Ціна політичного аутизму

Днями Україна передала до ЮНЕСКО та до Європейської комісії документи, що роз’ясняють українські аргументи щодо робіт із відновлення судноплавних шляхів у дельті Дунаю. Перед цим Румунія впродовж тривалих місяців активно розсилала протести в усі можливі міжнародні інстанції щодо українських реконструкційних робіт. Європейська комісія вважала за потрібне зробити досить різку заяву з приводу українського проекту. Стурбовані екологічними аргументами, занепокоїлися експерти ЮНЕСКО. Могли серйозно ускладнитися дипломатичні відносини. Проте, відповідно до нашої інформації, півтора десятка сторінок, що роз’ясняють українську позицію Заходу, у Міністерстві охорони навколишнього середовища перекладали півроку.

Якщо вірити Бухаресту, облаштованість судноплавного шляху через гирло Бистре перетвориться на маленьку екологічну катастрофу. Французька преса на сторінках газет «Фігаро», «Круа» і «Ліберасьон» тиражує точку зору лідера партії зелених у румунському парламенті Нінель Пейя, яка стверджує, ніби розчищення гирла та поглиблення морського дна відразу за Бистрим спричинить «зниження рівня води в дельті, поставить під загрозу життя пеліканів і практично розіб’є екологічну систему природного заповідника на дві частини».

У тон румунським зеленим глава директорату з питань навколишнього середовища Європейської комісії Кетрін Дай ще в липні заявила, що Україна має «негайно припинити будівництво каналу», після чого необхідно провести відповідну екологічну експертизу наслідків реалізації цього проекту.

Водночас офіційний Київ відхиляє екологічні аргументи Румунії, наполягаючи на фінансовій суті конфлікту. Як роз’яснила «Дзеркалу тижня» посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Наталя Зарудна, на сьогодні Румунія є монополістом з використання дельти. Це означає, що всі судна, що входять і виходять Дунаєм в Чорне море, сплачують Бухаресту чималі митні збори.

Змушена платити такий збір і Україна, у той час як два природних гирла — Бистре і (Прорвінське) — до початку 90-х років активно використовувалися в судноплавних цілях.

— Ми нічого не будуємо та не створюємо в самому гирлі, — підкреслює Наталя Миколаївна. — Україна лише розчищає настили мулу, оскільки гирло обміліло місцями до 50-сантиметрової глибини. Це жодним чином не руйнує навколишнє середовище і не створює екологічних проблем. Сама Румунія, маючи чотири шлюзових, штучно прокладених канали, щорічно їх розчищає.

Українська сторона апелює до таких цифр. Відновити судноплавний потенціал гирла Бистре потрібно лише на ділянці впродовж трьох кілометрів. Це дозволило б Україні пропускати через свою територію понад тисячу транспортних кораблів на рік. Київ уже пообіцяв потенційним партнерам у випадку благополучного завершення реконструкційних робіт знизити ціни за транзит у три-чотири рази порівняно з тими, що практикує Румунія.

Крім того, Київ наполягає на тому, що лише кілька десятків років тому Румунія використовувала тільки 40% дунайських вод. Сьогодні ж, за даними українських дипломатів, у розпорядженні Румунії знаходиться 70% водних ресурсів дельти — завдяки штучним каналам, побудованим нещодавно.

— Якщо ми розчистимо гирло Бистре, то повернемо собі лише один відсоток із втрачених тридцяти, — наполягає Наталя Зарудна.

— Ми залучили до співробітництва по роботі в гирлі німецьке підприємство «Жозеф Мобіус», — пояснив «Дзеркалу тижня» перший заступник міністра закордонних справ України Олександр Моцик. — Проект за участю німецьких фахівців коштував дорожче за ті, що пропонували українські підприємці. Та ми вибрали його саме з екологічних міркувань. Нехай це дорожче, але надійніше для збереження навколишнього середовища.

Українські дипломати в Парижі та Брюсселі постаралися довести, що насправді і пелікани живі й летіти не збираються, і недоторканний природний заповідник під захистом ЮНЕСКО знаходиться тільки на румунській території, і що румуни, прокладаючи в дельті штучні канали, жодного разу не погоджували роботи з українською стороною, тоді як будівництво шлюзів мало негативні транскордонні наслідки.

Наскільки ж усі ці аргументи були почуті?

«Дзеркалу тижня» поки що не вдалося дізнатися реакцію Європейської комісії, оскільки надана українською стороною документація тільки надійшла до її експертів. У департаменті з використання біосфери в Парижі також були небагатослівні. Один із провідних фахівців міжнародної мережі по ресурсах біосфери погодився зустрітися з кореспондентом «ДТ» неофіційно.

Експерт ЮНЕСКО, який попросив не називати його прізвище, пояснив, що в цілому українська аргументація виглядає досить переконливо. Проте вивчення документації потребує не один тиждень, а наступна експертиза на місці відніме ще більше часу. Тому навіть найпопередніші та приблизні висновки по суті робити рано. А от за формою...

Політична недосвідченість і, можливо, зайва дипломатична скромність України обернулася на необхідність виправдовуватися, причому з чималим запізненням. Румунія, захищаючи власні, — можливо, чисто фінансові, а може, й екологічні інтереси, зуміла сформувати досить стабільну громадську думку щодо цієї теми. У той час як Україна мовчала, — традиційно розбираючись із внутрішніми протиріччями.

У принципі, політичний аутизм властивий усім без винятку постколоніальним країнам. Та точна постановка діагнозу сама по собі не полегшує становища.

Україна дотепер не навчилася відчувати себе гравцем на міжнародній сцені, де правила жорстокі та безжалісні, де кожний бореться за власні позиції і де за фінансові можливості своєї країни б’ються до останнього. Україна ніяк не бажає помічати, що політичний (і фінансовий) егоїзм інших держав займає рівно стільки місця, скільки їм залишать, без огляду на філантропію і добросусідські ніжності. І найсумніше — Україна не бачить, що темп її просування міжнародною ареною не збігається з тим, який практикують конкуренти. А це означає, що вони доберуться до мети раніше.

Експерт ЮНЕСКО, який побажав залишитися анонімним, підкреслив, що насправді битва за Дунай для України зовсім не виграна. Навіть якщо досьє, складене в МЗС, виглядає зовсім непогано. Втрачений політичний темп, відсутні солідні політичні партнери, готові пролобіювати та захистити український інтерес, а власний досвід накопичується, методом проб і помилок, надто повільно. «Вам потрібно терміново переключитися на методи активної, навіть агресивної дипломатії», — рекомендував співрозмовник на прощання. Складно сказати, наскільки готовий сьогодні Київ відволіктися від переділу залишків внутрішнього ринку й відчути себе не хутором у степу, а невеличкою та не найсильнішою частинкою єдиної, досить тісної планети.