Стрес і натиск

Під час передвиборної кампанії Дональд Трамп обрав НАФТА своїм ворогом номер один.

Північноамериканська угода про вільну торгівлю діє між США, Канадою та Мексикою з 1993 року. Фактично, вона є основою сучасної економіки у Північній Америці. Зрозуміло, що суто історично з нею можна пов'язати всі проблеми і перекоси в національній економіці. А тому вона - легка мішень для критики.

Торік НАФТА була на межі смерті, оскільки президент Трамп мав намір підписати повідомлення про припинення застосування цієї угоди. Але, як свідчить популярний наразі анекдот, його підлеглі вкрали це повідомлення з його робочого столу. І президент просто забув, що не підписав цього документа. Правда, такий самий анекдот розповідають і про угоду США з Південною Кореєю.

Попри те, що НАФТА є одним із найважливіших інструментів, які використовує американський бізнес, президент Трамп своєї думки не змінив і в інтерв'ю Bloomberg міркує, яка угода гірша - НАФТА чи СОТ.

Ця позиція емоційна й нераціональна, але торгівельні представники США, Мексики і Канади таки сіли за стіл перемовин.

Плоди їхньої дворічної праці - яскравий приклад того, як відверто нераціональна забаганка політика може бути трансформована в щось раціональне.

Перші новини з переговірного фронту були досить дивними для тих, хто займається міжнародною торгівлею. Вихідна позиція виглядала, швидше, як бізнес-переговори під час міжнародної виставки з вимогою купувати більше власної продукції.

За два роки мова переговорів і їх зміст змінилися. Головну увагу перемовники приділяли тарифам на сільськогосподарську продукцію. Ці тарифи буде обнулено остаточно. Хоч зазначене твердження треба перевіряти, бо ніхто ще не бачив оприлюднених текстів.

Загалом, було цікаво, що переговори з Мексикою щодо сільського господарства стали ареною боротьби американських великих аграрних компаній із Каліфорнії та Флориди. Каліфорнійські агрохолдинги мають чималі інвестиції в Мексиці. Тому, фактично, це був міжамериканський фронт переговорів.

Найяскравіше він проявлявся у дискусіях щодо сезонних товарів. До останнього США також наполягали на модифікації антидемпінгових правил, щоб дозволити розслідування регіонального і сезонного характерів. Але ця пропозиція була досить невиразна з погляду права, а на додачу було очевидно, що головна проблема - блокування каліфорнійськими фермерами розслідувань проти Мексики, ініційованих флоридськими фермерами. Зрештою, США відмовилися від цієї пропозиції.

Промисловість, навпаки, стала ареною боротьби з Китаєм та іншими третіми країнами.

Для того, щоб вибити їх зі свого ринку, США запропонували змінити правила походження товарів.

Цей інструмент дуже часто стає дійовішим, ніж мита. Правила походження визначають, чи може ваш товар скористатися перевагами угоди про вільну торгівлю. Чим нижчий рівень переробки, тим більше можна використовувати деталі й матеріали з інших країн, що не входять в угоду про вільну торгівлю.

Оскільки автомобілі - один із міжнародних товарів, які найбільше продаються, а складають їх із вузлів, вироблених по всьому світу, то увага до правил походження автомобілів - одна з найвищих. Так було ще 10 років у переговорах між ЄС та Кореєю.

Так тепер сталося і в переговорах США з Мексикою. Мексика погодилася на пропозицію США збільшити в автомобілях обсяг компонентів, які походять лише зі США, Мексики та Канади, якщо остання приєднається до угоди, до 75%. На сьогодні цей рівень становить 62,5%.

Тобто пропонується на 12,5% зменшити в автомобілях кількість складових, які походять з інших держав, передусім Китаю, але також, суто гіпотетично, з України.

Початкова пропозиція США полягала у 85% регіонального компоненту, притому що 50% мають походити саме зі США.

Фактично, це і є створення попиту на власне американську продукцію. Не факт, що її зараз виробляють. Не факт, що її почнуть виробляти. Цілком можливо, що такий підхід - удар проти самих себе, якщо з'ясується, що виробникам авто усе ж таки потрібно імпортувати понад 25% складових з третіх країн.

Знову ж таки, більше шансів, що це внутрішньоамериканська історія тиску на виробників автомобілів із метою примусити їх використовувати американську сталь.

Було зроблено реверанс у бік захисту інтересів американських працівників. Угода НАФТА цікава тим, що супроводжується паралельними угодами про працю і про довкілля. Це угоди, які унеможливлюють соціальний та екологічний демпінг, коли підприємства переносяться до країн із дешевшими умовами праці та нижчими вимогами до захисту довкілля.

Під час цих перемовин Мексика погодилася посилити свої зобов'язання дотримуватися стандартів Міжнародної організації праці.

Мексика також погодилася на посилення захисту прав інтелектуальної власності.

Найбільш контроверсійна річ, на яку погодилася ця країна, - відмова від застосування розділу 19 Угоди. Таке рішення Мексики є головною загрозою збереженню угоди, оскільки для Канади цей розділ дуже важливий і навіть принциповий.

Про що мова? НАФТА містить цілу низку процедур врегулювання різноманітних спорів. Є загальні процедури, є процедури розгляду спорів між інвесторами і державами. Розділ 19 дозволяє розглядати спори щодо антидемпінгових заходів, які одна сторона застосовує проти іншої. Це досить рідкісне явище в угодах про вільну торгівлю. Судовий перегляд антидемпінгових заходів існує на глобальному рівні - в СОТ, що теж є предметом гострого незадоволення США.

США доволі агресивні у використанні інструментів торгівельного захисту і вкрай негативно реагують, коли хтось оскаржує й переглядає заходи, які вони застосовують. Тому для США сам факт існування розділу 19 - неприємний. До того ж Канада досить ефективно використовувала цей розділ для протидії політиці США з торгівельного захисту. Зокрема в епічній битві на ринку деревини.

Тому згода Мексики на пропозицію США відмовитися від застосування розділу 19 є піднятою сокирою над тристоронньою угодою в цілому.

І тепер найгарячіші дискусії між США і Канадою стосуються саме цієї процедури врегулювання спорів щодо антидемпінгових заходів.

З речей, які не стосуються торгівлі. Нелюбов до НАФТА з боку Трампа породила ідею, що угода має діяти 5 років і через кожну п'ятирічку переглядатися заново, аби продовжувати свою дію.

Така ситуація надто непевна для довгострокових інвестицій. Очевидно, що намір був заохотити американський бізнес більше торгувати з Мексикою, а не переносити туди підприємства.

Зрештою, таке положення не сподобалося нікому. Компромісний варіант - це переговори кожних 6 років, після яких дія угоди продовжується на наступних 16.

Повертаючись до перегорів між США і Канадою, зазначу, що, крім врегулювання спорів відповідно до розділу 19, є ще два важливих питання.

Перше - це канадський ринок молока. Канада має досить жорстко регульований внутрішній ринок молока. Це не є чимось екзотичним. Регулювання ринку молока в ЄС не менш жорстке. Однак Канаді вдавалося добиватися, що молоко виключалося з режиму вільної торгівлі. У тому числі і в рамках НАФТА. В угоді з Україною Канада й оком не моргнувши вилучила молоко з режиму вільної торгівлі. Лише недавно ЄС домігся від Канади певних поступок. Тепер настав час сусідів. Очевидно, що Канаді доведеться піти на певні поступки. Тим більше що саме Канада намагається виглядати прихильником вільної торгівлі і відкритої економіки у битві іміджів Трампа та Трюдо.

Друге - обмеження торгівлі, пов'язані із захистом та розвитком культури. Тема актуальна для України і Європи. США, промотуючи Голівуд, борються за те, щоб торгівля творчими товарами і послугами (особливо аудіовізуальними) була вільною. Тобто поєднуємо вільний ринок і тотальну свободу вираження поглядів та творчості. Канада натомість вважає, що захист національної культури виправдовує певні обмеження в торгівлі. І пропонує зберегти своє право регулювати обсяг національного і закордонного контенту на телебаченні, радіо та в кінотеатрі. Як бачимо, це питання не лише національної культурної політики, а й торгівлі.

Наразі США і Канада намагаються похапцем вирішити хоч і невелике коло, але дуже принципових питань. Чому похапцем? Через політичний календар. Домовленість із Мексикою має бути оформлена в угоду, перш ніж завершиться каденція нинішнього президента Мексики. Трамп хоче завершити переговори до осінніх виборів до Конгресу. Крім того, він просто любить створювати стрес і тиск у переговорах, а тому шантажує Канаду. Канаду, яку Трамп, у принципі, не любить ідеологічно.

Проте минуло вже кілька проголошених дедлайнів, а США і Канада знову зустрічаються за столом переговорів. А отже, шанси є.

І насамкінець кілька коментарів щодо самого ведення торгівельних переговорів. Останні кілька місяців вони були дуже "кіношними". Мексиканська делегація приїхала на вирішальний раунд переговорів із наміром не повертатися додому без результату. Коментарі для преси буквально рясніли міркуваннями, що це, радше, переїзд до Вашингтона, а не відрядження. Христя Фріланд мусила змінювати свої плани й терміново їхати до США, аби рятувати угоду. Трамп заявляв, що або угода буде на його умовах, або її не буде взагалі.

При цьому сама угода стає дедалі більш технократичним текстом, і кінцевого тексту домовленостей так ніхто й не бачив. Хоча дієвість нових правил походження, нових вимог щодо інтелектуальної власності можна перевірити, лише аналізуючи тексти. У пресі вже з'явилися коментарі, що остаточний текст може виявитися настільки заплутаним, що ефект від них зовсім не відповідатиме очікуваному.

І це приклад нової міжнародної політики: більше емоцій, піару, але водночас - ще технократичніше й складніше.