СПАДЩИНА МІЛОШЕВИЧА

У ті дні, коли тріумфуючі белградці на вулицях і майданах югославської столиці вітали свого кумира Воїслава Коштуніцу, а злий геній Сербії Слободан Мілошевич налякано ховався в одному зі своїх численних бункерів, здавалося, що Балкани нарешті перестануть тривожити світ. Югославію терміновим порядком відновили в ООН, прийняли в ОБСЄ, Європейський Союз почав допомагати їй фінансово, а великі західні інвестори заметушилися в очікуванні боротьби за переділ нового перспективного ринку.

Тоді здавалося, що складні внутрішні політичні проблеми Белграда розтануть самі собою, як розтанула могутність югославського диктатора, котрий нещодавно здавався абсолютно недоторканним. Справді, ну чого ще можуть хотіти ці чорногорці й албанці, якщо в країні нарешті запанувала демократія. Проте історія свідчить зовсім про інше. Якщо народи багатонаціональної держави утримуються разом лише завдяки зусиллям авторитарної влади, то будь-які демократичні перетворення в такій країні неминуче посилюють відцентрові прагнення цих народів. Класичні приклади — Росія 1917 року і Радянський Союз 1991-го. Те ж саме відбувається сьогодні і в Югославії. Насіння національної ворожнечі й ненависті, посіяні тут режимом Мілошевича, продовжує проростати.

Чорногорці, рішуче дотримуючись свого курсу не брати участі у федеральних органах влади, не тільки відмовилися голосувати на виборах президента СРЮ, а й не обрали своїх представників до югославського парламенту. А чорногорський президент Міло Джуканович заявив днями, що його республіка де-факто вже стала незалежною. Адже вона має і власну валюту, і власні військові формування, і власні органи управління. До того ж, Подгоріца давно проводить незалежну від Белграда внутрішню й зовнішню політику. Залишилося тільки розв’язати проблему від’єднання від Сербії законодавчо. Для цього, за словами Джукановича, наступного року в Чорногорії буде проведено відповідний референдум.

Ось тут би ввести на чорногорську землю частини югославської армії й покінчити з проблемою сепаратистів одним махом! Але не можна, при владі в Белграді нині демократичний уряд. Та й заняття в армійських частин наразі інше — вони мусять обороняти сербську територію від албанських бойовиків, які просто розперезалися.

Не може ж Белград мовчки стежити за подіями на півдні Сербії, у зоні безпеки, що була оголошена демілітаризованою відповідно до угод, підписаних торік представниками НАТО і Югославії. Річ у тім, що здійснювати патрулювання на цій п’ятикілометровій ділянці дозволено лише легко озброєній сербській поліції. А останнім часом сюди стали пробиратися озброєні албанці й від їхніх рук почали гинути сербські поліцейські.

Практично одночасно в Пріштіні невідомі влаштували замах на життя представника Югославії, а ще через день тут вбили поміркованого політика-албанця, який був правою рукою Ібрагіма Ругови. Сили КФОР затримали на півдні Сербії десять албанців і вантажівку з боєприпасами, а в Пріштіні виявили «свіжий» склад зброї.

Припускається, що бойовики, які нападають на сербських поліцейських, входять до так званої Армії визволення Пресево, Медведі й Буяновача, — організації, яка, своєю чергою, є одним з осколків Армії визволення Косова. Вони домагаються виведення цих районів з-під контролю Белграда і включення їх до складу Косова.

Таким чином, радикальним албанським силам під боком у миротворців із НАТО й ООН вдалося підготувати і провести широкомасштабну антисербську акцію. Саме тому Белград оголосив силам КФОР своєрідний ультиматум, давши їм 72 години на те, щоб покласти край нападам албанських бойовиків. Командуванню миротворчого контингенту довелося збільшити присутність своїх сил у зоні і попередити Белград, що він не повинен вводити в неї війська.

Щоб уникнути кровопролиття, Коштуніца був змушений навіть надіслати листи генеральному секретарю НАТО Джорджу Робертсону й генеральному секретарю ООН Кофі Аннану, в яких закликав вжити термінових заходів і не дати розгорітися новій балканській війні. За словами югославського президента, ситуація загострюється, і легко озброєні сербські поліцейські вже не можуть впоратися з албанськими сепаратистами, котрі пробираються з території Косова, що перебуває під управлінням ООН.

Поки що ситуацію вдається утримувати під контролем головним чином завдяки тому, що керівництво КФОР переконало обидві сторони укласти домовленість про припинення вогню. Але, звісно, це лише тимчасове перемир’я. Становище дуже напружене — сербські сили безпеки приведені в стан готовності, і найменша сутичка може підштовхнути до непоправного.

Питання полягає в тому, чи наважиться уряд у Белграді віддати своїм силовим структурам наказ діяти. Тут багато що залежатиме від поведінки косовських екстремістів. Якщо вони почнуть провокувати сербську поліцію і війська, то белградські власті, безумовно, змушені будуть вдатися до крайніх заходів.

Коштуніца потрапив у складне становище. На випадок нового конфлікту він легко може опинитися в ролі нового «козла відпущення» для Заходу, який звично звинуватить у кровопролитті Белград. Але поки що міжнародна громадськість, судячи з усього, готова дати йому час для перепочинку, щоб продумати до кінця можливий сценарій дій. Політики в європейських столицях досить розумні для того, щоб у цій ситуації не звинувачувати Коштуніцу або сербські власті. Ніхто поки що не заперечує, що сутички почалися з ініціативи заколотників — сил косовських албанців. Але якщо в результаті неадекватних дій сербської влади з’являться жертви серед цивільного населення Косова, то реакція Заходу буде однозначною — тоді вже винуватцем стане Белград, а не повстанці.

А тим часом коли Коштуніца намагається вирішити таку непросту дилему, про себе встиг нагадати, як фенікс поставши з попелу, екс-президент Югославії. Слободану Мілошевичу останні події в Косові найбільше сприяють. І він сам, і його Соціалістична партія Сербії (СПС) спробують видушити з них максимальну для себе користь на майбутніх парламентських виборах, які пройдуть у грудні. Виникнення в нового президента проблем дуже на руку соціалістам, адже більшість опитувань громадської думки схиляються до висновку, що партії пощастить, якщо вона візьме бодай 10 відсотків голосів.

Навряд чи СПС допоможе і той факт, що минулої неділі Мілошевича з великою перевагою переобрано на пост її лідера. Проте, отримавши таку зручну трибуну, Мілошевич використав її повною мірою для зведення рахунків зі своїм опонентом. Виступаючи на з’їзді, Мілошевич обвинуватив нове керівництво Белграда в продажі країни Заходові, заявивши, що воно одержало величезні гроші за відмову від суверенітету і частини своїх територій.

Перепало від колишнього президента і його колишнім соратникам, які вийшли з лав партії після провалу на виборах два місяці тому. Тоді вони пояснили свій вчинок тим, що прибічники «жорсткої руки», котрі підтримують Слободана Мілошевича, не змогли провести радикальну реформу, необхідну, на їхню думку, аби партія вижила. Однак головний югославський соціаліст вважає, що ними рухали тоді зовсім інші мотиви. На його думку, відступники лише бажали зберегти «свої легальні і нелегальні привілеї».

Промова Мілошевича на з’їзді, повна образ на адресу нової влади і його колег, котрі залишили партійні лави, свідчить про те, що ця людина так нічого й не навчилася. І, можливо, нам варто погодитися з думкою більшості європейських журналістів, що його не слід сприймати всерйоз. Справді, нинішній югославський уряд має повне моральне право будь-якої хвилини оголосити СПС поза законом, а її лідера заарештувати як військового злочинця.