ВИБОРИ В МОЛДОВІ: ДОСТРОКОВІ І ПАРЛАМЕНТСЬКІ, АЛЕ З ПРЕЗИДЕНТСЬКИМ АКЦЕНТОМ

І все-таки мають рацію ті, хто вважає, що на сучасній молдовській політсцені немає іншого такого гравця, якого за досвідом, здатністю на два-три ходи випереджати своїх суперників можна було б порівняти з нинішнім президентом Молдови Петру Лучинськи. Знаєте, чому він підписав указ про розпуск молдовського парламенту не в перші дні 2001 року, а напередодні? Не тому, що дуже хотів насолити депутатам, які торік попсували йому чимало крові, а тому, що або його радники, або він сам дуже добре знають конституцію країни, яку взявся перекроїти на свій лад молдовський парламент. Річ у тому, що, згідно з основним законом Молдови, її президент має право розпустити парламент лише один раз на рік. За всіма попередніми прогнозами, парламент, який оберуть 25 лютого під час дострокових виборів, буде не менш складний і строкатий у партійно-політичному сенсі, ніж його попередник. Дуже ймовірно, що він знову розпочне перегляд конституції країни, й геть не виключено, що знову може втрапити у патову ситуацію: і не відновить статус-кво, існуючий до 5 липня, коли республіка була ще парламентсько-президентською, і не спроможеться обрати сам нового главу держави. Якби раптом таке сталося, Лучинськи, згідно з конституцією, зміг би вдруге розпустити тепер уже новообраний парламент.

А поки що в республіці гаряча передвиборча пора. В перших соціологічних опитуваннях лідирує виборчий блок нинішнього прем’єра Альянс Брагіна, на кілька відсотків відстає від нього Партія комуністів Молдови, а на третьому місці Національно-ліберальна партія. До першої п’ятірки не входить жодна з партій, котрі в попередньому парламенті становили парламентську більшість. Йдеться про демократів Мірчі Снєгура, Думітру Дьякова і Валерія Матея, а також народних християнських демократів Юрія Рошки.

Цілком очевидно, що Альянс Брагіна — це виборчий блок, який працює на нинішнього президента Молдови і значною мірою є його креатурою. Він проголосив свої центристські наміри і заявив про можливу співпрацю в парламенті як з комуністами, так і з правоцентристами. Все залежатиме від того, яким виявиться післявиборчий розклад у парламенті. В кожному разі, нинішня тактика Петру Лучинськи видається максимально оптимальною. У майбутньому парламенті він може мати потужну силу у вигляді Альянсу Брагіна, але свої люди у нього можуть виявитися і серед християнських демократів та націонал-лібералів. Чимало молдовських спостерігачів звертають увагу на те, що другим номером у партійному списку Народної християнсько-демократичної партії на вибори йде відомий у Молдові борець із мафією та корупцією генерал Ніколае Алєксей, а до чільної десятки партійного списку націонал-лібералів входить не менш відомий у республіці юрист і публіцист Анатол Плугару. Перший не раз користувався і користується досі явним покровительством Петру Лучинськи, а другий — палкий прихильник того, що Молдова стала президентською республікою.

Пишучи про лютневі парламентські вибори, більшість молдовських аналітиків зазначають, що Молдова має всі шанси увійти в третє тисячоліття з лівоцентристським парламентом, але справжнє лихо для неї — не це. Воно полягає в тому, що партійно-політична еліта завжди приносила національні інтереси в жертву вузько партійним амбіціям і кон’юнктурним вигодам. І в її середовищі дуже живучий політичний «шмекеризм» — ідеологія крайнього меркантилізму, згідно з якою, будь-яку принципову поступку чи хибний політичний маневр можна виправдати посиланнями на доцільність моменту й чистоту ідейних принципів. Неперевершеними майстрами такого політичного «шмекеризму» на молдовській політичній сцені вважаються лідер християнських демократів Юрій Рошка і сам президент Петру Лучинськи.

Не забуватимемо, що першопричиною глибокої політичної кризи у молдовському суспільстві став саме П.Лучинськи, який оголосив війну вищому законодавчому органу республіки, прагнучи для себе додаткових владних повноважень і перетворення Молдови в державу з президентською формою правління. Парламент тоді відповів адекватно і проголосив у країні парламентську республіку. Але його бідою, а не виною стало те, що депутати так і не зуміли обрати нового главу держави, а ініціатива воленс-ноленс знову перейшла до Лучинськи.

Президент зробив свою справу: розпустив ненависний парламент і призначив нові вибори. Що буде далі, сказати важко, хоча для всіх очевидно, що політична доля Лучинськи цілковито залежатиме від результатів парламентських виборів 25 лютого. Ще точніше — від політичної конфігурації нового молдовського парламенту.