Стає традицією, що у період критичних змін для світової та регіональної політики до Анкари навідується людина, чия роль у відносинах Туреччини і Росії ще підлягає осмисленню. Місцеві проурядові ЗМІ вперто називають його "спеціальним радником В.Путіна", а опозиційні - "новим Распутіним". Його звати Олександр Дугін, і він махровий антиамериканіст, ідеолог євразійства і пропагандист ортодоксального православ'я, відомий своїми закликами "вбивати, вбивати і ще раз убивати" українців.
Востаннє його бачили тут під час невдалого путчу 14-16 липня, а тепер він навідався до столиці Туреччини 8 листопада - у день виборів у США. Звісно, це чистий збіг, але саме напередодні цієї дати за обвинуваченням у зв'язках із терористами було заарештовано лідерів і кількох членів парламенту від курдської Партії демократії народів, що викликало різку критику країн Заходу. Президент Туреччини Р.Ердоган не затримався з не менш різкою відповіддю, звинувативши Європу у потуранні терористам, а США - у тому, що прихистили "терориста номер один" Фетхуллаха Гюлена. І якщо під час попереднього візиту офіційний рівень контактів Дугіна обмежився зустрічами з кількома членами парламенту від правлячої Партії справедливості і розвитку (ПСР) і мером Анкари М.Гьокчеком, то цього разу головний євразієць відвідав засідання фракції ПСР у парламенті, на якому головував особисто прем'єр-міністр ТР і формальний голова партії Б.Йилдирим. Позуючи поруч з очільником турецького уряду, Дугін заявив репортерам, що Путін "пропонує Туреччині стратегічний союз і подає руку дружби". На запитання журналістів, як такий союз співвідноситься із членством Туреччини в НАТО, яке Путін оголосив головним ворогом Росії, путінський Распутін відповів: "Це ваше рішення. Ви вирішите, хто стоїть поруч з вами, хто ваш друг, а хто - ворог. Ви знаєте, хто стояв за тими, хто бомбив турецький парламент. І це точно не Росія".
У неформальних колах турецької столиці досі ширяться чутки, що саме росіяни попередили Р.Ердогана про переворот, що готується, і нібито саме це врятувало йому життя. Є дуже серйозні підстави сумніватися в такому розвитку подій. Але правда те, що напередодні невдалого перевороту О.Дугін відкрито заявив про американський і гюленівський сліди в історії зі збитим російським
Су-24, а відразу ж після придушення путчу - про те, що його організували США. Він також звинуватив колишнього прем'єр-міністра ТР А.Давутоглу у змові зі США щодо усунення Р.Ердогана від влади. На його думку, через очевидну зраду Заходу Туреччина повинна вийти з НАТО і стати частиною "зовсім іншого, євразійського, а не прозахідного й трансатлантичного шляху розвитку". Однією з цілей теперішнього візиту Дугіна була участь у засіданні спеціальної парламентської комісії з розслідування обставин перевороту. Цілком передбачувано, що всі ці тези були озвучені знову.
В інші часи такі заяви, як і дії маргінальних прихильників Дугіна в Туреччині, залишилися б майже непоміченими, у крайньому разі викликали б здивування, але не шок. Однак тепер, як зазначають експерти по обидва боки океану, ідеї Дугіна почали дедалі більше резонувати з позицією не тільки низки політичних сил, а й деяких офіційних представників Анкари. У їхній основі - махровий антиамериканізм і протиставлення "великої євразійської цивілізації" згубному і далекому від духовних цінностей "трансатлантизму". Періодичні появи Дугіна на заходах правлячої партії не можуть не викликати занепокоєння і дають підстави вважати, що за лаштунками формальних турецько-російських контактів є якась "стратегічна глибина", яка ґрунтується на ідеології. Нате Шенкан з американського Freedom House так охарактеризувала те, що відбувається: "Дугін сам по собі зовсім не обов'язково такий впливовий у Москві, але він - символ антизахідної ідеології, привабливої для політичних сил у Туреччині, які набирають нині ваги. Його поява в Туреччині, поза сумнівом, погоджена з Кремлем".
У період перебування Дугіна в Туреччині під час кількох публічних виступів Р.Ердоган не скупився на різку критику Заходу як щодо сирійської проблеми, так і ролі послідовників Гюлена в путчі. Втім, у цьому не було нічого нового. Млява й неадекватна реакція офіційних представників Заходу на спробу перевороту викликала в Анкарі хвилю відвертого неприйняття, і напруга не спадає навіть чотири місяці по тому. "Ми всі бачили, хто наші друзі і хто наші вороги", - заявив президент ТР невдовзі після невдалого путчу. Важко сказати, кого саме він мав на увазі під "ворогами", але те, що під "друзями" мав на увазі Росію, не підлягає сумніву. Радники Р.Ердогана відкрито говорили про це, і проурядові ЗМІ рясніли гнівними висловлюваннями на адресу США і вдячними - на адресу В.Путіна. У період після путчу Ердоган і Путін чотири рази розмовляли по телефону, тричі зустрічалися особисто. Ердоган величає російського колегу degerli dostum ("мій дорогий друг") і не втрачає нагоди підкреслити свою вдячність за підтримку під час невдалого перевороту. У Москві побували начальник генштабу Туреччини Х.Акар і очільник турецької розвідки Х.Фідан, а начальник генштабу РФ Герасимов відвідав Анкару вперше за 11 років. Минулого тижня відбулися переговори з питань торгівлі сільськогосподарською продукцією, у грудні очікується візит прем'єр-міністра ТР до Москви, до кінця року - засідання двосторонньої комісії з військово-технічного співробітництва (серед іншого обговорюватимуть поставку в Туреччину комплексів С-400), а в січні відбудеться засідання Стратегічної ради на рівні президентів двох країн. І якщо на початку контактів ішлося в основному про питання безпеки, то тепер порядок денний значно розширено: тут і енергетика (сумнозвісний "Турецький потік"), і угода про вільну торгівлю, і туризм, і військове співробітництво. Можливо, тому й не випадково, що далекий від економіки Дугін під час свого листопадового візиту провів також зустріч в організації Eko Avrasya - впливовій бізнес-асоціації, яка тісно пов'язана і з урядовими офісами, і з діловими колами по всій країні.
Абсолютна більшість прихильників правлячої Партії справедливості і розвитку вірить, що головні вороги нації - гюленісти, а сам Ф.Гюлен - проект ЦРУ. І це думка не тільки ісламістів - помірних і ортодоксальних, а й досить секулярних ультралівих ультранаціоналістів, іконою яких є такий собі Догу Перинчек - лідер маргінальної партії "Ватан" ("Батьківщина"), яка отримала на останніх виборах 120 тисяч голосів з 50 мільйонів (0,24%). Однак саме тут виявляється "російський" слід у путчі. Оскільки партія "Ватан" не просто проросійська, вона тісно й багато років співробітничає з О.Дугіним. Саме на дугінському сайті Katehon, де "трудяться" також такі "авторитети", як К.Малофєєв і С.Глазьєв, повідомляється, що прем'єр-міністр Туреччини Б.Йилдирим "подякував партії "Ватан" за підтримку Ердогана під час спроби американського держперевороту. Особливу подяку висловлено на адресу її лідера Д.Перинчека. "Без партії "Ватан" з путчем могли б і не впоратися", - сказав прем'єр-міністр. Голова турецького уряду також відзначив позитивний вплив партії "Ватан" на турецьку армію під час військового перевороту. Йилдирим не виключив, що партія може стати партнером уряду в майбутньому. Якщо врахувати, що партія "Ватан" та її керівник іще недавно були відомі різкою критикою Р.Ердогана, такі заяви не можуть не дивувати навіть досвідчених тюркологів. Хто ж такий
Д.Перинчек - найліпший друг і соратник О.Дугіна в Туреччині?
В 1970-х Д.Перинчек заявив про себе в турецькій політиці пропагандою відверто маоїстських ідей. На початку 1980-х з "марксистської солідарності" він підтримував Робітничу партію Курдистану. Згодом його прихильники перейшли до ортодоксального кемалізму, підкреслюючи націоналістичний, секуляристський та антиімперіалістичний аспект вчення батька всіх турків. Одним з прикладів антиімперіалізму в розумінні Перинчека є заперечення "геноциду вірменів" (він заявив, що це "імперіалістична брехня"). За це заперечення в 2007 р. його засудив суд Швейцарії, але в 2015-му Європейський суд з прав людини ухвалив прецедентне рішення на захист Перинчека, маючи на увазі "захист свободи слова". Крім того, в 2008 р. його заарештували в Туреччині за підозрою в організації злочинної структури "Ергенекон" з числа радикально налаштованих офіцерів і цивільних, які готували нібито переворот проти правлячої ПСР. Частиною доказу його винуватості була книжка Перинчека "Реакціонаризм хрестоносців", у якій він описував "реакціонерів" - ісламістів як "маріонеток Заходу". Один з підзаголовків книжки звучить як заклик: "ПСР незаконна, і її слід усунути".
Перинчек провів у в'язниці майже шість років. У 2013 р. кримінальний суд Стамбула (діючи, звичайно ж, під впливом гюленістів, нехай на той момент і соратників правлячої партії) засудив його до довічного ув'язнення. Але вже через чотири місяці альянс ПСР з Ф.Гюленом перетворився на війну, фігурантів справи "Ергенекон" оголосили несправедливо засудженими, і Д.Перинчек вийшов на волю. "Реакціонерами" стали гюленівці, а "Ватан" - союзником ПСР. Це був період, коли політична ситуація в Туреччині почала загострюватися через протести в Гезі-парку. Замовником цих заворушень оголосили якісь "зовнішні сили". Саме з цього моменту почалося активне зближення Перинчека і його прихильників з правлячими колами. 20 січня цього року він уже відкрито говорив про "спільний патріотичний фронт" із поміркованими ісламістами. До цього часу в Туреччині його партія "Ватан", яка практично не мала підтримки на виборах, була відома вже як "Група Перинчека". За три роки вплив "групи", до керівництва якої входить також колишній голова військової розвідки генерал Ісмаїл Пекін, значно зріс, особливо серед військових, структур розвідки й безпеки. Представники "групи" активно сприяли витісненню послідовників Гюлена з апарату силових структур і армії. В Анкарі циркулюють чутки, що саме в особі ревних кемалістів-секуляристів ПСР знайшла найнадійніших партнерів у боротьбі з гюленістами. Є підстави вважати, що прихильники Д.Перинчека в армії чимало сприяли тому, щоб переворот 15 липня не вдався, і саме за це їм дякував Б.Йилдирим. Вони ж стверджують, що тісні зв'язки "групи" з Росією, зокрема організовані через О.Дугіна, відіграли важливу роль і в процесі примирення Р.Ердогана і В.Путіна. І.Пекін, який відвідав Росію в грудні 2015 р., заявив представникам преси: "…група бізнесменів, близьких до Ердогана, звернулася до нас, щоб поліпшити відносини з Росією". "Ватанівці" встановили контакт з О.Дугіним, а той повідомив, що Росія вітала б якийсь жест у цьому напрямку. Й відразу після цього в Ізмірі заарештували А.Челика - турецького громадянина, звинуваченого в убивстві російського пілота, котрий катапультувався із Су-24. Д.Перинчек настільки осмілів, що вже через тиждень після зустрічі лідерів двох країн у Санкт-Петербурзі 9 серпня ц.р. заявив: "ПСР зі своїми нинішніми кадрами не може управляти країною. Саме тому президент Р.Ердоган довіряє нам критично важливі пости в державі". Ця заява, безумовно, видає бажане за дійсне, однак ігнорувати її не варто. Нещодавно заступник Перинчека в партії полковник у відставці Х.Угур повідомив ЗМІ, що "друга спроба перевороту дуже близька. Гюлен готує її разом із Робітничою партією Курдистану й закордонними урядами". Є підстави вважати, що позиція "Групи Перинчека" послужила однією з причин продовження ще на три місяці надзвичайного стану після 19 жовтня. Вважається, що "група" залишилася мало не єдиною політичною й організаційною секулярною структурою з тісними зв'язками в силових відомствах, до якої гюленісти не проникли, і це робить її надзвичайно корисною для офіційної влади.
Позиції "Групи Перинчека" ще більше зміцнилися, коли з публікацій у впливових світових ЗМІ з'ясувалося, що саме партія "Ватан" сприяла налагодженню діалогу з режимом Асада. Д.Перинчек і І.Пекін не приховували в інтерв'ю Foreign Policy, що протягом останнього року зустрічалися з представниками Росії, Китаю, Ірану й Сирії, а послання, отримані під час цих контактів, передавали керівництву збройних сил і МЗС Туреччини. За деякими даними, Перинчек і Пекін зустрічалися з Асадом неодноразово, починаючи з лютого 2015 р., і дійшли спільного висновку, що "Туреччина і Сирія повинні разом боротися з сепаратистськими й фанатично налаштованими угрупованнями". Відставні генерали й адмірали з "Ватана" проробляли також питання про поновлення дипломатичних відносин і політичного співробітництва між Туреччиною і Сирією. Зрозуміло, такі твердження ніколи не підтверджували офіційні представники МЗС Туреччини. Але, за словами Д.Перинчека, який охоче роздає інтерв'ю, в турецькій армії завжди виступали за дружбу з Росією, Сирією, Іраком та Іраном, і тому будь-які кроки зі зближення з цими країнами вітатимуться.
Кожен, хто хоча б недовго прожив у Туреччині, знайомий із фразою Burasi Turkiye ("Це Туреччина"). Так тут пояснюють багато дивних для гостей країни фактів і традицій. І лише цією фразою можна пояснити те, що, коли одна частина членів ПСР демонструє повну підтримку "Групі Перинчека", друга її частина, що складається з консервативних націоналістів, об'єднаних у неформальний рух "Духовність", зовсім цьому не рада. До "Духовності" входять деякі послідовники двох основних тарикатів (духовних орденів), що діють у Туреччині - "Накшибенди" і "Сулейманчи", і вони вкрай незадоволені, що місця, які раніше займали гюленісти, заповнюють секулярні елементи від Перинчека. У низці друкованих видань уже з'явилися статті з критикою цієї ситуації. Один з журналістів зауважив: "Ми не можемо сказати, що Гюлен пішов, бо прийшов Перинчек". Консервативні видання стверджують, що після звільнення тисяч прихильників Гюлена з розвідки, поліції й армії, в цих структурах справді відбуваються складні процеси заповнення вакансій, оскільки тепер кожен кандидат має пройти тотальну перевірку на зв'язок із рухом Ф.Гюлена. Звісно, організація цієї роботи є прерогативою законно обраної влади, і будь-які зовнішні оцінки тут недоречні. Водночас чи здивує когось безпрецедентне зближення Росії і Туреччини, якщо на ключових посадах опиняться прихильники Д.Перинчека - друга і партнера О.Дугіна?
Минулого тижня Туреччина виступила коспонсором і підтримала найважливішу резолюцію ООН щодо порушення прав людини в Криму, в якій Росія визнається державою-окупантом, різко засуджується встановлення Росією в Криму своєї правової системи, що негативно позначається на ситуації з правами людини на півострові, підтверджується територіальна цілісність України і міститься заклик до Росії надати безперешкодний доступ на півострів для моніторингу ситуації. Підтримка Туреччини в таких випадках украй важлива, оскільки це не один голос - на її позицію орієнтуються й інші. Ще під час невдалого перевороту рано-вранці 16 липня ц.р. одним з перших підтримку законно обраній владі Туреччини висловив президент України П.Порошенко, і він зробив це значно раніше за В.Путіна. Тому хочеться вірити, що, не зважаючи на всіляких "нью-распутіних", в Анкарі таки розберуться, хто - друг, а хто - ворог.