100 днів Джозефа Рузвельта

Зазвичай кожен елемент декору чергового господаря Овального офісу має певне змістове навантаження. Очевидно, не є винятком і присутність на чільному місці в кабінеті Джо Байдена портрета його великого попередника Франкліна Делано Рузвельта. Він «витягнув» Сполучені Штати з прірви найглибшої за всю їх історію економічної кризи завдяки рішучим заходам, які започаткували глибокі зміни в американському суспільстві. Саме успіхи в реалізації важливих політичних ініціатив на початку президентства, у перші 100 днів, і перетворили цей період на своєрідний тест, за результатами якого експерти та широкий загал роблять висновки (інколи хибні) щодо здатності того чи іншого насельника Білого дому бути ефективним лідером нації. 

Як і свого часу Франклін Рузвельт, Джо Байден та його команда мають паралельно вирішувати нагальні проблеми, спричинених цілою низкою криз — пандемією, уповільненням економічного розвитку, посиленням расових суперечностей і зміною клімату. Своїми рішучими та назагал компетентними й успішними діями з перших днів свого перебування при владі 46-й президент США заявив про наміри бути не просто уособленням повернення політичного життя до нормальності, яка існувала до Дональда Трампа, та «психотерапевтом» країни у стані стресу. Він, вочевидь, претендує на більше: трансформувати США так, як це зробив свого часу Рузвельт. 

Своїм головним пріоритетом він визначив боротьбу з пандемією коронавірусу, що забрала життя понад 589 тисяч американців і дестабілізувала країну. Хаотичній, малоефективній і часто безвідповідальній діяльності свого попередника в цій сфері він протиставив чіткість та системність, розгорнувши масштабну програму вакцинації населення. Було задіяно закон про виробництво в інтересах оборони, укладено угоди з фармацевтичними компаніями, закуплено мільйони додаткових доз, створено необхідну інфраструктуру. Завдяки цьому, перевершивши передвиборні обіцянки кандидата Байдена, достроково, 21 квітня, країна сягнула позначки 200 мільйонів вакцинацій. Наразі щеплення може отримати кожен дорослий мешканець США. Таким чином, за відносно невеликий відтинок часу з коронавірусного «невдахи» США перетворилися на світового лідера у протидії цій страшній хворобі.

Один із глобальних наслідків пандемії — підвищення ролі держави в ключових сферах життя суспільства, чого вимагають масштаби санітарної кризи та нагальна необхідність подолати її безпрецедентні соціально-економічні наслідки. Навіть у США, де останні 40 років домінували ідеї щодо зниження податків, дерегуляції економіки, індивідуалізму, заохочення конкуренції, необхідності збалансувати бюджет, зменшити державні видатки, відбувається ренесанс ідеології Big government, «великого», або «всемогутнього уряду», що має відігравати центральну роль у вирішенні найістотніших проблем країни. Цю тенденцію намагається «очолити» Дж.Байден: його соціально-економічні ініціативи покликані розвернути США у бік фундаментального збільшення масштабів та ролі держави, федерального уряду, задіяти механізми фактичного перерозподілу доходів різних верств населення, активне використання яких здебільшого було табу для всіх президентів, починаючи з Рональда Рейгана. За словами самого президента США з його звернення до конгресу, «ми проходимо через великий поворотний момент в історії. Ми маємо зробити більше, ніж просто відбудувати [втрачене]. Відбудоване має бути кращим».

Незважаючи на дуже невелику чисельну перевагу демократів у палаті представників конгресу і ще меншу — в сенаті, Дж.Байдену вдалося досить швидко забезпечити ухвалення «Плану порятунку Америки» вартістю 1,9 трлн дол. Крім заходів, спрямованих на боротьбу з пандемією, закон передбачає надання мільйонам американців допомоги на суму 1400 дол., підвищення виплат безробітним, виділення коштів на потреби органів місцевої влади та соціального житла. 

Не менш амбітними є два наступних плани президента: створення робочих місць та в інтересах американських родин. Перший із них вартістю 2,3 трлн дол. орієнтований на великі проєкти розвитку транспортної інфраструктури та постачання питної води; розширення доступу до Інтернету і модернізація ліній електропередач; збільшення обсягів доступного житла, допомога малому та середньому бізнесу; ініціативи в галузі чистої енергетики, догляду за літніми та хворими людьми (запроваджується поняття людської інфраструктури). Згідно з планом в інтересах американських родин, 1,8 трлн будуть спрямовані на розширення доступу до освіти і медичних послуг, зниження витрат із догляду за дітьми та на підтримку зайнятості жінок. Зокрема, адміністрація Дж.Байдена пропонує гарантувати всім американцям і молодим іммігрантам безплатне навчання у т.зв. комунальних коледжах. Фінансуватися ці гігантські витрати будуть за рахунок підвищення оподаткування корпорацій та найбагатших американців.

Більшість експертів-економістів (принаймні з-поміж тих, із чиїми оцінками я мав можливість ознайомитись) і американського загалу позитивно оцінює стратегію байденівців на відновлення економіки та вирішення соціальних проблем. З іншого боку, майже ніхто не вважає успіх цих ініціатив гарантованим, насамперед із огляду на обсяги задіяних коштів та певні ризики, пов’язані з підвищенням податків. Інша проблема, про яку я вже писав, — вплив на дії Байдена крайнього лівого крила Демократичної партії — «прогресистів». Деякі аналітики вважають, що новий президент виявився меншим центристом, ніж очікувалося. На мою думку, Джо Байден усе ж таки намагається триматися ближче до центру, не погоджуючись із пропозиціями радикалів. Тим часом відбулося полівіння Демократичної партії загалом. Відповідно, в напрямку лівого полюсу дрейфують політичні сили всередині партії, навіть ті, які традиційно тяжіли до центру. 

Зазначена обставина — важлива, оскільки Байдену доводиться діяти у вкрай політично та культурно поляризованій країні. І ця поляризація не почалась і не скінчилася з ерою Трампа. Хоча 30% республіканців схвалюють дії Байдена, спрямовані на подолання пандемії, лише 10% їх позитивно оцінюють його діяльність на посаді президента загалом. Джо Байден, незважаючи на свої передвиборні обіцянки та реноме політика, який уміє досягати компромісів, ще менше, ніж його колишній бос Барак Обома, схильний враховувати думку політичних опонентів у процесі просування своїх ключових ініціатив (зауважимо, що налагодженню діалогу не сприяє Республіканська партія, яка все ще не може оговтатися після випробування Трампом і запропонувати життєздатну альтернативу програмі демократів). 

Політичні успіхи Байдена та позитивні зміни на фронті боротьби з пандемією супроводжуються позитивними новинами щодо економічного відновлення та зростання рівня працевлаштування. Втім, як і передбачалося, каменем спотикання для нової адміністрації стала кризова ситуація в галузі імміграції. Доволі просто було демонтувати міграційну політику Трампа, скасувавши відповідні укази (всього Байден скасував 62 укази попереднього президента). Значно складніше знайти відповіді на хронічну у США проблему масової імміграції з країн Центральної та Південної Америки, особливо з огляду на масовий приплив мігрантів із регіону в розрахунку на толерантне ставлення до них уряду Джо Байдена. Найбільш гостро постала проблема малолітніх мігрантів, які подорожують без супроводу дорослих (тактика, до якої вдаються батьки, розраховуючи на гуманніше ставлення до дітей та підлітків із боку міграційних органів). Зрештою Міністерство охорони здоров’я США було вимушене відкрити для цієї категорії мігрантів 11 тимчасових центрів тримання (доти вони перебували у відділках прикордонної служби). Попри оголошену президентом законодавчу ініціативу в галузі імміграції, включно з перспективою отримання американського громадянства для 11 мільйонів нелегальних мігрантів, дозволю собі припустити, що міграційна проблема надовго — доки США і країни-донори іммігрантів розділятиме соціально-економічна прірва й доки в економіці США зберігатиметься попит на дешеву працю мігрантів — залишиться константою американського суспільного життя

Зовнішня політика посідала помітне місце в діяльності нової адміністрації. Насамперед це стосується Китаю, що був визначений як головний конкурент на міжнародній арені. При цьому США, за словами Ентоні Блінкена, виходять із того, що Китай є «єдиною країною, котра має економічні, дипломатичні, військові та технологічні спроможності для того, аби серйозно загрожувати стабільності та відкритості системи міжнародних відносин». Вже у своїх перших заявах та дипломатичних контактах із китайською стороною президент і провідні члени його зовнішньо-політичної команди надіслали Пекіну жорсткий сигнал про готовність захищати свої інтереси та необхідність дотримуватися міжнародних правил і норм. Саме китайська загроза світовому лідерству США становить важливу частину аргументації Джо Байдена на користь проведення швидких і глибоких реформ усередині Сполучених Штатів, а також відбудови і посилення альянсів США в Європі та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Цій меті приурочувалися кілька спільних поїздок держсекретаря та міністра оборони США.

До переліку країн, які становлять серйозну загрозу для США, їхніх союзників і партнерів, віднесено й Росію. Проти неї було впроваджено додаткові, в тому числі фінансові, санкції (наступним логічним кроком мало б стати посилення санкцій проти «Північного потоку-2»). Нове американське керівництво чітко і своєчасно визначило свою позицію щодо російської агресії проти України. Зокрема, ми вперше почули від президента США, що допомога Україні у протистоянні з Росією відповідає життєвим інтересам самих Сполучених Штатів. Особливо хочу відзначити, що ледь не вперше за останні роки американська дипломатія зіграла проти Росії на випередження: на моє переконання, саме оперативна і досить жорстка реакція США на концентрацію російських військ біля кордонів України примусила путінський режим зупинитися, бодай тимчасово. Тим часом треба бути реалістами. Навіть коментуючи запровадження нових санкцій проти Росії, високопосадовці нинішньої американської адміністрації підкреслювали відкритість до контактів із Росією в питаннях, які відповідають національним інтересам США, наводячи як приклад продовження дії договору про стратегічні озброєння. За будь-яких обставин для України багато важить координація наших дипломатичних і безпекових зусиль зі США, з якими нас поєднує Хартія про стратегічне партнерство. Хочеться сподіватися, що цьому спрятиме наступний візит до Києва держсекретаря Е.Блінкена.

Серед інших подій на дипломатичній ниві за звітний період — оголошення про початок 1 травня виведення американських військ із Афганістану (він має завершитися до 11 вересня, 20-х роковин терористичних атак 2001 року) та початок непрямих американо-іранських перемовин у Відні. Останнє в держдепартаменті назвали «лише першим кроком першої фази потенційного повернення» до попередньої ядерної угоди. Виведення військ із Афганістану видається виправданим у контексті концепції закінчення «вічних воєн», але ймовірним фіналом цієї операції може бути відновлення влади талібів із відповідними наслідками для глобальної стабільності.

Особливу увагу в зовнішній політиці Джо Байдена приділено поверненню до Паризької кліматичної угоди та проведенню кліматичного саміту у Вашингтоні. На ньому президент США взяв зобов’язання до 2030 року скоротити викиди вуглецю в атмосферу на 50%. У цьому випадку міжнародні зобов’язання (вони не мають юридичної сили) збігаються з його намірами зробити економіку США більш «зеленою». 

Підсумовуючи. Досягнення нової адміністрації США за короткий відтинок часу вражають, особливо в боротьбі з пандемією коронавірусу. Втім, значною мірою йдеться про декларацію намірів, котрі треба буде ефективно реалізувати. Визначено амбітні цілі, які потребуватимуть серйозних змін у тому, що називається американським способом життя, у способі функціонування економіки та соціальних механізмів країни.