Що таке «доктрина Байдена», і як не опинитися по той бік «огорожі»

30 серпня, 2021, 17:14 Роздрукувати
Відправити
Відправити

«Лідерство із задньої лінії» та «Америка понад усе» в одному флаконі

Що таке «доктрина Байдена», і як не опинитися по той бік «огорожі»
© Flickr/White House

Практично, кожен президент США після Другої світової війни запам’ятався світові як «автор» власної зовнішньополітичної доктрини. Навіть коли, як у Барака Обами, ця доктрина не була офіційно проголошена чи документально зафіксована. Її зміст відбивав особливості оцінки стану міжнародної політики, місця в ній Сполучених Штатів, притаманні тому чи іншому очільникові країни, і, відповідно, визначав його дії на світовій арені.

Наразі важко передбачити, коли чинний президент США зробить програмний виступ із питань зовнішньої політики та чи є в нього взагалі такий намір. Утім, перші шість місяців діяльності нової адміністрації дають можливість виокремити основні параметри американської дипломатії «за Байденом», особливо з урахуванням драматичного досвіду завершення операції в Афганістані.

Загалом, Джо Байден намагався дотримуватися передвиборних обіцянок у сфері зовнішньої політики. Насамперед це стосується «ремонту» відносин із союзниками, об’єднання міжнародних зусиль у боротьбі з коронавірусом та змінами клімату. США повернулися в Паризьку угоду з кліматичних змін та організували (онлайн) глобальний саміт, присвячений цій проблематиці, розпочали перемовини з Іраном щодо відновлення участі в угоді з ядерних питань, провели низку важливих зустрічей із європейськими та азійськими партнерами.

Ці, як і деякі інші кроки, новий уряд презентував у контексті подолання тяжкого спадку Дональда Трампа, але принаймні на двох напрямах політика нового президента виявилася фактичним продовженням лінії попередника. Ідеться насамперед про Китай, який набув статусу головного суперника США у світі. Адміністрація Байдена не тільки зберегла більшість протекціоністських тарифів, запроваджених раніше, а й підняла протистояння з Китаєм на новий щабель, значно посиливши стратегічні й ідеологічні акценти. Показово, що саме необхідність подолання китайської конкуренції стала одним із основних аргументів Джо Байдена у просуванні його соціально-економічних ініціатив. Як і його колишній бос, Б.Обама, він упевнений, що принципові інтереси США змістилися у бік Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Інша сфера конвергенції — тема припинення «вічних воєн», а саме — американської військової присутності в Афганістані. Хоча новий президент із очевидним задоволенням скасував рекордну кількість указів попередника, він вирішив дотримуватися досягнутої із талібами домовленості про остаточне виведення американського військового контингенту. Залишмо детальну й емоційну дискусію стосовно доцільності цього рішення самим американцям, хоча вже зараз чимало експертів упевнені, що повне виведення з Афганістану американських та інших НАТОвських військових сил може спричинити перетворення цієї країни на своєрідний розсадник терористичних угруповань, які становитимуть реальну загрозу США і всьому Заходу.

Flickr/White House

Нам важливо зрозуміти, що позиція Джо Байдена не є випадковою і похідною від нерозуміння президентом та його командою наявних ризиків. Гадаю, її було сформовано під впливом щонайменше трьох чинників. По-перше, втоми американського суспільства від тривалої бойової заангажованості збройних сил США за кордоном, яка супроводжується втратами серед американських вояків: дві третини жителів США сумніваються в доцільності американської операції в Афганістані. По-друге, необхідності проведення реформ усередині країни з метою відновлення американської економіки, її інфраструктури та конкурентоспроможності, зміцнення американської демократії. Саме це Джо Байден поставив у центр не своєї тільки внутрішньої, а й зовнішньої політики, яку він називає «зовнішньою політикою для середнього класу». По-третє, усталеного переконання президента, яке він обстоював і на попередній посаді, що США не повинні втручатися в конфлікти за кордоном, надто в умовах власної відносної внутрішньої слабкості на зазначений період. Звідси й підвищена увага до відновлення взаємодії з союзниками на основі спільних цінностей та інтересів: вона є критичною для досягнення цілей на тих напрямах, де США вже не можуть ефективно діяти самостійно,

Відповідно, вимальовуються обриси доктрини Байдена: зосередженість на проблемах внутрішнього розвитку; прагматизм і небажання ангажуватися військово, особливо в гарячих точках; опора на співробітництво з традиційними союзниками. Вона співзвучна з багатьма постулатами неоізоляціоністського крила політичної думки у Вашингтоні, є продовженням зовнішньополітичної лінії другого терміну Б.Обами з його фірмовою тезою про «лідерство [США] із задньої лінії» і, хоч як це парадоксально, перегукується з деякими гаслами Д.Трампа. За словами експерта Центру американського прогресу Браяна Катуліса, «можна це назвати «Америка понад усе», можна — «Америка понад усе лайт», але сутність не змінюється: ми опікуємося насамперед собою і тільки наскільки це можливо — проблемами тих, хто перебуває по той бік огорожі».

Останні події в Афганістані, спосіб, у який було реалізовано вихід США з цієї країни, включно з його гуманітарним виміром, стали своєрідною «перевіркою на міцність» низки зовнішньополітичних принципів адміністрації Джо Байдена.

Поза можливим загостренням викликів безпеці США, один із найбільших ударів припав на відносини США з союзниками: чимало їх критикують адміністрацію Байдена за односторонні дії, недостатні консультації й координацію з ними (на рівні визначення термінів виведення військ та організації евакуації), що ставить під сумнів його риторику про важливість для США союзницьких відносин і дипломатії. Як наслідок, знову пожвавилася дискусія про стратегічну автономію Європи.

Помітні й репутаційні втрати. Аналітики мають рацію, коли зазначають, що неспроможність евакуювати всіх афганців, які допомагали США, серйозно зашкодить здатності Сполучених Штатів у майбутньому завойовувати довіру місцевих партнерів. Це також посилює відчуття фрустрації від того, що угода США з талібами фактично сприяла переходу влади в Афганістані до політичної сили, котра є абсолютним антиподом демократії та прав людини.

Останнє, вкупі з роздратуванням європейських союзників, може істотно ускладнити наміри Джо Байдена активно просувати демократичні цінності та створити несприятливе тло для запланованого на грудень саміту демократій.

facebook/summitdemocrats

За розвитком ситуації уважно стежать не тільки друзі, а й такі опоненти США як Китай і Росія. Мабуть, їхня увага особливо пильна — з багатьох причин. Зокрема щоб визначити готовність і здатність Сполучених Штатів надати дієву допомогу союзникам та партнерам.

Поза всяким сумнівом, у Росії раніше так само прискіпливо стежили за еволюцією позиції США, яка, фактично, уможливила завершення будівництва «Північного потоку-2». Так, вона перебуває в руслі зусиль Байдена зі зміцнення трансатлантичних відносин, і відносин із Німеччиною зокрема, але, очевидно, у Вашингтоні не могли не розуміти, що головний бенефіціар цього проєкту — путінський режим. Той самий режим, який піддавався нищівній (іноді навіть убивчій) критиці з боку президента і його соратників ще на етапі виборчої кампанії. Викликає запитання також той факт, що до процесу ухвалення остаточного рішення про незастосування найдієвіших санкцій, за моїми даними, не були долучені спеціалісти з російської та регіональної проблематики.

Будемо сподіватися, йдеться про прикрий епізод, а не тенденцію, і заява Джо Байдена про те, що допомога Україні у протистоянні з Росією відповідає життєвим інтересам самих Сполучених Штатів, не втратила своєї актуальності. Хоч би як підштовхували адміністрацію в іншому напрямі деякі впливові гравці вашингтонського істеблішменту, аргументуючи це тим, що небезпечно віддати Росію в «китайські обійми», попри несприйняття Путіна та російської агресивності.

Багато в чому крапки над «і» щодо майбутньої динаміки україно-американських відносин здатен розставити наступний візит до Вашингтона президента України. Зазвичай змістове наповнення зустрічей такого рівня визначається заздалегідь, під час підготовчого періоду. Серед оголошених публічно найбільший інтерес становлять можливі домовленості про посилення співробітництва в оборонній та енергетичній сферах — за умови, що ми побачимо заходи, здатні вивести його на якісно новий рівень. Тим часом впадає в око відсутність намірів зробити регулярним функціонування механізмів та органів стратегічного партнерства, необхідних для динамізації діалогу з важливих для обох сторін питань.

Перед українською делегацією стоїть ще одне, на моє переконання, ключове для ефективності майбутньої двосторонньої взаємодії завдання: встановити довірливі стосунки між очільниками обох держав. Тут Володимир Зеленський не має права на помилку.

Більше статей Олега Шамшура читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК