Упертість по-французьки

Три мільйони французів вийшли цього вівторка на вулиці, щоб висловити протест проти реформи трудового права, яка встановлює спеціальні правила прийому на роботу для молоді. За оцінками і поліції, і організаторів, загальнонаціональний страйк зібрав цього разу рекордне число учасників. Більше протестантів виходило на вулиці тільки 1995 року, коли країна пробойкотувала реформу системи соціального захисту, також запропоновану правими.

Новинкою політичного сезону-2006 є те, що демонстрації супроводжувалися масовими арештами. Поліція затримала більш як 800 чоловік, серед яких не виявилося ні студентів, ні викладачів.

«Орди вандалів» — так визначив один із заступників міністра внутрішніх справ озброєних залізними прутами та камінням молодиків, які долучаються до натовпів мітингувальників і ламають усе, що трапиться: вітрини крамниць і замки на сумках людей, які йдуть у колонах, чужі руки і чужі вікна... Цей дуже агресивний, практично некерований елемент просто користується демонстраціями як приводом понишпорити по кишенях і побешкетувати.

Боротьба проти контракту за першим наймом триває півтора місяця. Весь цей час «орди вандалів» упевнено паразитують на русі: палять машини, блокують входи до навчальних закладів, грабують перехожих... Із загадкових причин донедавна цей очевидно небезпечний контингент лише розсіювали в просторі, але не арештовували. Хоча явно було за що. Чому? Схоже, позначилися близькі президентські вибори і вигода від напруженої обстановки в суспільстві практично для всіх великих політичних сил країни.

Ліві розкручують рух протесту, оскільки мають потребу в ефектній перемозі над урядом. Правляча партія «Союз за народний рух», яку донедавна на офіційному рівні представляли прем’єр-міністр Домінік де Вільпен, демонструвала своєму традиційному електорату непохитність і жорсткість у діалозі з лівими. Що гірший вигляд мають протестні заходи на підтримку лівих гасел, то більше обурюватимуться виборці, які підтримують правих. Джерела, близькі до міністерства внутрішніх справ, пояснили «ДТ», що приблизно на цьому грунтувався розрахунок, коли міністр внутрішніх справ, він же лідер партії Ніколя Саркозі, давав негласну вказівку поліцейським розганяти хуліганів-руйнівників, а арештовувати їх тільки у виняткових випадках.

Доходило до курйозів. В одному професійно-технічному ліцеї в передмісті Парижа з півсотні молодих людей із залізними прутами в руках заблокували вхід до будинку. Усередині як у пастці опинилися з півсотні ліцеїстів і десяток викладачів. Виходити під страхом побиття вони боялися. «Облога» тривала кілька годин.

Її організатори встигли — серед білого дня! — спалити три припарковані біля ліцею машини, розбити майже всі шибки на першому поверсі навчального закладу. Підоспіла поліція лише спробувала розігнати «вандалів» — спочатку кийками, потім гумовими кулями, пізніше прийшла на допомогу поливальна машина і, нарешті, вгамовувати бешкетників прибув загін жандармів (тобто представники регулярної армії). При цьому нікого не заарештували; упевнені в своїй подальшій безкарності хулігани розбіглися по сусідніх підворіттях.

Обурені батьки учнів ліцею звернулися в комісаріат по роз’яснення і дізналися, що, виявляється, «арештовувати руйнівників сенсу не було, бо покарати їх неможливо: хуліганам явно менше за 16 років». Таким є французький закон від 1945 року. Вітчизняні законодавці не вважають за потрібне його переглядати, адже суддівський і адвокатський корпуси здебільшого впевнені, що захист дитинства полягає в гарантіях від відправлення до в’язниці чи колонії молодих людей, молодших за 16 років. Провести відповідну політичну кампанію, необхідні соціологічні й інші дослідження з цього питання бачиться справою складною і заморочливою. І політики, як праві, так і ліві, воліють не ризикувати популярністю.

Заручниками стають прості громадяни — вони ж, до речі, виборці. Які відправляють уранці дітей до школи і не знають, чи доберуться ті без проблем до навчальної парти. Громадяни, яким несподівано можуть спалити машину, припарковану десь на вулиці. Які почуваються покинутими напризволяще як правими, так і лівими, котрі мріють про владу та вибори.

Однак останній тиждень змінив багато чого. «Орди вандалів» розгромили кілька престижних магазинів і офісів у самісінькому центрі Парижа — за два кроки від усипальниці Наполеона, до смерті налякали й пограбували німецьких студентів, побили якихось перехожих. Міністр Ніколя Саркозі — друга людина в уряді — виступає за «призупинення» злощасного закону, за який так затято бореться прем’єр-міністр. Він наважується на досить ризикований із погляду стандартів політичної поведінки крок: позиціонує себе інакше, ніж прем’єр-міністр, тобто, не йдучи у відставку, публічно критикує позицію свого прямого начальника.

Водночас Ніколя Саркозі дає вказівку поліції «захищати учасників демонстрацій від вандалів». Тисячі поліцейських у цивільному були розсіяні в колонах демонстрантів і за необхідності професіонально відсікали хуліганів. Уперше цього вівторка поліція не тільки відбивала маргіналів від учасників мітингів, а й сотнями арештовувала порушників спокою.

Цей крок не слід переоцінювати по суті — більшість затриманих, котрим менш як 16 років, через три доби автоматично опиняються на свободі. Але враження на виборця і на ЗМІ претендент на президентське крісло справив.

Наважуючись на свою гру в перспективі президентських виборів 2007 року, Ніколя Саркозі вибрав досить провокаційний комунікативний стиль. У вівторок в інтерв’ю газеті «Парізьєн» він епатажно погодився, що сподівається на підтримку ультраправого електорату. Будь-яке співробітництво з ультраправими є табу французького політичного владного істеблішменту, попри те що за Ле Пена на останніх президентських виборах проголосували 22% виборців. Водночас він фактично підтримує акції протесту проти контракту за першим наймом, за котрим переважно стоять ліві політичні партії та профспілки. Йому також по-своєму вигідне посилення протестних акцій: на тлі мовчання Ширака і непохитної упертості де Вільпена Саркозі впевнено консолідує свою групу підтримки.

Протести продовжують наростати. У середу 12 профспілок домовилися провести ще один загальнонаціональний страйк і залучити ще більше учасників. Його запланували на вівторок, 4 квітня. Дедалі більше надходить звернень до президента Жака Ширака з вимогами не підписувати закон і, користуючись 10-ю статтею Конституції, повернути його парламенту на переголосування. Серед прибічників відступу цього тижня виявилося чимало членів партії Ширака — близьких Саркозі політиків.

Так складається, що ледь не щовесни французи протестують проти планів свого уряду. 2003-го виступали проти політичної підтримки війни в Іраку, 2004-го — проти реформи пенсійної системи, 2005-го — проти реформи середньої школи, сьогодні — проти реформи трудового права. Усі попередні акції протесту, у принципі, закінчувалися відступами влади. У цьогорічному русі шанси на перемогу також досить високі.