Хронічні болі Аргентини

Аргентина переживає нову економічну кризу.

У 2018 р. аргентинське песо знецінилося відносно долара на 40%. Інфляція становила 25%. За рівнем інфляції Аргентина опинилася на другому місці в Латинській Америці - після Венесуели. Безробіття зросло з 7,2% економічно активного населення 2017 р. до 9,1% нинішнього. Цей перелік погіршення економічних показників можна продовжити.

З листопада 2015 р. президентом Аргентини є колишній мер Буенос-Айреса, лідер праволіберальної партії "Республіканська пропозиція" Маурісіо Макрі. До нього 12 років при владі були пероністи з Хустісіалістської партії - в 2003–2007 рр. Нестор Кіршнер, а в 2007–2015 рр. - його дружина Крістіна Кіршнер.

Прихід до влади подружжя-пероністів Кіршнер був результатом економічної кризи 2001 р. і народних виступів у грудні 2001 р., які змістили одного за другим чотирьох президентів. Президент країни в 1990-ті роки Менем проводив політику економічної лібералізації і залучення до країни іноземних інвестицій. При цьому іноземні інвестори на 25 років звільнялися від податків. У результаті в скарбниці почало бракувати грошей, і справа скінчилася дефолтом, що призвів у грудні 2001 р. до масових заворушень.

Нестор Кіршнер посилив роль держави в економіці й почав провадити кейнсіанську політику збільшення витрат на соціальні потреби, що стабілізувало ситуацію. Завдяки доходам від експорту Нестор Кіршнер зумів розплатитися з заборгованістю Аргентини перед іноземними кредиторами, зокрема перед МВФ.

Проблеми почалися за його дружини, Крістіни, яка обіймала президентський пост два терміни. Державні витрати продовжували зростати, причому нерідко набували нераціонального характеру. Зокрема багато грошей Кіршнер витрачала на футбол.

22 листопада 2015 р. у другому турі президентських виборів Маурісіо Макрі, кандидат коаліції правоцентристських сил "Змінимо країну разом", здобув перемогу над пероністом Даніелем Сіолі й став президентом.

Для подолання кризових явищ в економіці Макрі запропонував відмовитися від помірковано етатистської політики своїх попередників і вдатися до іноземних позик. Однак цей рецепт лише збільшив проблеми Аргентини. Посилилася залежність країни від іноземних інвесторів. При цьому іноземні інвестиції не спрямовувались у виробничий сектор, а мали спекулятивний характер.

Експорт на світовий ринок сої і кукурудзи - основних експортних товарів Аргентини - почав скорочуватися ще за Крістіни Кіршнер, не в останню чергу через скорочення їх закупівель Китаєм. Неврожай сої й кукурудзи 2017 р. погіршив ситуацію. У результаті минулого року експорт Аргентини скоротився на 6,3%, а торговельний дефіцит зріс із 576 млн дол. до 1,3 млрд. Державний борг Аргентини досяг 80% ВВП.

Розв'язання проблем країни Макрі бачить у нових позиках від МВФ, які насправді гальмують розвиток Аргентини й перетворюють її на вічного боржника. При цьому, за даними соціологічних опитувань, три чверті аргентинців виступають проти звернення по допомогу до МВФ, пам'ятаючи уроки 2001 р.

Умовою надання позик МВФ ставить проведення політики жорсткої економії й урізування витрат на соціальні потреби. Однак політика Макрі, що йде в цьому напрямі, наражається на протидію з боку аргентинського суспільства. Згідно з даними опитувань, у червні 2018 р. політику чинного президента підтримували всього 42% населення. Крім того, Макрі не має більшості у верхній палаті парламенту: пероністи з Хустісіалістської партії, що перейшли в опозицію 2015 р., контролюють Сенат і чималу частину місцевих органів влади.

Організована пероністами, профспілками й різними лівими партіями масова демонстрація 14 грудня 2017 р. перешкодила проведенню чинним президентом запланованої ним пенсійної реформи. 25 червня 2018 р. відбувся загальний страйк проти економічної політики Макрі. На початку вересня 2018 р. країною пройшли масові демонстрації проти реформи охорони здоров'я. Ця реформа спрямована на скорочення витрат на медицину й передбачає ліквідацію міністерства охорони здоров'я шляхом об'єднання його з міністерством економічного розвитку.

Макрі змушений зважати на настрої в суспільстві і йти на поступки, побоюючись повторення грудня 2001 р. Однак багато його радикальних прихильників неоліберального курсу вважають політику нинішнього президента занадто стриманою і наполягають на більшій жорсткості щодо як проведення неоліберальної економічної політики, так і репресій.

У серпні 2018 р. за корупцію було засуджено до п'яти років і 10 місяців в'язниці пероніста Амадо Буду, міністра економіки в 2009–2011 рр. і віце-президента в 2011–2015 рр. Невдовзі після засудження Буду 13-годинний обшук відбувся у будинку колишнього президента країни Крістіни Кіршнер. Її підозрюють у тому, що далекого 1994 р. вона саботувала розслідування у справі про вибух у єврейському культурному центрі в Буенос-Айресі, приховавши причетність до нього Ірану. Метою Кіршнер, на думку обвинувачів, було укладання вигідної торговельної угоди з Іраном. Також Крістіну Кіршнер і її померлого 2010 р. чоловіка обвинувачують у корупційних схемах під час проведення тендерів на виконання державних замовлень. Прокурора Альберто Нісмана, котрий висунув проти Кіршнер обвинувачення в державній зраді за приховування іранських агентів, убили в січні 2015 р. Убивство досі не розкрили.

Крістіна Кіршнер є депутатом Сенату й має депутатську недоторканність. Однак вона погодилася з проведенням обшуку в її домівці, виставивши умовою, щоб "не доторкалися до особистих речей" і "нічого не зламали".

Незалежно від того, наскільки обґрунтовані обвинувачення проти Крістіни Кіршнер, очевидно, що збіг висування цих обвинувачень з економічною кризою, що наростає, не випадковий і має на меті послабити найбільш небезпечного політичного конкурента чинної влади - Хустісіалістську партію.

Опозиція, своєю чергою, обвинувачує чинну владу в причетності до вбивства активіста руху індіанців мапуче Сантьяго Мальдональдо.

Мальдональдо зник 1 серпня 2017 р. під час розгону жандармерією мапуче, які перекрили дорогу й вимагали повернути відібрані в них землі. 17 жовтня 2017 р. його тіло знайшли в річці. Хоча результати розкриття не виявили прижиттєвих ушкоджень і ознак насильницької смерті, противники уряду схильні вважати, що до загибелі Мальдональдо була причетна жандармерія. Справу Мальдональдо теж досі не розкрили.

Історія Аргентини останніх десятиліть являє собою бродіння по колу. Неоліберальна політика Менема і його наступників призвела до збільшення залежності Аргентини від іноземних позик, стрибку зовнішньої заборгованості, дефолту й народного повстання. Замість неолібералів до влади прийшли прихильники помірного кейнсіанства. Їхня політика розв'язала одні проблеми, але створила нові, після чого до влади знову прийшли неоліберали, заборгованість країни знову почала зростати, країна вповзає в глибоку кризу, і все йде до повторення подій 2001 р.

На початку XX ст. Аргентина входила до десятки найбільш економічно розвинених країн світу. Однак її тодішнє багатство будувалося не на промисловому виробництві, а на експорті м'яса й шкіри. Це зробило недовговічним і нестійким економічний підйом тієї епохи й поставило країну в хронічну залежність від іноземних капіталів та іноземних позик.

Спроба Перона в середині минулого століття перетворити Аргентину на самостійну промислово розвинену державу дала тимчасові результати, але не змогла змінити модель аргентинської економіки. Послідовники Перона (навіть такі відносно успішні, як подружжя Кіршнер) ступенем радикалізму далеко поступалися великому полковникові. Всі проведені ними перетворення гасив корумпований керівний клас, причому корупція, як доводить справа Крістіни Кіршнер, проникала й у лави самих пероністів.

У результаті Аргентина досі зберігає модель економіки, побудовану на експорті сировини й імпорті капіталів, які не йдуть, до того ж, у реальний сектор. Це робить аргентинську економіку вразливою до хронічних криз, перетворює її рух на низку невеликих підйомів і різких падінь, а аргентинській політиці надає вкрай нестійкого характеру.