Санкції та перспективи німецького бізнесу з Росією

Внесок Росії - 30 млн євро щороку, або 7% від загального бюджету ПАРЄ, - це та сума, через яку в Європі не лише задумалися про роль і місію ПАРЄ і почали обговорювати право запроваджувати санкції проти РФ, а й готові відмовитися від європейських цінностей та демократичних свобод. Повернення Росії до ПАРЄ і скасування санкцій проти неї лобіювала Німеччина, за деякою інформацією, особисто Анжела Меркель.

Німеччина стала головним лобістом скасування санкцій проти РФ і на рівні бізнесу. 2019-го німецькі компанії дивляться на Росію з дедалі більшими побоюваннями: очікування бізнесу значно погіршилися порівняно з попереднім роком. Крім нестабільного курсу рубля основними факторами ризику є санкції проти Росії. Це ключові висновки 16-го опитування стосовно бізнес-клімату Східного комітету - Східноєвропейської асоціації німецького бізнесу (OAOEV) та Німецько-російської торговельної палати, оприлюднені наприкінці минулого року. У дослідженні взяли участь 168 німецьких компаній, на які припала майже третина товарообігу з РФ за 2018 рік. Послабивши європейські санкції проти Росії, Німеччина хоче продемонструвати недоцільність застосування жорсткіших американських санкцій. Головний ефект американських обмежувальних заходів - це стан невизначеності. Ніхто не знає, якого роду санкції можуть бути запроваджені і як вони можуть позначитися на компаніях, які мають бізнес у Росії. Головне питання - що далі робитиме Вашингтон? Німецьким компаніям є що втрачати, і це не тільки репутація, як у випадку із поставкою турбін Siemens у Крим, а й реальні гроші для багатьох інших компаній.

За даними Російсько-німецької зовнішньоторговельної палати, товарообіг між Росією та Німеччиною 2018 року становив 61,9 млрд євро, що демонструє незначне зростання порівняно з 2017-м, однак усе ще не дотягує до рекордних показників 2012-го (81 млрд євро). Ці цифри чітко показують, наскільки боляче вдарили санкції по інвестиційному клімату в Росії за останні п'ять років. Товарообіг з РФ удвічі менший за товарообіг Німеччини з Польщею (120 млрд євро) і на третину менший, ніж із Чехією (90 млрд євро). Центральна Європа залишається "мотором зростання" німецької економіки. А в цілому серед зовнішньоторговельних партнерів ФРН Росія посідає 13-те місце, десь між Іспанією та Угорщиною. Експорт у Росію - це всього лише 2% загального експорту ФРН, імпорт з Росії - 3,4% загального німецького імпорту.

Розбивши товарообіг РФ і ФРН на складники, отримаємо ключ для розгадки зовнішньої політики Німеччини щодо Росії і зможемо краще зрозуміти, що покладено в основу нової Східної політики Німеччини - new Ostpolitik, спрямованої на перезавантаження відносин із Росією (її старанно просуває міністр закордонних справ Гайко Маас), а також "новий порядок денний" бізнес-відносин Німеччини і Росії, оприлюднений Східним комітетом на початку цього року.

Не секрет, що основою імпорту Німеччини з Росії є енергоносії, зокрема нафта, газ, нафтопродукти й вугілля, проте останні цифри вражають. За даними Федерального статистичного управління (Destatis), у період з січня по вересень 2018 року імпорт з Росії нафти та природного газу в Німеччину в грошовому еквіваленті становив 16,9 млрд євро, що порівняно з аналогічним періодом 2017-го на 17,7% більше. Такий приріст пов'язують як із підвищенням цін на нафту і газ, так і зі збільшенням обсягів поставок.

Другою важливою статтею імпорту Німеччини з Росії є метали - це 3,1 млрд євро, зростання порівняно з 2017-м - 35,8%. На третьому і четвертому місцях відповідно нафтопродукти - 2,8 млрд євро і вугілля - 1,35 млрд. євро зі зростанням на 18,6%. Якщо за цей період загальний імпорт товарів з Росії в Німеччину був на рівні 26,6 млрд євро, то експорт товарів з Німеччини в Росію значно нижчий - 19,4 млрд євро.

Головними статтями експорту Німеччини в Росію стали електротехнічні прилади - 4,4 млрд євро (зростання 5%), автомобілі та автозапчастини - 3,2 млрд, хімічна продукція - 2,1 і фармацевтична - 1,4 млрд євро. Загалом з 2012 року німецький експорт у Росію скоротився майже вдвічі. Німецький бізнес не очікує істотних змін на краще у 2019-му. Понад дві третини компаній з Німеччини, що підтримують ділову активність на російському ринку, вважають, що німецький експорт у Росію і надалі перебуватиме в стадії застою або навіть скорочуватиметься. Причина - слабкий рубль. Рубль до долара і євро слабшає з року в рік, а відтак німецькі товари на російському ринку стають занадто дорогими і менш привабливими порівняно з дешевими китайськими. Обмінний курс є найбільшим руйнівним фактором німецького бізнесу в Росії. Крім того, Німеччина стурбована тим, що на тлі значного падіння її товарообігу з Росією товарообіг останньої з Китаєм 2018 року перевищив 100 млрд дол. США, і дедалі більше німців цинічно заявляють, що західні санкції сприяють зближенню двох авторитарних режимів - Росії та Китаю. Путін потрапив у зачароване коло: що більше він підігріває конфлікт із Заходом, то більше російська економіка страждає від санкцій. А що більший кон'юнктурний спад, то агресивніше він намагається втримати рейтинг через демонстрацію сили в зовнішній політиці.

Повертаючись до експорту нафти і газу в Німеччину, слід сказати, що саме цій країні, яка посилення американських санкцій вважає "наступом на суверенітет європейського континенту", "Газпром" зобов'язаний майже третиною своїх прибутків. За даними "Газпром Експорт", 2018 року в Німеччину було експортовано
58,5 млрд куб. м газу, тобто майже 30% від загального обсягу газу, поставленого європейським країнам включно з Туреччиною (2018-го - 200,8 млрд куб. м). Німеччина є найбільшим покупцем російського природного газу, і "Газпрому" є чим пишатися, на відміну від уряду ФРН. Недарма точний обсяг імпорту російського газу перестали публікувати в Німецькому федеральному офісі у справах економіки та експортного контролю (BAFA) ще 2016 року. Ці цифри незручні для німецьких політиків і дипломатів, які намагаються відсторонитися від звинувачень у тому, що Німеччина опинилася в полоні у Москви. Ці звинувачення уперше озвучив Дональд Трамп на зустрічі з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом у середині 2018 року і повторив нещодавно віце-президент США Майк Пенс, який розкритикував Німеччину за участь у проекті "Північний потік-2" та недостатні витрати на оборону. Незручними ці цифри є й через те, що заважають лобіювати пом'якшення санкцій проти Росії, до якого активно вдаються німецькі політики.

У середині березня голова Східного комітету Міхаель Гармс перебував у Вашингтоні, де в посольстві Німеччини в США проходили перемовини з американськими високопосадовцями стосовно пом'якшення негативного впливу на німецький бізнес можливих наслідків нової редакції Закону про захист безпеки Америки від агресії Кремля (Defending American Security from Kremlin Aggression Act, DASKA), оприлюдненої 13 лютого 2019 року. Цю нову редакцію запропонувалисенатори Менендез, Грехем, Гарднер, Кардін і Шахін (попередня версія законопроекту від серпня 2018 р. через проміжні вибори та новий склад Конгресу так і залишилася без руху). Цей законопроект, який і досі проходить адміністративні процедури для офіційного ухвалення на всіх рівнях, через свою конкретику та екстратериторіальний характер вважається найжорсткішим з усіх наявних, через що його називають "санкціями з пекла". У версії закону від 13 лютого, на відміну від редакції 2018 року, пріоритет надається секторам енергетики та фінансів, що може прямо зачепити європейський бізнес, зокрема німецький. І хоча "Північний потік-2" в законопроекті прямо не згадується, деякі його положення можуть торкнутися компаній, задіяних у проекті. Зокрема, санкції пропонується застосувати проти:

- будь-якої фізичної чи юридичної особи, яка підтримує іноземні енергетичні проекти РФ вартістю понад 250 млн дол. США (окрім СПГ-проектів), що потрапляють під дії санкцій в разі, якщо вони вдаються до транзакцій обсягом понад 1 млн дол. та 5 млн дол. загалом на рік;

- будь-якої фізичної чи юридичної особи, яка надає підтримку проектам, що пов'язані з російською сирою нафтою вартістю понад 1 млн дол. США за транзакцію або 5 млн дол. США сукупно на рік;

- будь-яких "політичних фігур, олігархів та інших осіб, що сприяють корумпованій і незаконній діяльності" від імені Путіна;

- російського суднобудівного сектора, допоки держсекретар не відрапортує, що російські ВМС та берегова охорона більше не перешкоджають свободі судноплавства;

- будь-якого російського банку, ідентифікованого як такий, що допомагає російському уряду та його проксі втручатися в демократичні процеси у США чи будь-де.

І тут Німеччина має привід для занепокоєння, адже автоматично до груп ризику потрапляють не лише німецькі мейджори Uniper і Wintershall, які задіяні у "Північному потоці-2", а й газосховища "Газпрому" у ФРН, НПЗ "Роснефти" на території Німеччини, проект термінала СПГ у місті Росток, німецькі фірми, які мають бізнес з російськими фірмами, пов'язаними з оточенням Путіна (до прикладу: на початку березня Volkswagen через американські санкції призупинив перемовини із ГАЗ про купівлю частини акцій), або ж німецькі банки, задіяні у фінансуванні європейсько-російських проектів. Тут яскравий приклад зі звинуваченнями регулятора США на адресу німецького Deutsche Bank у відмиванні грошей з Росії, що повторилися цього року. Раніше, ще в січні 2017-го, Deutsche Bank був оштрафований у США на 425 млн дол. за схему "дзеркальних угод" з російськими акціями. У результаті цих операцій у 2011–2015 рр. з Росії було виведено близько 10 млрд дол., а ще раніше, 2016-го, Deutsche Bank досягнув домовленостей щодо врегулювання претензій регуляторів США і Великої Британії, у рамках яких банк зобов'язали виплатити близько 8 млрд дол. Оборудки з Росією дорого коштують німецьким банкам. До речі, за інформацією Банку міжнародних розрахунків, вони залишаються найбільшими позичальниками для Росії з борговими зобов'язаннями на рівні 7 млрд дол. США на третій квартал 2018 року.

Німецькі компанії, зокрема ті, щоякі працюють у секторі алюмінію та автопрому і підтримують бізнес-зв'язки з компаніями та особами із санкційного списку, нині опинилася на роздоріжжі: адже потрібно вибирати в умовах, коли не хочеться втратити бізнес ні в Росії, ні в США. Так, наприклад, бізнес російської компанії "Русал" підсанкційного бізнесмена Олега Дерипаски задовольняє 30–40% загального європейського попиту на алюміній або алюмінієві заготовки.

У контексті санкцій слід згадати про ще один законопроект - Акт європейської енергетичної безпеки та диверсифікації Кінзінгера-Кітінга (Kinzinger-Keating, the European Energy Security and Diversification), схвалений Палатою представників 26 березня 2019 року. Його мета - "промоція енергетичної безпеки європейських та євразійських партнерів США через сприяння розвитку доступних, транспарентних та конкурентних енергетичних ринків, які забезпечуються диверсифікованими джерелами, типами та шляхами постачання енергоносіїв". Усе це має сприяти досягненню стратегічних цілей США на європейському ринку - нарощуванню поставок скрапленого газу.

Важливо, що санкції, пов'язані з енергетикою, включатимуть санкції на кшталт тих, що застосовуються проти Ірану,а отже, німці, які в разі їх застосування постраждають у Європі найбільше, вже нині екстраполюють на Росію можливість застосування спеціального фінансового механізму для спрощених розрахунків з Іраном - INSTEX (Instrument for Supporting Trade Exchange - Інструмент підтримки торговельних розрахунків) - або незалежної від долара платіжної системи. Можливості застосування такого інструменту для великих компаній є сумнівними, адже вони швидше скоротять свою діяльність на російському ринку, ніж на американському, проте для малого і середнього бізнесу прагматичні німці такий інструмент розглядають як дієвий. "Дві третини опитаних нами компаній виступають за ідею торгівлі з Росією. Якщо ми хочемо, щоб США не контролювали зовнішньої торгівлі ЄС, ми маємо більше думати в цьому напрямку", - коментує проблему Міхаель Гармс.

Відтак агресивні дії Кремля в Україні, через які складно лобіювати скасування санкцій, перетворюються на реальну проблему для німецького бізнесу. Асоціації, що лобіюють бізнес-інтереси, активно тиснуть на федеральний уряд Німеччини, намагаючись домогтися пом'якшення санкцій. Крок за кроком, попри заяви про необхідність продовжувати Мінський процес, німецький бізнес лобіює пом'якшення санкцій проти Росії. У промові від 13 червня 2018 року міністр закордонних справ Німеччини висловився за "нову східну політику" (a new Ostpolitik) - нові способи співпраці з Росією в інтересах усіх європейських країн і на благо країн Східного партнерства, зокрема України та Грузії, ігноруючи той факт, що крім торгівлі Росія активно веде ще й бойові дії, окупувавши частини територій в цих країнах. Такі заяви говорять про те, що зовнішня політика Німеччини наразі перебуває в стані неадекватності сприйняття реалій або ж їх свідомого ігнорування задля сприяння "бізнесу як зазвичай". І тут доречно провести історичні паралелі, адже навіть на першому етапі Другої світової війни торговельно-економічна співпраця Німеччини з СРСР продовжувалась, а поставки сировини з СРСР допомагали Німеччині долати британську економічну блокаду. Політика подвійних стандартів застосовується й сьогодні, і допомагає долати міжнародні санкції вже не проти нацистського Третього Рейху, а проти РФ.

Цього року виповнюється 30 років від дня падіння Берлінського муру й завершення холодної війни. Період з 1989-го по 2019-й уже охрестили як "30 прекрасних років", за які Німеччина виросла до європейського гегемона. Однак ситуація, коли бізнес-лобі визначає стратегічні вектори зовнішньої політики Німеччини, є чітким сигналом того, що цей комфортний період закінчився і настає період пошуку нових прагматичних смислів. Німці інерційно продовжують бачити в Кремлі комфортний горбачовський образ, тому задля процвітання німецької економіки готові не помічати трансформації путінського режиму в агресивну корупціогенну клептократію авторитарного штибу.