Рада асоціації і безрадісна євроінтеграція

Кульмінаційним є саміт Україна - ЄС, який відбувається влітку, а підсумки року підбивають на засіданні Ради асоціації Україна - ЄС у грудні.

У понеділок 17 грудня Володимир Гройсман і Федеріка Могеріні говоритимуть про те, що вдалося і що ні, хоч відповіді вже очевидні.

Події цього року формують доволі простий сюжет. ЄС готовий через санкції і позиціонування підтримувати нас безпеково, готовий підтримувати фінансово у важкі часи через механізм макрофінансової допомоги, готовий і далі надавати технічну допомогу. Готовий, з багатьма застереженнями, розвивати торгівлю з нами.

Увага до України велика. Ми бачимо це в рішеннях усіх інституцій ЄС. Не лише в резолюціях Європарламенту, мова яких дедалі амбітніша щодо України. Знаковою стала увага до безпекових викликів з боку Росії в Чорному та Азовському морях на саміті Євросоюзу минулого тижня.

Натомість Європейський Союз і далі не бачить можливості для інтеграції України у внутрішній ринок ЄС. Попри увагу до впровадження Угоди про асоціацію з боку Євросоюзу, розуміння того, як її виконання перекладається на економічну інтеграцію, і далі немає.

Єдиний виняток на нинішньому порядку денному - енергетика, яка лише підтверджує загальне правило: Україна не може нав'язати ЄС інтеграційну логіку Угоди про асоціацію.

Природу проблеми найкраще видно на прикладі Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (АСАА). Насамперед - це угода дуже єесівська за своїм духом. Усі, хто вчив право Євросоюзу на рівні рефлексів, знають справу Cassis de Dijon, яка є символом правового розуміння свободи руху товарів. Наріжним каменем свободи руху товарів у ЄС є взаємне визнання вимог до продукції. Ця сфера дуже нудна, потребує багатьох розмов між органами влади держав-членів. Але саме цим займається Єврокомісія. Це найбільш єесоцентрична тема в регулюванні бізнесу.

Україна успішно пройшла всі кола випробувань із харчовою продукцією. Пройшла зміни законодавства, інспектування наших органів влади та наших підприємств з боку Євросоюзу, пройшла всі процедури всередині ЄС. І тепер ми дратуємо конкурентів обсягами експорту курятини і масла на ринок Європейського Союзу.

З промисловою ж продукцією трапилася халепа. За останні роки ми вже кілька разів відрапортували про відповідність нашого законодавства законодавству ЄС у сфері технічного регулювання. І вже кілька разів повідомили - от-от почнемо переговори про угоду АСАА, тобто про взаємне визнання вимог до промислової продукції. Наше законодавство і справді вже майже дослівно повторює законодавство ЄС, технічні регламенти вже років п'ятнадцять копіюємо з єесівських. Тобто всі передумови для укладання угоди є.

Але з самим укладанням відбуваються якісь дива. Виявляється, що всі обіцянки про "от-от" виявилися відмовками. 25 листопада під час засідання Комітету асоціації у торговельному форматі сторони домовились у першому кварталі 2019 р. "провести робочу групу, яка би вивчила можливості для започаткування з боку ЄС оцінки інфраструктури якості в Україні". Тобто навіть не почати саму оцінку, яка би дала підстави формально провести переговори, а лише обговорити її можливість. Отже угода, яка так потрібна для промислової інтеграції України з економікою ЄС, знову відкладається.

Чому так відбувається? Тому що на політичному рівні управління євроінтеграцією немає розуміння наскільки ця угода важлива. А вона важлива в кількох вимірах.

По-перше, це угода завдяки якій технологи й інженери на виробництвах в Україні починають говорити однією мовою з колегами з Євросоюзу. Угода робить українську промисловість зрозумілою для ЄС. Що перекладається на залучення українських підприємств до співпраці з європейською промисловістю.

По-друге, змушує чиновників Євросоюзу інакше дивитися на Україну. Переводити діалог з економічної співпраці й торгівлі у парадигму економічної інтеграції. Тобто досягати цілей угоди про асоціацію і, в ширшому сенсі, - цілей української політики євроінтеграції.

Євроінтеграційний блок уряду, на жаль, не опускається до таких технічних питань. А дарма. Саме з них складається вся євроінтеграція. Нерозсудливе нехтування такими технічними питаннями призводить до того, що до України ставляться як до держави, яка вимагає надмірного, коли говорить про інтеграцію з ринками ЄС.

З таким упередженням доводилося боротися в розмовах стосовно енергетики. Ситуацію вдалося змінити, але лише наполегливими і деколи надто бурхливими розмовами з представниками ЄС на всіх рівнях. Відтак маємо рішення щодо оновлення не лише змісту Додатка 27 щодо енергетики, а й новий рівень моніторингу, який запускає механізм інтеграції. А на політичному рівні маємо письмове визнання, що успішна реформа енергетики завершиться інтеграцією з ринком ЄС.

Загалом з формулювань спільних заяв для преси видно, де докладалися справжні зусилля.

Українські пріоритети були відомі давно - енергетика, цифровий ринок, митниця і "шенген" (тобто поствізова співпраця у сфері юстиції, свободи й безпеки).

Енергетикою опікувалися всі в контексті тристоронніх консультацій щодо газу; цифровим ринком - безпосередньо опікувався урядовий офіс євроінтеграції. Питання "шенгену" через систему доручень було перенесено на рівень профільних міністерств. А питання митниці й технічного регулювання відпрацьовували в штатному режимі.

Хоча щодо цифрового союзу ЄС іще не готовий (як щодо енергетики) говорити про інтеграцію (попри те що ще вісім років тому інтеграцію було закладено в Угоду про асоціацію), він уважно ставиться до цього пріоритету.

Натомість у сфері юстиції свободи і безпеки риторика обох сторін дуже абстрактна. Проблеми співпраці у сфері митниці подібні до проблем із технічним регулюванням, щоправда, помножені на питання корупції. Дуже примітно, що корупційні схеми на митниці долаються саме інтеграцією з митними процедурами ЄС, про що говорить недавнє дослідження CASE Україна. Можливо, саме тому Україна не приділяє достатньої уваги цьому питанню.

До цього, звісно, треба додати сповільнення реформ в Україні. Як стало видно зі звіту Єврокомісії щодо виконання Угоди про асоціацію і з відповідного звіту Європарламенту, сповільнення внутрішніх реформ є головним чинником, що негативно впливає на амбітні можливості, які надає Угода.

Окрім митниці, можна звернути увагу на інтелектуальну власність. Наше зволікання з реформуванням у цій сфері й відверто недостатні законодавчі кроки кидають тінь на можливість інтегруватися із цифровим ринком ЄС. Дуже парадоксальна ситуація склалася в транспортній сфері. На тлі буму в авіації автомобільний транспорт стає величезною проблемою у відносинах з Євросоюзом. Нереформованість цієї сфери і невиконання вимог Угоди про асоціацію не дозволяє нам ефективно захищати свої інтереси перед ЄС на ринку автомобільних перевезень. Цим користаються окремі держави-члени і погрожують навіть обмежити наші можливості.

Особливо погано, що брак динаміки у сфері митниці і транспорту негативно позначаться на торгівлі. Якщо Україна хоче й далі підтримувати динаміку зростання експорту до ЄС, слід особливо уважно ставитися до усунення логістичних і процедурних бар'єрів.

До двостороннього треку маємо додати й глобальний контекст. Переговори ЄС із Британією (не про Брекзит, а про майбутні відносини) і Швейцарією щодо нової горизонтальної угоди свідчать, що Брюссель готовий говорити серйозно про інтеграцію у внутрішній ринок Євросоюзу з європейськими державами, які до організації не входять. Бурхливі дискусії про те, що можливо і не можливо для відносин Британії і ЄС після її виходу, показує, що Брюссель зайняв досить чітку позицію: доступ на ринки ЄС можливий лише за умови повного застосування права Євросоюзу. Йдеться як про застосування законодавства ЄС, так і про надання юрисдикції Європейському суду справедливості. Тобто Європейський Союз говорить про те, що доступ на ринки можливий лише у форматі економічної інтеграції. Це не лише одноразове рішення з боку Євросоюзу, а системний підхід.

Щодо України склалася парадоксальна ситуація. ЄС не лише не говорить з Україною мовою, якою говорить зі Швейцарією. Навпаки, чиновники Євросоюзу всіляко уникають предметної розмови про модальності інтеграції з ринками ЄС. Хочу звернути увагу на те, що це не проблема поганого ставлення. Це проблема неопрацьованості саме цієї складової відносин з ЄС з боку України. Як засвідчує практика, Україна може (і в деяких сферах уміє) нав'язувати інтеграційну риторику. І інституції ЄС, хоч і обережно, але позитивно ставляться до серйозної розмови про інтеграцію.

Але це вимагає марудної і виснажливої роботи на політичному рівні.