УСІ ПРОТИ ВСІХ...

У Македонії знову війна. Єдина югославська республіка, яка отримала свою незалежність без крові й насильства, через десять років розплачується за це життями своїх громадян, тисячами біженців і підірваною економікою. Протягом відпущеного їй історією мирного десятиліття македонська влада не спромоглася створити боєздатну армію, сподіваючись на те, що безпеку державі забезпечить Захід. І ось тепер країна, керівництво якої ще донедавна гордо заявляло про відсутність у ній причин для міжетнічних сутичок, глибоко зав’язнула у справжній громадянській війні, приводом для якої стали саме суперечності національного характеру.

Ще місяць тому здавалося, що найстрашніше в минулому. Албанські екстремісти з так званої Армії національного визволення (АНВ) були вибиті з захоплених ними сіл на півночі країни, македонці говорили про повний контроль над усією територією держави, а натовські миротворці запевняли журналістів у тому, що македоно-косовський кордон закритий на надійний замок.

Тепер зрозуміло, що це був лише перепочинок. У перший тиждень літа на північ від Скоп’є, столиці Македонії, спалахнули нові бої між урядовими військами та партизанами-албанцями. Найжорстокіші зіткнення сталися в районі містечка Матейце, за яке сторони боролися більше тижня. Урядові сили намагалися вибити повстанців і з іншого укріпрайону — навколо села Слупчане, яке практично щодня обстрілювали. Перестрілки між македонською армією та бойовиками розгорнулися також на захід від столиці, на пагорбах над містом Тетово, населеного переважно албанцями.

Повстанці зараз згруповані за двома напрямками: до північного сходу від Скоп’є — незначні бої тривають біля міста Тетово і на відрогах невисокого гірського хребта Шар-Планіна, а на північному заході республіки, біля міста Куманово, у так званій Скопській Црногорі, бойовики контролюють десяток лісових сіл. Неподалік Тетово минулого тижня у боях було вбито п’ять македонських солдат. Вони загинули, потрапивши в засідку під час супроводу медиків, які приїхали для надання допомоги пораненим. Це були найтяжчі втрати македонської армії з кінця квітня, коли за схожих обставин загинули вісім солдатів.

Після цієї трагічної події прем’єр-міністр Македонії Любчо Георгієвський закликав парламент оголосити воєнне становище, що означало б призов до армії всіх боєздатних чоловіків країни. В травні уряд уже пропонував щось подібне, проте під тиском західних країн ухвалили рішення втриматися від цього. Судячи з усього, те саме сталося й тепер. І якщо такі заяви були розраховані виключно для впливу на сепаратистів, то своєї мети вони не досягли.

Албанські повстанці відповіли на погрози македонської влади захопленням села Арачиново, що за вісім кілометрів від Скоп’є. Близько 700—800 бойовиків зайняли тут усі стратегічні висоти й розмістили в будинках громадян гранатомети, артилерію та автомати. Вперше за чотири місяці боїв бойовики змогли підійти так близько до головного міста Македонії. Лідер сепаратистів «командир Ходжі» заявив, що бойовики не підуть із села, поки македонська влада не погодиться почати переговори про надання албанцям більших прав. (Пригадаємо, що головні вимоги АНВ — це зміна конституції країни й проголошення албанців державоутворюючою нацією в Македонії.) Крім того, лідери сепаратистів зажадали від македонської армії припинити операцію вигнання бойовиків із сіл і міст, захоплених ними на півночі країни. Уряду Македонії, по суті, був пред’явлений ультиматум. Сам Ходжа заявив журналістам, що його люди стрілятимуть з мінометів і гармат по всіх головних об’єктах столиці республіки — аеропорту, урядових будівлях і поліцейських дільницях, нафтопереробному заводу і великій автомагістралі.

Проте у тяжкому становищі опинилася не лише столиця Македонії. У другому за величиною місті країни Куманово в результаті сутичок, які точаться в його округах, ось уже п’ятий день немає води. Річ у тім, що бійці АНВ взяли під свій контроль місто Ліпково, поблизу якого лежить озеро й резервуар, звідки Куманово постачається водою. Після цього подача води в місто з 120-тисячним населенням припинилася. За словами міської влади, в інженерів немає доступу в район озер, який контролюють бойовики.

Як завжди, найбільше від того, що коїться, потерпають мирні люди. За даними верховного комісара ООН у справах біженців Рууда Любберса, від початку кризи в Македонії чотири місяці тому кількість біженців досягла 40 тисяч чоловік. Приблизно половина з них перебуває в Косово, решта — у самій Македонії. Тільки минулої п’ятниці, коли бойовики з’явилися в селі Арачиново, його управління зареєструвало близько трьох тисяч біженців. У суботу райони боїв залишило ще близько 7 тисяч чоловік. Усього ж, за оцінками македонської влади, в районі боїв між урядовими силами й повстанцями опинилося близько 10 тисяч місцевих жителів, які залишилися без води та продовольства.

У такій ситуації президент Македонії Борис Трайковський змушений був шукати компромісу з сепаратистами. Він запропонував оголосити амністію тим албанським бойовикам, які погодяться здати зброю. Ця пропозиція поширюється лише на рядових повстанців, а їхні лідери, за словами президента, «будуть знищені». Координатор зовнішньої політики Європейського Союзу Хав’єр Солана, який відвідав наприкінці минулого тижня Скоп’є, привітав ініціативу президента Македонії і заявив, що повністю підтримує позицію лідера країни.

Проте повстанці не дуже зраділи мирному плану президента. Та й члени урядової коаліції від албанської меншості Македонії висловили сумнів із приводу його ефективності. Так, лідер головної албанської політичної партії Арбен Джафері назвав план Трайковського «безформним».

І ось, попри свої попередні заяви про «війну до переможного кінця», командування македонської армії оголосило про тимчасове припинення вогню, намагаючись дати цивільному населенню можливість евакуюватися з району бойових дій і уникнути гуманітарної катастрофи. Проте невдовзі бойовики обстріляли біля Тетово поліцейську машину, поранивши чотирьох поліцейських.

Кінця македонсько-албанському протистоянню поки що не видно. І ця мала війна може обернутися великим лихом для крихітної Македонії з населенням близько двох мільйонів чоловік. Лідери заколотників стверджують, що в їхній Армії національного визволення 6 тисяч багнетів, згрупованих у трьох територіальних корпусах. Ця кількість, швидше за все, дуже перебільшена. За оцінками експертів, кількість бойовиків АНВ не перевищує півтори тисячі чоловік, здебільшого — це необстріляна молодь із робочих передмість і силоміць (або майже силоміць) мобілізовані селяни. Основу партизанської армії становлять кілька загонів, які мають досвід ведення бойових дій у Косово.

За даними радіо «Свобода», один із керівників багатої албанської діаспори у Швейцарії Фазиль Веліу повідомив нещодавно, що сорок п’ять тисяч албанців, які проживають за межами Македонії, вже зібрали кошти для закупівлі зброї партизанам. Канали її доставки налагоджені ще з часів косовської війни. Головні стежки проходять двома напрямками — через Албанію і через Косово, де миротворці НАТО без особливих успіхів намагаються перекрити шляхи контрабанди смертоносного вантажу.

Тоді ж у македонській пресі з’явилося повідомлення, що радикально налаштовані албанці мають намір організувати ще одне повстання — цього разу на півночі Греції, у провінції Епір. Тут проживає, за різними даними, від 400 тисяч до мільйона албанців, які під грецьким правлінням почувають себе не дуже комфортно. Газети повідомляють навіть назву нового албанського збройного угруповання — Визвольна армія Чамерії (албанська назва Епіра) — і дату проведення нею першої операції — 24 червня, день парламентських виборів в Албанії. У лавах нової партизанської армії перебуває нібито поки що 40 збройних бійців, а діяти вони збираються в ім’я «визволення від багатовікового православного рабства».

Пресі, звичайно, можна й не вірити, проте коли місяців два тому я говорив про таку перспективу зі своїм приятелем з військового відомства Греції, той цілком серйозно стверджував, що не виключає схожого розвитку подій. Саме тому грецька влада, попри наявність у неї відомих протиріч із Македонією з приводу офіційної назви тієї, сьогодні серйозно допомагає Скоп’є, у тому числі й у військовій сфері.

Якщо ж події розвиватимуться за найгіршим сценарієм, на Балканах може з’явитися нова клонована албанська армія. Та й слов’янські патріоти в Македонії також не сидять склавши руки. В країні утворені кілька радикально-терористичних організацій, які поки що обмежувалися погромами албанських крамниць і лавок у містах зі змішаним слов’янсько-албанським населенням. Проте не виключено, що ці радикали незабаром захочуть брати участь у серйозніших справах, підмінивши собою слабосилу македонську армію. Зрозуміло, що сотні, на крайній випадок— тисячі молодих хлопців не зможуть розгромити албанську партизанську армію, зате якесь лісове село з мирними жителями можуть легко спалити через загибель товариша. З другого боку, албанські партизани також ніколи не візьмуть ні Тетово, ні Скоп’є штурмом — а ось патруль із необстріляних новобранців, як ми переконалися, можуть знищити з засідки.

Покладати особливі надії на македонську армію також не варто — вона мало кого може перемогти. Адже до останнього часу її ВВС, приміром, були оснащені виключно літаками «Ан-2», і лише зараз їх стали спішно комплектувати вертольотами і штурмовиками українського та російського виробництва. Та й боротися з терористичними бандами з допомогою армійських частин виходить не дуже ефективно. Албанці фанатично вірять у справедливість своєї боротьби, отже, боротимуться до останнього, вдаючись до будь-яких можливих методів. А це означає, що Македонію в найближчому майбутньому чекає дуже незавидна доля — у цій країні всі воюватимуть проти всіх, і війна ця триватиме нескінченно довго...