РУМУНІЯ МІЖ ЧЕРВОНИМ І ЧОРНИМ

Румунія знову здивувала. Не тільки сусідів, Європу, світ але й саму себе. Правда, якщо кілька місяців назад те здивування було зі знаком плюс і вигравало золотими відблисками Сіднея, то тепер воно зі знаком мінус і гнітить душу перебором червоного і чорного на електоральній карті країни. У 24 повітах президентські вибори виграв посткомуніст Іон Ілієску, ще у 12 перемогу святкував ультранаціоналіст і ксенофоб Корнелій Вадим Тудор.

Зовні все ніби так і мало бути. Шляхом демократичних виборів нинішня влада, що не виправдала довіри народу, зазнала відчутної поразки, а опозиція, котра нищівно критикувала кожний хибний крок цієї влади, тепер сама повинна зайняти її місце. Такий результат мало не за рік до президентських і парламентських виборів, що відбулися в Румунії минулої неділі, прогнозували майже всі соціологічні служби країни. Але й навіть вони не передбачали такого несподіваного фінішного спурту, який здійснив лідер партії «Велика Румунія» К.В.Тудор. Що б там не говорили чи писали зараз про цей результат, оцінюючи його як феномен чи аномалію румунської демократії доби посткомуністичної трансформації, факт залишається для історії: націоналістична партія «Велика Румунія» за кількістю мандатів уже стала другою впливовою силою в обох палатах румунського парламенту, а ії лідер 10 грудня позмагається з І.Ілієску за те, щоб стати президентом країни.

Хто ж такий Корнелій Вадим Тудор, який 26 листопада, за кілька днів до свого 50-ліття, отримав, за його ж словами, найбільший подарунок від румунського народу? За освітою він соціолог, що закінчив філософський факультет Бухарестського університету. В молоді роки був палким прихильником Н.Чаушеску. Брав участь у президентських виборах 1996 року, зайнявши тоді п’яте місце. У 1996—2000 очолював групу сенаторів своєї партії у верхній палаті парламенту. Поет і журналіст, власник пресового тресту, що видає два тижневики — «Політика» і «Велика Румунія». Глибокий знавець національної і всесвітньої історії, але часто здобрює свої політичні дискурси наклепницькими повідомленнями і брехливими вигадками. Уже не перший рік поспіль користується ганебною славою найскандальнішого румунського політика. Проти нього було порушено не одну кримінальну справу за наклеп та образу людської гідності, але жодної, здається, так і не доведено до кінця. Не тільки в Румунії відомі його антисемітські, антициганські й антиугорські висловлювання.

Чи не найганебнішого розголосу у самій Румунії та за кордоном набув його відомий список 180 «зрадників країни», до якого він зарахував багатьох чільних представників національної культури. Людина безсумнівної харизми й ораторського таланту, які він поставив на службу демагогії і популізму, Тудор перетворює усі дебати й дискусії за його участю на скандальні і нестерпні. Так сталося, до речі, й за кілька днів до виборів, коли у вечірній студії першої програми румунського телебачення зібралася п’ятірка найвідоміших кандидатів у президенти — І.Ілієску, П.Роман, Т.Столожан, М.Ісереску і К.В.Тудор. Останній почав звинувачувати міністра закордонних справ Петре Романа в тому, що той ніколи не переставав красти, будучи при владі, а зараз є власником найбільшого супермаркета у Барселоні. Роман терпів, доки кривдник у негативному ряду не згадав і його батька. Далі була справжнісінька сварка і змагання, хто кого перекричить, аж доки керівництво каналу не перервало передачі записом виступу ще одного кандидата на найвищу посаду, який того вечора у телестудію не прийшов. Після відновлення дебатів у прямому ефірі спалахнув новий скандал — на цей раз між Тудором і Столожаном. Останній прийшов на телебачення зі своєрідною домашньою заготовкою і цитатою агенції Медіафакс. Витягнувши з кишені патрон, Столожан кинув в обличчя своєму непримиренному візаві: «На, добродію, кулю і розстріляй мене, я ж також у твоєму списку зрадників країни!».

Телеглядач все це бачив, а К.В.Тудор все одно посів друге місце у виборах, набравши сам майже стільки голосів, скільки набрали головні демократичні кандидати разом узяті. Виборців не насторожили і слова Тудора, який сказав, що цією країною, себто Румунією, не можна інакше керувати, як з допомогою кулемета, і в ній не обійтися без екзекуцій на стадіонах.

Румунська політична і культурна еліта явно недооцінила всієї небезпеки приходу до влади Тудора, сконцентрувавши вогонь своєї критики на І.Ілієску і партії соціальної демократії. Тепер, не на жарт нажахана, спохопилася: Тудор у порівнянні з Ілієску видається набагато більшим злом для країни і її майбутнього.

Та не тільки в Румунії занепокоєні неймовірним виборчим успіхом Тудора. Небезпекою його появи на владному олімпі Бухареста стривожені сусіди далекі і близькі. Першого ж дня після виборів про це чітко заявив прес-секретар президента Молдови. А другого дня після них французька «Юманіте» на першій сторінці надрукувала великий заголовок «Фашист із Карпат», використавши при цьому два уже згадувані тут висловлювання Тудора про екзекуції на стадіонах і потребу керувати країною з допомогою кулемета. Не повинні спати спокійно й українські політики: К.В.Тудор раз по раз роздмухує тліючий вогонь румунської іреденти, плекаючи надію реактуалізувати й реконструювати історичний топонім Велика Румунія з присутністю у ньому й частини українських територій.

Абсолютно праві ті румунські аналітики, а серед них у першу чергу відомий есеїст і прозаїк Октавіан Палер, котрі пишуть, що Ілієску й Тудора до перемоги у цих виборах привели Константінеску й коаліція в чотири руки: християнські демократи (тепер вони навіть не потрапили до парламенту), націонал-ліберали, соціал-демократи П.Романа і партія етнічних угорців Румунії. Замість того, щоб повести швидкі і рішучі реформи й відродити в мільйонів румунів надії на краще майбутнє, вони погрузли у внутрішніх чварах і розборках, котрі привели до зміни трьох прем’єрів, дальшого зубожіння народу й небаченого розквіту корупції. Це при новій демократичній владі, що прийшла на зміну посткомуністам 4 роки назад, бідність переросла у злидні, вбогість у жебрацтво, корупція в мафію. Чи не тому новим електоральним настроям румунів найбільше відповідав лаконічний слоган К.В.Тудора: «Жос мафія, сус — Патрія!», себто: «Геть мафію, хай живе батьківщина!»

Прості румуни голосували за Ілієску й Тудора не тому, що є палкими прихильниками ідей соці- альної демократії чи Великої Румунії, а тому, що нова влада крала не менше, ніж стара, була не менше за ту корумпована, а головне — зрадила надії, інвестовані в неї у 1996 році. Не червона барва вела румунів до виборчих урн 26 листопада, а чорна барва злиднів, розпачу і втрачених ілюзій. На всенародній канві апатії, антипатії та відрази до влади злидні, розпач і безнадія стали головними електоральними агентами румунських виборів-2000. На другий день після них найтиражніша газета Румунії щоденник «Адеверул» написала, що більшість тих виборців, які у 1996 голосували за Константінеску, тепер віддали свої голоси за Тудора. І тоді, і тепер тією більшістю була, звичайно, молодь.

На завтра у румунської демократії є два головні завдання: не допустити, щоб найвищу посаду в державі обійняв ультранаціоналіст і ксенофоб, і завершити формування нових інститутів влади, визначених парламентськими виборами. Друге буде набагато складнішим за перше. Хоч би тому, що партія Ілієску не бажає ділити відповідальності за урядування в країні ні з націоналістами з «Великої Румунії», ні з тими, хто вчора ще був при владі, скомпрометувавши її. Посткомуністи вирішили створити цілковито самостійний так званий мінорітарний кабінет міністрів на чолі з кандидатом у прем’єри Адріаном Нестасе, співпрацюючи при цьому з демократичною опозицією, профспілками та патронатом. Якщо ж президентські вибори виграє Корнелій Вадим Тудор, посткомуністи віддадуть ініціативу формування нового уряду «Великій Румунії», не бачачи жодних підстав для будь-якої співпраці з націоналістами.