Україна: на межі зникнення

Мюнхенська безпекова конференція не принесла нам нових смислів. Фінальний звіт складається з цитат, труїзмів та банальних констатацій очевидностей. Мюнхен не міг принести нам нових смислів. Захід втратив старі ідеологеми й не створив нових. Мюнхен лише поставив питання - чи лишився Захід Заходом. І відповідь конференції була, що, швидше за все, - ні. Бо я не знаю, скільки ще інтерв'ю мають дати Путін і Сурков, аби Захід облишив плани умиротворення Росії на українському напрямі.

Колективного Заходу часів холодної війни немає. Є принаймні два Заходи - США Трампа-Сандерса і Європа амбіційного Макрона та втомленої Меркель. І ще десь там Британія Брекзіту, яка невідомо куди припливе.

Заходу цінностей часів Рейгана й Тетчер - немає. Цінності важливі рівно настільки, наскільки вони збігаються з інтересами. Або над ними знущаються так очевидно, що неможливо вдати, наче цього не помічаєш.

Якщо Трампу потрібен європейський ринок газу, то він говорить про цінності й ефективно блокує Північний потік-2. Якщо Німеччині треба створити газовий хаб і уникнути штатівської газової залежності, то вона каже: "Це просто бізнес", - і обходить європейське законодавство. Албанія, очевидно, не більш європейська чи готова до вступу в ЄС і НАТО, ніж Україна. Але "інтерес" не може дати Україні навіть просто перспективу членства.

Глобальний проєкт - Планета земля - програє націоналізмові. Захист демократії та міжнародного права - бізнес-інтересам країн. Ліберальна ідея - популізму. Бізнесмен Трамп, соціаліст Сандерс і політик Макрон - політичні брати. Це реакція синіх комірців на старий політичний істеблішмент, який і породив цю реакцію. Це логічний результат революцій шістдесятих, коли було закладено підвалини соціальних держав, де цілі покоління сімей живуть на допомогу безробітним і голосують за політиків, котрі обіцяють її збільшити.

Це Захід Грети Тунберґ. Захід, який постійно в усіх просить вибачення. Просить вибачення за, власне, те, що й зробило його Заходом. Просить вибачення в колишніх колоній, у негрів, яких не можна так називати, у тих, хто не вміє й не хоче працювати. Захід, який вирішує неіснуючі проблеми й не помічає очевидних. Якби Захід створювали Грети, то його колонізували б індіанці, а не навпаки.

Це Захід, який розучився захищатися. Чверть і менше європейців готові захищати свої країни зі зброєю в руках. У XIX столітті не було б ніяких терористів просто тому, що вже були б знищені країни, які їх спонсорують. У часи Рейгана Росію за Крим уже поставили б на коліна реальними санкціями, а не їх імітацією, і завозили б туди "ніжки Трампа" як гуманітарну допомогу.

Це Захід, який не сприймає РФ як загрозу. Для них загроза - Китай. А для ЄС тепер - і США. І тільки незначна частина Заходу розуміє, що РФ треба розглядати, в тому числі, як ресурсну базу й інструмент китайської експансії. Китай не буде приєднувати Росію. Він просто розчинить її в собі - демографічно та економічно. Це розуміють і в Росії. Тому й відкуповуються від Китаю трубопроводами "Сила Сибіру", які ніколи не окупляться для Росії: беріть практично дармовий газ, тільки сидіть у своєму Китаї.

Власне, Європа Макрона від Лісабона до Владивостока - це про таке саме розчинення РФ, про боротьбу з Китаєм і США. Ніхто не має на меті знищення "імперії зла". Нікому не потрібні нові державні утворення на базі РФ з хаосом і незрозумілим контролем над ядерним чемоданчиком. Ми всі пам'ятаємо про chicken Kiev Буша старшого.

Захід без цінностей не готовий поставити цінності вище за інтереси. Сині комірці не готові до конфлікту. Але ключове питання, на яке Захід має собі відповісти, - хто перший розчинить Росію? На відміну від Заходу, в Китаю немає проблеми виборчої демократії. Він може чекати століттями, доки "труп ворога не пропливе річкою".

Економічний фундамент імперсько-олігархічного капіталізму Росії зникне після завершення ери вуглеводнів, тобто через двадцять-тридцять років. Не треба недооцінювати Путіна, він це розуміє. Путін - державний діяч, а не політик. На відміну від багатьох західних і українських політиків, його мета - не кишеня чи майбутні вибори. Його мета - місце Путіна в історії. Його мета - відновлення геополітичної ролі Росії після відмови в нульових в інтеграції на особливих умовах до ЄС і НАТО та десятиліть приниження, з погляду Путіна. Тому і його оточення, якому він дає можливість красти, віддає частину коштів на ці потреби. Тому й путінська тактика хулігана в Сирії, Лівії та Україні - ми вам шкодимо, а ви з нами домовляйтеся. Бо немає багато часу ні в нього, ні в Росії. Треба заходити в історію тут і зараз. Але Україна - це ще й про особисте, про колиску імперії. Без України свій родовід треба вести від держави Чингісхана.

Тридцять років - це миттєвість в історичних процесах, але це вічність для захисту цивілізаційного вибору України. І, можливо, криза Заходу - це шанс для України. Але ми не можемо просто натягнути протестантські штани на козацькі шаровари. Нам треба запропонувати свою візію, як отримати суб'єктність і чим ми цікаві для Заходу.

Можливо, ми цікаві ліберальному крилу Заходу тим, що повна інтеграція України сприятиме поверненню тих самих цінностей; що більше половини українців готові відстоювати свою країну зі зброєю в руках; що Україна - це вакцина від Заходу Грети Тунберґ і його повзучої ісламізації. Це все зараз не рукостискальні речі, але, може, ми знайдемо з ким про це говорити. І, може, ми знайдемо справді стратегічних, а не ситуативних союзників.

Можливо, нам треба бути більш прагматичними і шукати на Заході інтереси, які збігаються з цінностями. Можливо, нам треба чітко пояснювати Заходу, що Україна у сфері впливу РФ - це збільшення ресурсної бази Китаю.

І, можливо, для здобуття суб'єктності нам треба демонструвати позицію, що коли ви готові торгувати Україною, то Україна готова торгувати вами і змінювати вектор. Так, ми вважаємо, що ми - частина західної цивілізації, але коли Захід нас продає, то в нас немає іншого вибору. Китай хоч не несе за собою свій китайський мір. Його цікавлять тільки ресурси, а світ за межами Піднебесної імперії закінчується. Ми можемо дати ресурси в обмін на захист від РФ, якщо Захід не хоче цього робити.

І останнє: ми маємо чітко усвідомлювати, що умиротворення Росії - це тільки питання часу, і для України це означатиме її остаточне зникнення з порядку денного світової політики. Тому ми маємо пропонувати Заходу свій новий порядок денний. І негайно.