Венесуельська трясовина

Венесуела дедалі глибше грузне в трясовині внутрішньополітичної кризи, вирішити яку, очевидно, зможе тільки зброя.

У країні дедалі вища ймовірність початку жорстокої громадянської війни. Не виключена й військова операція США.

Лідер опозиції Хуан Гуайдо, який оголосив себе тимчасовим очільником держави, днями заявив, що попросив свого представника у Сполучених Штатах зустрітися з офіційними особами Пентагону та обговорити можливість співпраці в подоланні кризи у Венесуелі. Як повідомив пізніше Гуайдо, він не виключає початку прямих переговорів із Вашингтоном, щоб отримати від нього військову допомогу для повалення режиму чинного президента Ніколаса Мадуро. Перед тим лідер венесуельської опозиції казав, що схвалить інтервенцію США, коли ті вирішать розпочати її.

Донедавна тактика основних дійових осіб венесуельської драми - і Ніколаса Мадуро, і Хуана Гуайдо - полягала в затягуванні часу. Розрахунки Гуайдо будувалися на тому, що в ситуації поглиблення економічної кризи та тиску США армія перейде на бік опозиції. А незговірливий Мадуро сподівався, що все само собою розсмокчеться, як це було після масових протестів 2014-го і 2017-го років.

Але ця тактика дала збій. Ситуація стала патовою: армія не переходить на бік опозиції, а протести не вщухають. При цьому сторони конфлікту намагаються змінити стан справ на свою користь.

Ситуація у Венесуелі загострилася після 30 квітня, коли Гуайдо опублікував відео, записане на авіабазі "Ла Карлота". На запису він в оточенні чоловіків у військовій формі заявив, що військові прийняли правильне рішення, перейшли на його бік і готові боротися з урядом Мадуро. Пізніше в Каракасі сталися зіткнення "синіх пов'язок" (військових, які підтримували Гуайдо) з силами, вірними Мадуро. Однак "сині пов'язки" були розбиті.

Одночасно тривали й демонстрації прибічників Гуайдо. Вірні Мадуро сили безпеки для розгону демонстрантів використовували сльозогінний газ та гумові кулі. Учасники акцій протесту у відповідь кидали в поліцейських коктейлі Молотова. За даними правозахисних організацій, у подіях 30 квітня травмовані 71 особа, арештовано - 119.

У ЗМІ з'явилася інформація, що напередодні виступу 30 квітня Гуайдо вів переговори з армійським командуванням про перехід на бік опозиції. Можливо, результат дій "синіх пов'язок" і був би іншим, однак виступ розпочався передчасно, коли Гуйадо та його прибічники несподівано звільнили з-під домашнього арешту Леопольдо Лопеса, лідера партії "Народна воля", засудженого у 2015 р. (за організацію масових заворушень 2014 р.) до 13 років ув'язнення. Після провалу виступу "синіх пов'язок" Лопес заховався спочатку в чилійському, а потім в іспанському посольстві.

Виступ 30 квітня підтримали тільки окремі нижні чини венесуельської армії. Генералітет же залишився вірним Мадуро. Що невипадково: армія контролює чималу частину економіки Венесуели, а генерали не хочуть перерізати фінансові артерії, які їх живлять. Тільки начальник Національної розвідувальної служби (SEBIN) Рікардо Крістофер у своєму виступі на телебаченні ввечері 30 квітня заявив, що вважає за потрібне "відновити країну" і з цією метою відмовляється від підтримки Мадуро. Після чого він емігрував.

Саме після невдачі 30 квітня Гуйадо й заявив, що підтримає військове втручання Сполучених Штатів у справи Венесуели. Це дало Мадуро привід ще раз обвинуватити свого противника у зраді національних інтересів. Своєю чергою, у Вашингтоні солідаризувалися зі спробою Гуайдо повалити з допомогою зброї Мадуро. 1 травня в розмові з репортером Fox Business Помпео навіть сказав, що в разі арешту Гуайдо Сполучені Штати можуть увести війська. Втім, чи піде Трамп на введення американських військ у Венесуелу, поки що неясно.

Нагадаємо, що внутрішньополітична криза у Венесуелі поглибилася після смерті харизматичного президента Уго Чавеса у 2013 р. Одна з причин кризи - загострення в країні економічних проблем. Річ у тому, що Венесуела, як і багато країн, котрі орієнтуються на експорт сировини, потерпає від нафтового прокляття: економіка залежить від коливань цін на нафту на світовому ринку. І їх падіння означає не тільки економічну кризу з наступним зубожінням мас, а й внутрішньополітичну дестабілізацію.

На тлі поглиблення економічної кризи Мадуро всіляко прагне посилити особисту владу. На початку 2017 р. Конституційний суд, що перебуває під контролем Мадуро, розпустив парламент, у якому опозиція мала більшість. До дострокових президентських виборів 20 травня 2018 р. популярних кандидатів від опозиції не допустили, а Мадуро був обраний главою держави.

Такі дії неодноразово викликали протести опозиції. Нарешті, 23 січня Хуан Гуайдо, спікер парламенту, який відмовився визнати свій розпуск у 2017 р., після консультацій із віце-президентом США Майком Пенсом оголосив себе в.о. президента. Країна ввійшла в період двовладдя.Гуайдо визнали законним президентом Венесуели Сполучені Штати і більшість держав Латинської Америки. А Росія, Китай, Болівія, Куба, Мексика, Нікарагуа, Сальвадор та Уругвай продовжують вважати президентом Венесуели Мадуро.

Прагнучи переломити ситуацію на користь Гуайдо, США заарештували активи PDVSA (державної нафтової корпорації Венесуели), що перебувають у країні, а це понад 7 млрд дол., і ввели економічні санкції проти Боліваріанської республіки, що посилило й так надзвичайно гостру економічну кризу. Вашингтон заявляє, що без підтримки Москви Мадуро вже б давно втік. "Його (Мадуро. - А.С.) літак стояв в аеропорту, як я розумію, він готовий був виїхати сьогодні (30 квітня. - А.С.) вранці, але росіяни дали зрозуміти, що він повинен залишитися", - заявив в інтерв'ю CNN держсекретар Майк Помпео.

Росія ж має у Венесуелі і економічні інтереси, і геополітичні. Що й визначає її подальшу підтримку правлячого режиму. По-перше, Москву цікавить доля російських інвестицій у разі падіння Мадуро. Гуайдо та інші венесуельські опозиціонери неодноразово казали, що будуть готові поважати інтереси російського бізнесу у Венесуелі, якщо Росія відмовиться від підтримки Мадуро. Москву ці запевнення не переконують. Можливо, тому, що геополітика відіграє у венесуельському питанні не меншу роль, ніж економіка. Адже, як і у випадку з Сирією, Венесуела є для Кремля потужним козирем на переговорах із Білим домом.

Патова ж ситуація у венесуельській кризі не влаштовує Вашингтон. Ну, а Кремль вустами Лаврова на початку травня заявив, що позиції США й Росії щодо венесуельської кризи "несумісні, але розмовляти ми готові". Розмова відбулася 6 травня у Фінляндії, де зустрілися Сергій Лавров і Майк Помпео. Коментуючи підсумки переговорів, Помпео дипломатично сказав, що це була "хороша розмова", а Лавров ще раз підкреслив, що військове втручання США у справи Венесуели буде "катастрофічним і невиправданим".

Розмова Лаврова й Помпео кризи не вирішила. Навпаки, ситуація навіть загострилася. Так, Сполучені Штати припинили подачу води й електроенергії в посольство Венесуели у Вашингтоні, сподіваючись витіснити звідти прибічників Мадуро й передати будинок прибічникам Гуайдо. 8 травня в територіальні води Венесуели зайшов американський військовий корабель, однак після розмови з капітаном венесуельського патрульного катера американські моряки залишили венесуельські води.

Через тиждень після зустрічі в Гельсінкі Майк Помпео прилетів до Сочі, де провів переговори з Лавровим та Путіним. У цей свій перший візит до Росії Помпео обговорював, серед іншого, й ситуацію у Венесуелі. Після переговорів Помпео з Лавровим та Путіним стало зрозуміло, що зближення позицій Вашингтона й Москви найближчим часом чекати не варто. І якщо на прес-конференції Помпео заявив про необхідність відставки Мадуро, то Лавров застеріг від втручання у справи Венесуели ззовні.

Криза у Венесуелі, її перспектива перерости в громадянську війну має й регіональний вимір. Латинська Америка давно вже не знала повномасштабних збройних конфліктів. Громадянські війни у Центральній Америці скінчилися на початку 1990-х, а масштабних збройних протистоянь між різними державами не було з 1960-х. Уперше за багато десятиліть одна з країн Латинської Америки наблизилася до межі, за якою - громадянська війна, що може втягнути в себе сусідні держави.

Хоча в Латинській Америці ліві міцно утримують владу, крім Венесуели, тільки в Болівії, в латиноамериканських суспільствах сильні ліві й антиамериканські настрої. Тому праві уряди, які дуже не люблять Мадуро, - водночас не радіють і перспективам війни у Венесуелі, побоюючись, що така війна викличе масові протести в їхніх країнах та дестабілізує ситуацію в регіоні.