Володимир Путін пробув у Парижі три дні. За цей час він зумів зчинити стільки галасу, зіштовхнути стільки думок, що Франція здивовано заговорила про «нові відносини з Росією».
Людина крокує як хазяїн
В гостях у французів новий російський президент жорстко відпрацьовував образ суворого хазяїна. Ще в період підготовки до візиту Путін усе зробив, щоб максимально захистити себе від журналістів. «Російський президент наполягав, щоб фотографи і телебачення не заходили на перші півхвилини переговорів, — дивувалися в Центрі для закордонних журналістів при МЗС Франції. — Довелося нагадувати російським дипломатам, які готували візит, що тут не Росія, а Франція, і преса звикла бути вільною».
Так само круто вчинив Путін і з представниками великого французького бізнесу. На діловий сніданок із представниками ділових кіл (традиційний для керівників держав під час офіційного візиту до Франції) він дозволив з’явитися лише першим особам компаній. «Якщо керівник не в змозі, хай краще фірма взагалі не буде представлена», — здивовано передала слова нового хазяїна Кремля Алікс Гріва, прес-секретар профспілки керівників великого бізнесу (MEDEF). Вона ж пригадала, що лише китайці, іранці й ось тепер росіяни заборонили бути присутніми на цьому сніданкові пресі. І лише Володимир Путін — єдиний, хто не захотів, щоб при зустрічі була прес-служба MEDEF.
Майже механічна жорсткість, царствений холод... Схоже, Путін зумів скористатися з охолодження відносин із Парижем, що сталося, в основному, через французькі протести проти війни в Чечні. «Нам потрібно придивитися до Путіна ближче, він прийшов до влади не на один рік», — говорила в кулуарах особистий прес-секретар президента Ширака Катрін Колона.
Париж не міг дозволити німцям і англійцям забрати в себе з-під носа «стратегічного союзника». І Володимир Путін змусив себе наполегливо запрошувати. Дуже наполегливо — оскільки до Парижа він об’їздив із візитами майже всі західноєвропейські столиці.
Газ в обмін на інвестиції
Російська делегація на чолі з президентом приїхала, насамперед, на плановий саміт «Європейський Союз — Росія». Двосторонні франко-російські переговори виявилися, таким чином, зручним додатком: з одного боку, є можливість обговорити все, що вигідно, а з другого — дати зрозуміти французам, що відновлення колишньої дружби ще потрібно заслужити.
Команда Путіна їхала до Парижа з чітким планом: отримати гроші та відкласти платежі по боргах паризькому клубу кредиторів. Домогтися збільшення постачання газу (бажано вдвічі), а якщо не вдасться — залучити інвестиції під аерокосмічні проекти, телекомунікації.
На сьогодні так і незрозуміло, чи виявляв саме Захід ініціативу з приводу збільшення постачання російського газу. В колах акредитованих у Парижі польських журналістів існує думка, що Росія лише провела вдалу дипломатичну операцію в Брюсселі місяць тому, коли на Заході виникла криза через підвищення цін на нафту. «Тут Москва й підказала ідею диверсифікації джерел енергії, — впевнений Міхал В. — Цей старий і дуже дорогий проект, який раніше не спішили сприймати всерйоз, відразу зацікавив комісарів ЄС».
Володимир Путін пробивав ідею нового газопроводу з непохитною впертістю. Коли на прес- конференції, присвяченій результатам саміту «Росія — ЄС», пролунало запитання, чи не мала нова гілка проходити також українською територією, видно було, як трохи нервово затнулися Жак Ширак і Романо Проді. «А ми й не говорили про Україну в зв’язку з проектом газопроводу,» — заявив Жак Ширак, який радо приймав лише місяць тому «свого друга» Президента Кучму. Чи насправді Леонід Данилович не говорив із «другом Жаком» про побоювання України?
На запитання про ймовірність української присутності в проекті відповів Володимир Путін: «Я нещодавно зустрічався з Леонідом Кучмою. Ми з ним про все домовилися з питань постачання газу. Навіть якщо нам удасться нормалізувати відносини з Україною, Росії все одно знадобляться додаткові потужності, щоб продавати більше газу».
Путін також заявив, що якщо Польща погодиться на побудову газопроводу, вона отримуватиме від транзиту 1 мільярд доларів на рік. «Ось не було нічого, і на рівному місці з’являється мільярд. Полічіть!» — порадив він польському журналістові Мареку Гладишу з недвозначним металом у голосі. Бо інакше, було повідомлено привселюдно, «Росія веде також переговори з Фінляндією, і фінські умови вигідніші за польські».
Наступальна дипломатія
Росія попросила дуже багато — і отримала не такі вже величезні, але реальні інвестиції. Підприємство «Космічний зв’язок» підписало один контракт із фірмою «Alcatel» на 100 мільйонів доларів і другий — із підприємством «Eutelsat» на 66 мільйонів євро. З приводу будівництва газопроводу Захід пообіцяв подумати — поки що на рівні експертів. Але компанія «Газ де Франс» уже публічно висловила свою зацікавленість у ймовірній участі — років через два.
Україна, на аналогічному саміті «Україна — Європейський Союз», який відбувся в середині вересня, не отримала жодного контракту. Насамперед через те, що ні на чому не наполягала. Плановий захід відбувся відповідно до заздалегідь спланованого регламенту. Про нього байдуже промовчала серйозна французька преса. «У вас немає таких надр, як у Росії, — отже, ви зобов’язані, щоб вижити, генерувати в п’ять разів більше яскравих ідей». Це побажання висловив один колишній дипломат, нині на пенсії, який колись працював в Україні.
Історія з газопроводом в обхід України доводить, як у підручнику математики, наскільки програла Україна через те, що за десять років незалежності чітко не визначила свого стану. Розрахунок був, мабуть, на те, що, заявляючи на Заході, що наш орієнтир — Європейський Союз, а в Росії — що пріоритет Росія, Україна виграє по двох напрямках. Проте гіркий досвід вчить — поки що вона по двох напрямках і програє.
Захід не відчуває в Україні, як у Польщі, усвідомленого бажання приєднатися, тому ніколи всерйоз не стане відстоювати її інтереси. Росія теж не бачить в Україні справжнього стратегічного партнера — інакше не стала б її знеструмлювати фінансово, повівши газ через Білорусь. Єдиний адвокат України — навіть не сама Україна, а Польща. Що створює молодій державі трохи інфантильний, із політичної точки зору, імідж на міжнародній арені.
Романо Проді, президент Європейської комісії, оголосив на саміті в Парижі, що наступного тижня відвідає Україну. Він пообіцяв, знову-таки польським журналістам, довідатися, чи існують заперечення щодо побудови нового газопроводу. Але заздалегідь висловив майже впевненість, що «в Україні все спокійно». Таку «поінформованість» Брюсселя навряд чи можна вважати успіхом української дипломатії.
Розкрадання російського газу на території України — найважливіший аргумент у руках росіян під час переговорів із Заходом. До речі, в документах французькою мовою, які російська сторона пропонувала під час візиту журналістам, ненадійність України як партнера підкреслювалася чимало разів. На жаль, це занадто сильний аргумент, який дуже ускладнює роботу дипломатів.
Важко уявити, щоб силові структури України були не в змозі перевірити газопровід сантиметр за сантиметром і з’ясувати, хто конкретно наживає сумнівне багатство на краденому газі й ганьбі власної країни. Була б політична воля — а далі це вже справа часу. Проте верховна політична воля досі обмежувалася словесними заборонами. Зараз як ніколи настав час конкретних дій.
Чеченський урок
Щоб ладити з Путіним, офіційний Париж практично виніс за рамки переговорів тему війни в Чечні. Сторони радісно обмінялися реверансами. Росія визнала (уперше! — надзвичайно пишаються французи), що проблему треба розв’язувати дипломатичним шляхом. Франція погодилася поставити в підсумкове комюніке фразу про засудження тероризму.
«Війна в Чечні закінчена», — заявив на прес-конференції російський президент. І президент Франції Жак Ширак не став йому заперечувати. Ширак намагався приручити Путіна — в його інтереси не входило ловити гостя на перебільшеннях.
Візит Володимира Путіна практично розколов французький істеблішмент на два табори. «У нас в гостях — небезпечний убивця!», «Путіна — до відповідальності в Міжнародному кримінальному суді!» — з такими плакатами вийшли французькі інтелектуали до центру Жоржа Помпіду в перший день візиту президента Росії.
Комітет захисту Чечні захопив будинок російського «Аерофлоту» на Єлисейських полях. «Ми вимагаємо не приймати Путіна в гостях, а оголосити санкції проти Росії за злочини проти людства в Чечні», — пояснює смисл акції Амандіне Регане, одна з керівниць організації.
Жан-Крістоф Далє з організації «Лікарі без кордонів» спеціально повернувся з Інгушетії до Парижа в один день із делегацією Росії. «Я попрацював в Інгушетії, на кордоні з Чечнею, 8 місяців. Ми продовжуємо приймати поранених, серед яких — жінки, діти, старі. Я приїхав сказати правду французам: війна триває», — свідчить Жан-Крістоф.
Інтелектуали, серед яких — акторка Ізабель Аджані, журналіст Андрій Бабицький, Олена Боннер, філософи Анрі-Бернар Леві й Андре Глюксманн — опублікували у впливовій «Фігаро» лист протесту проти привітного прийому Путіна в Парижі.
Велика політика — це дуже велика прагматичність, щоб не сказати більше. Жак Ширак серйозно ризикнув іміджем, а президентські вибори не за горами, щоб відновити вісь Париж — Москва. Або видимість осі. Чи мріє він подвоїти закупки російського газу для своєї країни? Навряд чи. Але Жак Ширак, напевно, не припускає й гадки про те, щоб виключити для себе можливість прямого діалогу з Кремлем: він уже побував єдиним західним лідером, не удостоєним розмови з Путіним під час саміту G8 в Огайо.
До питань геополітики
«На перший погляд, проект привабливий: коли ціни на нафту підскочили, а Близький Схід — в диму від пострілів, здається очевидним намір урізноманітнити шляхи постачання енергії. Тим часом, «енергетичне партнерство з Росією — не лише економічне питання… Проект ризикований і може мати серйозні наслідки...
Росія, звичайно, хоче, щоб Європейський Союз заплатив за переоснащення його старої енергетичної мережі. Але її економічний інтерес — лише на другому плані. Партнерство з ЄС в її очах має суттєвішу політичну вигоду. Умови, які Росія висуває, перебуваючи ще не в позиції сили, яку вона займе, якщо енергетичне партнерство відбудеться, мали б насторожити європейців. По суті, вона зажадала, щоб майбутній газопровід обминув Україну, що ставить останню перед жорстокою альтернативою: або її задушать економічно, або українська мережа перейде до «Газпрому»...
Росія зажадала також, щоб ЄС відмовився від побудови нафтопроводу «Баку — Чейхан», який дозволив би експортувати енергоносії з Каспійського моря, обминаючи Росію. Таким чином, енергетичне партнерство з ЄС задумане Москвою як важливий інструмент відновлення російської гегемонії над країнами СНД. Неможливо не згадати історичного прецеденту — Берлінського договору від 27 серпня 1918 року, в якому Росія зобов’язується постачати Німеччині чверть бакинської нафти за умови, що німці відмовляться від підтримки незалежності України, Азербайджану та Вірменії».
Запропоновані цитати з газети «Монд» за 1 листопада належать Франсуазі Том — відомій французькій ученій-історику. На Заході не все так однозначно, як це подають російські видання. Рішення ще не прийняте. В Європейському інвестиційному банку теж, приміром, заявляють, що «на нинішній стадії переговорів із Москвою про прямі інвестиції не йдеться: спочатку Росія повинна забезпечити повну прозорість контракту та необхідні юридичні рамки». Робота експертів «Газ де Франс» з попередньої оцінки доцільності інвестицій триватиме рік—два.
Хоча лічильник уже запрацював, в України ще є час чітко сформулювати і висловити свою позицію. Зажадати — особисто, а не лише вустами Польщі — рівноправної участі в переговорах щодо проекту газопроводу. А насамперед — навести порядок у власному домі.
Називатимемо речі своїми іменами. Держава, що звиклася з іміджем нечистої на руку, може викликати хіба що гидливу жалість.