Реванш "мішистів" чи посилення "мрійників"?

28 жовтня 2018 року в Грузії пройшли президентські вибори. На них громадяни в останній раз обирали голову держави прямим голосуванням - реалізована конституційна реформа позбавляє їх такого права, паралельно істотно обмежуючи президентські повноваження. Втім, це не знижує градус боротьби між грузинською владою та опозицією, в якій контроль за президентським кріслом усе ще є бажаним результатом. Гостра конкуренція призвела до того, що переможець перегонів так і не був виявлений в першому турі. За даними ЦВК, лідирують підтримана правлячою партією Саломе Зурабішвілі (38,66 %) та кандидат від опозиційного Єдиного національного руху Грігол Вашадзе (37,7 %). Саме вони змагатимуться за посаду президента у другому турі. Третє місце посів лідер партії "Європейська Грузія" Давид Бакрадзе (10,97 %). Інші кандидати помітно відстали.

Політичне життя Грузії в ХХІ столітті було надзвичайно неспокійним. Революція, масові протести, російська агресія та окупація частини території держави - усе це дестабілізувало ситуацію. Втім, не змусило грузинський народ відмовитися від цивілізаційного вибору. Вже майже п'ятнадцять років Тбілісі послідовно реалізує демократичні реформи, покликані зробити державу повноцінним учасником європейської спільноти. Членство в ЄС та НАТО - критерії успіху в цьому процесі - стають усе ближчими для Грузії.

Цей період в історії країни можна умовно розділити на два етапи. Перший тривав з кінця 2003 по 2012 роки, коли вся повнота влади в Грузії належала президентові Міхеїлу Саакашвілі та його партії - Єдиному національному руху (ЄНР). Він приніс державі радикальні реформи, спрямовані на реформування безпекового сектора, боротьбу з корупцією та лібералізацію економіки. Втім, авторитарні методи, обрані цим політиком для реалізації свого прогресивного курсу, призвели до активізації опозиційних настроїв у суспільстві. Відтак на початку 2010-х років влада в Грузії в рамках демократичного процесу перейшла до опозиції - новоствореної партії "Грузинська мрія", очолюваної мільярдером Бідзіною Іванішвілі. "Мрійники" до сьогодні керують країною, а прибічники Саакашвілі - "мішисти" - утворюють опозицію. Боротьба між цими таборами визначає характер грузинського політичного життя. При цьому останнім часом кожному з них загрожують внутрішні суперечності. У 2017 році відбувся розкол у лавах ЄНР. Конфлікт між Саакашвілі, який перебуває у вигнанні за кордоном, та впливовою групою політиків з його оточення, очолюваною Давидом Бакрадзе з Гігі Угулавою, призвів до того, що останні сформували окрему політичну силу під назвою "Європейська Грузія". Більше того - до неї перейшла більшість парламентської фракції Руху. Водночас посилились розбіжності у поглядах між керівництвом "Грузинської мрії" та Георгієм Маргвелашвілі, обраним на посаду президента від цієї політичної сили в 2013 році. Серія протестів, викликаних свавіллям правоохоронних органів, та конфлікт з Іванішвілі призвели до відставки прем'єр-міністра держави Георгія Квірікашвілі влітку 2018 року.

Паралельно в Грузії була реалізована конституційна реформа, яка перетворила державу на парламентську республіку. Її перший етап був спланований ще під час президентства М.Саакашвілі. Політик таким чином намагався забезпечити своє перебування при владі, плануючи після другого президентського терміну переміститись у прем'єрське крісло. Після поразки його політичної сили на виборах 2012 року у країні на якийсь час встановилась перехідна половинчаста форма правління. Втім, "Грузинська мрія" продовжувала роботу попередників у напрямі зміни форми правління. У жовтні 2017 року парламент нарешті ухвалив необхідні зміни до Конституції. Серед іншого вони скасовували прямі вибори президента Грузії після 2018 р., а з 2024 р. вводили виключно пропорційний розподіл місць у парламенті. Опозиція вважала, що запропоновані терміни реалізації реформи дадуть змогу "Грузинській мрії" за допомогою адміністративного ресурсу узурпувати владу. Навіть президент Маргвелашвілі прислухався до цих аргументів, наклавши вето на реформу. Втім, законодавцям-"мрійникам" вдалося його подолати.

Отже, 28 жовтня в Грузії пройшли останні прямі загальнонаціональні вибори президента. Голова держави обирається у цьому разі на шість років і перебуватиме при владі до завершення реформи. З одного боку, згідно з прийнятими змінами до Конституції, він втрачає більшість своїх повноважень. З іншого - контроль цієї посади під час перехідного періоду може істотно допомогти тій чи іншій політичний сили реалізувати її парламентські амбіції. Сам процес передбачає, що у разі здобуття понад 50% голосів переможець визначиться у першому турі. В іншому разі два кандидати, яким віддали перевагу виборці, змагатимуться між собою у другому турі.

Взяти участь у змаганнях за посаду президента виявили бажання 46 громадян Грузії. Втім, лише 25 із них були допущені до участі в перегонах. Це - найбільша кількість кандидатів на президентських виборах в історії держави. При цьому кілька відомих грузинських політиків не беруть у них участі. Зокрема в серпні про небажання балотуватися заявив чинний президент. Бойкотує вибори й Ніно Бурджанадзе - лідер опозиційної партії "Демократичний рух - Єдина Грузія". Політик була одним з лідерів боротьби проти режиму Саакашвілі, втім, у нових умовах не стала союзником й для "Грузинської мрії". Вона вважає, що реалізована конституційна реформа є помилковою, оскільки ослаблення президентської влади шкодить національним інтересам Грузії.

Серед зареєстрованих кандидатів учасники опитувань віддавали перевагу трьом політикам, які мали шанси на перемогу або вихід у другий тур. Цікаво, що всі основні кандидати мають бекграунд роботи у сфері зовнішніх справ.

Прибічники Саакашвілі роблять ставку на Грігола Вашадзе. Він здобув освіту в МДІМВ та встиг попрацювати в радянському МЗС. Після розпаду СРСР мав бізнес, проживаючи за межами Грузії. На Батьківщину він повернувся лише після Трояндової революції, а в лютому 2008 року розпочав роботу в грузинському міністерстві закордонних справ на посаді заступника міністра. З грудня того ж року очолив МЗС Грузії, займаючи міністерське крісло до жовтня 2012 року. Опоненти називають його найбільш проросійським з реальних кандидатів на президентську посаду. Вашадзе відкидає звинувачення. Натомість у разі перемоги обіцяє припинити кримінальні провадження проти Саакашвілі, ініційовані владою, та повернути опального політика в країну.

Правляча "Грузинська мрія" не виставила свого партійного кандидата на вибори. Вона вирішила сконцентруватися на парламентській роботі, заявивши, що підтримає одного з незалежних кандидатів. Обранцем стала депутат парламенту Саломе Зурабішвілі. Ця політична діячка народилась у Франції в родині грузинських іммігрантів та зробила кар'єру у французькому МЗС. У 2003 році вона приїхала на Батьківщину пращурів як посол, але вже наступного року спеціальним указом президента Саакашвілі набула грузинське громадянство та була призначена на посаду міністра закордонних справ Грузії. Однак у цьому кріслі пані Зурабішвілі працювала лише до жовтня 2005 року. Пішовши у відставку, вона критикувала авторитарний стиль керівництва держави. Політик створила опозиційну партію "Шлях Грузії", яка відіграла свою роль у протистоянні з президентом наприкінці 2000-х років. У 2012 р. підтримала Іванішвілі в його боротьбі за владу, проте членом "Грузинської мрії" не стала. Конкуренти представляють її співпрацю з "мрійниками" як залежність від олігархічних сил. Натомість на користь її кандидатури грає певна партійна незаангажованість. Не слід відкидати й вплив адміністративного ресурсу, який влада застосовує для підтримки Зурабішвілі.

"Європейська Грузія" також виставила свого кандидата на виборчі перегони. Ним став лідер партії - Давид Бакрадзе. Цей молодший за конкурентів політик працював у державних структурах Грузії з 1997 року. Після Трояндової революції в 2004 році був обраний до парламенту від Єдиного національного руху, де очолив комітет з євроатлантичної інтеграції. У 2007-2008 роках обіймав міністерські посади, а потім очолив список ЄНР на парламентських виборах. Після перемоги був обраний спікером парламенту. В 2012 році знову очолював список партії, втім, цього разу вона програла парламентські вибори. Бакрадзе став лідером парламентської меншості, а в 2013 році взяв участь у президентських перегонах, посівши на них друге місце. Як уже зазначалося, після розколу табору "мішистів" політик створив власну партію і сьогодні від неї бере участь у виборах. Та лідер "Європейської Грузії" не забув про своє політичне коріння. У разі поразки в першому турі він висловив готовність підтримати кандидатуру Вашадзе в другому. Потенційне об'єднання опозиційного електорату в такому разі значно знижує шанси провладного кандидата на перемогу.

Перші дані екзит-полів підтвердили неоднозначність результатів виборів. Edison Research стверджувала, що Вашадзе та Зурабішвілі набрали приблизно по 40 % голосів кожен. Натомість "Грузинська мрія" повідомила про перемогу підтриманого партією кандидата з орієнтовним результатом в 52,3 % голосів. Згодом дані грузинської ЦВК підтвердили, що оптимізм "мрійників" був передчасним. Зурабішвілі та Вашадзе таки доведеться зустрітися в другому турі перегонів, який відбудеться не пізніше 2 грудня.

Його результати безперечно матимуть вплив на розподіл сил у грузинському політикумі, на перспективи подальшої боротьби "мрійників" та "мішистів". Утім, головне, що вони за будь-яких умов не змінять зовнішньополітичної орієнтації Тбілісі. Європейський курс є пріоритетом для всіх основних кандидатів. Отже, Грузія вже пройшла свою точку неповернення на шляху від сфери російського впливу до Європи. Залишається тільки сподіватись, що найближчі вибори в Україні продемонструють ті самі тенденції і в нашій державі.