Підтримати
Тривала війна? Перемир'я? Виведення військ?
Ці варіанти наступних дій Росії в Україні лежать на президентському столі в Кремлі.
Але, судячи з мілітаристської риторики звернень російського президента під Новий рік та під час візиту на Обухівський завод у Санкт-Петербурзі, Путін свій вибір уже зробив — тривала «народна» війна на виснаження України. Адже стратегічні цілі для кремлівського «відлюдника» залишаються незмінними — встановлення контролю над Україною, знищення євроатлантичної єдності, перехоплення ініціативи в геополітичній грі. Одне слово, завдання — зламати весь світовий порядок, що сформувався після холодної війни.
Для Путіна ставка у війні — це не тільки майбутнє російської держави, її цілісність, імперська велич і міжнародний престиж, а й власне життя, і особисте місце в історії.
Тому йому важливо не просто утримати окуповані території або «визволити» весь Донбас, а й захопити «один із центрів російської державності» — Київ. Ось чому загроза повторного наступу з Білорусі на українську столицю залишається високою. Зважаючи на все, Путіну байдуже, чи будуть в операції брати пряму участь білоруські солдати, — кремлівський правитель розраховує на необмежені ресурси Росії, плануючи тілами чмобиків пробити шлях до «другого Єрусалима». Захоплення Соледара — яскрава демонстрація того, що Кремль ніяка ціна не спинить.
Аби досягти своєї мети, Москва готується до контрнаступу на фронті і завдає ракетних ударів по будинках українців та критичній інфраструктурі. За рахунок їх знищення російське військово-політичне керівництво намагається не тільки зламати волю українців, а й переконати основних донорів нашої країни (передусім такі країни Євросоюзу як Франція і Німеччина) в тому, що безглуздо вкладати ресурси в Україну. Роблячи ставку на ресурсне домінування Росії над Україною, Путін вірить: Захід поступово зменшить допомогу нашій країні, оскільки для нього ціна цієї підтримки зростатиме.
У цьому забігові на довгу дистанцію Путін проводить реорганізацію військового командування російськими військами на російсько-українському фронті й поступово переводить Росію на воєнні рейки: перебудовує економіку, проводить мобілізацію, мілітаризує російське суспільство, готується до закриття кордонів і запровадження в країні воєнного стану. Всі ці заходи мають посилити можливості російської армії та сприяти досягненню нею перемоги.
У рамках стратегії тривалої війни Путіну також вигідний сценарій, за яким Київ і Москва укладають перемир'я.
По-перше, це дасть російській армії час підготуватися до реваншу. По-друге, дозволить перебудувати економіку під військові запити (британські військові аналітики вважають, що до осені слід очікувати значної мобілізації російської економіки). По-третє, продемонструє російському суспільству перемогу на фронті «спеціальної військової операції», зафіксувавши нову «територіальну реальність». По-четверте, покаже urbi et orbi «добру волю» Росії мирно розв’язати «конфлікт».
Але чи зможе російське суспільство, «як у часи ВВВ, жити задля потреб фронту», а економіка Росії — перейти на військові рейки?
Кремлівські пропагандисти зомбують росіян, культивуючи в суспільстві «священність» СВО та закликаючи співвітчизників не боятися помирати, а в країні практично не чути голосу противників війни. Багато хто виїхав. А тих небагатьох росіян, що ризикують публічно навіть не заявити «Ні війні», а написати — «*** *****», звільняють із роботи, штрафують, ув’язнюють. Попавшись на гачок ресентименту й імперської ностальгії, 63% російських громадян жалкують, що Радянський Союз розпався.
Як пише The Wall Street Journal, дані закритого опитування Фонду «Суспільна думка» свідчать: незважаючи на початкове невдоволення мобілізацією, оголошеною у вересні 2022 року, росіяни готові «потерпіти ще одну хвилю». І якщо у вересні кількість російських громадян, які підтримують продовження бойових дій в Україні, різко знизилася до 34%, то вже на початку листопада рівень підтримки зріс і сягнув 80%.
Нині Кремль готується до нової хвилі мобілізації, прагнучи забезпечити постійний приплив людського ресурсу на фронт. За інформацією ГУР МО України, в січні 2023 року російська влада планує мобілізувати ще 500 тисяч росіян на додачу до 300 тисяч, призваних в армію минулої осені. В Росії також мають намір встановити новий призовний вік: не з 18 до 27 років, а з 21 до 30 років. При цьому на «перехідний період» планується залишити нижню планку 18 років і підняти верхню до 30 років.
Щоб забезпечити амуніцією мобілізованих, російські емісари розміщують відповідні замовлення в нейтральних або «дружніх» до Росії країнах. Так, замовлення на пошиття форми отримали компанії Білорусі, Ірану, В'єтнаму, Китаю. (При цьому росіяни говорять про низьку якість пошитого обмундирування.) Консервні заводи Білорусі також значною мірою орієнтовані на потреби російської армії.
Зіштовхнувшись минулого літа з дефіцитом снарядів великого калібру та ракет для реактивної артилерії, росіяни, за інформацією ZN.UA, на 70% спустошили склади Білорусі. Представники Росії також стали викуповувати боєкомплекти в країнах Близького Сходу, Африки, Азії, куди Москва раніше поставляла ці ракети і снаряди разом із військовою технікою. Крім того, КНДР відправила озброєння «вагнерівцям», а з Ірану російська армія чекає поставки балістичних ракет.
У Києві вважають, що проблеми з забезпеченням чмобиків негативно позначилися на їхній бойовій підготовці. За оцінками росіян, зволікання Кремля з оголошенням часткової мобілізації призвело до вимивання кадрів із різних військових тренувальних центрів та училищ. Інфраструктура полігонів у Росії теж була неготова до розміщення й навчання близько 150–200 тис. чмобиків (близько 100–150 тис. чоловік відразу ж відправили в бойові частини в Україну без необхідної підготовки). Одним із варіантів виходу з такої ситуації стало розміщення в Білорусі близько 12 тисяч російських солдатів.
У Сполучених Штатах теж вважають малоймовірним, що Росії вдасться підготувати і озброїти одночасно 500 тисяч солдатів. «Так, мобілізація 500 тисяч — це неймовірна річ. Ви, звісно, цікавитеся, чи можна буде в таких умовах підготувати й забезпечити необхідним таку кількість людей. Я підозрюю, якщо Путін мобілізує таку кількість військ, не відбудеться ні того, ні іншого», — заявила під час недавнього візиту до Києва заступниця держсекретаря США Венді Шерман.
Проте навіть погано підготовлена багатотисячна орда становить для нас серйозну небезпеку, яку не слід недооцінювати.
Переводячи економіку на військові рейки в умовах міжнародних санкцій, скорочення європейського ринку збуту російських енергоносіїв і падіння цін на нафту сорту Urals, стабільного погіршення господарського життя, Кремль тисне на великі держкомпанії, щоб отримати більше грошей на війну. Після того, як влада веліла «Газпрому» виплатити 1,2 трлн руб. додаткових податків, відповідно до рішення уряду Мішустіна, на війну також мають «скинутися» виробники вугілля та добрив: їх можуть зобов'язати виплатити «дивіденди» в розмірі понад 50% від чистого прибутку.
Незважаючи на масштабні заходи з переведення економіки Росії на військові рейки (на підприємствах ВПК впроваджено цілодобовий режим роботи, петеушників примушують влаштовуватися на заводи, використовується праця ув'язнених у військовій промисловості тощо), зробити це Кремлю буде складно. РФ — не СРСР, і приватизовані заводи не можуть одразу перейти на виробництво БТР та ракет, а держпідприємств недостатньо. Крім того, є труднощі з виробництвом високотехнологічної зброї через обмеження на поставку в Росію мікрочипів.
Наростання в країні економічних проблем, зокрема й через впроваджені міжнародною спільнотою санкції, занурить економіку Росії в рецесію. Однак російська влада розраховує, що, на тлі значного відпливу капіталу та зменшення доходів населення, виплати військовим за поранення або виплати родинам на випадок їхньої смерті фактично вирішуватимуть проблему підживлення обіговими коштами. Крім того, ці гроші будуть нівелювати зростання невдоволення в суспільстві через тривалі втрати під час бойових дій в Україні. Загалом, у Москві хто вірить, а хто сподівається, що всі ці проблеми не перешкодять успішно завершити воєнну кампанію проти «нацистського режиму» в Україні.
Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google