Швейцарія проти Європи

Черговий загальнонаціональний референдум у Швейцарській Конфедерації, що відбувся минулої неділі, 9 лютого, зафіксував два сюрпризи. Перший - це явка виборців, яка досягла 56%, хоча зазвичай цей показник не перевищує 45%. Другий - підсумки голосування. З мінімальною перевагою - 50,3% - учасники референдуму підтримали обмеження імміграції з країн ЄС до Швейцарії. Такий результат досить суперечливої "міграційної ініціативи" спантеличив уряд самої Конфедерації і розчарував Європейський Союз.

Тепер в уряду Швейцарії - Федеральної ради - є всього три роки для ухвалення законів щодо реалізації народного волевиявлення. А це означає повернення до колишньої політики регулювання міграції - запровадження системи квот, норм та інших умов. Але якщо раніше до посилення міграційного режиму вдавалися стосовно громадян "третього світу" й біженців з гарячих точок планети, то тепер швейцарський народ виступив проти своїх європейських сусідів. Слід зазначити, що цей законопроект не має жодного стосунку до питання міграції з "третіх" країн або проблем біженців.

Причини і результати

Законодавча ініціатива, схвалена на референдумі, набуває у Швейцарії сили закону. Цей законопроект ухвалили з дуже незначною перевагою - в 19 500 голосів. Однак правила про більшість кантонів було дотримано - на користь ініціативи висловилися 14,5 кантону, а проти - лише 8,5 (у країні є також напівкантони). Найзгуртованіші противники імміграції виявилися в італійському кантоні Тічино, який останніми роками найбільше страждає від напливу гастарбайтерів з Італії. Тому результат голосування в Тічино був прогнозованим - 68% "за" ініціативу.

Усі франкомовні кантони виступили проти посилення міграційного режиму, оскільки їхній економічний підйом прямо залежить від зв'язків із сусідньою Францією. Німецькомовні розділилися в думці, але долю питання вирішили троє - Цюріх, Цуг і Базель, які голосували "за".

Ще задовго до референдуму "міграційна ініціатива", висунута Швейцарською народною партією (SVP), спричиняла запеклі дебати в суспільстві. Бо в ній було прописано неоднозначні вимоги, зокрема: повернення до старої політики щорічних квот і норм для регулювання припливу мігрантів з Європи, ухвалення всіх рішень тільки з урахуванням економічних інтересів Швейцарії, і головне (за що було віддано чимало голосів на референдумі) - квоти для працюючих у Конфедерації жителів прикордонних регіонів сусідніх країн. Значилася також умова, що при вирішенні питання про працевлаштування швейцарські громадяни повинні мати пріоритет.

Політично спокійна, соціально благополучна Швейцарія завжди здавалася острівцем європейського щастя. У неї намагалися прорватися не тільки громадяни з бідних і воюючих країн. Її вподобали іммігранти з усіх країн Євросоюзу, що швейцарці особливо відчули за останні два роки.

2002 р. між Швейцарією і Євросоюзом було підписано угоду "Про вільне переміщення громадян", згідно з якою імміграція з країн ЄС нічим не обмежена. Майже 25% усієї робочої сили в країні становлять мігранти, при цьому рівень безробіття досить низький - близько 3%. Щорічний приплив робочої сили до Швейцарії становить понад 80 тис. іноземців - це один з найвищих рівнів міграції в Європі.

На початок поточного року населення Конфедерації становило понад 8 млн. Швидкий приріст населення відчули майже всі громадяни - транспорт переповнився, ціни на житло злетіли, а система соціального страхування опинилася під загрозою через виплати допомоги у зв'язку з безробіттям і соціальної допомоги. Швейцарці вважають, що нинішній уряд почав ставитися до проблем імміграції занадто лояльно і легковажно. Але ж масовий приплив у країну нових людей спричинив зростання транспортних потоків, нещадну експлуатацію природних ресурсів, знищення природи заради житлового будівництва, нерегульоване промислове зростання, що у свою чергу загострило конкурентну боротьбу на ринку праці і призвело до "зарплатного демпінгу".

Нові й старі "розломи"

Тема міграції для громадян Швейцарії завжди була чутливою, а до іммігрантів вони ставляться з певним побоюванням. За що у світі їх часто звинувачують у ксенофобії. Уперше призупинити потік іммігрантів Швейцарія намірилася у період економічного буму після Другої світової війни. Тоді бурхливе зростання в індустріальному секторі привабило в країну сотні тисяч робітників, переважно з південних країн Європи. Спроби на початку 1960-х запровадити імміграційні квоти результату не принесли. Навпаки, частка іноземців у загальній структурі населення країни до середини 1970-х уже становила 17%. Тоді ж на хвилі народної нелюбові до іноземців у Швейцарії утворювалися перші партії правого спрямування з програмами захисту швейцарської національної ідентичності.

2014 р. законодавчу ініціативу під назвою "Проти масової імміграції" висунула правоконсервативна Швейцарська народна партія (SVP). Її ідеологія - захист споконвічних швейцарських цінностей, яким загрожує процес європейської інтеграції та уніфікації. Протягом останніх 20 років саме SVP виступає головним ініціатором дебатів про міграцію. Антиєвропейська й антиміграційна риторика SVP сприяє зростанню її популярності в країні. У 1992 р. партія була фактично єдиним противником приєднання Швейцарії до ЄС, але домоглася референдуму, на якому громадяни країни проголосували проти членства в ньому. А 2009 р. з ініціативи SVP відбувся знаменитий скандальний референдум, на якому 57% швейцарців проголосували за заборону будівництва мінаретів.

Хоч як парадоксально, але референдум оголив старі "виразки" благополучного суспільства. Одна лінія "розлому" утворювалася між містом і селом, бо просунуте міське населення підтримує свободу міграції, а патріархальне село та його консервативний сільський житель, який оцінює добробут через призму побутових незручностей, знайшов причину своїх проблем у зростанні кількості іммігрантів. Інша лінія "розлому" нагадала Конфедерації про старі політичні барикади - "картопляний рів", жартівливе позначення історичної межі розбіжностей між франкомовними й німецькомовними кантонами. Сьогодні, після багатьох років єдності, ці частини країни розділилися у питанні відносин з Європою.

Проте жителі Швейцарської Конфедерації пишаються своєю системою "прямої демократії" і всіляко її підтримують. Вони не стомлюються збирати підписи за проведення референдумів, брати участь у них і власноруч регулювати безліч питань забезпечення життя суспільства. Так, у травні 2014-го народ Швейцарії голосуватиме щодо питання запровадження у країні обов'язкового мінімального розміру оплати праці (МРОП), а на 2015 р. заплановано референдум із серії "міграційних" - з ініціативи екологічної організації голосуватиметься законопроект "Ні!" перенаселеності - за збереження природних ресурсів". У тексті ініціативи записано вимогу, щоб зумовлений міграцією приріст населення не перевищував 0,2% за кожні три роки. Також передбачається заборона укладати міжнародні угоди, що суперечать цьому критерію.

"Білатеральні" наслідки

Реакція з боку Європейського Союзу на рішення швейцарців обмежити потік міграції була негайною. Голова Європарламенту Мартін Шульц висловив розчарування підсумками референдуму і закликав уряд у Берні знайти форму для узгодження результату голосування з двосторонніми договорами з ЄС. В одному з інтерв'ю він сказав, що "не можна користуватися перевагами внутрішнього ринку ЄС і разом з тим запроваджувати квоти на свободу пересування". Європейська комісія опублікувала офіційну заяву, в якій окрім жалю з приводу підтримки на референдумі міграційної ініціативи сказано також, що "Європейський Союз проаналізує наслідки ухвалення цієї ініціативи для загального формату відносин ЄС і Швейцарії".

Швейцарія, не будучи членом Європейського Союзу, регулює свої відносини з ЄС із допомогою двох пакетів двосторонніх відносин. Основою першого є Договір 1999 р. про свободу переміщення трудових кадрів і громадян між ЄС і Швейцарською Конфедерацією. Це означає, що Швейцарія, залежна від іноземних висококваліфікованих кадрів, може запрошувати будь-яких фахівців з країн ЄС, а ті мають право вільно приїжджати, жити і працювати у Швейцарії без обмежень. За результатами останнього референдуму, доступ громадян з країн ЄС у Швейцарію буде обмежений квотами, і невідомо, як упорається без припливу трудових кадрів одна з найуспішніших економік світу.

Крім того, пакети угод між ЄС і Швейцарією складено за "принципом гільйотини", коли всі пункти договорів діють тільки разом, а невиконання однієї угоди призводить до анулювання всіх інших. Тому рішення референдуму про обмеження міграції кадрів з ЄС автоматично порушує угоду про свободу переміщення - як з однієї, так і з іншої сторони. Саме ця угода регулює відносини між підписантами в таких галузях, як транспорт, торгівля, сільське господарство, фундаментальна наука.

Найбільше від гіпотетичного (поки що) припинення дії пакета угод між ЄС і Швейцарією постраждає економіка останньої. Відомо, що швейцарська система оподаткування і вільний доступ до ринків ЄС становлять основу для залучення бізнесу в країну. Відсікання однієї з двох складових може викликати важко прогнозовані результати. Крім того, саме Європейський Союз є головним торговим партнером Швейцарії - на країни ЄС припадає 56% загального швейцарського експорту.

Швейцарське об'єднання профспілок, економісти й великі компанії попереджають, що імплементація результатів референдуму поставить під удар експортно-орієнтовані галузі швейцарської економіки, що призведе до втрати десятка тисяч робочих місць. У свою чергу Швейцарське банкірське об'єднання побоюється, що швидкозростаюча банківська галузь - ключова запорука швейцарської конкурентоспроможності - не впорається без припливу висококваліфікованого іноземного персоналу. Уже сьогодні 25% працівників банків є громадянами країн ЄС. А в галузі фармацевтики й біохімії цей показник досяг рівня 45%.

Євросоюз може, звичайно, у відповідь на швейцарські квоти й міграційний регламент використати своє право запровадити візовий режим та інші заборонні заходи. Однак швейцарські експерти-оптимісти наголошують, що ЄС не менше ніж Конфедерація зацікавлений у співробітництві. І вважають, що сторони у процесі переговорів зможуть дійти спільного знаменника. Але хтось повинен тепер оплачувати втілення міграційної ініціативи в життя. Знадобиться новий бюрократичний апарат і бюджетні кошти для створення робочих та інших переговорних груп. Та чи виграє від цього країна?