Протести в Ірані: що відбувається і чи впаде режим

Смерть іранської дівчини курдського походження Махси Аміні від рук поліції моралі та антихіджабні протести, що спалахнули в Ірані, змусили світ наново придивися до країни, котра вже 43 роки перебуває під владою шиїтського теократичного режиму. Для нашої країни іранське питання раптом, після підтвердження факту продажу Москві іранських БПЛА, стало, буквально, смертельним. Про наслідки для двосторонніх відносин ми ще поговоримо, а зараз я пропоную подивитися на протести, що спалахнули в Ірані, з погляду теорії конфлікту. Такий підхід принаймні може дати нам об’ємний характер процесів, що відбуваються, і зазирнути вперед, у майбутнє. Головне питання, яке так чи інакше стоїть на порядку денному: чи стануть ці протести предтечою драматичних змін у країні, чи призведуть вони до падіння фундаменталістського режиму?

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Вбивство поліцією моралі через хіджаб: під час протестів в Ірані загинули ще троє людей

Нині при владі перебуває ультраконсервативна група іранського політичного класу, яка пов’язана безпосередньо з Корпусом вартових Ісламської революції (КВІР), або Пасдаран, що по суті є державою в державі. Аби український читач міг уявити собі, з чим іранці-протестанти мають справу, КВІР можна порівняти з військами сталінського НКВС, посиленими авіацією, танками та військово-морськими силами. У лавах КВІРу перебувають і сили спеціальних операцій «Кудс», більше відомі як експедиційний корпус, що забезпечує зовнішню експансію Ірану в країнах Близького Сходу, пробиваючи так званий шиїтський коридор від Тегерана до узбережжя Середземного моря. До складу КВІРу також входять так звані Басидж — народне ополчення — озброєнні «тітушки» у кількості близько 10 млн осіб. Саме з ними протестувальники здебільшого зіштовхуються на вулицях іранських міст. Є також сумнозвісна поліція моралі, на фарсі — гашт-е-ершад, дії якої стали тригером цих протестів. Верховний головнокомандувач цього воїнства — рахбар — верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї, що, за деякими даними, впав у кому після перенесеної операції. 83-річний старець давно хворіє на рак і останнім часом почувався зле. З огляду на силу КВІРу, неважко зрозуміти, чому нинішні керівники Ірану — плоть від плоті Пасдарану — почуваються спокійно і вважають, що зможуть придушити протести будь-якої хвилини. Влада, безперечно, потужна, однак має одну важливу ваду — надмірну централізацію (без чіткої волі рахбара вони губляться) і брак серед керівництва людей із фантазією. Одного такого генерала КВІР, Касема Сулеймані, що був наділений такими рисами і, як стверджують, ініціював ірано-російське зближення, вбили американці 2020 року в міжнародному аеропорту Багдаду за наказом тодішнього президента США Дональда Трампа. Вчасно, слід сказати. Нинішнє керівництво держави досі не оговталося від цієї втрати.

Getty Images

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Президент Ірану не прийшов на інтерв'ю CNN через те, що ведуча відмовилась надягнути хустку

Учасники протестів не можуть похвалитися організованістю та координованістю дій. Їхні виступи спонтанні, особливо на початку, емоційні й нестабільні. Важливу роль відіграють жінки. Їхній антихіджабний протест — явище для Ірану не нове, але вперше ми бачимо такий рівень демонстрації своєї позиції та готовності до спротиву. Свого часу хіджаб був запроваджений як символ нових «революційних» часів, в ісламістському розумінні цього слова, і став обов’язковим для носіння жінками. Дискусія щодо правил носіння хіджабу знову виникла в нульових роках, але після поразки «зеленої революції» 2009 року була згорнута, «скрепа» встояла, а поліція моралі отримала нове дихання. Найпомітнішою реакцією на тему хіджабу стало твердження рахбара 2016 року, що відмова його носити є «зануренням у хіть і забуванням усього іншого». Думаю, немає сенсу пояснювати, наскільки жіночий протест підриває основи режиму.

Той факт, що Махси Аміні була курдського походження, став точкою біфуркації для курдської громади. Якщо подивитися на мапу протестів, то стає зрозуміло, що на курдські регіони на північному заході, азербайджанські на півночі та іранський Белуджистан на південному сході припадає більшість. Причина полягає в загостренні національних питань у країні, ослабленій пандемією, санкціями та посухою. Додайте до цього тривання військової операції КВІР в іракському Курдистані проти, як вони стверджують, «антиіранських терористичних угруповань, що атакують іранські прикордонні пости», і ви побачите, в який бік розгортатимуться події в цій частині країни. Подекуди в курдських районах можна вже говорити про повстання, хоча більшість протестів усе ще має ненасильницький характер. Утім, день у день насильства стає більше.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Іран звинувачує США у спробах порушити суверенітет і погрожує відповіддю

Для успіху протестів потрібна масова мобілізація. Досягти її в умовах блокади соціальних мереж важко, чим, зокрема, користувався режим у попередні роки. Щойно протест вибухав, влада одразу вимикала Інтернет і придушувала активістів на вулицях. Цього разу одномоментно вимкнути Інтернет не вийшло. Причина, чому так сталося, досі невідома, але цілком можливо, що це пов’язано з розгубленістю влади і раптовістю протесту. Коли зрештою влада оговталася й перекрила канали інформації, виявилося, що в країні вже активований супутниковий Інтернет Ілона Маска. Підтвердити поширеність такого доступу неможливо, але нарікання влади на втручання «зовнішніх елементів, занепокоєних відсутністю в іранців безкоштовного Інтернету» свідчить про його наявність. Новим явищем стала блокова мобілізація, коли до протестів почали долучатися цільові групи.

А що відбувається у владі? Вона поки що не готова оголошувати масову мобілізацію своїх прибічників на кшталт українського антимайдану, розраховуючи переважно на силові структури. Ймовірно, це пов’язано з ультраконсервативними поглядами іранської влади, яка негативно реагує на будь-яку несанкціоновану політичну активність. У пам’ятку свіжі ще події 2017 року, коли заворушення вибухнули в консервативному середовищі, що призвело до чималого політичного землетрусу.

Про слабкі сторони протестів: їх багато. Є проблеми з цілеполяганням. «Нам потрібна стратегія повалення режиму аятол, — пише активістка у твіттері, — інакше ми можемо перетворитися на Сирію». Натяк на можливу громадянську війну прозорий. У принципі, можна казати, що більшість хоче повалення тирана і скасування інституту верховного лідера, але як це зробити і, головне, що буде потім, залишається питанням дискусійним. Протест швидко радикалізується, що зрозуміло в умовах насильства з боку влади, і це може стати проблемою для приєднання до нього поміркованих ісламістів, які теж незадоволені ситуацією, але не готові підтримати радикальні гасла. Майбутнє також залишається туманним. Пропонуються перевибори, але як? Нинішній президент тільки-но вступив на посаду і йти наміру не має. Повернути шаха? Ця опція теж обговорюється, але поки що вона, принаймні зараз, не дуже популярна.

Getty Images

Прогнозована смерть верховного лідера і боротьба за його посаду буде ще одним tipping point, який запустить можливий розкол усередині правлячої групи. Подейкують про сина, Хаменеї Моджтаба, який вирізняється своїм фанатизмом навіть серед фанатиків, але тоді іранці мають визнати, що «купили» нову шахську династію. Навіщо в такому разі міняти шило на мило, скажуть вони й повернуть справжнього шаха. Це лише припущення, але, погодьтеся, красиве.

Загалом, революційної ситуації в країні поки що немає. Втримати владу набагато простіше, ніж її захопити, — це аксіома. Але, здається, зоряний час ісламської революції залишається позаду й пісок уже сиплеться зі щілин фундаменталістського режиму.

Насамкінець не можу не згадати про іранські дрони-камікадзе, які Москва активно використовує на українському фронті. Купівля дронів у Ірану свідчить про стратегічні прорахунки Росії, яка свого часу зробила ставку на крилаті ракети й проігнорувала розвиток безпілотних літальних апаратів. Сам факт продажу іранських дронів — дія стосовно України, однозначна, ворожа, і реакція української сторони абсолютна справедлива, але дивує інше: намагання Тегерана вдати, що вони тут ні до чого. Втім, розривати дипломатичні відносини не варто. З одного боку, це убезпечить нас від подальших ворожих дій, на які, підозрюю, цей режим спроможний, а з іншого — хто його знає, що відбудеться незабаром у цій країні.

Більше статей Ігоря Семиволоса читайте за посиланням.