Ультиматум Тегерана

Криза навколо іранської ядерної угоди набирає обертів.

8 травня президент Ірану Хассан Рухані заявив, що його держава призупиняє виконання деяких ключових домовленостей, досягнутих у 2015 р. Це стало відповіддю на політику адміністрації президента США Дональда Трампа, яка, не довіряючи іранській стороні, послідовно працювала на скасування угоди та чинила тиск на Тегеран. Відтак сьогодні ядерна оборудка перебуває під загрозою, що може мати далекосяжні наслідки.

Іран тривалий час намагався довести необґрунтованість звинувачень Вашингтону, який ще торік в односторонньому порядку поновив санкції проти іранських банківського та нафтового секторів. Утім, попри підтримку з боку європейських держав, такі заходи не дали результатів. Ірано-американське протистояння продовжувало загострюватися.

Білий дім, орієнтуючись на своїх регіональних союзників, різко засуджував експансіонізм та реваншизм іранської влади. На початку квітня він уніс Корпус вартових Ісламської революції - окрему гілку збройних сил Ірану - до списку терористичних організацій. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння Тегерану, стало анонсоване 5 травня посилення американської військової присутності на Близькому Сході. В регіон було спрямовано ударну групу на чолі з авіаносцем "Авраам Лінкольн". Радник президента США з питань національної безпеки Джон Болтон заявив, що таким чином його крана дає чіткий сигнал Ірану утриматися від атак на інтереси Сполучених Штатів та їхніх союзників. Він відкинув звинувачення у плануванні конфлікту з Тегераном. Утім, додав, що Вашингтон готовий відповісти на будь-яку агресію з іранського боку.

Така войовнича заява загострила ситуацію і спровокувала Іран на гучну відповідь. Вона була сформульована досить виважено та обережно. Що й не дивно, адже президент Рухані має репутацію поміркованого. Політик підкреслив, що його країна обирає шлях дипломатії замість війни в такі складні часи, але ця дипломатія буде здійснюватися новою мовою. Рухані не оголосив про остаточну відмову Ірану від ядерної угоди 2015 р. Тегеран усе ще покладає на неї певні сподівання. Втім, він вимагає виконання її положень усіма сторонами.

Фактично, країнам, котрі взяли участь в укладанні домовленостей, було висунуто ультиматум. Британія, Франція, Німеччина, Російська Федерація та Китай отримали 60 днів на те, щоб відновити торгівельні відносини з Іраном в обхід американських санкцій. Якщо ж вони не спроможуться це зробити, Рухані залишив за своєю країною право на адекватну відповідь на американський тиск. А саме - відновлення робіт зі збагачення урану, що означатиме остаточний похорон для ядерної угоди. Попереджувальним кроком президента Ірану стало оголошення про "заморожування" виконання часини укладених домовленостей. Рухані заявив, що Іран не передаватиме за кордон свої запаси збагаченого урану та важкої води - необхідні елементи для продовження реалізації ядерної програми.

У Вашингтоні такий демарш сприймають як підтвердження обґрунтованості власних претензій до Тегерану. Адміністрація Трампа відзначається чіткою проізраїльською позицією та активізацією партнерства з Саудівською Аравією. Тому не дивно, що саме Іран - який останніми роками активізував свою діяльність на Близькому Сході, загрожуючи інтересам Тель-Авіву та Ер-Ріяду, - трактується нею як основна загроза та дестабілізуючий чинник регіонального простору. Саме в цьому контексті слід розглядати ревізію позиції Вашингтону щодо ядерної угоди.

Дії Тегерану - посилення впливу в Іраку, розгортання військової присутності в Сирії та підтримка повстанців у Ємені - вимагають від Сполучених Штатів оперативної реакції. Щоб підірвати іранський потенціал до реалізації активної політики, ще рік тому Трамп заявив про рішення вийти з ядерної угоди, а в листопаді минулого року відновив у повному обсязі антиіранські санкції. Американські посадовці однозначно дають зрозуміти, що саме такою мовою вони мають намір розмовляти з іранською владою.

Будь-які ініціативи й проекти, покликані нівелювати ефект санкцій, Вашингтон сприймає вкрай негативно. Державний секретар М. Помпео підкреслив, що будь-які спроби обійти їх наштовхнуться на жорстку протидію з боку Сполучених Штатів. Це - чіткий сигнал іншим учасникам ядерної угоди, які, на відміну від США, наполягали на необхідності її виконання. Не бажаючи компромісів, Білий дім вимагає від них визначитися з позицією. І, якщо вона не відповідатиме американському баченню, готуватися до неминучих наслідків (як, наприклад, потрапляння під дію санкцій усіх компаній, котрі продовжуватимуть бізнес із Іраном).

Така політика Вашингтону викликає занепокоєння насамперед у провідних країн Європейського Союзу, які брали участь в укладанні угоди з Іраном. Останній рік Британія, Франція та Німеччина виступали адвокатами ядерної оборудки, намагаючись пом'якшити позицію адміністрації Трампа. Але заява президента Рухані ставить їх у скрутну ситуацію, зводячи нанівець їхні зусилля. Зрозуміло, що готовність Ірану відмовитися від угоди спростовує ті аргументи, які країни ЄС використовували на захист домовленостей 2015 р.

Зараз європейські "миротворці" виявилися затиснутими між Вашингтоном і Тегераном, що стали на шлях загострення протистояння. Перший звинувачує їх у м'якості до іранської загрози; другий - у невиконанні взятих на себе зобов'язань та недостатньому рівні підтримки. Поки що країни ЄС дотримуються свого традиційного курсу. У своїх висловлюваннях європейські політики та дипломати продовжують наголошувати на необхідності підтримувати угоду, критикуючи різкий американський підхід до проблеми. Паралельно вони закликають Іран не вдаватися до необдуманих кроків - адже це може призвести лише до впровадження нових санкцій.

Стосовно іранського ультиматуму ситуація залишається незрозумілою. ЄС прагне продовжувати торгівельну співпрацю з Тегераном, адже її значення для іранської економіки очевидне. Відтак європейці прагнуть дипломатично-торгівельними засобами відвадити Іран від ідеї про поновлення ядерних розробок. Але, зважаючи на ключове місце Сполучених Штатів Америки як торгового партнера Європи, навряд чи вони занадто ризикуватимуть на цьому напрямі, наражаючись на небезпеку потрапити під американські санкції. Пошук рішення триває. Перспективним вважається використання спеціального торгового каналу INSTEX - це розбудова своєрідної бартерної торгівлі, реалізованої поза межами банківських систем і не прив'язаної до долара. Втім, її потенціал усе ще залишається обмеженим.

Російська Федерація - ще один учасник угоди 2015 р. - також наголошує на необхідності її захисту. Така позиція Москви викликана насамперед її партнерськими відносинами з Тегераном. Антиамериканізм російського та іранського режимів робить їх природними союзниками на міжнародній арені. Тому не дивно, що Кремль засудив невиправданий, на його думку, тиск, який Вашингтон чинив на Іран. Саме в ньому росіяни вбачають причину ультиматуму Рухані.

Таку позицію Москви Іран оцінив і відповів словами вдячності. Керівник іранського МЗС Мохаммад Джавад Заріф підкреслив, що з-поміж учасників ядерної угоди свої зобов'язання виконують Росія та Китай, і відтак Тегеран не має до них претензій. Зовсім інша річ - європейці, які поки що не виправдали іранських очікувань. За таких умов Кремль радо перекладає відповідальність за вирішення кризи на Брюссель, стаючи в позицію спостерігача. Росія погоджується співпрацювати з Європою з цього питання - й може розіграти зазначену карту для спроби нормалізувати власні відносини з провідними країнами ЄС, ослаблені через російсько-український конфлікт.

Утім, режим В. Путіна використовує наявні суперечки насамперед для посилення конфронтації між Сполученими Штатами і їхніми європейськими союзниками. Розбіжності з іранського питання - ще одна важлива загроза єдності західного світу, на які так покладається Кремль у своєму прагненні до ревізії міжнародного порядку.

Останні дні відзначаються підвищеною дипломатичною активністю з іранського питання. У Брюсселі відбулася зустріч міністрів закордонних справ Британії, Франції та Німеччини. Несподівано туди ж завітав державний секретар М.Помпео. Він змінив графік свого візиту до РФ спеціально для того, аби провести двосторонні зустрічі з колегами та ознайомити їх із американським поглядом на іранську загрозу. Втім, поки що йому не вдалося вплинути на їхню позицію. Очільник зовнішньополітичного сектора ЄС Ф. Могеріні за результатами переговорів підкреслила, що країни-члени Союзу продовжують підтримувати ядерну угоду з Іраном. Крім того, від міністрів прозвучали побоювання стосовно можливої військової ескалації, якої варто за будь-яких умов уникати. Така загроза справді існує, - прикладом загострення ситуації в зоні Перської затоки стали недавні атаки на чотири танкери поблизу узбережжя ОАЕ, у яких дехто вбачає іранський слід.

Перспективи вирішення кризи залишаються незрозумілими. В її основі лежить об'єктивна реальність - фундаментальні американо-іранські суперечності в поглядах на майбутнє Близького Сходу. Маневри навколо ядерної угоди - лише елемент цієї конфронтації. У найбільшому програші від неї залишаються європейські держави, які опинилися між США та Іраном і намагаються забезпечити компроміс, паралельно наражаючись на критику від обох сторін. Натомість повноцінним бенефіціаром може стати Росія.

Кремлю така дестабілізація міжнародного середовища відкриває нові можливості. Вона дає змогу зіграти на наявних протиріччях і скористатися суперечками в євроатлантичному середовищі. Крім того, іранське питання відвертає увагу Європи і США від інших регіонів, що дає РФ простір для продовження своїх агресивних дій, зокрема і в Україні.