Росія зловтішається, списуючи всі "втрати" єесівців на взаємні санкції, а багато європейських товаровиробників плачуться, дивлячись на цифри своїх продажів у Росії, і закликають політиків до відновлення добрих відносин з РФ і скасування обмежувальних заходів.

Та давайте розберемося в першопричинах різкого зниження показників торгівлі з Росією європейських "страждальців". Поглянемо на цифри експорту в Росію третіх держав, які не запроваджували санкцій проти РФ (рис. 5). У Китаю, головного торговельного партнера РФ, за десять місяців поточного року продажі в Росію впали, за даними ФМС, на 32,4%, Республіки Корея - на 50,7%, з Туреччиною (до листопадового інциденту зі збитим турками російським літаком торгових обмежень між двома країнами не було) - на 37,9%, Таїландом - на 34,5%, Бразилією (з якої РФ збиралася завозити продукти замість заборонених європейських) - на 20%.

Однак найцікавішими є показники країн з очолюваного Росією Митного союзу, які ведуть із РФ безмитну (!) торгівлю (рис. 6). У трьох із них експорт до РФ у 2015 р. просів досить значно: у Вірменії - на 45,1%, Казахстану - на 32,6%, Білорусі - на 31,5%. І це навіть при тому, що через Білорусь і Казахстан у Росію завозилися "санкційні" європейські товари з переклеєними етикетками. Лише Киргизстану вдалося збільшити свій експорт до Росії на 5,7%.

Також можуть похвалитися своїми успіхами на російському ринку такі країни, як Папуа-Нова Гвінея, що наростила експортний потік у РФ на 2,3%, Гонконг (на 6,6%), Монголія (21,6%), Таджикистан (64,7%) і Британські Віргінські Острови (на 375% (!), з чим ми росіян і вітаємо…

Тож цілком очевидно, що санкції проти РФ і відповідне російське ембарго не є головною причиною падіння експорту в Росію для більшості торгуючих із нею країн. Хоч би як намагалася змістити акценти російська пропаганда, але основними факторами, що викликали значне збідніння товарних потоків у РФ, стали зниження купівельної спроможності росіян, значна девальвація рубля, болісне для російського бюджету падіння світових цін на нафту, нереформованість російської економіки і, як наслідок усього переліченого вище, поглиблення рецесії у ній.

Вплив санкцій

Європейці схильні значно перебільшувати свої втрати від запроваджених проти Росії санкцій і "продуктового" ембарго у відповідь. При цьому називають не підтверджені фактами багатомільярдні суми, в які найчастіше включають не тільки упущену вигоду, але й показники зниження російського експорту в ту чи іншу країну, зараховуючи їх до власних втрат.

Не особливо розбираючись, що ж, власне, заборонив Євросоюз для продажу в РФ, європейські виробники стогнуть з приводу падіння продажів у Росію автомобілів і взуття, будматеріалів і хутра, одягу і парфумів і навіть ювелірних прикрас.

Та ще раз нагадаємо, що під секторальні санкції ЄС проти РФ потрапили лише товари й технології військового і подвійного призначення, високотехнологічне обладнання для видобутку нафти в Арктиці, на глибоководному шельфі й для видобутку сланцевої нафти. Євросоюз також посилив обмеження на надання позик та інвестиційних послуг для ряду російських банків і компаній (переважно оборонних концернів).

З найбільших втрат, яких зазнали європейці, можна назвати анулювання Парижем контракту на поставку Росії двох авіаносців "Містраль" і виплату компенсації в розмірі близько мільярда євро. Але, нагадаємо, після продажу авіаносців Єгиптові втрати Франції зменшилися до 200–250 млн євро.

Про свої збитки, як правило, найголосніше заявляють країни, які постраждали від взаємних з Росією санкцій не більше, а то й менше за інших, наприклад, Іспанія, Італія, Кіпр. Нагадаємо, що в 2015 р., коли експорт до РФ значно знизився у всіх держав ЄС, продажі в Росію цих країн на загальному тлі виглядали не так уже й погано. Разом із тим найбільш постраждалі від російського ембарго Литва, Польща, Естонія не випинають своїх проблем і продовжують наполягати на збереженні антиросійських санкцій.

За даними Eurostat, експорт продовольчої й сільгосппродукції ЄС до Росії в 2011–2013 рр. становив у середньому 9,6% від усього експорту Євросоюзу в РФ. Найбільше поставлялося фруктів (9,1%), сирів (8,3%), свинини (8,2%), овочів (6,5%), тельбухів (3,9%). У 2013 р. Євросоюз експортував у Росію сільгосппродукції на 11,3 млрд євро, але російські обмежувальні заходи зачепили лише частину цього експорту (наприклад, під заборону не потрапили вина й напої, зернові, макаронні вироби, оливкова олія та ін.). Частка забороненої російським ембарго продукції, за даними Єврокомісії, становить лише 4% від усього агропродекспорту ЄС (у 2013 р. до РФ цих товарів було продано на 5,2 млрд євро).

За серпень-грудень 2014 р. агропродекспорт Євросоюзу до РФ, за даними Єврокомісії, знизився на 38% порівняно з аналогічним періодом 2013 р. Водночас загальний експорт цієї продукції ЄС до всіх країн світу зріс на 2% (рис. 7). Найбільше російське ембарго позначилося на продажах сирів, а також фруктів і овочів. Збитки м'ясного сектора, підрахували в ЄС, загалом досить скромні. Крім того, втрати в експорті овочів і фруктів було частково компенсовано збільшенням експорту (на 12%) готової фруктово-овочевої продукції, особливо яблучного соку.

Наскільки постраждала від російського "продовольчого" ембарго та чи інша країна Євросоюзу, добре видно на рис. 8(таблиця, розміщена на сайті ЄС, складена за даними Eurostat Comext database). Найбільших втрат зазнала Литва: у досанкційному 2013 р. 60% її агропродекспорту (на 1374 млн євро) направлялося в Росію, на 67% цього обсягу (922 млн євро) поширилася дія ембарго; частка продукції, що потрапила під заборону, становила 41% від усього агропродекспорту Литви.

Наступні в списку за обсягом забороненої для експорту в РФ продукції в грошовому вираженні - Польща й Німеччина (840 млн і 594 млн євро відповідно). Але зверніть увагу на той факт, що Польща направила до РФ лише 28% від усього свого агропродекспорту, а Німеччина - тільки 11%. Частка ж забороненої продукції в загальному експорті цієї категорії товарів у Польщі - 19%, а в Німеччини - усього 4%.

Російський ринок продовольчої та сільгосппродукції був найважливішим для Естонії і Латвії: вони відправляли туди 69 і 63% свого агропродекспорту. Досить високі показники також у Фінляндії (32%), Угорщини (22%), Словаччини (26%), Люксембургу (21%). Але враховуючи, що експорт продукції, що потрапила під російське ембарго, в 2013 р. у Словаччини становив усього 6 млн євро, а в Люксембургу - 5 млн євро, здається, що ці втрати не сильно позначилися на економіках цих країн.

Особливу увагу хочеться звернути на Італію, Грецію і Кіпр, які голосно стогнуть під гнітом російських обмежувальних заходів. Кіпр продав до РФ у 2013 р. лише 11% від усього свого агропродекспорту. Щоправда, під російське ембарго потрапило 96% спрямованої до РФ цієї продукції. Але в загальному експорті кіпрського їстівного заборонні продукти становили 11%.

У Греції ці показники ще скромніші: у Росію спрямовувалося 9% агропродекспорту (з нього під забороною - 72%), але частка забороненої продукції в повному обсязі грецького експорту цієї продукції - 7%.

Італії ж, на наш погляд, узагалі гріх скаржитися: у Росію вона відправляла лише 6% від усього свого агропродекспорту, 23% від цього обсягу - нині під забороною, що становить всього-на-всього 1% (!) від загального продовольчого експорту Італії. За даними Центробанку Італії, щорічні втрати цієї країни від санкцій становлять 160–170 млн євро. При цьому в 2014 р. Італія збільшила свій загальний експорт на 2%, а сальдо в зовнішній торгівлі на її користь становило 42 млрд євро!

Цифри доводять, що більшість країн Євросоюзу після запровадження обопільних з Росією санкцій переорієнтувалися на інші ринки. За даними Eurostat, за період із серпня 2014 р. (коли було запроваджено російське ембарго) по червень 2015 р. загальний експорт ЄС продовольчої та сільгосппродукції збільшився на 5,3% порівняно з аналогічним періодом попереднього року.

На рис. 9і10 показано динаміку агропродекспорту Євросоюзу. Найбільше державам ЄС удалося наростити продажі в Південну Корею (на 30,8%), Китай (30%), Туреччину (27,1%), Гонконг (24,8%), Єгипет (21,7%).

Щойно Росія запровадила ембарго, Євросоюз почав вживати заходів, щоб допомогти своїм виробникам, які найбільше страждали від російських обмежувальних заходів. Так, Єврокомісія провела ряд переговорів про зняття торгових бар'єрів на деяких третіх ринках. Було відкрито канадський ринок для бельгійських груш і польських яблук, китайський - для угорської замороженої яловичини. Удалося переконати Японію прийняти положення ЄС щодо незначного припустимого забруднення продукту бактеріями лістеріями, що полегшить експорт у цю країну європейських сирів і м'яса.

Єврокомісією був організований щотижневий моніторинг ринкових цін на кожен продукт у кожній країні - члені ЄС. Ще на початку вересня 2014 р. ЄК виділила 30 млн євро на додаткові програми просування європейської молочної продукції на треті ринки. Для адресної підтримки виробників молока в найбільш постраждалих від російського ембарго Естонії, Латвії і Литві в листопаді
2014 р. було виділено 28,7 млн євро і ще 10,7 млн євро для Фінляндії - у грудні.

У 2015 р. проблеми європейських молочарів зросли, але, як ми вже неодноразово зазначали, це переважно пов'язано не стільки з російськими санкціями, скільки зі скасуванням Євросоюзом навесні 2015-го квот на молочну продукцію, що діяли в ЄС протягом 30 років. Крім того, як зазначають самі молочарі, останні півтора року у світі спостерігається надвиробництво молока.

У березні 2015 р. ЄС прийняв рішення про надання допомоги виробникам свинини, що постраждали від російського ембарго. Заходи спрямовані на покриття витрат виробників з вилучення частини продукції з ринку та організації її зберігання. Нагадаємо, що заборону на ввезення свинини з ЄС Росія запровадила ще в січні 2014 р., задовго до застосування Євросоюзом санкцій проти РФ і відповідного російського ембарго.

У вересні 2015 р. Єврокомісія надала новий пакет фінансової підтримки насамперед молочарям і свинарям на загальну суму 420 млн євро. Найбільші суми дістануться Німеччині (69,2 млн) і Франції (62,9 млн).

Не забуває Єврокомісія і про виробників овочів та фруктів. Для чотирьох держав - Іспанії, Італії, Греції і Франції - у серпні 2014 р. було виділено 3 млн євро для додаткових заходів з просування на треті ринки продукції фермерів, які вирощують нектарини й персики. Ще 125 млн євро на ці цілі було виділено для виробників швидкопсувної плодової продукції (помідорів, огірків, солодкого перцю, грибів, капусти, ківі, яблук, груш тощо). У вересні 2014 р. 165 млн євро одержала програма негайних заходів з вилучення з ринку частини плодової продукції та компенсації фермерам за незібраний або зібраний незрілим урожай. Вилучені овочі й фрукти безплатно передавалися в банки продуктів, у школи, лікарні. Аналогічних заходів було вжито й у вересні 2015 р. Крім того, уряди багатьох країн також виділяли кошти для підтримки своїх фермерів.

Однак і самі виробники шукають можливості уникнути збитків - і не лише досліджуючи шляхи виходу на треті ринки, а й знаходячи лазівки для проникнення на російський. Так потрапляють на прилавки Росії "казахстанський" пармезан і "білоруські" ківі, польські яблука перетворюються на "сербські", а литовська морква - на "марокканську". Щоб не втратити російського ринку, багато європейських виробників замислюються або вже почали працювати над тим, щоб відкрити в РФ спільні виробництва.

Знаходять обхідні шляхи, щоб оминути не тільки російське ембарго, а й європейські санкції. Два красномовні приклади, про які нещодавно писало DT.UA, - це поставки німецьким концерном Siemens газових турбін нібито для майбутньої електростанції в Тамані, а насправді - для збільшення генеруючих потужностей Криму, що перебуває під західними санкціями; а також тверді наміри французької Total інвестувати в нафтогазову галузь РФ близько 15 млрд дол., використовуючи для фінансування проектів, які перебувають під санкціями, китайські інвестиційні фонди.

Реальні мільйони прибутків найчастіше значно привабливіші, ніж абстрактні європейські цінності…

Кремлівська колона

У Кремля вистачає друзів у Європейському Союзі. Політиків і бізнесменів, дипломатів і банкірів, експертів і журналістів. Нехай вони й розмовляють різними мовами. Акцент у них спільний - російський.

Одні "друзі" виконують непривабливу роль "корисних ідіотів" Путіна. Інші запопадливо працюють агентами впливу Москви, отримуючи чималі дивіденди від своєї місії. Але разом вони посилюють розбіжності в політичній еліті, бізнесі, суспільстві європейських країн. Це може розколоти єдність Євросоюзу в його ставленні до Росії, що є однією з зовнішньополітичних цілей Кремля.

Використовуючи таємних і явних учасників "кремлівської колони", російська дипломатія й розвідка не тільки грають на давніх протиріччях між країнами та бажанні бізнесу заробити в Росії. Прагнучи створити в європейському суспільстві "правильні" настрої, росіяни паразитують на схильності європейців до пацифізму, використовують консерватизм та антиамериканізм, закликають до спільних "духовних скріп" і традиційних "сімейних цінностей", експлуатують русофільські й слов'янофільські сентименти, маніпулюють на страхах перед новим розширенням ЄС та "неонацистами в Києві".

Застосовуючи елементи soft power, у тому числі й через свої посольства і представництва "Россотрудничества", Кремль намагається змінити громадську думку країн Євросоюзу. Фінансові можливості "Газпрому", "РЖД", "Роснефти", "Лукойла" та інших представників великого російського бізнесу дозволяють росіянам популяризувати в Європі "русский мир" і поширювати міфи про "спонсорований американцями переворот у Києві".

Не останню роль у цій боротьбі за уми й серця європейців відводять і пропагандистам з телекомпанії RT (Russia Today), які не тільки в картинках описують втрати європейського бізнесу від обопільних санкцій, а й невтомно паплюжать Україну.

У Нідерландах, наприклад, де ставлення до російсько-української війни змінилося після трагедії рейсу MH17, російська пропаганда зосередилася на компрометації нашої країни, намагаючись посіяти побоювання щодо неї. Якоюсь мірою це вдалося, оскільки в Королівстві відбудеться консультаційний референдум щодо ратифікації Угоди про асоціацію України з ЄС. І якщо голландці проголосують проти, то це може стати приводом для повторного розгляду документа у парламенті Нідерландів. Такому розвитку подій неабияк пораділи б у Москві: хто знає, чим може закінчитися повторна ратифікація.

Одні з найактивніших членів "кремлівської колони" - бізнесмени й банкіри, які часто на пільгових умовах працюють у Росії і заробляють там чималі гроші, бізнес-консультанти, через яких рублі, долари й євро виводяться з російської економіки. Для багатьох з них санкції - удар по кишені. Керівництво BP, Shell, E.ON, BASF, Total, Siemens, Diamond Aircraft Industries GmbH, PBS, NBK Cargo Services та безлічі інших компаній було б тільки раде скасуванню обмежувальних заходів, які запровадив ЄС.

"Санкції - це політика, а бізнесу потрібен діалог, і тому ми за продуктивну роботу з російськими партнерами", - сказав іще влітку 2014 р. Гаррі Тюр, член правління австрійської компанії з будівництва залізниць Rhomberg Sersa Rail Group. Багато бізнесменів, які ведуть свої справи в Росії, у різних варіаціях повторюють цю думку.

У країнах ЄС постійно чути розмови про економічні втрати бізнесу в результаті санкцій. Кремль же використовує труднощі фірм і корпорацій, які ведуть справи в Росії, намагаючись вплинути на європейську громадську думку та уряди. Адже до слів бізнесу в європейській політиці прислухаються. Особливо тонкий слух у німецьких соціал-демократів. Мабуть, не тільки З.Габріелю не дає спокою успішна кар'єра газпромівського менеджера Герхарда Шредера.

Однак було б неправильно називати проросійським лобі весь бізнес, який ратує за повернення до "продуктивних", досанкційних відносин. Погодимося з думкою редактора журналу The Economist Едварда Лукаса, що це, швидше, лобі компаній, які прагнуть робити бізнес у Росії і намагаються звести свої збитки у зв'язку з санкціями до мінімуму.

Натомість у Старому Світі вистачає відверто проросійських політичних сил. Читачі DT.UA можуть ознайомитися з їх переліком (рис. 11 "Проросійські партії та організації в країнах - членах ЄС").

Не всі перелічені нами партії є "пропутінськими" і такими, що відкрито підтримують дії Кремля в Україні. СДПН, наприклад, також засуджує анексію Криму, війну в Донбасі та порушення Росією підписаних нею міжнародних договорів. Але критично висловлюючись про політику санкцій проти РФ і закликаючи до пошуку компромісів з Москвою (аргументуючи це тим, що "не можна ставити Росію на коліна", "не можна допустити нової холодної війни"), німецькі соціал-демократи грають на боці російського керівництва. А під час війни союзник твого ворога - твій ворог.

Серед парламентських партій відверто проросійських не так уже й багато. І рідко в якій країні вони мають у своєму розпорядженні численні фракції у парламентах: французький "Національний фронт" має в нижній палаті два мандати, італійська "Ліга Півночі" - 15, болгарська "Атака" - 15, бельгійський "Фламандський інтерес" - 3.

Проте опозиційні "Республіканці" є другою за кількістю мандатів партією у французьких Національних зборах. Популістська "Подемос" стала після грудневих виборів третьою за чисельністю фракцією в Генеральних кортесах Іспанії. Третю позицію в парламентах Австрії та Угорщини займають "Партія свободи" і "Йоббік". СІРІЗА ось уже рік як править Грецією.

Кремль активно працює із цими політичними силами. Але в останнє десятиліття Москва у своїй політиці в Європі дедалі більше використовує ультраліві й ультраправі партії. Вони можуть не впливати на формування позиції уряду, але популярні в суспільстві.

Ліві й лівацькі партії активно виступають проти "київської хунти", організовуючи антиукраїнські акції протесту. Але доходить до сюру, коли такі неонацистські ультраправі партії, як грецька "Золота зоря", німецька Націонал-демократична партія, данська "Партія данців", шведська "Шведський рух опору", підтримують Кремль, який бореться з "неонацизмом" в Україні.

Росіяни намагаються максимально використати політиків лівих поглядів з соціалістичних і соціал-демократичних партій: багатьом з них замолоду були не чужі ідеї марксизму. Але навіть пом'якшивши з віком погляди, вони за звичкою відчувають симпатії до Москви. Примітно, що ідеолог "русского мира" Олександр Дугін, наприклад, іще до російсько-українського конфлікту називав грецьких лівих потенційними партнерами Росії у протистоянні "атлантизму, лібералізму та глобальній олігархії".

Багатьом європейським політикам імпонує і сам Владімір Путін. Приміром, до його шанувальників належить лідер Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP) Найджел Фарадж. Будучи членом Європарламенту, Н.Фарадж є співголовою фракції "Європа за свободу і демократію", яку в мас-медіа часто називають "групою друзів Путіна". Не відстає від нього й депутат від "Ліги Півночі" Паоло Грімолді, який ініціював у жовтні 2014 р. створення в парламенті Італії міжпартійної групи "Друзі Путіна".

У "кремлівській колоні" перебувають і партії, які не можна запідозрити в пропутінських симпатіях. Це ситуативні союзники Москви, як, наприклад, ірландська "Шинн Фейн", котра в національному парламенті голосує проти резолюцій на підтримку України. Але позиція цієї політичної сили пояснюється її антиглобалізмом.

Щоб змінити громадську думку щодо Москви й війни в Донбасі, з подачі росіян у європейських країнах з'являються різноманітні організації на кшталт італійського "Комітету за антинацистський Донбас", іспанських "Комітету підтримки українського антифашизму в Мадриді" та "Комітету підтримки українського антифашизму в Сарагосі" та багато інших. Ці проросійські "організації" поширюють антиукраїнську інформацію, пікетують українські посольства й консульства, збирають гроші для допомоги "антифашистам".

А така іспанська "громадська організація", як "Країна Басків-Донбас", за інформацією компетентних джерел, діє за підтримки російських спецслужб. Займається вона не тільки антиукраїнською пропагандою, а й вербуванням добровольців для участі в бойових діях проти Збройних сил України на Сході нашої держави.

Особливу увагу в Москві приділяють православній церкві: у таких країнах, як Греція і Кіпр, вона має серйозну політичну вагу.

Традиційно багато уваги Кремль приділяє "російськомовному населенню" у країнах ЄС. У Німеччині Москва активно працює з тримільйонною діаспорою російських німців, 80–90% яких підтримують політику Путіна. А це ж виборці, до думки яких європейські політики прислухаються.

Особливе місце в російській зовнішній політиці займає робота з діаспорою в балтійських державах: Москва використовує "російськомовне населення" для посилення соціальної та політичної напруги в суспільстві, дестабілізації ситуації та збільшення свого впливу в регіоні. Звідси й підтримка таких проросійських партій та організацій, як "Центр порозуміння", "Російський союз Латвії", "Російський альянс", "Союз росіян Литви", Об'єднана ліва партія Естонії та ін.

Велику увагу росіяни приділяють німецьким, британським, французьким та іншим університетам, де традиційно популярні ліві, а отже, й проросійські настрої, які посилюються популярним у Європі антиамериканізмом.

У Кремля в Європі численна колона. Його симпатики впливові в політиці, мають у своєму розпорядженні серйозні фінансові ресурси, їхній голос гучно лунає в ЗМІ. Але попри активність проросійського лобі, Європейський Союз тримає удар.

* * *

Різноголоса Європа, то обурюючись свавіллям Росії в Україні, то стенаючи і підраховуючи власні збитки від санкцій, ось уже другий рік скута одним ланцюгом і так-сяк зберігає загальноєвропейський консенсус у питанні обмежувальних заходів проти РФ. То одна, то інша країна наміряється або робить вигляд, що готова перервати цей ланцюг, - хтось торгуючись з власних питань із Брюсселем, хтось з розрахунку запобігаючи перед Москвою. Але поки що ЄС вдається, за всього розмаїття думок у Союзі та багатьох внутрішніх проблем, демонструвати європейську єдність, доводячи, що хоч би яким цинічним і меркантильним був сучасний світ, у ньому все ще існують непорушні цінності.