Підтримати
Який висновок з російської війни проти України зробив би історик в 2123 році? Це той тип питань, які любив задавати один з авторів цивілізаційної теорії британець Арнольд Тойнбі. У 1916 році він написав есе з заголовком «Британський погляд на українське питання». В ньому Тойнбі передбачив, що Росія і Україна будуть зміцнювати свою «окрему індивідуальність до кінця історії».
Тоді, як і зараз, в Європі тривала війна, результат якої був невідомим. Але Тойнбі прагнув відділити вірогідне від неоднозначного. Тож, згідно з підходом британського історика, попри те, що кінець війни в Україні все ще оповитий туманом, кілька попередніх висновків все ж можна зробити, - пише в статті для Wall Street Journal Метью Тейлор Кінг, який служить в ВМС США.
Перш за все, на його думку, історики майбутнього зауважать, що вторгнення Росії закріпило українську державність. Твердження Владіміра Путіна про те, що росіяни і українці - це нібито «один народ», було змите кров’ю. Так само було змите і припущення політолога Семюеля Хантінгтона, який називав Україну «розділеною» країною, яка зсередини цивілізаційно розривається між Росією і Заходом. Можливо, так можна було говорити в 1990-х роках. Але тепер це не відповідає дійсності. Мільйони російськомовних українців вчать українську мову, підтримують воєнні зусилля і шпигують за ворогом на фронті. Багато українців вирішили святкувати Різдво 25 грудня, а не 7 січня, як православні росіяни. Кінг цитує американського історика і політолога Чарльза Тіллі, який говорив: «Війна формує націю, нація формує війну».
І це підводить до другого спостереження, яке історики майбутнього можуть зауважити. В результаті війни кордон Росії з Заходом збільшився. Тойнбі розглядав російську цивілізацію «як наше сестринське суспільство з тими ж греко-римськими батьками». Але при цьому воно «завжди чинило великий опір проти загрози бути поглинутим нашим західним світом». Тепер колись нейтральні Фінляндія і Швеція вирішили приєднатися до НАТО. Тож в Росії з’явилися додаткові 1200 кілометрів спільного кордону з західними державами.
«На півдні ж лежить Україна, яка тепер стала самостійною і помітною військовою силою в регіоні. Навіть якщо відкласти в бік формальне приєднання до ЄС і НАТО, не окупована частина України здається нероздільно поєднаною з Заходом», - вважає автор.
Також, на його думку, історики майбутнього звернуть увагу на зміни, які війни спровокувала всередині самої Росії. В 1947 році Тойнбі написав есе з заголовком «Російська візантійська спадщина», в якому підкреслив, що двічі за свою історію: спочатку в часи Петра І, а потім в більшовицьку еру, - Росія частково «вестернізовувалася», щоб її не примусили це зробити грубою силою. Путін втретє запустив цей процес на початку 2000-х років. Але його реформістські часи вже давно позаду. Санкції і еміграція підірвала російські технологічний і оборонний сектори. Імпортозаміщення не створить економіку світового масштабу.
Більше того, те, що Тойнбі називав «інкубом візантійської тоталітарної держави», знову проявило себе. В грудні 2021 року Кремль закрив радіостанцію «Ехо Москви» і неурядову організацію «Меморіал», які були останніми проявами незалежної преси і громадянського суспільства в Росії. В результаті цих внутрішніх трансформацій бідніша, менш динамічна Росія тепер зіштовхнулася з дедалі більшою прірвою між нею і двома технологічно більш розвиненими цивілізаціями на її кордонах: з Китаєм і Заходом.
Жителі ж Заходу, у свою чергу, з подивом дізналися, що вони ніякі не «громадяни світу», а мешканці окремої цивілізації, чий захист в основному забезпечує американська жорстка сила. В жовтні під час голосування в ООН 143 країни підтримали рішення, яке засудило російську анексію українських територій. Але, як свідчать дані Kiel Institute, лише 30 країн надали військову допомогу Україні. І це ті, хто входить в західну коаліцію, яка простягається від Фінляндії до Австралії.
У порівнянні зі статус-кво до російського вторгнення Захід став сильнішим і загартованим. Але він не може спочивати на лаврах. Його запаси боєприпасів вичерпуються. Німецький «переломний момент в історії», здається, не рухається далі. І Захід досі не дійшов згоди щодо природи «систематичного виклику» з боку Китаю, не кажучи вже про те, щоб почати реалізовувати узгоджені економічні і оборонні стратегії, необхідні для створення противаги Пекіну.
«Головною темою внутрішніх дебатів на Заході в 2023 році, швидше за все, будуть елементи стабільного миру між Росією і Україною. Навіть якщо перемир’я закріпить армії на місці, що не дозволить війні розгорітися знову в 2024 чи 2034 році?», - йдеться в статті.
Історик Стівен Коткін вважає, що остаточна українська перемога «може нарешті розірвати порочне коло» московських спроб «добитися глобальної позиції, яка перевершує її можливості». І це може призвести до того, що Росія стала б «країною, яка, будучи важливою силою, зважаючи на її розміри і ресурси, інвестує в своїх людей і довгостроковий внутрішній розвиток».
Тойнбі, цитуючи Горація, більш песимістично оцінював Росію: Naturam expellas furca, tamen usque recurret, або «Можна вигнати природу вилами, а вона все одно повернеться».
«Як би не хотілося, щоб українські «вила» змусили Росію стати Францією гігантських розмірів, це може ніколи не статися, навіть якщо Київ завдасть Москві поразку покоління. Щоб Росія відмовилася від своєї злощасної мрії домінувати над Україною, як колись Франція відмовилася від посягань на Алжир, знадобиться російський Де Голль. Залишається сподіватися, що історики майбутнього зможуть напистаи про такого діяча», - пише автор.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google