Торгівля через Атлантику

Як домовитися з Трампом?

Здається, лише Жан-Клод Юнкер знає, як. Принаймні він чи не єдиний може похвалитися компліментами у твітах Трампа. Від політичної домовленості минулого року на рівні Трамп-Юнкер слід переходити до практичних переговорів. Своє бачення їх обсягу виклала Європейська комісія, яка минулого тижня схвалила проект відповідних директив.

Порівняно з амбітним змістом переговорів щодо Трансатлантичного торгівельного й інвестиційного партнерства, які тривали в часи президентства Барака Обами, нинішнє завдання менш амбітне - скасувати мита і технічні бар'єри на промислову продукцію.

Причому у своїх документах ЄС зазначає, що мита на промислову продукцію й так низькі. Тому їх скасування не стане проблемою на переговорах. Водночас уже факт скасування мит на промислову продукцію дасть поштовх десятивідсотковому зростання торгівлі між ЄС і США.

Але, як видно з директив, саме скасування мит - не є наріжним елементом переговорів. Хіба домовленість стосовно мит буде знаком, що торгівля автомобілями з Європи не перебуває під загрозою мит із боку США. Але це питання, радше, винесене за дужки. Погрози застосувати мита до автомобілів із ЄС є для США питанням не автомобільної індустрії, а загального балансу в торгівлі між США і ЄС. Він уже кілька років схиляється на користь ЄС, що й викликає обурення у Трампа. Домовленість щодо мит може трохи виправити цей дисбаланс, оскільки, за моделюванням ЄС, експорт зі США до ЄС має зрости більше, ніж експорт із ЄС до США. Отож цілком можливо, що загальне обнуління тарифів на промислову продукцію Вашингтон сприйме хвально.

Більше уваги буде зосереджено на правилах походження. Цей інструмент торгівельного права - важливий для обох сторін. ЄС консолідує виробничі ланцюги з сусідніми країнами через спільні пан-євро-середземноморські правила походження. Україна натхненно долучилася до цієї системи. Натомість США використовують правила походження для того, щоб просувати американські товари і виштовхувати китайські в рамках вільної торгівлі з Мексикою та Канадою.

Опанування цього американського гіперпрагматизму буде одним із головних завдань переговорів.

Найголовніше завдання - знайти правовий інструмент для стримування односторонніх обмежувальних дій США на основі статті 232 Акта про торгівельну експансію, статті 301 Торгівельного акта 1974 року чи схожих норм законодавства США про захист національної безпеки через торгівельні обмеження.

Директиви містять застереження, що ЄС вимагатиме, аби угода зі США передбачала можливість відновлення мит у разі застосування США згаданих заходів.

Ця проблема - центральна у класичній торгівлі між США і ЄС відтоді, як Трамп запровадив мита на сталь на основі статті 232, на що ЄС відреагував глобальними захисними заходами. Останні безпосередньо впливають на українських металургів. І це не єдиний вплив розбіжностей між США та ЄС на Україну.

Крім того, що американські мита на сталь вносять істотний дисбаланс у світовий ринок сталі, їх правова природа - не менш проблемна. Посилання США на національну безпеку переміщує ці мита, на думку США, з площини торгівельного права СОТ у площину загального міжнародного права. Тобто дає право США уникати оцінки правомірності цих мит на основі статті ХХІ ГАТТ. ЄС і низка держав стоять на протилежній позиції. Відтак, у рамках механізму врегулювання спорів СОТ множаться спори щодо можливості використання статті ХХІ ГАТТ.

Нагадаю: скриню Пандори у плані застосування статті ХХІ відкрила Україна, подавши позов проти Росії стосовно заборони транзиту українських товарів до третіх країн. У рамках цієї справи ЄС і США зайняли протилежні позиції. Причому ситуативно США виступають на боці РФ і переконують, що будь-які заходи на основі статті ХХІ не можуть бути предметом розгляду в СОТ. Але, що найбільш прикро, - рішення у справі України проти Росії вже скоро має з'явитися на світ. І воно буде малоприємним або для США, або для ЄС. А якщо, до всього, це станеться в період пошуку чутливого консенсусу між ЄС і США, то плюсів у карму України воно точно не додасть.

Якщо взяти до уваги всі зусилля з порятунку Світової організації торгівлі як такої, зрозуміло, що ЄС намагається розв'язати цю проблему не дошкульними правовими рішеннями, не в епіцентрі торгівельних боїв у рамках СОТ, а шляхом двосторонніх переговорів. Такий варіант кращий, бо на двосторонньому рівні США і ЄС можуть бути гнучкішими й менше зважати на проблему Китаю. До того ж Трамп, який полюбляє домовленості, може ввійти в азарт і таки домовитися з Юнкером.

Обмеження переговорних директив лише промисловими товарами не означає, що це єдине проблемне економічне питання у відносинах між Сполученими Штатами та Європейським Союзом. Наступною за торгівлею промисловими товарами є торгівля товарами сільськогосподарськими. Тут неможливість укладення угоди про вільну торгівлю - очевидна. Від часів доповіді Хаберлера 1958 року в політиці США та ЄС щодо торгівлі сільськогосподарськими товарами мало що змінилося. ЄС і США й надалі активно субсидіюють власне сільське господарство. А тому синхронізувати торгівлю аграрною продукцією не вийде. Проте це не означає, що аграрне питання не фігурує в розмовах між США і ЄС. Навпаки, Європейський Союз тепер часто починає розмови з американськими колегами зі звіту про зростання імпорту сої зі США до ЄС. Такий підхід - на практиці збільшувати обсяги взаємної торгівлі - зрозумілий для Дональда Трампа і може бути вигідним і для ЄС.

У питаннях енергетики між США та ЄС можна констатувати складний вузол безпекових та економічних інтересів, який безпосередньо впливає на Україну. У липневих домовленостях 2018 року Трамп і Юнкер наголосили на постачанні скрапленого газу зі США до ЄС. У своєму виступі в Давосі Ангела Меркель зазначила, що Німеччина шукає шляхів диверсифікації поставок газу, натякаючи: цілком можливо, одним із них буде купівля скрапленого газу у США. Всі ці розмови нерозривно пов'язані з будівництвом Північного потоку-2, який є безпековою й економічною загрозою для України. Ймовірність санкцій США проти Північного потоку-2 день у день зростає. Це дратує Німеччину, яка вважає, що зможе політично збалансувати і Росію, і Україну, і США. Усі розуміють нереалістичність цього наміру, але поки що Німеччина не здається. І є люди, які вважають, що, почавши купувати скраплений газ у США, Німеччина зможе знизити шанс застосування санкцій проти Північного потоку-2. Реалізація цього сценарію становить пряму загрозу для України.

У цифровій сфері відносини між США і ЄС теж проблемні. Виконання Угоди про захист персональних даних між США та ЄС є пріоритетом і проблемою для ЄС. Контролер ЄС із питань захисту персональних даних часто говорить про загрози неналежного виконання Угоди про захист персональних даних. Сюди слід додати штраф, який наклала Франція на Гугл за недотримання вимог щодо захисту персональних даних, і тривання протистояння з Фейсбуком. На цьому тлі контрастом виглядає взаємне рішення ЄС і Японії про визнання належного захисту персональних даних. Для українського IT-сектора всі ці події не є чимось екзотичним. Навпаки - кожне рішення ЄС і США в зазначеній сфері прямо впливає на бізнес українських ІТ-компаній. Але, на відміну від класичної торгівлі, тут голосу українського уряду не чути взагалі.

Рішення ЄС розв'язувати кожне актуальне питання окремо - правильне, оскільки логіка можливих домовленостей, баланс інтересів і позиції заінтересованих сторін всередині ЄС і США - різні для кожного питання. Тому знайти консенсус у рамках єдиного комплексного документа неможливо.

Політична ситуація і в ЄС, і в США не залишає можливостей для тривалих переговорів над масштабним документом (а саме такий задум був щодо Трансатлантичного партнерства). Протистояння адміністрації Трампа з демократами в Конгресі і рекордний шатдаун, з одного боку. З іншого - завершення мандату нинішньої Європейської комісії в жовтні нинішнього року.

Плюс до всього, є питання, в яких ЄС і США мають спільну загрозу, але різні бачення протидії їй. Ідеться, звісно, про Китай. США перебуває у стані активної торгівельної війні з Китаєм. Тактичні домовленості про ненапад не означають, що торгівельне протистояння завершене. Навпаки - ризик подальших обмежувальних дій досить високий. Один із чинників роздратування для США - зловживання Китаєм недосконалостями Світової організації торгівлі, зокрема відсутність у СОТ інструментів, аби примусити Китай дотримуватися вимог щодо субсидій та захисту інтелектуальної власності.

Як результат, адміністрація Трампа хоче реформи СОТ, яка б дала їй ширшу свободу дій. Щось більше схоже на систему ГАТТ, яка існувала від 1947-го по 1995 рік.

ЄС так само гучно говорить про загрозу з боку Китаю, хоч і далекий від такої масштабної торгівельної війни, як США. Натомість бачення ЄС щодо СОТ є, радше, протилежним: він не проти перетворити її на ще більш дієву організацію.

З одного боку, ЄС і США мають стимул працювати разом, щоб протидіяти торгівельним загрозам із боку Китаю. Окремої дискусії варта природа такої протидії: чого в ній більше - захисту вільної ринкової економіки чи неоколоніалізму. З іншого боку, в ЄС і США - різне бачення міжнародного регулювання. Для США важливо мати більше свободи дій. ЄС же сам є свідченням того, що можна придумати міжнародне правило для всього. Тому ЄС не проти екстраполювати свій досвід на глобальний рівень у рамках СОТ.

У такій парадоксальній ситуації єдиний спосіб виробити спільний підхід - це вирішувати кожне питання окремо. І так, крок за кроком, будувати трансатлантичну єдність.

До цієї дискусії варто додати уточнення, що ні США, ні ЄС не мають колишнього рівня авторитетності у формуванні ідей та способів вирішення глобальних проблем. Їм потрібні широкі коаліції. Не лише з того погляду, хто в кого й що купує. А й із погляду вироблення бачення подальшого розвитку міжнародної торгівлі. Такі запити йдуть від США і ЄС - і до України. Активна участь у таких дискусіях могла би бути козирем для нашої країни. Але, як і у випадку із захистом персональних даних, - голос України з цих питань ледве чутний.

У пакеті з директивами щодо мит на промислову продукцію Європейська комісія схвалила директиви на переговори щодо усунення технічних бар'єрів у торгівлі та взаємного визнання документів, які підтверджують безпеку промислових товарів. ЄС розуміє, наскільки торгівля промисловою продукцією залежить від взаємного визнання таких документів, і активно просуває це питання у відносинах зі США. Натомість українська епопея з пошуком винних у відсутності аналогічної угоди АСАА з ЄС і далі триває.

Важко прогнозувати, чи будуть успішними переговори ЄС зі США, але якщо вони стануть такими, то Жана-Клода Юнкера можна буде вважати дуже талановитим переговірником.