Румунія: 300 відставок після виборів

Буквально через кілька місяців, коли в Румунії відбудуться парламентські і президентські вибори, можна буде судити про те, чи вибори до місцевих органів влади цієї країни, які пройшли минулого місяця, були знаковими й започаткували серйозні структурні зміни румунської політичної сцени. А що такі зміни вже розпочалися, немає жодного сумніву.

По-перше, правляча соціал-демократична партія, котра привела країну до вступу в НАТО, а тепер робить усе можливе, щоб Румунія з 2007 року стала ще й членом Європейського Союзу, хоч і виграла місцеві вибори, проте отримала серйозний сигнал, що в її господарстві не все гаразд. По-друге, втрачає свій вплив серед електорату націоналістична партія «Велика Румунія» — друга за чисельністю серед партій, представлених у нинішньому румунському парламенті. По-третє, дуже ймовірно, що в майбутньому найвищому законодавчому органі країни позиції партії Корнелія Вадима Тутора посяде альянс правих сил «Справедливість і правда», до якого входять національно-ліберальна і демократична партії. Дехто з румунських політологів говорить навіть, що останні вибори до місцевих рад дали прообраз румунської двопартійності, на лівому березі якої перебуватиме нині правляча соціал-демократична партія зі своїм лідером нинішнім прем’єром Адріаном Нестасе, а на правому — альянс національно-ліберальної і демократичної партій на чолі із Теодором Столожаном. Адріан Нестасе і Теодор Столожан є також найімовірнішими кандидатами й на посаду президента країни. Поки що соціологічні опитування віддають перевагу нинішньому прем’єру, але, як засвідчили червневі вибори, існує значна різниця між результатами різноманітних соціологічних опитувань і реальним волевиявленням електорату, і вона не завжди на користь передвиборних фаворитів. Особливістю сучасної румунської політсцени є те, що на ній, на відміну, наприклад, від української чи молдовської, ліві радикали, тобто комуністи, мають зовсім невеликий вплив, а роль своєрідного центра виконує партія етнічних угорців Румунії, яка, реалізуючи програму розвитку власної меншини, може співпрацювати як із лівими, так і з правими. Нині, наприклад, партія етнічних угорців Румунії разом із соціал-демократами входить до правлячої коаліції, а в попередніх уряді й парламенті вона співпрацювала з альянсом правих сил на чолі із християнськими демократами, які тоді були при владі. Лідер Демократичної спілки угорців Румунії Марко Бела завжди заявляє, що його партія співпрацюватиме з будь-якою політичною силою Румунії, за винятком ультранаціоналістичної і ксенофобської «Великої Румунії».

Отже, більшість мандатів у різних місцевих органах — від сільських до міських та повітових рад — вибороли представники нинішньої правлячої соціал-демократичної партії, але її позиції після цих виборів не видаються такими вже непохитними й непереможними, як до них. Соціал-демократи перемогли, як правило, там, де живуть найбідніші верстви населення, — у маленьких містечках і селах. Натомість у великих промислових і культурних центрах країни перемагали націонал-ліберали або демократи. Найвідоміший політик соціал-демократів міністр закордонних справ Румунії Мірча Джоане, наприклад, програв вибори на посаду примаря Бухареста голові Демократичної партії Румунії Траянові Бесеску ще в першому турі, а інший міністр — адміністрації і внутрішніх справ Іоан Рус — у другому турі був переможений у боротьбі за крісло примаря міста Клуж представником альянсу «Справедливість і правда» Емілем Боком.

Одне слово, хоч румунські соціал-демократи після червневих виборів і мають найбільше мандатів у місцевих органах влади, вони не завоювали їх стільки, скільки передбачали. Це серйозне попередження від електорату напередодні парламентських виборів у листопаді. Найбільше шкоди авторитетові партії завдали так звані місцеві барони, про яких багато писала напередодні виборів румунська преса, себто лідери на місцях, причетні до найгучніших корупційних скандалів. Вони, звичайно, змушені були піти у відставку, як і ті керівники виборчих штабів соціал-демократів, котрі не забезпечили перемоги своїх кандидатів. Після 5 липня заяви про добровільні демісії подали понад 300 керівників місцевих організацій соціал-демократичної партії. Останніми днями у Румунії багато говорять і про те, що через особисті незгоди із президентом країни Іоном Ілієску у відставку може подати голова партії соціал-демократів нинішній прем’єр Адріан Нестасе. Якщо це станеться, то свідчитиме про серйозну кризу в лавах правлячої партії Румунії. І в самій країні.

Але, очевидно, до кризи все-таки не дійде. Минулої суботи А. Нестасе заявив, що залишається і головою партії, і прем’єр-міністром. Його подальшу долю, як і партії в цілому, визначить надзвичайний і позачерговий з’їзд румунських соціал-демократів, що відбудеться в серпні. А поки що в уряді замінено п’ятьох міністрів-соціал-демократів. Усе це — результат червневих виборів.