У перемовинах США і Китаю Росія вже видається зайвою

У понеділок у Римі відбулися консультації радника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана та глави канцелярії із закордонних справ, члена політбюро Центрального комітету Комуністичної партії Китаю Яна Цзечі. Зустріч не була терміновою, вона планувалася заздалегідь на розвиток онлайн перемовин президента США Джо Байдена і голови Китаю Сі Цзіньпіна в листопаді 2021 року. Багато в чому американсько-китайський діалог останнього часу підбиває підсумки і окреслює перспективи відносин у контексті 50-річчя встановлення дипломатичних відносин. Вони в багатьох аспектах перевернули світ, спочатку сприяючи розгрому колишнього СРСР у холодній війні, потім сформувавши нинішню систему міжнародних відносин, де США і Китай відіграють основну роль.

REUTERS/Jonathan Ernst

Якби зустріч Саллівана і Яна відбувалася в мирний час, вона охоплювала б широке коло питань стратегічної взаємодії двох найбільших економік світу — глобальні інфраструктурні ініціативи, ситуацію навколо Тайваню, проблеми Північної Кореї та Ірану, відносини між Індією і Пакистаном. Частини цих питань торкалися на зустрічі. Але, на визнання сторін, основний час із тих семи годин, які вона тривала, було присвячено війні Росії проти України. Припинити цю війну неможливо без принаймні окреслення перспектив Росії як агресора в тій світовій архітектурі, котра складеться після війни.

Публічно жодних результатів зустрічі в Римі не оголошували, крім того, що розмова видалася важкою й корисною. На поверхні перемовин були американські дані про готовність Китаю задовольнити запит Росії про допомогу у війні проти України. Про це повідомили провідні американські видання напередодні зустрічі. Крім того, напередодні цю інформацію США представили своїм союзникам, очевидно в деталях, недоступних ЗМІ. Зі сказаного публічно відомо, що Росія запросила в Китаю зенітні ракетні комплекси, безпілотні апарати, розвідувальне обладнання, бронетехніку, машини тилового забезпечення та сухі пайки для військ. США перед зустріччю в Римі публічно попередили, що підтримка Росії — як військовою продукцією, так і наданням інструментів для оминання західних санкцій — матиме для Китаю наслідки. Самого цього попередження виявилося достатньо, аби фондові ринки Китаю пішли вниз.

Однак війна Росії проти України ставить США і Китай перед набагато важливішим вибором: якою буде архітектура безпеки після закінчення війни. На тлі загального розуміння, що відносини між США та Китаєм занадто глибокі, аби доводити справу до нової холодної війни, позиції сторін дуже розходяться. США зробили свій вибір: Україна має відстояти власний суверенітет і територіальну цілісність, бути відбудованою як демократична країна з ринковою економікою. Для цього на Росію слід максимально тиснути, аби позбавити її інструментів ведення війни. Китай, зі свого боку, заявляє, і, найімовірніше, так воно і є, що йому не подобається те, що відбувається між Росією та Україною. Китай закликає до дипломатії, але не вважає Росію винною в тому, що відбувається. При цьому Пекін уникає відповіді на принципове запитання: чи заохочував він Москву у планованому нападі та чи продовжує підтримувати її в досягненні проголошених Путіним цілей.

У перші дні війни в Китаї, з посиланням на анонімних представників влади, з'являлися публікації про те, що в китайських інтересах було б м'яке поглинання Росією України з наближенням нової російської імперії до кордонів НАТО і ЄС по всьому фронту. Це мало призвести до внутрішнього розколу західних союзів і зв'язування США європейськими проблемами. Очевидно, це призвело б також до деградації альянсів, створених США в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, які Китай вважає спрямованими проти його інтересів.

Але ситуація склалася зовсім інша, ніж бачилося в Пекіні. Напад на Україну виявився кривавим і провальним для Росії у військовому плані, РФ опинилася перед перспективою економічного краху, НАТО і ЄС консолідувалися, США відновили своє лідерство. У китайській пресі з'явилися оцінки, що російська влада стала занадто токсичною, тому в стратегічних інтересах Китаю від неї дистанціюватися. Але це ще далеко не мейнстрим китайської політики: ще зовсім недавно, в лютому, президент Росії Владімір Путін і голова Китаю Сі Цзіньпін погодили декларацію, в якій було сказано, що партнерство між їхніми країнами не має кордонів.

Встреча с Председателем КНР Си Цзиньпином: торгово-экономическое сотрудничество, борьба с коронавирусом, открытие Олимпиады #Пекин2022 https://t.co/f22SVmVpsy pic.twitter.com/lT0IA438uq

— Президент России (@KremlinRussia) February 4, 2022

Китай навряд чи наважаиться надати Росії пряму військову допомогу, навіть у вигляді поставок другорядних озброєнь. Це явно суперечило б позиції Китаю, згідно з якою війну Росії проти України час замінювати дипломатичним рішенням. Але непряме економічне сприяння Китаю цій війні навряд чи буде зупинене. Із доступних Росії національних резервів приблизно у 350 млрд дол. до 150 млрд припадає на активи, номіновані в китайській валюті, з них високоліквідні становлять, можливо, близько 100 млрд. Китай навряд чи їх блокує. Але, ймовірно, США стежитимуть за тим, аби ці активи Китай не конвертував у долари для полегшення міжнародних валютних операцій Росії, зокрема для обслуговування боргу російських суб'єктів перед західними інвесторами, що становить близько 170 млрд дол., з яких близько 120 млрд припадає на борг перед міжнародними банками. Що стосується корпоративного боргу Росії, котрий становить 480 млрд дол., навряд чи його китайська частина опиниться під обмеженнями. Ця частина боргу погашається російським експортом у Китай, який навряд чи буде зупинений.

Таким чином, американський тиск на Піднебесну здатен призвести до того, що Пекін не рятуватиме Росію від наближення технічного дефолту із зовнішніх зобов'язань. Але Китай відверто не готовий приєднуватися до західних санкцій, хоча, можливо, цього було б достатньо, аби переконати Росію відмовитися від війни і шукати «дипломатичне рішення», як про це кажуть у Пекіні.

Діалог із Китаєм про російсько-українську війну важкий для США. Недавні уявлення про те, що головним викликом американським інтересам є Китай, канули в минуле. Це означає, що з Пекіном треба вибудовувати нові відносини, які враховуватимуть глибину взаємної залежності. І ці відносини залежать від не менш важкого вибору Китаю. Дальша підтримка Росії перетворює його на співучасника війни проти України. Це руйнує основи міжнародного успіху Китаю, досягнутого за останні десятиліття. Успіх цей будувався спочатку на дистанціюванні від СРСР, потім — на зближенні й партнерстві з Заходом.

З іншого боку, приєднатися до західного тиску на Росію означало б для Китаю визнати поразку у протистоянні зі США за глобальний вплив. Росія була важливим інструментом у цьому протистоянні. Та цей інструмент виявився неефективним і навіть небезпечним для стратегічних інтересів Китаю, які все ще полягають в економічному процвітанні та експансії впливу. Тепер у Пекіні мають вирішити, що з цим інструментом робити. Можливо, Китаю потрібен час, аби виробити внутрішній консенсус навколо вже готового бачення. Навіть утилізація інструменту, якщо таке рішення прийнято, потребує часу. Але, можливо, Китай, усе ще не знає, що робити з Росією, і схильний продовжувати спостерігати за перебігом боїв України з російськими військами за свою територіальну цілісність і суверенітет. Однак просто чекати теж небезпечно, оскільки помилкова ставка на Росію, стаючи дедалі очевиднішою, перетворює Китай спочатку на співучасника війни, потім — на сторону, яка програла.

Ще в недавньому довоєнному минулому ледь не головною турботою України здавалося те, щоб рішення про її майбутнє не приймали США і Росія за її спиною. Тепер на світовому порядку денному перемовини США і Китаю про майбутнє самої Росії. У цих перемовинах Росія вже видається зайвою. Мабуть, це головний результат римської зустрічі Саллівана і Яна.

Більше статей Олексія Іжака читайте за посиланням.