ВІДКЛАДЕНА ПЕРЕМОГА

Абсурдність подій у Югославії після недільного голосування громадян цієї країни на виборах президента й парламенту залишила відчуття того, що йдеться не про цивілізовану центральноєвропейську країну, а про африканську чи азійську, що розвивається. Це там ставлять помітки на долонях тих, хто проголосував, а результати підраховують місяцями.

Настільки відверто ігнорувати своїх громадян може тільки держава, яка має лідерів із міцно укоріненими диктаторськими нахилами. Два дні весь світ нетерпляче чекав на офіційне повідомлення югославського виборчкому про кількість голосів, набраних претендентами на президентську посаду. І ось у вівторок увечері федеральна виборча комісія Югославії оголосила попередні результати виборів президента країни. Кандидат від блоку Демократична опозиція Сербії Воїслав Коштуніца набрав 48,22% голосів, а нинішній президент Слободан Мілошевич — 40,23%. Отже, було зафіксовано перемогу демократичного кандидата, проте для її закріплення потрібен другий тур.

Однак югославська опозиція заявила про свою беззастережну перемогу над Слободаном Мілошевичем ще в понеділок ранком. Демократична опозиція Сербії назвала такі цифри — за Коштуніцу проголосували 54,7% виборців, а за Мілошевича — лише 35%. Дані союзників Мілошевича були абсолютно протилежними. Відповідно до них, нинішній президент Югославії одержав 45% голосів, а представники опозиції — 40%.

Розсудити опонентів було нікому. Незалежних спостерігачів на виборах практично не було: власті Югославії закрили доступ у країну представникам більшості європейських країн і зарубіжним журналістам. Проте, міністр закордонних справ Великобританії заявив журналістам, що, за його даними, Мілошевич програв. З аналогічними оцінками виступила й ОБСЄ, підкресливши при цьому, що опозиція перемогла, попри тиск із боку влади. Фактично визнав перемогу суперника діючого югославського президента й держдепартамент США.

Напередодні виборів перемогу Коштуніці пророчили й дані соціологічних опитувань. Усі вони фіксували значний (до 10 відсотків) відрив лідера опозиції від його суперника. Це, втім, не заважало представникам уряду СРЮ не визнавати ці цифри, називаючи це пропагандою, фінансованою Заходом, і стверджуючи, що президента Мілошевича безсумнівно переоберуть.

Попри такі впевнені публічні заяви, влада вживала активних заходів на той випадок, якщо вибори підуть не за її планом (очевидно, вони також проводили свої соціологічні дослідження, результати яких не могли їх утішити). Передусім вони поклопоталися про те, щоб позбутися сторонніх очей і вух. Декількох західних журналістів, допущених в Югославію для висвітлення виборів, зрештою все-таки вислали з країни.

Практично напередодні голосування прем’єр-міністр уряду Югославії Момір Булатович заявив, що Слободан Мілошевич залишиться при владі за будь-якого результату голосування. На його думку, для цього є законні підстави — відповідно до конституції країни, термін повноважень діючого президента закінчується в середині наступного року. На крайній випадок у югославського лідера був ще один варіант. Той таки Булатович пояснив, що Мілошевич може претендувати й на посаду прем’єр- міністра (якщо, звісно, його кандидатуру схвалить парламент країни).

А тим часом, за конституцією, новий президент має бути приведений до присяги протягом 15 днів після голосування. Тож, за такої своєрідної інтерпретації основного закону держави прихильниками Мілошевича, ще до голосування можна було дійти висновку, що програвати президент не збирався в жодному випадку. До того ж, нібито між іншим, на адресу Заходу надійшло попередження керівництва югославської армії не втручатися в хід виборів.

Крім цього, у влади були й безмежні можливості для фальсифікації результатів виборів і солідний досвід їх застосування в Югославії. Можна було скористатися банальними приписками — приміром, завищити кількість голосів, поданих у районах, жителі яких бойкотували вибори, як у Косові чи Чорногорії. Нарешті, можна було просто натиснути на виборчком і змінити результати виборів так, аби позбавити Коштуніцу перемоги в першому турі.

На думку опозиції, використовувалася комбінація цих засобів. Влада не могла піти на відверту фальсифікацію та проголосити переможцем Мілошевича ще в першому турі. Проте здатися без бою президент також не міг. У результаті обрали компроміс — збережено перевагу Коштуніци, яка приблизно відповідає результатам соціологічних опитувань, але не дає йому права обійтися без другого туру голосування. За час, що залишився до 8 жовтня (дати проведення повторного голосування), президент спробує підвищити свій рейтинг і справитися з опозицією.

Та навіть коли йому цього зробити не вдасться, Мілошевич навряд чи піде у відставку в найближчому майбутньому. Спираючись на конституційне положення про те, що його президентський термін закінчується лише влітку 2001 року, він може спробувати за час, що залишився, перетворити Югославську федерацію на державу-фантом і сконцентруватися на управлінні Сербією — там у Мілошевича досить багато прихильників. А Коштуніці як переможцю виборів у Югославії дістанеться роль політика, який лише номінально керує державою.

На застосування сили Мілошевич, мабуть, наважиться тільки якщо не зуміє втримати владу іншими способами. Західні політики побоюються, що він навіть може оголосити надзвичайне становище і спробувати взяти під свій контроль прозахідно налаштовану Чорногорію. Але такий крок був би дуже ризикованим. Мілошевич, як відомо, підозрюється у воєнних злочинах і в будь-який момент може постати перед Гаазьким трибуналом ООН. Тож президент Югославії нині особливо вразливий і навряд чи може розраховувати на абсолютну лояльність із боку армії та поліції. Та й американська військово- морська армада, що проводить разом із Хорватією навчання в Середземному морі, також змусить його сто разів подумати, перш ніж дійти необачного рішення.

Тепер багато чого в Югославії залежить від подальших дій опозиції. Відразу ж після виборів Коштуніца заявив, що сам по собі факт необхідності другого туру означав би серйозну перемогу опозиції. Проте нині супротивники Мілошевича твердо переконані, що в їхнього представника — 55%, і не хочуть задовольнятися малим. Вони вимагають від виборчої комісії документального підтвердження наведених нею цифр і заявляють, що інакше бойкотуватимуть другий тур голосування.

Проте саме це, схоже, і влаштовує правлячий режим найбільше. Мілошевич розраховує на те, що опозиція на другий тур не піде й вимагатиме визнання перемоги Коштуніци вже тепер. Ці вимоги супроводжуватимуться масовими маніфестаціями й заворушеннями. Врешті-решт виборчком із метою стабілізації ситуації може просто проголосити, що вибори не відбулися і їх результати буде анульовано. Мілошевич у цьому випадку як і раніше виконуватиме функції президента.

Таким чином, югославський лідер одержав надто необхідний йому виграш часу. Опозиція ж опинилася на роздоріжжі: що робити — грати за умовами влади чи розраховувати на те, що народне невдоволення змусить Мілошевича піти?

Холодний розрахунок підказує, що Коштуніці потрібно прийняти правила гри, запропоновані президентом, і погодитися на другий тур, у якому він безумовно виявиться переможцем. Проте поки що в лідерів опозиції переважають емоції. Сам Коштуніца стверджує, що переміг на виборах і називає другий тур образою виборців. А Демократична опозиція Сербії вже закликала своїх прихильників улаштувати в Белграді масові маніфестації. Народ очевидно не залишиться байдужим до цих закликів, і сценарій Мілошевича почне втілюватись у життя.

Опозицію могла б угамувати позиція Заходу. Але західні уряди визнають за краще тиснути на югославського президента, закликаючи його не стояти на шляху народного волевиявлення й піти по- доброму. При цьому вони прозоро натякають, що посилена військова присутність сил НАТО в Середземномор’ї не дозволить югославській владі вдатися до силового варіанту. І цим вони в черговий раз штовхають Югославію на нову внутрішню конфронтацію.