Вибори без вибору

19 липня в Сирії відбулися парламентські вибори — вже треті після початку громадянської війни. Порівняно з попереднім голосуванням 2016 року, географія їх проведення істотно розширилася. Виборчий процес охопив приблизно 70% території держави. Це слугує черговою ілюстрацією успіхів, досягнутих режимом Башара Асада впродовж останніх років у відновленні контролю над Сирією.

Тим часом явка на виборах істотно знизилася. За офіційними даними, вона становила трохи більше 33%. Звісно, не в останню чергу, такі показники викликані пандемією коронавірусу та загрозами безпекового характеру. Втім, експерти звертають увагу й на розчарування жителів Сирії — навіть тих, котрі лояльно ставляться до режиму Асада, — діями влади. Умови життя в країні, розшматованій війною, залишаються жахливими, — вона переживає дуже глибоку економічну кризу. І люди не вірять у здатність парламенту щось змінити.

Їхні розчарування й пасивність можна зрозуміти. Довіри парламентові не додає той факт, що реально вільні вибори не проводилися в Сирії вже десятиліття. Політичне життя в країні перебуває під тотальним контролем Партії арабського соціалістичного відродження (БААС). Опозиція не має жодних можливостей впливати на політичний процес. Саме така непрозорість стала однією з причин, які викликали антиурядові виступи і призвели до початку громадянської війни.

Певна річ, в умовах конфлікту Асад не збирався ні на йоту відступати від перевіреного сценарію організації контрольованих виборів. Відтак, їх результати не принесли сюрпризів. Перемогу на них, традиційно, здобула правляча партія. Очолювана нею коаліція «Національний прогресивний фронт» отримала, за результатами голосування, понад дві третини з 250 місць у парламенті. Правда, її фракція виявилася меншою, ніж у 2016 році, — втім, це не загрожує позиціям Асада. Інших політичних сил у парламенті немає, а формально «незалежні» кандидати, в кожному разі, проходили перевірку на лояльність із боку силових структур.

Спостерігачі звертають увагу лише на певний перерозподіл парламентських місць серед різних груп впливу, оновлення складу цього органу. Характерною прикметою останніх виборів стає розширення представництва в парламенті польових командирів, бізнесменів та діячів, які здобули статки і вплив в умовах громадянського конфлікту, зокрема тих, хто перебуває під дією іноземних санкцій. Ці нувориші потіснили традиційну міську еліту, на яку Асад зазвичай спирався.

Так режим винагороджує людей, які забезпечують йому контроль над конкретними регіонами держави й допомагають реалізовувати тіньові оборудки, і робить це, в тому числі, за рахунок старих лояльних кадрів. Не йдеться про втрату довіри до останніх з боку Дамаска. Просто, зважаючи на обмежену кількість парламентаріїв, Асаду доводиться вибирати, хто в даний момент для нього корисніший. Вочевидь, він робить ставку на мілітаризацію парламенту, і це викликає додаткове занепокоєння його планами на майбутнє політичного процесу в Сирії.

Сам процес голосування мав ще раз продемонструвати світові успіхи Дамаска в поверненні держави до мирного і стабільного життя. Сирійські офіційні особи не скупилися на позитивні характеристики для нього. Голова Вищого судового комітету з питань виборів Самер Зумрік підкреслив, що вони пройшли без жодних порушень. Прем’єр-міністр Сирії Хусейн Арнус заявив, що вибори стали важливою політичною перемогою для держави — на додачу до останніх військових успіхів.

Утім, представники сирійської опозиції не визнали результатів голосування. На їхню думку, проведення будь-яких виборів недоречне, щонайменше, доти, доки не буде затверджено нову Конституцію Сирії, розробляти яку під егідою ООН має Конституційний комітет у Женеві. Опозиціонери відзначають, що нині люди в країні позбавлені права на вільне волевиявлення. За словами високопоставленого представника Національної коаліції революційних та опозиційних сил Насера аль-Харірі, організовані Асадом заходи — це фарс, контрольована військовими постановка, спрямована на формування фіктивного парламенту і збереження при владі злочинного режиму.

Реакція міжнародної спільноти на сирійські вибори теж переважно негативна. Так, Сполучені Штати Америки вважають їх зрежисованими. Представниця Держдепартаменту Морган Ортагус наголосила, що в Сирії, в принципі, не було вільних виборів відтоді, як до влади в державі прийшла партія БААС. За її словами, голосування 19 липня — сфальсифіковане й несправедливе — стає ще одним прикладом репресивного характеру та корумпованості режиму Асада. Як прості сирійці, так і весь світ не повинні обманюватися з цього приводу.

Розкритикували сирійські вибори і в Туреччині. Президент Реджеп Таїп Ердоган звинуватив ООН і держави, які апелюють до демократичних цінностей, у недостатній увазі до подій у Сирії. Він закликав їх активно відреагувати на ситуацію, в якій опинилися прості сирійці, позбавлені реального вибору, змушені йти на дільниці й голосувати за режим Асада. Зі свого боку, політик ще раз підкреслив, що Анкара не залишатиме Сирію без уваги. Ердоган відкинув можливість виведення турецьких військ із території цієї країни, заявляючи, що їхня присутність зберігатиметься доти, доки сирійський народ не отримає право на вільне, мирне і безпечне життя.

Російська Федерація — ключовий союзник Дамаска, завдяки якому Асад утримався при владі, — продемонструвала відносно стриману позицію. В оприлюдненому 24 липня повідомленні для преси російське МЗС відзначило, що проведення виборів на підконтрольній легітимному урядові території стало важливим етапом у розвитку дружньої держави, кроком на шляху збереження та посилення її внутрішньої стабільності. Втім, Москва утрималася від безпосередніх реверансів у бік Асада, в чому можна побачити ознаки незадоволення діями сирійських партнерів. Росія має свої погляди на врегулювання сирійського питання, які вона реалізовує в рамках переговорів і домовленостей з участю Ірану й Туреччини. І вони не завжди збігаються з позицією окриленого успіхами сирійського лідера, що прагне виключно повної та безумовної перемоги над опонентами.

На перший погляд, вона нібито й можлива. Сьогодні ситуація в Сирії здається значно стабільнішою для Дамаска, ніж кілька років тому. Звісно, фрагментація держави залишається — втім, у значно менших масштабах. Перш за все, з карти Сирії, практично, зник Халіфат ІДІЛ. Наразі Асаду — завдяки підтримці російських та іранських союзників — вдалося повернути контроль над значною частиною територій. Сирійські курди продовжують утримувати деякі регіони, але розвиток подій (а саме — жорстка реакція Анкари на будь-які вияви курдського націоналізму) дедалі активніше штовхає їх до порозуміння з Дамаском. У руках антиурядових повстанців залишається лише невеликий анклав в Ідлібі, який вони утримують виключно завдяки підтримці Туреччини.

Загроза безпосереднього розколу Сирії на кілька більш-менш рівнозначних за потенціалом частин наче втратила актуальність. Але це не означає, що країна істотно наблизилася до реального мирного життя. Жодної проблеми з тих, які лежали в основі конфлікту, не вирішено. Населення Сирії все ще позбавлене політичних прав, а в умовах розорення й занепаду, викликаних війною, їх нестачу неможливо компенсувати соціально-економічними преференціями. Суперечності між етносами та конфесіями теж нікуди не ділися. В окремих випадках під впливом зовнішніх обставин взаємні образи та претензії можуть відступити в тінь, але — не зникнути. Не слід забувати й про ісламських фундаменталістів. Втрата ІДІЛ контролю над територіями та військового потенціалу не означає остаточну поразку цієї організації. Використовуючи асиметричні методи боротьби, вона продовжує залишатись актуальною загрозою.

Війна принесла й нові проблеми. Так, посилення зовнішніх гравців у Сирії лише створює додаткові джерела нестабільності. Туреччина не має наміру залишати контрольовані нею сирійські території — своєрідний «пояс безпеки» на півночі держави. Своєю чергою, Іран намагається «капіталізувати» свій внесок у підтримку Асада, продовжуючи активно розвивати власну військову інфраструктуру в Сирії. Це не лишається без уваги Ізраїлю, який прагне не допустити посилення ворога біля своїх кордонів. У таких умовах атаки на сирійські об’єкти, які використовують іранці, стають звичним явищем: наприклад, 24 липня ізраїльські гелікоптери завдали чергового удару у відповідь на обстріл Голанських висот.

Міжнародна спільнота намагається владнати ситуацію. На кінець серпня заплановано новий раунд переговорів у Женеві, в рамках якого сторони громадянського конфлікту отримають шанс на відновлення діалогу та пошук компромісів. Утім, гострота наявних проблем, відмінність позицій стосовно їх і суперечності в інтересах ключових зовнішніх гравців ставлять під сумнів перспективи врегулювання. У кожному разі, очевидно одне: організована Асадом вистава під назвою «парламентські вибори», що б там не казали в Дамаску, точно не наближає Сирію до справжніх миру та порозуміння.