СЛОБОДАН МІЛОШЕВИЧ І ОСТАННІЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД

Його арешту чекали так довго, що все, що сталося минулих вихідних у Белграді, світ сприйняв як належне. Сенсацією не стали навіть подробиці здачі властям колишнього югославського президента, хоча події в югославській столиці розгорталися за класичними канонами фільму категорії екшн.

Ніхто не очікував, що Слободан Мілошевич здасться без бою на милість долі і новим господарям країни. Проте мало хто міг припустити, що в нього виявиться стільки озброєних захисників. Як стало відомо пізніше, опір органам правопорядку чинили близько 200 чоловік з охорони екс-президента. Поліція тримала в облозі його резиденцію протягом доби з гаком. Перший штурм будинку захлинувся, і, остерігаючись зайвого кровопролиття, сили правопорядку дозволили умовити залогу припинити опір. Однак представники влади, у тому числі президент Югославії Воїслав Коштуніца і його сербський колега Мілан Мілютинович, залишили будинок, як здавалося, не досягши успіху. Поліція знову почала займати бойові позиції, а прибічники Мілошевича в оточеному будинку заговорили про неминучість нового штурму.

Однак трохи згодом один з високих діячів Соціалістичної партії Івица Дасич, заявив, що вихід із глухого кута знайдено і в переговорах досягнуто якогось прориву. Представники уряду не видають, у чому полягали пропозиції делегації, посланої до Мілошевича, незрозуміло також, чи брав сам екс-президент участь у цих переговорах. Можливо, в обмін на співпрацю з правосуддям Мілошевич хотів залишатися на свободі аж до суду чи хоча б, як колись, під домашнім арештом.

Хай там як, у неділю близько четвертої ранку за місцевим часом із резиденції виїхала кавалькада автомобілів, які допровадили Мілошевича у в’язницю. За кілька хвилин до того в самому будинку пролунали постріли. За певною інформацією, у повітря стріляла дочка колишнього президента, Марія, у стані сильного збудження. Представники уряду Сербії розповідають, що Мілошевич розмахував пістолетом, погрожуючи застрелити себе, дружину й дочку, якщо його спробують заарештувати. Переговори тривали довго, і в результаті екс-президент здався.

Здоровий глузд переміг, і хто знає, чим могло б усе обернутися, якби цього не сталось. Адже, обшукавши резиденцію Слободана Мілошевича, поліція виявила багато зброї та боєприпасів. Неподалік будинку було припарковано два бронетранспортери, а в них знайдено 30 гранатометів, кілька ящиків із гранатами і патронами, а також більше двох десятків пістолетів різноманітних калібрів та модифікацій.

Зараз Мілошевич перебуває в центральній в’язниці Белграда, де пробуде найближчих 30 днів, поки його справу готуватимуть до розгляду в суді. Як сказав його адвокат, у в’язниці екс-президент одержав заспокійливі засоби, має можливість зустрічатися з найближчими родичами. Колишній югославський лідер утримується в одиночній камері й отримує ту саму їжу, що й інші в’язні.

Офіційний Белград обвинувачує Мілошевича у зловживанні владою, корупції, злочинній змові та в політичних убивствах. Однак екс-президент відхиляє всі пред’явлені йому обвинувачення, не відмовляючись, втім, від співпраці зі слідством. Водночас його адвокат Тома Філа добивається звільнення свого клієнта з-під варти під заставу.

На сьогодні колишній президент СРЮ, зокрема, визнав, що Белград таємно фінансував сербські збройні формування в Боснії та Хорватії в роки боротьби цих країн за від’єднання від колишньої Югославії. Це визнання міститься в апеляції, поданій його адвокатом проти арешту Мілошевича за обвинуваченням у перевищенні влади і розтраті 118 млн. доларів державних коштів. Ці гроші, як стверджується в документі, переказувалися боснійським і хорватським сербам таємно і тому не фігурували в державному бюджеті та інших офіційних документах.

Водночас слідчі сербського суду і прокуратури почали допит одного з ключових, за їхніми словами, свідків у справі Слободана Мілошевича — Міхалша Кертеса, колишнього начальника митниці Югославії. Кертеса заарештували першим із колишнього керівництва СРЮ у справі про корупцію влади, проте незабаром він опинився на свободі, скориставшись імунітетом члена парламенту. Цей чиновник обвинувачувався у привласненні 2,3 млн. доларів із державної скарбниці і в незаконних платежах на суму 500 млн. доларів. Саме Кертеса називали одним із головних «фінансистів» Мілошевича.

В опублікованому нещодавно інтерв’ю Кертес зізнався, що митна служба Югославії під його керівництвом переказувала гроші на рахунки Соціалістичної партії, державних підприємств і медичних центрів.

Але це лише один епізод фінансових махінацій колишнього югославського лідера. Про те, на скільки ж саме мільйонів пограбував її Мілошевич, Сербія дізнається поступово. Також поступово набирає сили обурення, яке підігрівається щоденними даними про злочини, скоєні екс-президентом, коли він перебував при владі. Провівши нещодавно рейд на митниці, поліція вилучила наркотики, великі суми німецької валюти і зброю. За даними белградських газет, старий режим свідомо реалізовував наркотики всередині країни і за кордоном, а виручені гроші потім ішли на фінансування війн у Боснії та Хорватії і на купівлю новітнього озброєння. У злочинну діяльність було втягнуто практично всіх керівників уряду, саме це допомагало Мілошевичу зміцнитися при владі. Ставши президентом, він конфіскував особисті банківські рахунки, які використовувалися для накопичення іноземної валюти. Мілошевич маніпулював обмінним курсом і встановив штучний позичковий відсоток. Поки він перебував при владі, готівкова валюта вивозилася з країни мільйонами. Сьогодні слідчі шукають її сліди у Греції, Швейцарії, Росії, Ізраїлі та Кіпрі.

Судячи з усього, економічні наслідки тринадцятирічного правління Слободана Мілошевича турбують нинішню югославську владу набагато більше, ніж обвинувачення у військових злочинах, на яких концентруються прокурори за кордоном. Тож після арешту екс-президента увагу слідчих буде насамперед прикуто до його статків, а не до свідчень про військові операції у Хорватії, Боснії та Косові.

Тим часом міжнародний трибунал по колишній Югославії домагається видачі Мілошевича за обвинуваченням у військових злочинах і злочинах проти людства, скоєних, зокрема, у ході чотирирічної війни в Боснії та Герцеговині. Міністр внутрішніх справ Сербії Душан Михайлович не виключив можливості екстрадиції екс-президента після того, як югославський парламент ухвалить закон, який наразі готується, про співробітництво з міжнародним трибуналом. У інтерв’ю австрійському телебаченню він навіть припустив, що на це може пристати й сам Мілошевич, оскільки в Сербії існує страта, а тюремні камери не такі комфортабельні.

Те, що Белград погодиться співпрацювати з міжнародним трибуналом, поза сумнівами. Цього тижня представник держдепартаменту США повідомив, що Вашингтон активно надаватиме Югославії допомогу після арешту Слободана Мілошевича. А у зв’язку з готовністю белградського керівництва співпрацювати з Міжнародним військовим трибуналом у Гаазі, СРЮ вирішено виділити пакет допомоги в розмірі до 50 мільйонів доларів. Однак якщо співпраця припиниться, США відмовляться від участі в конференції потенційних югославських донорів, призначеній на кінець року.

Отже, зараз із повним правом можна констатувати, що «ера Мілошевича» в європейській історії закінчилася. Упродовж своєї кар’єри югославський лідер ставив перед собою одну просту мету: взяти владу й утримати її. Він розпочинав свій шлях у політиці як комуніст, а наприкінці вісімдесятих, у бурхливий час пошуку багатьма країнами Центральної та Східної Європи свого нового місця в сучасному світі, зрозумів, що найбільш вигідною для нього тоді була ідеологія націоналізму.

1987 року, під час своєї знаменитої поїздки до Косова, Мілошевич уперше проголосив себе «хрестоносцем сербського націоналізму», що дало йому згодом можливість вийти на вершину політичної влади в країні.

Противники Мілошевича гадають, що саме він розв’язав війни в Боснії та Хорватії, і звинувачують його у загибелі сотень тисяч людей та в скалічених долях мільйона балканських біженців. Під час його правління Сербія втратила багато своїх історичних земель, тоді як республіку заполонили втікачі з Хорватії та Боснії.

Хоч як дивно, крива кар’єри Мілошевича на югославському владному олімпі замкнулося на тому ж таки Косові. Там він став на шлях, що вів до влади, саме там почався його шлях до політичного фіаско. Неадекватна політика президента в краї і переслідування косовської албанської більшості призвели до бомбардувань Югославії натовською авіацією. Потім був вихід із Косова, економічна блокада Сербії, самовизначення Чорногорії, поразка на виборах, ізоляція на урядовій віллі і зрештою — арешт. Ще один «хрестовий похід» націоналізму в Європі закінчився. Хочеться вірити, що він був справді останнім.