Євразійська дуга Дугіна

06 серпня, 2016, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 27, 6 серпня-12 серпня 2016р.
Відправити
Відправити

Спроба воєнного перевороту в Туреччині, здійснена в ніч з 15 на 16 липня ц.р. погано організованою групою військових, стала несподіванкою навіть для найдосвідченіших тюркологів. Нині експерти по обидва боки океану намагаються зрозуміти причини та вгадати наслідки цих зовсім не тривіальних подій для Туреччини, регіону та великої геополітики.

Спроба воєнного перевороту в Туреччині, здійснена в ніч з 15 на 16 липня ц.р. погано організованою групою військових, стала несподіванкою навіть для найдосвідченіших тюркологів.

Нині експерти по обидва боки океану намагаються зрозуміти причини та вгадати наслідки цих зовсім не тривіальних подій для Туреччини, регіону та великої геополітики. Однак на тлі телерепортажів про танки в Стамбулі, стрілянину в Мармарисі та бойові літаки над Анкарою практично непоміченим залишився один дуже цікавий факт. 14–16 липня Туреччину відвідав Олександр Дугін, за висловлюванням Едуарда Лимонова, - "Кирило і Мефодій фашизму", головний ідеолог російської версії євразійства та неофіційний радник Кремля з питань геополітики. В Україні цього проповідника ідей Муссоліні та дуже ортодоксального православ'я знають як одного з ідейних натхненників багатьох експансіоністських та авантюрних кампаній Путіна - від війни в Грузії 2008 р. до анексії Криму, "Новоросії" та публічних закликів "вбивати, вбивати і ще раз вбивати" українців. У 2014 р. ці заклики навіть коштували йому посади професора соціології МДУ. Тепер же, за версією турецьких ЗМІ, Дугін приїхав до Туреччини не тільки як політолог, а також як "спеціальний представник президента РФ" і людина, що зіграла одну з ключових ролей у стрімкій нормалізації відносин між Москвою та Анкарою.

Про тісні зв'язки Дугіна з турецькими політиками відомо давно. Ще 2004-го він супроводжував В.Путіна під час його офіційного візиту до Туреччини на запрошення С.Деміреля. Вочевидь, той візит пройшов для Дугіна більш ніж успішно. Ідеї "великого Турану" і єднання "євразійців", на противагу "диктату" США, трансатлантизму й ліберальному Заходу, не тільки чітко пролунали на конференції в одному з провідних університетів Анкари, в пресі та під час офіційних зустрічей, а й одержали подальший розвиток у книжці "Вісь Москва-Анкара", опублікованій незабаром після цього турецькою мовою.

З огляду на такі тривалі "особливі відносини" з Туреччиною, черговий вояж Дугіна до Стамбула та Анкари ні для кого не став несподіванкою. Сюрпризом виявилися обставини, що супроводжували цього разу перебування в країні "іноземного консультанта". Ніч невдалого перевороту російський політолог провів з мером Анкари М.Гьокчеком - фігурою, м'яко кажучи, неоднозначною та відомою своєю любов'ю до конспірологічних теорій.

Перед цим Дугін встиг побувати в гостях у кількох депутатів від правлячої Партії справедливості та розвитку (ПСР) і виступити з доповіддю на конференції з російсько-турецьких відносин, яку так вчасно організував такий собі "Євразійський союз місцевої влади". Крім того, в організації візиту та офіційних зустрічей О.Дугіна значну роль відіграли його партнери з партії "Ватан" (колишньої Робочої партії Туреччини на чолі з Догу Перінчеком - маргінальної політичної сили, яка набрала на останніх парламентських виборах 0,2% голосів).

Згаданий "Євразійський союз місцевої влади" - структура сама по собі доволі цікава. У його ідеологічній основі лежить суміш ідей пантюркізму та турецького варіанта євразійства. Власного сайту ця організація не має. Судити про її публічну діяльність можна виключно за короткими постами в соціальних мережах і непрямими згадуваннями на сайтах ідеологічно близьких рухів. Офіційно метою "союзу" декларується "популяризація турецької культури та розвиток соціальних зв'язків між тюркськими суспільствами". За словами її лідера, Хасана Дженгіза, перші проекти в цій сфері було реалізовано ще в 1990-ті роки. Однак, судячи з усього, у своєму нинішньому вигляді ця організація виникла на початку 2014-го, що дивним чином збігається в часі з розквітом ідей агресивного неоєвразійства в Росії. Характерно й те, що в лютому–березні 2014 р. делегація від "Євразійського союзу місцевої влади" побувала в Криму. Тоді ж було створено й офіційну сторінку організації у Фейсбуці, більшу частину якої було присвячено відстеженню ходу парламентського голосування та "референдуму" з питання про подальший статус Криму. Пізніше новини з півострова розбавили публікації трохи іншого характеру - від традиційних уже закликів до створення єдиної тюркської держави "Великого Турану" на територіях "від Великої китайської стіни до Адріатичного моря" до більш сучасних ідей "Євразійського союзу" - проекту, колись запропонованого В.Путіним як альтернативи євроатлантичної інтеграції. Наприклад, у публікації від 4 березня 2014 р. Хасан Дженгіз радить Туреччині "уважніше придивитися" до Євразійського союзу, який нібито має бути створено вже на початку 2015 р. "Якщо Франція та Німеччина є двома лідерами в ЄС, то чому б Туреччині та Росії не стати такими самими наддержавами в Євразійському союзі?" - запитує Дженгіз, зазначаючи при цьому, що "спроба захоплення Криму Російською Федерацією безпосередньо пов'язана з ідеєю створення Євразійського союзу". Окупація Криму не знаходить у нього ні найменшого осуду, а швидше сприймається з розумінням імперативів сучасної геополітики.

Таким чином, не дивно, що саме ці політичні сили та суспільні рухи стали головними "ретрансляторами" ідей Дугіна в Туреччині. На тлі нещодавньої спроби перевороту вкрай доречними стали й озвучені Дугіним, а пізніше підхоплені турецькими державними медіаресурсами версії про "змову західних сил у спробі посварити та ослабити дві великі регіональні держави". Понад те, саме з вуст Дугіна вперше пролунала версія про підступних турецьких пілотів, які нібито збили російський літак у листопаді 2015 р. без відома Р.Т.Ердогана й діяли за інструкцією Фетхуллаха Гюлена та за підтримки США.

Внутрішня політика Туреччини - предмет, який не припускає поверхневого аналізу. Наприклад, на перший погляд неможливо пояснити, чому з Дугіним зустрічаються депутати від правлячої партії, якщо відомо, що лідер згаданої вище партії "Ватан" і запеклий прибічник учень О.Дугіна Догу Перінчек є непримиренним критиком нинішньої влади. Ще у 2014 р. в прямому ефірі свого телеканалу "Улусал" Д.Перінчек обіцяв упродовж кількох років "змести режим Ердогана разом зі структурами Гюлена", оскільки всі вони є "не більш ніж поплічниками Заходу". Приблизно в той самий час "євразійський радник" В.Путіна закликав Москву "підтримати народне повстання в Туреччині", яке буде спрямоване проти уряду Ердогана. "Інтелектуальним центром" такого повстання, на думку Дугіна, мали стати "євразійські ліві з Робочої партії Туреччини, їхні [друковані] видання й телеканал "Улусал". Зі стану "ворогів" президента Ердогана в табір його "однодумців" Д.Перінчек перейшов відносно нещодавно - після того, як попередню справу про спробу державного перевороту, відому в Туреччині як "Ергенекон", було закрито, а його самого випустили на волю після засудження до 117 років ув'язнення. Сьогодні практично всіх обвинувачуваних у цій справі звільнени, а їхні місця в тюрмі зайняли судді, які нібито несправедливо засудили деяких опозиціонерів і вищий генералітет армії за інструкцією все того ж самого Ф.Гюлена. Таким чином, буквально за кілька останніх років і сам Д.Перінчек, і турецькі крайнє ліві сили з явно антиамериканськими настроями, які співчувають "євразійству", перейшли з глибокої опозиції у стан наближених до влади.

Схоже, що в нинішній непростій ситуації політики на обох кінцях осі "Москва-Анкара" воліють дотримуватися максимально обережної, вичікувальної позиції, використовуючи для "розвідки боєм" маргінальні сили на кшталт адептів неоєвразійства в особі О.Дугіна або прибічників Догу Перінчека, який давно дискредитував себе в Туреччині. З одного боку, їхні заяви ні до чого не зобов'язують та в будь-який момент можуть бути "різко засуджені" офіційною владою. З іншого - саме їхня риторика, не обмежена формальними рамками державної політики, дозволяє озвучити важливі меседжі та зрозуміти, де проходять "червоні лінії" у найчутливіших для обох сторін питаннях. Так, наприклад, тезу О.Дугіна про "готовність Росії надати підтримку Туреччині щодо курдського питання у випадку, якщо Анкара погодиться переглянути свою позицію щодо Сирії", мимохідь озвучену ним на непримітній конференції, вже наступного дня було процитовано кількома державними ЗМІ Туреччини як "пропозицію спеціального представника президента РФ В.Путіна про можливості подальшого розвитку стратегічного співробітництва між країнами". А про те, що В.Путін активно використовує Дугінський цитатник, давно пишуть не тільки на Заході, а навіть у Росії.

Усі ці теорії "імперіалістичної змови" та "євразійської єдності", які здаються на перший погляд недолугими та не гідними серйозної уваги, можуть сигналізувати про виникнення нових, глибинних процесів переформатування існуючого регіонального порядку, спроможних у середньостроковій перспективі призвести до розпаду традиційних союзів та виникнення нових, часто несподіваних геополітичних альянсів.

Прагнення турецького керівництва знайти альтернативні шляхи для реалізації регіональних амбіцій Анкари цілком природне. Експерти практично одностайно погоджуються з тим, що близькосхідна політика Туреччини в силу різних об'єктивних і суб'єктивних причин зазнала невдачі. Багаторічна дипломатична криза з Ізраїлем, різке погіршення відносин з Єгиптом, війна в Сирії, довготривалий конфлікт у Лівії - тільки частина проблем поблизу турецьких кордонів.

Антиамериканізм (основа всієї Дугінської "філософії") має значну кількість прибічників як у Росії, так і в Туреччині. Відносини Анкари з Вашингтоном, і без того непрості через істотні розбіжності щодо сірійського питання, після невдалої спроби перевороту зіштовхнулися з новим випробуванням у зв'язку з вимогами Туреччини затримати та видати без суду й слідства Фетхуллаха Гюлена - ісламського проповідника та главу релігійного руху "Хізмет" (останні роки він живе в Пенсільванії, а Туреччина звинувачує його в підготовці перевороту й та створенні терористичної організації). У той же час Євросоюз серйозно стурбований масовими звільненнями держслужбовців і масштабами арештів, що прокотилися країною після придушення спроби перевороту. Глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер і лідери ряду країн ЄС заявили про можливості повного призупинення переговорного процесу з Анкарою в разі погіршення ситуації з правами людини та відновлення страти. З огляду на зростання популістських настроїв та ісламофобії у західних суспільствах, можна з упевненістю припустити, що надалі втома офіційної Анкари від "незговірливості" Європи й "подвійних стандартів" США тільки зростатиме. У цій ситуації Росія цілком може виступити тим "стабільним партнером", який запропонує турецькому керівництву ефективну модель нової геополітичної будови світу. Відповідно до цієї моделі, стратегічний союз Москви та Анкари протистоятиме на просторах Євразії "американському імперіалізму" та Європі, яка "перебуває в стані розпаду". На кону і набридлі до оскомини енергетичні трансчорноморські проекти, і свобода проходу через Босфор, і усунення реальної для Росії загрози появи флоту НАТО в Чорному морі.

З огляду також і на інші фактори економічного, військового, політичного та соціального характеру, нині Москва має всі шанси посісти місце хай і ситуативного, але все ж таки стратегічного партнера Анкари. У цьому випадку Євразію буде "поділено" (по-Дугінськи) між двома євразійськими - у буквальному значенні слова - державами. Тим самим амбіції Туреччини стати регіональним лідером буде реалізовано, але під контролем Кремля. Євразійство в даній ситуації виступає тією спільною ідеологічною платформою, яка дозволить знайти точки дотику з Росією та при цьому дасть можливості Анкарі частково реалізувати свої лідерські амбіції.

Дискусії про можливості приєднання Туреччини до ШОС і Євразійського економічного союзу не нові. Нещодавно знову озвучені Дугіним заклики "забути про Європейський Союз і вступити в Шанхайську п'ятірку" вже лунали у 2013 р., в період чергових відстрочок у переговорному процесі Туреччини з ЄС. Сьогодні турецьке керівництво офіційно не говорить про подібні перспективи. Водночас очевидними є спроби оновити зовнішньополітичну концепцію, визнану частково помилковою після відставки уряду А.Давутоглу. У цьому контексті слід розглядати, наприклад, і відновлення дипломатичних відносин із Ізраїлем, і відновлення контактів із Іраном, і несподівану появу на Стамбульському саміті Організації ісламського співробітництва навесні ц.р. президента Білорусі О.Лукашенка, що стала можливою тільки завдяки особистому запрошенню турецького президента. Саме Білорусь стала основним реекспортером турецьких овочів і фруктів після введення Росією санкцій на турецьку продукцію, а нині сторони обговорюють плани з урочистого спільного відкриття головної соборної мечеті в Мінську за участю перших осіб обох країн.

Вочевидь, Анкара активно шукає нових союзників і для вирішення ключових проблем регіональної безпеки. Під час нещодавньої телефонної розмови зі своїм іранським колегою Х.Роухані президент Туреччини заявив про готовність "рука об руку з Іраном і Росією вирішувати регіональні проблеми та в тісному співробітництві активізувати зусилля з повернення в регіон миру і стабільності". Сьогодні в сирійському питанні - ключовому для регіональної безпеки - сторони підтримують протиборчі сили. Однак нормалізація російсько-турецьких відносин, так само як і активізація діалогу з Тегераном, відкриває нові можливості для співробітництва. Зокрема, Москва вже зараз недвозначно натякає Анкарі на спільні інтереси не тільки в питанні боротьби з ІДІЛ, а й у стримуванні курдських угруповань, які активно діють уздовж турецько-сирійського кордону. У Туреччині збереження територіальної цілісності та унітарного устрою сирійської держави вважається не менш важливим завданням національної безпеки, ніж боротьба з курдськими бойовиками всередині країни. Саме підтримка Вашингтоном союзів сирійських курдів, визнаних у Туреччині терористичними організаціями, залишається сьогодні однією з головних невирішених проблем у турецько-американських відносинах.

Напередодні зустрічі турецького та російського президентів 9 серпня й саміту G-20 у вересні ц.р. в Ханчжоу привертає увагу й китайський фактор. Активізація турецько-китайських контактів спостерігається в абсолютно різних сферах - від установлення партнерських відносин між дослідницькими центрами двох країн до масштабних культурно-економічних проектів на кшталт "Шовкового шляху", участі китайських компаній у тендерах на поставку озброєнь і будівництво АЕС на території Туреччини. Китай і Туреччина конкурують в Африці, і для Піднебесної турецький "місток" в ісламський світ Африки може виявитися зовсім не зайвим. Окремо слід зауважити оптимістичні прогнози експертів щодо перспектив спільного освоєння нових ринків, зокрема латиноамериканського.

Попри існування реальних передумов до формування нових регіональних альянсів, важливо розуміти, що їх можливе виникнення буде обумовлене, швидше, геополітичною доцільністю, ніж ідеологічною близькістю. При більш детальному вивченні національних особливостей євразійства стає очевидним, що в них набагато більше конкуруючих, ніж консолідуючих елементів. Неясно, наприклад, що спільного може мати турецьке євразійство, значною мірою засноване на ідеях пантюркізму та традиційного ісламу, з євразійством російським, яке представляє дуже ортодоксальний православний світ з російським етносом на чолі. Сам Дугін, до речі, нині обіймає посаду головного редактора ультраконсервативного православного каналу зі звучною назвою "Царьград-ТВ", що входить до складу медіа-холдинга РПЦ і недвозначно позначає передбачувані межі впливу православного світу на чолі з Москвою. Фактично єдинимою спільною рисою ідеології Дугіна та політичних сил Туреччини (як правого, так і лівого спектра) сьогодні виступає їх явна антизахідна спрямованість.

Прямі підтвердження цьому містяться в роботах самого О.Дугіна. Наприклад, у своїй книжці "Вісь Анкара-Москва" він зазначав: "Показово, що антиамериканізм об'єднав морально три різні, часом антагоністичні сили турецького суспільства: лівих, націоналістів і представників релігійних кіл. Такий широкий спектр показує, що євразійство в Туреччині має величезні перспективи, які далеко виходять за рівень якоїсь однієї політичної сили чи партії". У більш пізній статті "Євразійська стратегія Туреччини" він уточнює список потенційних партнерів: "До євразійства [у Туреччині] виявили інтерес цілком протилежні сили - праві націоналісти, центристи, деякі релігійні кола, певний сегмент військового керівництва, інтелектуальні фонди, такі як Фонд Ясаві, рух "Платформа Діалог Євразія", економічні структури, такі як "Євразійський Форум" Аркана Сувера, євразійський департамент Торгово-промислової палати Туреччини, організація євразійського співробітництва Росії та Туреччини РУТАМ, нонконформістський журнал "Ярин" і т.п." Цікаво, до речі, що в цій статті, опублікованій влітку 2013 р. (тобто незадовго до початку активної боротьби уряду Ердогана зі структурами Ф.Гюлена), Дугін називає гюленівську "Платформу Діалог Євразія" одним із потенційних партнерів для російських євразійців.

Навіть побіжний аналіз робіт російського "геополітика" чітко показує контекст, у якому він бачить розвиток ідей євразійства в Туреччині. Кажучи його ж словами, "в кожному випадку обрамлення [турецького] євразійства своєрідне, але основний вектор зрозумілий: Анкара активно шукає відповідь на виклики нової геополітичної системи, відмовляється від однозначного атлантистського вибору, згортає колишні антиросійські сценарії, шукає нового розуміння свого місця в регіональному розкладі сил і дивиться на нову Євразію новими очима". Тож не дивно, що всі основні публікації О.Дугіна, присвячені проблематиці російсько-турецького співробітництва через призму ідей євразійства, припадають на піки антиамериканських настроїв у Туреччині - 2003–2004 рр. (війна в Іраку і відмова турецького керівництва надати базу Інджирлік у користування ВПС США); 2013 р. (протести Гезі та сплеск антизахідних настроїв серед прихильників уряду, які стверджують, що спроба дестабілізувати країну - справа рук США, Ізраїлю та Німеччини), нарешті, 2016 р. (зростання євроскептицизму та загострення турецько-американських відносин на тлі розбіжностей щодо курдського питання, війни в Сирії, екстрадиції Гюлена).

Таким чином, головними ідеологічними передумовами для оформлення якогось "Євразійського союзу" між РФ і ТР можуть стати антиамериканізм, "євразійство" як альтернатива "євроатлантизму", і заклики до переформатування "світового порядку, який себе вичерпав", на чолі зі США на основі принципів багатополярності, з урахуванням інтересів регіональних держав і під гаслом збереження якоїсь їхньої "самобутності". Безумовно, перебільшувати перспективи виникнення подібних союзів не варто. Попри все, Туреччина залишається членом НАТО, і її вихід з Альянсу нині навіть не обговорюється. Саме НАТО сьогодні залишається головним "якорем", який утримує Анкару в західному цивілізаційному полі та євроатлантичних структурах безпеки, навіть коли роздратованість турецького керівництва політикою ЄС і США сягає історичних максимумів. З іншого боку, цілком можливим є поступове оформлення коаліції "економічного" формату в складі трьох ключових євразійських держав - Росії, Туреччини та Китаю. У перспективі запропонована Дугіним "вісь Москва-Анкара" має всі шанси перетворитися на "дугу" - за активної участі Пекіна. На думку експертів, за результатами саміту Великої двадцятки цілком можуть пролунати досить цікаві заяви.

Для України ж тенденції зі зближення ключових геополітичних гравців, що намітилися останнім часом, означають виникнення нового регіонального оточення. Головним питанням у цьому контексті залишається майбутнє Кримського півострова, який, за задумом Дугіна, саме й має стати одним з наріжних каменів у структурі "Євразійської дуги", яка сьогодні формується. Безумовно, Туреччина ніколи не визнає Крим російським, однак О.Дугіна - сина генерала ГРУ Генштабу ЗС СРСР, радника В.Суркова і С.Наришкіна та члена різноманітних консультативних рад Кремля - це навряд чи зупинить. Проповідник панслов'янського фашизму далі будуватиме свою "дугу", навіть якщо заради цього треба буде "вбивати, вбивати та ще раз вбивати".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК